Рауль I (король Франції)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Рауль
фр. Raoul
Рауль
Рауль I
король Французький
13 липня 923 — 15 січня 936
Коронація: 13 липня 923, Сен-Медар (фр. Saint-Médard) в Суассоні
Попередник: Роберт I
Наступник: Людовик IV Заморський
герцог Бургунський
921 — 923
Попередник: Ричард II
Спадкоємець: Гуго Чорний
 
Народження: прибл. 890
Смерть: 15 січня 936
Осерр
Династія: Бозоніди
Батько: Ричард II
Мати: Аделаїда Бургуньска (фр. Adélaïde de Bourgogne)
Дружина: Емма Французька

Рауль або Рудольф[1] (* 890 - † 15 січня 936, Осерр) - герцог Бургунський (921-923) та король франків (923-936).

Походження[ред.ред. код]

Рауль походив із родини Бівінідів, він був сином Річарда II Заступника та Аделаїди Бургунської, дочки Конрада II Бургунського, а також племінником Рудольфа I Бургунського, Карла Лисого та Бозона V Прованського. Рауль був єдиним французьким королем, не пов'язаним прямими сімейними зв'язками з однією з франкських королівських родин: Меровінгами, Каролінгами чи Робертінами. Втім, існує гіпотеза[2], що Рауль міг бути нащадком по чоловічій лінії Жерома (фр. Jérôme) - сина Карла Мартела від однієї з його коханок, і, таким чином, належав до однієї з бічних гілок Каролінгів

Проголошення Рауля королем[ред.ред. код]

У 921 Рауль успадкував від свого батька титули герцога Бургунського та графа Отену. В наступному, 922-му, Рауль, як найближчий соратник короля Роберта I у війні проти Карла III Простакуватого, одружився з його дочкою Еммою Французькою, сестрою Гуго Великого.

Після того, як Роберт I загинув в битві під Суассоном 15 червня 923, деякі великі феодали королівства, не бажаючи повертати корону Карлу III, влаштували вибори нового короля. Гуго Великий відмовився від корони, оскільки вважав, що, залишивши свої графства, він може втратити вплив на феодальну знать. Після цього вибір баронів зупинився на Раулі, й 13 липня 923 він був коронований в соборі Сен-Медар у Суассоні.

Правління[ред.ред. код]

Перші роки (923-929) - заколот та війна з норманами[ред.ред. код]

Коронація Рауля I

Протягом перших років свого правління Рауль, попри свої таланти, не міг домогтися єдності королівства та свого визнання в якоісті єдиного законного монарха могутніми васалами, особливо, з боку Герберта II де Вермандуа, який утримував у себе в полоні скинутого з трону Карла III Простакуватого з 17 липня 923 та, таким чином, тиснув на Рауля, періодично погрожуючи звільнити Карла[3].

В 924 Рауль був втягнений у війну вздовж берегів Уази проти норманів під орудою Роллона, якого Карл Простакуватий закликав на допомогу перед тим, як потрапили в полон. Раулю вдалося відтиснути Роллона майже до Нормандії, після чого останній ініціював мирні перемовини, в результаті яких отримав певні териториальні поступки на півночі Франції навзамін припинення набігів.

6 грудня 924 в Шалмоні (фр. Chalmont), між Мії-ла-Форе та Барбізоном, війська Рауля нанесли жорстоку поразку іншому вождю вікінгів - Ронгвальду, якому, проте, вдалося відступити на північ із награбованим.

Влітку 925 Рауль збирає велику армію проти норманів, які знову порушили мирну угоду. За допомого Герберта II де Вермандуа та інших могутніх феодалів він отримує біля E велику перемогу, завдавши значних втрат ворогам. Але наступного, 926 року, нормани завдають важкої поразки королівському війську в битві біля Фокамбергу, в ході якою Рауль був важко пораненим і змушеним шукати притулку в Лані. Переможці могли досхочу грабувати незахищені землі аж до Лотарингії.

Пістя смерті Роджера I, графа Лану, в 926, Герберт II де Вермандуа зажадав вакантний титул графа для свого старшого сина Еда. Він встановив свою владу над графством попри небажання Рауля, який врешті-решт змушений був погодитися, побоюючись, що Герберт II визволить свого бранця Карла III, якого він все ще утримував в Перонні. Ці побоювання зникли разом із смертю Карла 7 жовтня 929.

Останні роки - централізація влади та зовнішні загрози (930-936)[ред.ред. код]

В 930 Рауль отримує омаж від Вільгельма Довгий Меч, спадкоємця Роллона, його батька. За це Вільгельм отримав Котантен[4]. Цього ж року Герберт II де Вермандуа захоплює замок Вітрі-ан-Пертуа (фр. Vitry-en-Perthois), що належав Бозону, молодшому братові Рауля. Останній об'єднується зі своїм зятем Гуго Великим для боротьби проти Герберта II. В 931 вони вторгаються до Реймса й виганяють звідти архієпископа Реймського Гуго, брата Герберта II. Герберт змушений віддати їм Вітрі, Лан, Шато-Тьєррі та Суассон, але, отримавши допомогу з боку Генріха I Німецького (Птахолова), він спустошує області навколо Реймса та Лана. Врешті-решт, в обмін на покірність, Рауль повертає йому колишні володіння, окрім Реймса, Шато-Тьєррі та Лана.

У 935 Рауль відбив атаку іншого загарбника зі Сходу - угорців, які вторглися в Шампань та Бургундію. Після цього французьке королівство певний час могло дихати вільно від зовнішніх загроз.

Смерть[ред.ред. код]

15 січня 936 король Рауль, хворий з осені 935, помер в Осеррі від важкого форми педікульозу - враження всього тіла паразитами, в першу чергу - вшами. Він похований в церкві абатства Сен-Колом (фр. Sainte-Colombe) біля Сану, де зараз можна побачити його саркофаг порожнім та покинутим.

Спадок[ред.ред. код]

Рауль не залишив по собі спадкоємця. Тому Бургунське герцогство успадкував його брат - Гуго Чорний. Що ж до французької корони, то її з рук Гуго Великого отримав Людовик IV Заморський. Останній, в свою чергу, затвердив за Гуго Великим титул герцога франків

Посилання[ред.ред. код]

  1. Генеалогія Рауля (Рудольфа) на сайті середньовічних земель
  2. Christian Settipani, Передісторія Капетингів (Нова історія генеалогії королівського французького дому, т. 1), ред. Patrick van Kerrebrouck, 1993 (франц), стор. 384.
  3. Paul Bertrand, Bruno Dumézil, Xavier Hélary, Sylvie Joye, Charles Mériaux et Isabelle Rosé, Влада, церква та суспільство королівств Франції, Бургундії та Німеччини в X-XI сторіччях (франц.), Ellipses, 2008, ст. 15
  4. Paul Bertrand, Bruno Dumézil, Xavier Hélary, Sylvie Joye, Charles Mériaux et Isabelle Rosé, Влада, церква та суспільство королівств Франції, Бургундії та Німеччини в X-XI сторіччях (франц.), Ellipses, 2008, ст. 15