Рафаель Трухільйо

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Диктатор Рафаель Трухільйо

Рафаель Леонідас Моліна Трухільйо (ісп. Rafael Leónidas Trujillo; 24 жовтня 1891 — 30 травня 1961) — диктатор Домініканської Республіки, президент, генералісімус, головнокомандувач Збройними силами.

Біографія[ред.ред. код]

Народився у бідній родині. З малку займався злодюжництвом, був конкрадом та контрабандистом. У 1918 році вступив у національну гвардію Домініканської республіки. Проходив навчання у США, де отримав звання сержанта морської піхоти США. Незабаром став капітаном національної гвардії Домініканської республіки, а з 1924 року — полковником, начальником штабу збройних сил країни. Після перетворення національної гвардії на армії, очолив останню.

У 1930 році в наслідок фальсіфікацій під час виборів обійнів посаду президента Домініканської республіки. Цю посаду він офіційно займав до 1938 року, а також з 1942 до 1952 року. Проте через деякий час виникли економічні труднощі, в яких Трухільйо звинуватив сільськогосподарських робітників-заробітчан з Гаїті, які в багатьох випадках працювали нелегально. В наслідок жорстоких дій військових, які виконували наказ Р. Трухільйо, було вбито понад 20 тисяч гаїтянців та встановлено жорсткий пропускний режим на кордоні з Гаїті. Пізніше під тиском мінародної спільноти Домініканська республіка виплатила компенсацію родинам загиблих у розмірі 500 тисяч доларів. Однак, існує думка, що кошти були фактично розкрадені в Гаїті на етапі виплат родинам постраждалих.

У 1941 році за допомогою грошей Трухільйо президентом Гаїті став Елі Леско, тодішній посол Гаїті у США. Деякий час Трухільйо фінансово підтримував Леско, маючі на меті контролювати увесь острів. Але у 1944 році між обома президентами виникла ворожнеча.

Складне станоще було і в середині Домініканської Республіки. У 1946 році вибухнув великий страйк на плантації «Ла-Роман'я», який був жорстоко придушений. Усіх його організаторів було вбито. Зважаючі на значне незадоволення в країні, сильний міжнародний тиск та економічну блокаду країн регіону, Трухільйо у 1952 році передав посаду президента своєму братому Ектору. При цьому залишався головнокомандувачем Збройних сил та повністю контролював країну. Між тим терор проти опозиції продовжувався, він лише набирав оберти. У 1956 році спалахнуло повстання, яке було жорстоко придушено армією. У 1958 році було розкрито заколот військових проти Трухільйо. У 1959 році група емігрантів висадилася на острові з метою повалити владу Трухільйо, але зазнала невдачі. Пізніше був заснований опозиційний рух «14 червня».

На хвилі успіхів із знищення своїх ворогів Трухільйо присвоїв собі звання генералісімуса та перейменував столицю Домініканської республіки з Санто-Домінго на С'юдад-Трухільйо.

Мав прізвисько «Козел» (El Chivo), оскільки проводив розпутний образ життя. Був тричі одружений. Своїх найближчих родичів призначав на найвищі державні посади.

Проте проти Трухільйо вже стали налаштовані США. У серпні 1960 року в країну прибули радники США. Внаслідок цього Ектор Трухільйо (рідний брат Р.Трухільйо) залишив посаду президента, передавши її віце-президенту — письменнику Хоакіну Балагеру. Ектор Трухільйо був призначений представником Домініканської республіки в ООН. У цей період Р. Трухільйо обіймав посаду Головнокомандувача Збройними Силами Домініканської республіки, але без його узгодження не приймалось жодне рішення в державі.

30 травня 1961 року по дорозі до своєї віли Рафаеля Трухільйо було вбито в наслідок замаху членів руху «14 червня». Більшість заколотників була покарана і страчена секретною службою, однак двоє змогли врятуватися і були проголошені згодом національними героями. Розправою над заколотниками керував син Трухільйо, при мовчазній згоді президента Хоакіна Балагера.

Рафаеля Леонідаса Трухільйо Моліно було урочисто поховано у рідному місті, але згодом конгрес країни ухвалив вислати його родину з країни. При цьому родичи отримали дозвіл ексгумувати його рештки та вивезти їх за межи Домініканської республіки. Тіло було поховано на кладовищі Пер-Лашез в Парижі. Але у суспільстві час від часу виникають дискусії щодо повернення рештків Трухільйо до батьківщини.

Джерела[ред.ред. код]

  • Robert Pack, Jay Parini. Introspections (1997 ed.). University Press of New England. p. 78. ISBN 0-87451-773-7. — Total pages: 329
  • Марио Варгас Льоса «Нечестивец, или Празник Козла» (рос., пер. с испанского Л. Синявской)