Рахманінов Сергій Васильович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Сергій Рахманінов
фотографія
Основна інформація
Повне ім'я Сергій Васильович Рахманінов
Сергей Васильевич Рахманинов
Дата народження 20 березня (1 квітня) 1873(1873-04-01)
Місце народження Семьоново, Новгородська губернія, Росія
Дата смерті 28 березня 1943(1943-03-28) (69 років)
Місце смерті Беверлі-Гіллз
Інструменти фортепіано
Псевдоніми Sergei Rachmaninoff
http://www.rachmaninoff.org/

Сергі́й Васи́льович Рахма́нінов (*20 березня (1 квітня) 1873(18730401), Новгородська губернія (Росія) — †28 березня 1943, Беверлі-Гіллз, штат Каліфорнія, США) — російський композитор, піаніст і диригент, один із яскравих представників фортепіанного мистецтва. Відіграв визначну роль у формуванні Київської консерваторії.

Біографія[ред.ред. код]

Сергій Рахманінов народився 1 квітня 1873 у дворянській родині в Старорусському повіті Новгородської губернії в маєтку Онег. Рід Рахманінових, вірогідно,[1] сягає онука молдавського правителя Стефана Великого — Василя, прозваного Рахманіним. В сім'ї Рахманінових було шестеро дітей, Сергій став третьою дитиною.

Ранні роки[ред.ред. код]

Проявивши інтерес до музики вже в чотири роки, навчався гри на фортепіано, а в дев'ять років (1882) вступив на фортепіанний відділ Санкт-Петербурзької консерваторії. З 1885 продовжував навчання в Московській консерваторії у Миколи Звєрєва. Згодом, з 1888, навчається у Олександра Зілоті (фортепіано), Антона Аренського (композиція, музична теорія), та Сергія Танєєва (контрапункт строгого стилю). Серед однокласників Рахманінова був видатний згодом композитор Олександр Скрябін.

У віці 13 років Рахманінова було представлено Петру Чайковському, який пізніше відіграв важливу роль в житті молодого музиканта. Протягом навчання у консерваторії Сергій Рахманінов створив Перший фортепіанний концерт, низку романсів (зокрема, «В молчанье ночи тайной»), п'єси для віолончелі і для фортепіано, в зокрема прелюдія до-дієз мінор, яка принесла композитору всесвітню славу. Дипломною роботою Рахманінова стала опера «Алеко» (1892) — перша опера Рахманінова, яка згодом також здобула всесвітню славу.

У 1891 закінчує консерваторію із золотою медаллю як піаніст та, у 1892, як композитор. Згодом вирушив у велике концертне турне Росіїєю як піаніст-соліст і акомпаніатор. У віці 20 років він став викладачем фортепіано у московському Маріїнському жіночому училищі, в 24 роки — диригентом Московської російської приватної опери Савви Мамонтова (протягом одного сезону 1897—98).

Молоді роки[ред.ред. код]

15 березня 1897 відбулася прем'єра Першої симфонії Рахманінова, оркестром диригував Олександр Глазунов. Виконання було вкрай невдалим і симфонія не була сприйнята слухачами. Невдала прем'єра мала трагічні наслідки для С. Рахманінова — вона спричинила серйозну психічну кризу і на три роки практично повністю перервала творчу діяльність композитора. Партитура Першої симфонії була загублена і лише наприкінці 1940-х років відновлена Б. Г. Шальманом з оркестрових голосів, що збереглися в фондах М. П. Бєляєва.

С. В. Рахманінов, 1912 р.

В цей час Рахманінов знайомиться з Федором Шаляпіним, з яким вони неодноразово разом виступали, а також спілкується із Антоном Чеховим та Олександром Буніним. У 1899 Рахманінов уперше виступає за межами Росії — у Лондоні, і у тому ж році відбулось успішне виконання його опери «Алеко» (на святкуваннях до 100-річчя з дня народження Пушкіна).

Але творча криза тривала, і лише допомога досвідченого психіатра-гіпнотизера і скрипаля М. В. Даля (18601939) сприяла його виходу з хворобливого стану. Першим твором, що ознаменував вихід з творчої кризи, став написаний у 1901 році Другий фортепіанний концерт, який мав великий успіх, а згодом став одним з найпопулярніших фортепіанних концертів у світовій музичній літературі.

Незабаром Сергій Рахманінов прийняв запрошення на місце диригента в московському Большому театрі. Після двох сезонів вирушив у мандрівку Італією (1906), потім на три роки поселився в Дрездені, щоб повністю присвятити себе композиції. В 1909 Рахманінов здійснив велике концертне турне у США і Канаді, виступаючи як піаніст і диригент. В 1912 р. Рахманінов став диригентом симфонічних концертів Московського філармонічного товариства й з неймовірним успіхом провів сезон, в одному з концертів якого була виконана його симфонічна поема «Дзвони».

Рахманінов в Україні[ред.ред. код]

Творчий шлях Сергія Рахманінова неодноразово перетинався з культурно-мистецьким життям Києва та інших міст України. 18 жовтня 1893 у Київському оперному театрі Сергій Рахманінов диригував своєю першою оперою — «Алеко». У рік київської прем'єри «Алеко» були видані романси Рахманінова за творами Тараса Шевченка у вільному перекладі російського поета Олексія Плещеєва — «Дума» й «Полюбила я на печаль свою». Менш відомою є обробка Сергія Рахманінова української народної пісні «Чоботи» для хору а капела. Ця обробка так і не була видана, її рукопис залишається в архіві у Москві.

Меморіальна дошка Сергію Рахманінову в приміщенні Київської консерваторії.

В 1910 році С. Рахманінов був відряджений Імператорським російським музичним товариством до Києва для ознайомлення зі станом справ у Київському музичному училищі. У своєму листі Головній дирекції ІРМТ від 19 квітня 1910 р. Рахманінов зазначав:

«Оскільки моя поїздка до Києва була пов’язана з клопотанням Київського училища про перейменування в консерваторію, то одразу ж додам, що я вважаю це клопотання цілком виправданим і сам охоче до нього приєднуюся... Постановка справи в училищі таку реформу виправдовує»

Згодом (у 1913), музичне училище було реформоване у консерваторію.

Перебуваючи у Києві Рахманінов, на прохання свого друга та колеги музикознавця Олександра Оссовського[2], прослухав молоду співачку — киянку Ксенію Держинську. Розпізнавши у дівчині справжній талант, Рахманінов зробив багато для формування творчого шляху видатної оперної співачки.

С. Рахманінов неодноразово здійснював гастрольні тури в Україні. Зокрема у жовтні 1914 року С. Рахманінов давав концерти у кількох українських містах: у Києві, 21-го — в Одесі, 24-го — в Кременчуці, 25-го — в Полтаві, 26-го — в Харкові, 28-го — в Катеринославі.

Виїзд за кордон[ред.ред. код]

С. Рахманінов

За спогадами двоюрідної сестри композитора, С. А. Сатіної, Рахманінов радісно сприйняв лютневу революцію, проте подальші події та безсилля Тимчасового уряду викликали у композитора почуття розпачу і тривоги.

Події жовтневої революції змусили Рахманінова прийняти рішення залишити батьківщину. На думку С.Рахманінова, Жовтневий переворот став «кінцем старої Росії», з поламанням старого ладу «мистецтва як такого бути не може», а життя без мистецтва для Рахманінова було б «безцільним».

22 грудня[3] С. Рахманінов з дружиною та двома дочками спішно від'їжджає до Стокгольма.

За кордоном[ред.ред. код]

Протягом 1918 року Рахманінов гастролює в країнах Скандинавії, а 10 листопада 1918 оселяється з сім'єю в Нью-Йорку та починає інтенсивну гастрольну діяльність, що тривала 25 років. У виборі роялів С.Рахманінов надає перевагу фірмі Стейнвей (Steinway and sons), перші грамофонні записи С.Рахманінова здійснює фірма Thomas Edison, а з 1920 року — Victor Talking Machine Company. Окрім сольних концертів Рахманінов протягом багатьох років акомпонує російському басу Федору Шаляпіну. Він мав безпосередньо великий вплив на його творчий ріст і формування його як співака.

Через щільний графік гастролей, аж до 1926 року Рахманінов не писав значних творів; композиторська пауза, таким чином, тривала близько 10 років. Лише в 1926-27 роках з'являються нові твори: Четвертий концерт для фортепіано з оркестром та Три російські пісні. Загалом протягом життя за кордоном Рахманінов створив усього 6 творів, однак вони належать до вершин світової музики.

В 1941 році С. Рахманінов закінчив свій останній твір — «Симфонічні танці». Останні роки Рахманінова були затьмарені смертельною хворобою (рак легенів). Однак попри це, він продовжував концертну діяльність, припинену лише незадовго до смерті. Під час Другої Світової війни грошовий збір від одного зі своїх концертів передав у Фонд оборони СРСР зі словами: «Від одного з росіян посильна допомога російському народу в його боротьбі з ворогом. Хочу вірити, вірю в повну перемогу».[4]

Помер Сергій Васильович 28 березня 1943, в Беверлі Гіллз (штат Каліфорнія), похований на цвинтарі Кенсіко, неподалік Нью-Йорка.

Творчий стиль[ред.ред. код]

Стиль Рахманінова, що виріс із пізнього романтизму, згодом зазнав значної еволюції: подібно до сучасників — Олександра Скрябіна та Ігоря Стравінського — Рахманінов принаймні двічі (після творчої кризи 1900 та після 1926) кардинально оновлював стиль своєї музики. Зрілий та, особливо, пізній стиль Рахманінова виходить далеко за межі постромантичної традиції («подолання» якої почалося ще в ранній період), і в той же час не належить жодній із стильових течій музичного авангарду XX ст. Творчість Рахманінова, таким чином, стоїть особняком в еволюції світової музики XX століття: увібравши багато досягнень імпресіонізму й авангарду, стиль Рахманінова залишився неповторно індивідуальним і своєрідним, що не має аналогів у світовому мистецтві (крім наслідувачів і епігонів). У сучасному музикознавстві часто використовується паралель із Л. ван Бетховеном: якщо Бетховен в своїй творчості виходить далеко за межі віденського класицизму, не примкнувши при цьому до романтиків і залишившись далеким від романтичного світогляду, то Рахманінов виходить далеко за межі російської композиторської традиції, однак уникає впливів жодної з сучасних йому стильових течій. Творчість Рахманінова прийнято умовно ділити на три або чотири періоди: ранній (1889—1897), зрілий (його іноді ділять на два періоди: 1900—1909 й 1910—1917) і пізній (закордонний) (1918—1941).

Ранній період[ред.ред. код]

С. Рахманінов (праворуч) та Ф. Шаляпін, кінець 1890-х

Ранній період — починався під знаком пізнього романтизму, успадкованого головно через стиль Чайковського (Перший Концерт, ранні п'єси). Однак уже в Тріо ре-мінор (1893), написаному в рік смерті Чайковського й присвяченому його пам'яті, Рахманінов дає приклад сміливого творчого синтезу традицій романтизму (Чайковський), «кучкистів», давньоросійської церковної традиції й сучасної побутової й циганської музики. Цей твір — один з перших у світовій музиці прикладів полістильових композицій — немов символічно проголошує наступність традиції від Чайковського — Рахманінову і вступ російської музики в новий етап розвитку. У Першій Симфонії принципи стильового синтезу були розвинені ще більш сміливо, що й стало однією із причин її провалу на прем'єрі.

Період зрілості[ред.ред. код]

Період зрілості відзначений формуванням індивідуального, зрілого стилю, заснованого на інтонаційному багажі знаменного співу, російської пісенності й стилю пізнього європейського романтизму. Ці риси яскраво виражені в знаменитих Другому Концерті та Другій Симфонії, у фортепіанних прелюдіях ор.23. Однак починаючи із симфонічної поеми «Острів Мертвих» стиль Рахманінова ускладнюється, що було викликано, з одного боку, звертанням до теми символізму й модерну, а з іншого боку — перетворюванням досягнень сучасної музики: імпресіонізму, неокласицизму, нових оркестрових, фактурних, гармонічних прийомів. Центральний твір цього періоду — грандіозна симфонічна поема «Дзвони» для хору, солістів й оркестру, на слова Едгара По в перекладі К. Бальмонта (1913). Яскраво новаторський, насичений небувало новими хоровими й оркестровими прийомами, цей твір вплинув на хорову й симфонічну музику XX століття. Тема цього твору характерна для мистецтва символізму, для того етапу російського мистецтва й творчості Рахманінова: у ньому символічно втілені різні періоди людського життя, що підводить до неминучої смерті; апокаліптична символіка Дзвонів, що несе ідею Кінця Світу, ймовірно вплинула на «музичні» сторінки роману Томаса Манна «Доктор Фаустус».

Пізній період[ред.ред. код]

Пізній — «закордонний» період творчості — відзначений винятковою своєрідністю. Стиль Рахманінова складається із цілісного сплаву різних, часом протилежних стилістичних елементів: традицій російської музики — і джазу, давньоросійського знаменного співу — і «ресторанної» естради 1930-х рр., віртуозного стилю XIX століття — і твердої токатності авангарду. У самій різнорідності стильових передумов укладений філософський зміст — абсурдність, жорстокість буття в сучасному світі, втрата духовних цінностей. Твори цього періоду відзначені загадковою символікою, поліфонією значень, глибоким філософським підтекстом.

Значення творчості Рахманінова[ред.ред. код]

Значення композиторської творчості Рахманінова величезне: Рахманінов синтезував різні тенденції російського мистецтва, різні тематичні й стилістичні напрямки, об'єднавши їх під спільним знаменником авторського стилю. Композитор збагатив російську музику досягненнями мистецтва XX століття й був одним з тих, хто вивів національну традицію на новий етап. Рахманінов збагатив інтонаційний фонд світової музики інтонаційним багажем давньоруського знаменного розспіву. Його фортепіанна спадщина стала невід'ємною частиною репертуару піаністів усього світу. Рахманінов одним із перших зробив кроки до синтезу класичної традиції й джазу.

Значення виконавської творчості Рахманінова не менш вагоме: піаніст став еталоном для багатьох поколінь піаністів різних країн і шкіл. Зокрема Рахманінова вважав своїм кумиром видатний піаніст В. Горовиць. В піанізмі Рахманінова знайшли втілення передові традиції російської фортепіанної школи — глибока змістовність виконання, увага до інтонаційного багатства музики, «спів на фортепіано» — імітація засобами фортепіано вокального звучання й вокальної інтонації. В той же час гра Рахманінова вирізнялась яскравою індивідуальністю і неповторністю, що була обумовлено впливом Рахманінова-композитора. Рахманінов-піаніст залишив еталонні записи багатьох творів світової музики, на яких вчаться багато поколінь музикантів.

Пам'ять[ред.ред. код]

Ім'я Сергія Рахманінова носять Ростовська консерваторія, Тамбовський музично-педагогічний інститут, Калінінградський музичний коледж, один із залів Московської консерваторії. Періодично проводяться конкурси піаністів імені Рахманінова у Москві та юних піаністів — у Тамбові, міжнародний фестиваль «С.Рахманінов та українська культура» — у Харкові. В 1989 році у Києві було засноване товариство Рахманінова, яке очолив професор М. В. Синьков. Ім'я Рахманінова носить одна з київських вулиць на Біличах.

Цікаві факти[ред.ред. код]

Мелодія популярної пісні All by myself, яка з'явилася у 1975 році і стала популярною завдяки виконанню Селін Діон, була повністю запозичена її автором — американським музикантом Еріком Карменом — з Концерту №2 для фортепіано з оркестром Рахманінова.

Повний список творів[ред.ред. код]

С.Рахманінов.
Портрет роботи К. А. Сомова
Могила Рахманінова на цвинтарі Kensico

в дужках — дата закінчення

Твори без опусу:

Вокальні твори, перекладені українською[ред.ред. код]

  • У перекладі Бориса Тена — Аріозо Ланчотто: З опери «Франческа да Ріміні»[5]
  • У перекладах Юрія Отрошенка[6]: «Бузок» («Сирень»), «Весняні води» («Весенние воды»), «Ніч печальна»Ночь печальна»), «Нічого Бог забрати не забув» («Все отнял у меня»), «Полюбила я на печаль свою», «Сон», «Ти не співай мені сумних" («Не пой, красавица, при мне»), «Тут рай земний» («Здесь хорошо»), «У мене край вікна» («У моего окна»), «Я самотній ізнов» («Я опять одинок»).

Музичні приклади[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Виноски[ред.ред. код]

  1. Рахманинов И. «Исторические сведения о роде дворян Рахманиновых»
  2. Двоюрідний брат Ксенії Держинської та Миколи Вілінського, див. Елегія про Миколу Вілінського http://www.day.kiev.ua/200537/
  3. В деяких джерелах міститься неправдива інформація стосовно того, що ця подія мала місце 1 листопада 1918. Спираємось на спогади С. А. Сатіної
  4. За спогадами Є. І. Сомова, С. Рахманінов слухав радіотрансляцію знаменитої 7-ї симфонії Д. Шостаковича, однак утримався від будь-яких коментарів.
  5. Аріозо Ланчотто: З опери «Франческа да Риміні» /Пер. Б.Тена. — К.: Книгоспілка, [Б.р]. — 3 с. — (Вок. б-ка).
  6. Юрій Отрошенко. П'єси і переклади співаної поезії — К. : «Арт Економі» — 2012 — 388 с.

Література[ред.ред. код]

  • Алексеев А. Д. Сергей Рахманинов. Жизнь и творческая деятельность — М.: Музгиз, 1954.
  • Асафьев Б. В. С. В. Рахманинов, [М.], 1945.
  • Воспоминания о Рахманинове / Сост. 3. Апетян. — Т. 1, 2. — 4-е изд., М., 1974.
  • С. В. Рахманинов. Сб. статей и материалов, М. — Л., 1947.
  • С. В. Рахманинов и русская опера. Сб. статей, М., 1947.
  • Молодые годы С. В. Рахманинова. Письма. Воспоминания, Л. — М., 1949.
  • Понизовкин Ю. Рахманинов — пианист, интерпретатор собственных произведений, М., 1965.
  • Брянцева В. Н. Сергей Рахманинов. — М.: Советская Россия, 1962.
  • Брянцева В. Н. Фортепианные пьесы Рахманинова, М., 1966.
  • Брянцева В. Н. Детство и юность Сергея Рахманинова, 2 изд., М., 1972.
  • С. В. Рахманинов в Ивановке. Сб. материалов и документов, Воронеж, 1971.
  • Келдыш Ю. Рахманинов и его время, М., 1973.
  • Памяти С. В. Рахманинова. [Сб. воспоминаний], Нью-Йорк, 1946.
  • Сергей Рахманинов. Альбом. / Сост. Е. Н. Рудакова, текст А. И. Кандинского. — М.: Музыка, 1988. ISBN 5-7140-0091-9
  • Соловцов А. А. Сергей Рахманинов. — М.: Музыка, 1969.
  • Ганзбург Г. Стилевой кризис Рахманинова: сущность и последствия // Музыкальная академия. — 2003. — № 3. — С. 171—173. [1]
  • Сергей Рахманинов: История и современность: Сб. статей. — Ростов-на-Дону, 2005. — ISBN 5-7509-1216-7.
  • С. Рахманінов: на зламі століть. Вип. 3. / Под ред. Л. А. Трубнікової. — Харків, 2006.
  • Rachmaninoff's recollections told by Oscar von Riesemann, L. — N. Y., 1934.
  • Bertensson S. and Leyda J., Sergei Rachmaninoff. A lifetime in music, N. Y., 1956.

Посилання[ред.ред. код]