Рахманінов Сергій Васильович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Перейти до: навігація, пошук
Сергій Рахманінов


Основні відомості
Ім'я при народженні Сергій Васильович Рахманінов
Сергей Васильевич Рахманинов
Відомий ще як Sergei Rachmaninoff
Дата народження 1 квітня (20 березня) 1873
Місце народження Семьоново, Новгородська губернія, Росія
Дата смерті 28 березня 1943 (69 років)
Музичний жанр класична музика
Музичні інструменти фортепіано
Адреса в інтернеті http://www.rachmaninoff.org/

Сергі́й Васи́льович Рахма́нінов (*1 квітня 1873, Новгородська губернія (Росія) — †28 березня 1943, Беверлі-Гіллз, штат Каліфорнія, США) — великий російський композитор, піаніст і диригент. Один з найвидатніших представників фортепіанного мистецтва.

Ім'я Сергія Рахманінова носять Ростовська консерваторія, Тамбовський музично-педагогічний інститут, Калінінградський музичний коледж, один із залів Московської консерваторії. Періодично проводяться конкурси піаністів ім. Рахманінова у Москві та юних піаністів — у Тамбові.

Рахманінов відіграв значну роль у становленні Київської консерваторії. В 1989 році у Києві було засноване товариство Рахманінова, яке очолив професор М. В. Синьков. Ім'я Рахманінова носить одна з київських вулиць на Біличах.

Зміст

[ред.] Біографія

Сергій Рахманінов народився 2 квітня 1873 у дворянській родині в Старорусському повіті Новгородської губернії в маєтку Онег. Рід Рахманінових, вірогідно,[1] сходить до онука молдавського царя Стефана Великого — Василя, прозваного Рахманіним. В сім'ї Рахманінових було шестеро дітей, Сергій став третьою дитиною.

[ред.] Ранні роки

Проявивши інтерес до музики вже в чотири роки, навчався грі на фортепіано, а в дев'ять років вступив до фортепіанного відділення Санкт-Петербурзької консерваторії. З 1888 продовжував навчання в Московській консерваторії у Миколи Звєрєва. Серед однокласників Рахманінова був видатний в майбутньому композитор Олександр Скрябін.

У віці 13 років Рахманінова було представлено Петру Чайковському, який пізніше відіграв важливу роль в житті молодого музиканта. Протягом навчання у консерваторії Сергій Рахманінов створив Перший фортепіанний концерт, низку романсів (зокрема, «В молчанье ночи тайной»), п'єси для віолончелі і для фортепіано, в тому числі прелюдія до-дієз мінор, яка принесла композитору всесвітню славу. Дипломною роботою Рахманінова стала опера «Алеко» (1892) — перша опера Рахманінова, яка згодом здобула всесвітню славу.

У віці 19 років він закінчив консерваторію із золотою медаллю як композитор (вчився у Сергія Танєєва та Антона Аренського) та як піаніст (клас Олександра Зілоті) і вирушив у велике концертне турне по Росії як піаніст-соліст і акомпаніатор. У віці 20 років він став викладачем фортепіано у московському Маріїнському жіночому училищі, в 24 роки — диригентом Московської російської приватної опери Савви Мамонтова (протягом одного сезону).

[ред.] Молоді роки

15 березня 1897 відбулася прем'єра Першої симфонії Рахманінова, оркестром диригував К.Глазунов. Виконання було вкрай невдалим і симфонія не була сприйнята слухачами. Невдала прем'єра мала трагічні наслідки для С. Рахманінова — вона спричинила серйозну нервову хворобу, що на три роки практично повністю паралізувала творчу діяльність композитора. Партитура Першої симфонії була загублена і лише наприкінці 1940-х років відновлена Б. Г. Шальманом по оркестрових голосах, що зберіглися в фондах М. П. Бєляєва.

С. В. Рахманінов, 1912 р.

Протягом кількох років Рахманінов не міг складати музику, і лише допомога досвідченого психіатра-гіпнотизера і скрипаля М. В. Даля (1860—1939) сприяла його виходу з хворобливого стану. Першим твором, що ознаменував вихід з творчої кризи, став написаний у 1901 році Другий фортепіанний концерт, який мав великий успіх, а згодом став одним з найпопулярніших фортепіанних концертів у світовій музичній літературі.

Незабаром Сергій Рахманінов прийняв запрошення зайняти місце диригента в московському Большому театрі. Після двох сезонів вирушив у мандрівку Італією (1906), потім на три роки поселився в Дрездені, щоб повністю присвятити себе композиції. В 1909 Рахманінов здійснив велике концертне турне по США і Канаді, виступаючи як піаніст і диригент. В 1912 р. Рахманінов став на посаду диригента симфонічних концертів Московського філармонічного товариства й з неймовірним успіхом провів сезон, в одному з концертів якого була виконана його симфонічна поема «Дзвони».

[ред.] Рахманінов в Україні

Творчий шлях Сергія Рахманінова неодноразово перетинався з культурно-мистецьким життям Києва та інших міст України. 18 жовтня 1893 у Київському оперному театрі С.Рахманінов диригував своєю першою оперою — «Алеко». У рік київської прем'єри «Алеко» були видані романси Рахманінова по творах Т.Шевченка у вільному перекладі російського поета Олексія Плещеєва — «Дума» й «Полюбила я на печаль свою». Менш відома обробка Сергія Рахманінова української народної пісні «Чоботи» для хору а капела. Ця обробка так і не була видана, її рукопис залишається в архіві у Москві.

В 1910 році С. Рахманінов був відряджений Імператорським російським музичним товариством до Києва з метою ознайомлення зі станом справ у Київському музичному училищі. У своєму листі Головній дирекції ІРМТ від 19 квітня 1910 р. Рахманінов зазначав:

«Оскільки моя поїздка до Києва була пов’язана з клопотанням Київського училища про перейменування в консерваторію, то одразу ж додам, що я вважаю це клопотання цілком виправданим і сам охоче до нього приєднуюся... Постановка справи в училищі таку реформу виправдовує»

Згодом (у 1913), музичне училище було реформоване у консерваторію.

С. Рахманінов неодноразово здійснював гастрольні тури по Україні. Зокрема у жовтні 1914 року, С. Рахманінов давав концерти у кількох українських містах: у Києві, 21-го — в Одесі, 24-го — в Кременчуці, 25-го — в Полтаві, 26-го — в Харкові, 28-го — в Єкатеринославі.

[ред.] Виїзд за кордон

С. Рахманінов

За спогадами двоюрідної сестри композитора, С. А. Сатіної, Рахманінов радісно сприйняв лютневу революцію, проте подальші події та безсилля Тимчасового уряду викликали у композитора почуття розпачу і тривоги.

Події жовтневої революції змусили Рахманінова прийняти рішення залишити Батьківщину. На думку С.Рахманінова, Жовтневий переворот став «кінцем старої Росії», за ломкою старого устрою «мистецтва, як такого бути не може», а життя без мистецтва для Рахманінова було б «безцільним».

22 грудня[2] С. Рахманінов з дружиною та двома дочками спішно від'їжджає до Стокгольму.

[ред.] За кордоном

Протягом 1918 року Рахманінов гастролює в країнах Скандинавії, а 10 листопада 1918 оселяється з сім'єю в Нью-Йорку та починає інтенсивну гастрольну діяльність, що тривала 25 років. У виборі роялів С.Рахманінов надає перевагу фірмі Стейнвей (Steinway and sons), перші грамофонні записи С.Рахманінова здійснює фірма Thomas Edison, а з 1920 року — Victor Talking Machine Company.

Через щільний графік гастролей, аж до 1926 року Рахманінов не писав значних творів; композиторська пауза, таким чином, тривала близько 10 років. Лише в 1926-27 роках з'являються нові твори: Четвертий концерт для фортепіано з оркестром та Три російські пісні. Загалом протягом життя за кордоном Рахманінов створив усього 6 творів, однак вони належать до вершин світової музики.

В 1941 році С. Рахманінов закінчив свій останній твір — «Симфонічні танці». Останні роки Рахманінова були затьмарені смертельною хворобою (рак легенів). Однак незважаючи на це, він продовжував концертну діяльність, припинену лише незадовго до смерті. Під час Великої вітчизняної війни грошовий збір від одного зі своїх концертів передав у Фонд оборони СРСР зі словами: «Від одного з росіян посильна допомога російському народу в його боротьбі з ворогом. Хочу вірити, вірю в повну перемогу».[3]

Помер Сергій Васильович 28 березня 1943, в Беверлі Гіллз (штат Каліфорнія), похований на цвинтарі Кенсіко, неподалік Нью-Йорку.

[ред.] Творчий стиль

Стиль Рахманінова, що виріс із пізнього романтизму, згодом зазнав значної еволюції: подібно своїм сучасникам — О. Скрябіну та І. Стравінському — Рахманінов принаймні двічі (після творчої кризи 1900 та після 1926) кардинально оновлював стиль своєї музики. Зрілий й особливо пізній стиль Рахманінова виходить далеко за межі постромантичної традиції («подолання» якої почалося ще в ранній період), і в той же час не належить жодній із стилістичних течій музичного авангарду XX ст. Творчість Рахманінова, таким чином, стоїть особняком в еволюції світової музики XX століття: увібравши багато досягнень імпресіонізму й авангарду, стиль Рахманінова залишився неповторно індивідуальним і своєрідним, що не має аналогів у світовому мистецтві (крім наслідувачів і епігонів). У сучасному музикознавстві часто використовується паралель із Л. ван Бетховеном: якщо Бетховен в своїй творчості відходить далеко за межі віденського класицизму, не примкнувши при цьому до романтиків і залишившись далеким романтичному світогляду, то Рахманінов відходить далеко за межі російської композиторської традиції, однак уникає впливів жодного з сучасних йому стильових течій. Творчість Рахманінова прийнято умовно ділити на три або чотири періоди: ранній (1889—1897), зрілий (його іноді ділять на два періоди: 1900—1909 й 1910—1917) і пізній (закордонний) (1918—1941).

[ред.] Ранній період

С. Рахманінов (праворуч) та Ф. Шаляпін, кінець 1890-х

Ранній період — починався під знаком пізнього романтизму, успадкованого головним чином через стиль Чайковського (Перший Концерт, ранні п'єси). Однак уже в Тріо ре-мінор (1893), написаному в рік смерті Чайковського й присвяченому його пам'яті, Рахманінов дає приклад сміливого творчого синтезу традицій романтизму (Чайковський), «кучкистів», давньоруської церковної традиції й сучасної побутової й циганської музики. Цей твір — один з перших у світовій музиці прикладів полістилістики — немов символічно проголошує наступність традиції від Чайковського — Рахманінову і вступ російської музики в новий етап розвитку. У Першій Симфонії принципи стилістичного синтезу були розвинені ще більш сміливо, що й стало однією із причин її провалу на прем'єрі.

[ред.] Період зрілості

Період зрілості відзначений формуванням індивідуального, зрілого стилю, заснованого на інтонаційному багажу знаменного співу, російської пісенності й стилю пізнього європейського романтизму. Ці риси яскраво виражені в знаменитих Другому Концерті та Другій Симфонії, у фортепіанних прелюдіях ор.23. Однак починаючи із симфонічної поеми «Острів Мертвих» стиль Рахманінова ускладнюється, що було викликаним, з одного боку, звертанням до тематики символізму й модерну, а з іншого боку — перетворенням досягнень сучасної музики: імпресіонізму, неокласицизму, нових оркестрових, фактурних, гармонічних прийомів. Центральний твір цього періоду — грандіозна симфонічна поема «Дзвони» для хору, солістів й оркестру, на слова Едгара По в перекладі К. Бальмонта (1913). Яскраво новаторський, насичений небувало новими хоровими й оркестровими прийомами, цей твір вплинув на хорову й симфонічну музику XX століття. Тематика цього твору характерна для мистецтва символізму, для даного етапу російського мистецтва й творчості Рахманінова: у ньому символічно втілені різні періоди людського життя, що підводить до неминучої смерті; апокаліптична символіка Дзвонів, що несе ідею Кінця Світу, приблизно вплинула на «музичні» сторінки роману Т.Манна «Доктор Фаустус».

[ред.] Пізній період

Пізній — «закордонний» період творчості — відзначений винятковою своєрідністю. Стиль Рахманінова складається із цільного сплаву різних, часом протилежних стилістичних елементів: традицій російської музики — і джазу, давньоруського знаменного співу — і «ресторанної» естради 1930-х рр., віртуозного стилю XIX століття — і твердої токатності авангарду. У самій різнорідності стилістичних передумов укладений філософський зміст — абсурдність, жорстокість буття в сучасному світі, втрата духовних цінностей. Твори цього періоду відрізняються загадковою символікою, поліфонією значень, глибоким філософським підтекстом.

[ред.] Значення творчості Рахманінова

Значення композиторської творчості Рахманінова величезне: Рахманінов синтезував різні тенденції російського мистецтва, різні тематичні й стилістичні напрямки, об'єднавши їх під одним знаменником авторського стилю. Композитор збагатив російську музику досягненнями мистецтва XX століття й був одним з тих, хто вивів національну традицію на новий етап. Рахманінов збагатив інтонаційний фонд світової музики інтонаційним багажем давньоруського знаменного розспіву. Його фортепіанна спадщина стала невід'ємною частиною репертуару піаністів усього світу. Рахманінов одним із перших зробив кроки до здійснення синтезу класичної традиції й джазу.

Значення виконавської творчості Рахманінова не менш значне: Піаніст став еталоном для багатьох поколінь піаністів різних країн і шкіл. Зокрема Рахманінова вважав своїм кумиром український піаніст В.Горовиць. В піанізмі Рахманінова знайшли втілення передові традиції російської фортепіанної школи — глибока змістовність виконання, увага до інтонаційного багатства музики, «спів на фортепіано» — імітація засобами фортепіано вокального звучання й вокальної інтонації. В той же час гра Рахманінова відзначалась яскравою індивідуальністю і неповторністю, що була обумовлена впливом Рахманінова-композитора. Рахманінов-піаніст залишив еталонні записи багатьох творів світової музики, на яких вчаться багато поколінь музикантів.

[ред.] Повний список творів

С.Рахманінов. Портрет роботи Є.Сомова
Могила Рахманінова на цвинтарі Kensico

в дужках — дата закінчення

Твори без опусу:

[ред.] Музичні приклади

[ред.] Виноски

  1. ↑ Рахманинов И. «Исторические сведения о роде дворян Рахманиновых»
  2. ↑ В деяких джерелах міститься невірна інформація стосовно того, що ця подія мала місце 1 листопада 1918. Спираємось на спогади С. А. Сатіної
  3. ↑ За спогадами Є.І. Сомова, С. Рахманінов слухав радіотрансляцію знаменитої 7-ї симфонії Д. Шостаковича, однак утримався від будь-яких коментарів.

[ред.] Література

  • Алексеев А. Д. Сергей Рахманинов. Жизнь и творческая деятельность — М.: Музгиз, 1954.
  • Асафьев Б. В. С. В. Рахманинов, [М.], 1945.
  • Воспоминания о Рахманинове / Сост. 3. Апетян. - Т. 1, 2. - 4-е изд., М., 1974.
  • С. В. Рахманинов. Сб. статей и материалов, М. — Л., 1947.
  • С. В. Рахманинов и русская опера. Сб. статей, М., 1947.
  • Молодые годы С. В. Рахманинова. Письма. Воспоминания, Л. — М., 1949.
  • Понизовкин Ю. Рахманинов — пианист, интерпретатор собственных произведений, М., 1965.
  • Брянцева В. Н. Сергей Рахманинов. — М.: Советская Россия, 1962.
  • Брянцева В.Н. Фортепианные пьесы Рахманинова, М., 1966.
  • Брянцева В.Н. Детство и юность Сергея Рахманинова, 2 изд., М., 1972.
  • С. В. Рахманинов в Ивановке. Сб. материалов и документов, Воронеж, 1971.
  • Келдыш Ю. Рахманинов и его время, М., 1973.
  • Памяти С. В. Рахманинова. [Сб. воспоминаний], Нью-Йорк, 1946.
  • Сергей Рахманинов. Альбом. / Сост. Е. Н. Рудакова, текст А. И. Кандинского. — М.: Музыка, 1988. ISBN 5-7140-0091-9
  • Соловцов А. А. Сергей Рахманинов. — М.: Музыка, 1969.
  • Ганзбург Г. Стилевой кризис Рахманинова: сущность и последствия // Музыкальная академия. — 2003. - №3. – С. 171-173. [1]
  • Сергей Рахманинов: История и современность: Сб. статей. – Ростов-на-Дону, 2005. – ISBN 5-7509—1216—7.
  • С. Рахманінов: на зламі століть. Вип. 3. / Под ред. Л. А. Трубнікової. – Харків, 2006.
  • Rachmaninoff's recollections told by Oscar von Riesemann, L. — N. Y., 1934.
  • Bertensson S. and Leyda J., Sergei Rachmaninoff. A lifetime in music, N. Y., 1956.

[ред.] Посилання

Commons
ВікіСховище має мультимедійні дані за темою:
Ця стаття входить до числа вибраних статей україномовного розділу Вікіпедії.
Отримано з http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D0%B0%D1%85%D0%BC%D0%B0%D0%BD%D1%96%D0%BD%D0%BE%D0%B2_%D0%A1%D0%B5%D1%80%D0%B3%D1%96%D0%B9_%D0%92%D0%B0%D1%81%D0%B8%D0%BB%D1%8C%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87
Особисті інструменти