Рахів

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Рахів
Rahiv gerb.png
Герб Рахова
Панорамний вид на Рахів і річку Тиса
Панорамний вид на Рахів і річку Тиса
Рахів
Рахів на мапі області. Рахівський район виділено блакитним.
Рахів на мапі області. Рахівський район виділено блакитним.
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Закарпатська область Закарпатська область
Район/міськрада UKR Ра́хівський райо́н flag.gif Рахівський район
Рада Рахівська міська рада
Код КОАТУУ 2123610100
Засноване 1447
Перша згадка 910
Населення 15137 (01.01.2011)[1]
Площа 5,68 км²
Поштові індекси 90600
Телефонний код +380-3132
Координати 48°03′13″ пн. ш. 24°12′58″ сх. д. / 48.05361° пн. ш. 24.21611° сх. д. / 48.05361; 24.21611Координати: 48°03′13″ пн. ш. 24°12′58″ сх. д. / 48.05361° пн. ш. 24.21611° сх. д. / 48.05361; 24.21611
Висота над рівнем моря 430 м
Водойма Річка Тиса, річечка Москва
День міста 29 вересня
Відстань
Найближча залізнична станція Рахів
До обл./респ. центру
 - автошляхами 209 км
Міська влада
Адреса 90600, Закарпатська обл., Рахівський р-н, м.Рахів, вул. Миру, 34
Веб-сторінка http://rakhiv.org.ua/
Міський голова Думин Ярослав

Рáхів (нім. Rachau, угор. Rahó, чеськ. Rachov);— місто, адміністративний центр Рахівського району Закарпатської області, на Гуцульщині. Розташоване у північно-східній частині Закарпатської області в гірській улоговині на висоті 430 м над рівнем моря — найвисокогірніше місто і районний центр в Україні. Найбільший перепад висот у Рахові між найнижчою (400 м) і найбільш високою (1200 м) вулицями. Завдяки географічному розташуванню, унікальній природі і самобутній гуцульській культурі Рахів відомий, як один із найпопулярніших туристично-рекреаційних центрів західної України. У місті працюють турбаза, готелі і ряд приватних будинків. У Рахові розташоване правління Карпатського біосферного заповідника.

Має автомобільне сполучення з найбільшими містами Західної України (Львів, Івано-Франківськ, Ужгород), та залізничне з Івано-Франківськом, Львовом та Коломиєю.

Клімат[ред.ред. код]

Клімат на Рахівщині помірно-континентальний з ярко вираженою поясністю: у низині — помірний, з теплим літом і відносно м'якою зимою; у верхів'ях — різко континентальний, з холодною і тривалою зимою та прохолодним дощовим літом. Середня січнева температура −4,8 °C, середня температура липня +18 °C, а середня річна температура повітря становить +7,4 °C. Період з температурою понад плюс 10 °C становить 147 днів. Найтепліше в районі село Луг, а найхолодніше на Говерлі. Переважають вітри західного і південно-західного напрямку.

Середньорічна кількість опадів у горах — до 1400 мм. У Рахові до 1300 мм. Товщина снігового покриву — від 30 см до півтора метра і більше. Взимку у горах обрушуються снігові лавини. Вічних снігів немає, але сніг у подеяких місцях ще буває і в червні. Під час інтенсивного танення снігу і злив, можливі загрозливі та руйнівні паводки (листопад 1998 року, березень 2001 року). Зареєстрований у Рахові абсолютний добовий максимум опадів — 133 мм.

Корисні копалини і мінеральні ресурси[ред.ред. код]

Гори, що оточують Рахів, багаті корисними копалинами. Тут видобувають будівельний камінь, мармур, пісковики, золото, аргіліти. Безпосередньо у місті та його найближчих околицях знаходиться близько 20 джерел мінеральної води.

Назва[ред.ред. код]

Є декілька легенд і версій про походження назви міста. Вони пов'язані з рухом опришків, які нібито в цій місцевості рахували відібране у багатіїв добро та ділили його між бідняками. Інша версія: купці на шляху з Трансильванії та Угорщини до Галичини спинялися тут і рахували свої прибутки. Можливо, назва походить від власного імені Рах, який мав тут садибу. Українською Рахів, русинською Рахово, російською Рахов, угорською Rahó, словацькою Rachov, польською Rachów, румунською Rahău, німецькою Rauhau, на їдиш Рахев, Рахив.

Історія[ред.ред. код]

Датою заснування Рахова вважається 1447 рік, хоча письмова згадка про це поселення відома ще з 910 року. Одними з перших поселенців Рахова, напевне, були гуцули з Галичини — Мельничуки, Ворохти й інші. Селяни займалися вівчарством, рибальством, полюванням, бджолярством. Жили в курних хатах-колибах, згодом будували гуцульські хати-гражди.

У XIII ст. Угорщина повністю оволоділа гірськими районами Закарпаття. Поступово сюди стали прибувати та селитися тут угорські феодали.

Зазнав Рахів і татаро-монгольського поневолення. У 1241 році шістдесятитисячна орда хана Батия перейшла через Карпати в Угорщину. За період свого панування татаро-монголи вогнем і мечем спустошили та зруйнували майже всі міста й села.

Після відступу завойовників у Закарпаття повертаються угорські феодали. Після поразки у битві під Могачем у 1526 році Угорщина розпалася. Більша частина Закарпаття потрапила у васальну залежність від Туреччини, а решта території опинилась під владою Габсбургів. На початку XIV ст. зароджується опришківський рух. Рахівчани брали активну участь в загонах народних месників І.Пинті, Ф.Бойка, І.Пискливого, О.Довбуша, В.Баюрака, що грозою проносилися Карпатами.

За часів входження закарпатських земель до складу Австро-Угорщини сюди було переселено багато німецьких колоністів, за участі яких відбувалося становлення лісопереробної галузі. Величезним поштовхом до соціально-економічного розвитку цього краю стало будівництво залізної дороги до Рахова та Ясіня, яка була здана в експлуатацію 15 серпня 1895 року. Будували залізницю 16 тисяч італійців та спеціалістів з інших країн Європи.

У 1896 р. Рахів став повітовим містечком - центром Тисодолинянського повіту (округу) Марамороського комітату. З початку XX ст. відома печатка поселення - з зображенням голови оленя, оберненої в лівий геральдичний бік. Символіка цієї печатки базувалася на давнішій емблемі містечка, відомій ще з громадських печаток кінця XVIII століття, - зображенням оленя на повен зріст, оберненого праворуч.

У листопаді 1918 року рахівчани рішуче піднялися на боротьбу за визволення та возз'єднання краю з українським народом. 8 листопада 1918 року в с. Ясіня було утворено Гуцульську республіку на чолі з Степаном Клочураком, яка протрималася до травня 1919 року. 14 січня її війська, з боєм, визволили Рахів від угорської адміністрації та військ. Їм допомогло те, що у місті спалахнуло повстання українців, організоване П. Попенком. Саме він став старостою міста, однак 19 січня був убитий проугорським терористом. Старостою рахівчани обрали С. Дреботу. Та, незабаром гуцульські війська залишили центр міста, укріпившись в передмісті - Устєріках. Місто та сусідні Трибушани та Берлибаш (Ділове та Костилівка) стали буферною зоною між Гуцульською республікою та румунськими військами, які окупували В. Бичків, Луг та ін. населені пункти. Окупований був Рахів румунськими військами у травні 1919 р. Незабаром припинила існування і Гуцульська республіка.

У червні 1920 р. Рахів увійшов у склад Чехословацької республіки

Під час входження Закарпаття (тодішня назва — Підкарпатська Русь) до складу ЧСР, населені пункти Рахівщини активно розвивалися як осередки туризму. У одній із своїх статей С. Клочурак назвав Рахів Гуцульським Парижем.

Фашистська окупація часів другої світової війни завершилася зайняттям міста, як і всього Закарпаття, частинами Червоної Армії в жовтні 1944 року. У 1945 році Рахів, як і все Закарпаття, увійшов до складу УРСР.

Релігійні громади[ред.ред. код]

Римсько-католицька церква[ред.ред. код]

Рахів вперше в офіційних листах згадується в 1447 році. 1770 році з верхньої австрії сюди поселили багато людей і в зв’язку з цим збільшилося кількість римо-католиків. У 18 ст. граф Карой Естергазі єпископ Егерський велику увагу звертав щоб у Марамороському комітаті церковні справи впорядкувалися . у 1782 році Егерська єпархія приготувала план для заснування рахівської та ясінянської парафій. Іштван Балог – парох Мараморош-Сігетський (віце-керуючий комітату) у 1787 році подає прохання щоб у рахові заснували римсько-католицьку релігійну громаду. З звернення дізнаємося, що у місті римко-католики є німцями та русинами, котрі говорять польским діалектом і що тут був би потрібний міський каплан (священик) котрий бажано щоб знав угорську мову. В цей час римо-католики ще немають церкву але греко-католики передають свою деревяну каплицю, бо мають на той час дві церкви. Ця тимчасова церква через деякий час стає малою для кількості парафіян і в 1788 році зявилося рішення збудувати нову церкву на 300 осіб. Будівельний план і кошторис ще в тому році виготували, але більше як 30 років ні церкву ні парафіяльний будинок не розпочали будувати. Рахівський філіал заснували в 1791 році, а рахівську парафію як самостійну церковну установу заснували в 1810 році. У 1918 році історія пише, що деревяна каплиця знаходиться у поганому стані. Там є один вівтар. Біля моста стоїть одна деревяна каплиця в якому є статуя Яна Непомукського і дбає про неї римо-катол громада. Нову камяну церкву починають будувати в 1822 році за час пароха Яноша Лінценболда і висвячують 1 листопада 1825 р. Протягом часі украшалася наряджалася. У 1872 р. підняли дах і збудували високу дзвіницю, яка вирізнялася посеред інших буд. У 1892 р. збудували нову гробницю в храмі У 1884 р. принесли новий орган. Протягом століть рахівські вірники звертали багато уваги на прикаршення своєї церкви. Зсередини покрасили у 1810 році. Годинник з 1913 року (у 1943 та 2008 р. реставрували0 на Зак-ті подібних діючих лише два – ще у Хусті. У 2008 р. годинник оновили зробили електронізацію на три дзвони, котрі сюди принесли з Кошіц у 1923 році. Восени 1935 року громада замовила оригінальні масляною фарбою крашені «хресну дорогу Господа нашого Ісуса Христа» з 14 картин. Для купівлі цієї хресної дороги колядували на різдво. У 1936 були виготовлені й доставлені до Рахова. Під час II Світової війни у 1944 році бомба упала на місто і пошкодила будівлю храму, тріснула стіна парафіяльного будинку. Після війни під тиском нової влади, у 1946 році, релігійна громада «відмовилася» від своїх земель. Протягом 47-48 року від парафіяльного будинку та свого сад. Священник змушений був жити на квартирі. Хоча багато років історичні відомості не велися, проте ми знаємо що в 1954 році намалювали нову вітаарну картину покривителя церкви Святого Яна Непомукського. Здо бровільних пожерт намалювали дві побічні картини Христа-Царя і Непорочної Діви Марії Цариці миру В 1968 р. після 33 років помер Іштван Реслер який був парохом. Хоча більшість його священська діяльність припадала на радянські часи, але свідчення метрик бачимо, що багато людей приходили хрестити, просили похорон і навіть вінчання. Під час радянської влади влад хотіла перебудувати головну площу міста і так як церква не вміщалася у їх плани хотіли знести. Вірники з'єдналися і були витривалі в тому, що не допустити зруйнування і пристність священика в місті теж укріпляла їх рішення. Коли його змушували щоб зміняв своє ставлення 9навіть пропонували що дадуть іншу церкву, він звернувся до вірників, щоб вони відстоювали свої права, щоб далі озвучили свій голос. Двадцятка подавала свої прохання до ужгорода києва, навіть до москви. Їм навіть пропонували православну церкву чи синагогу, але вірники настояли на збереження свого. Комуністична влада нічого не могла після цього зробити, лише заборонила робити реставрацію. В ці роки знесли каплицю біля моста і статую Яна Непомукського перенесли в церкву. В часи служіння Іштфана Темфлі запровадили угорську мовну літергію за рішенням II Ватиканського синоду. Навесні 1989 р. на Закарпатті з візитом побував кардинал Ласло Пашкаї, архиєпископ Естергомський. Тоді багато рахівських вірників поїхали в Солотвино щоб зустрітися з ним і просили для своєї громади священика. (доїжджав зі Солотвино). 15 жовтня 1989 р. коли священик Бейло Боган перебрав керування парафією. Тоді відновилося релігійне життя. Стали регулярними богослужіння і розпочалося рнлігйне навчання молоді 13 листопад 1989 р. з візитом відвідав рахівську громаду архієпископ Егерський доктор Іштван Шерегель. 10 червня 1990 р. на свято Святої трійці, після більше як 40 років, вперше відбулося урочисте перше причастя. У свято Тіла і Крові Христової відбулася перший відкритий процесійний хід навкруг церкви, що було свідченням того що міська громада відновилася і живе. 30 січня 1991 року за рішенням державної ради церкві повернули парафіяльний будинок. Внутрішня реставрація відбулася у 2004-05 роках, за часи священика Романа Шнепа. У 2006 році капітальний ремонт парафіяльного будинку. За часи настоятельства Іштвана Лошака розпочалася українськомовна пасторації римсько-католицьких вірників міста. У 2008 році у святині повністю замінили підлогу. У 2008 році вперше збудували великий вуличний вертеп і вперше принесли Віфлеємський вогонь. За час священства Ласло Микуляка зовні перефарбували церкву, готуючись до відзначення 200-річчя заснування рахівської римсько-католицької парафії у 2010 році. Приблизно 1 тисяча 200 вірників, з котрих більшість угорської національності


Населення[ред.ред. код]

Населення Рахова біля 17.000 осіб, з них: Українців— 83,8%; Угорців— 11,6%; Румун— 3,2%; Росіян— 0,8%

Відомі рахівчани[ред.ред. код]

Фестивалі[ред.ред. код]

Фестивалі які тут стали традиційними: фестивалі-ярмарки «Гуцульська бринза», Гуцульські фестивалі, Дні міста та фестиваль етно-рок культури «Європа-Центр».

Гуцульські фестивалі[ред.ред. код]

У 1991 році Гуцульський фестиваль започаткувало товариство «Гуцульщина». Під враженням здобутої Україною незалежності, 27 вересня 1991 року на полонині Запідок Верховинського району Івано-Франківської області проводився І Гуцульський фестиваль. Хронологія гуцульських фестивалів в м. Рахові:

  • Серпень 1993 року — III Гуцульський фестиваль
  • Вересень 1997 року — VII Гуцульський фестиваль
  • Вересень 2005 року — XV Гуцульський фестиваль

Фестиваль етно-рок культури «Європа-Центр»[ред.ред. код]

24 вересня 2005 року Міністерство культури і туризму України спільно з "Державним концертним агентством «Україна» відкрив I-ий Міжнародний Фестиваль Rock&World музики «Європа-Центр» — яскраве масове шоу не тільки музичного, а ще й розважального змісту, виступи гуцульських колективів, виставки місцевих майстрів, ярмарки-продажі.[2][3] 20 травня 2012 року: Міжнародний Фестиваль Rock&World музики «Європа-Центр» та святкуваання дня міста. Очікуються: Оксана Білозір, Злата Огневич, гурт "Скрябін", С.К.А.Й, та інші рок-гурти. За спрянням ХДС (Християнсько-демократичного союзу).

Гуцульська бринза[ред.ред. код]

Гуцульська бринза — свято повернення вівчарів з полонин додому. Щороку, в квітні вони виходять з худобою високо в гори на широкі полонини, де залишаються аж до початку вересня. На полонинах доглядають худобу, доять молоко, частину свіжим передають з нагодою господарям, з решти роблять сир, бринзу, будз, вурду. Попрацювавши ціле літо в горах вівчарі повертаються додому і влаштовують гучне свято — фестиваль Гуцульська бриндзя. Сир, бринза, вурда, будз — це головні різновиди гуцульського сиру. Відрізняються вони за кольором, смаком, структурою і технологією приготування. Спершу молоко скисає, його проварюють, утворюються згустки сиру, їх виймають руками, зліплюючи в кулі завбільшки з баранячу голову, вивішують, щоб процідився і спресувався. Сир дрібненько перетирають з сіллю і зберігають у дерев'яних кадках вже бринзу, тому справжня гуцульська бринза розсипчаста і солена. Те, що продається в магазинах — це швидше просто гуцульський сир, саме так він і виглядає. Якщо сир прокоптять — це будз. А музика в ці свята — це просто казка! За кожним столом своя пісня. Розігріті смачними стравами і напоями музики змагаються на вправність. Цимбали, сопілки, барабан і скрипка — непризвичаєному слухачу спершу важко вловити мелодію в цьому галасі інструментів, але за кілька хвилин вимальовується настрій, ритм і мелодія. Звук трембіти на загальному фоні надає пісні особливого колориту. Під дивовижні мотиви, особливо цікаво розглядати химерні вироби з дерева: мозолисті старці і розтріпані мавки із звивистого коріння, інкрустовані бісером тарілки, глиняні глечики і полумиски — кропітка і майстерна робота.[4]

Дивіться[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Додаткові джерела[ред.ред. код]