Раєвський Микола Миколайович (батько)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Раєвський Микола Миколайович
Раевский Николай Николаевич
Портрет Раєвського М.М. Дж.Доу. Воєнна галерея  Зимового палацу
Народився 14 (25) вересня 1771(1771-09-25)
Санкт-Петербург, Flag of Russia.svg Російська імперія
Помер 16 (28) вересня 1829(1829-09-28) (58 років)
Бовтишка Чигиринського повіту Київської губернії, Flag of Russia.svg Російська імперія
Країна Flag of Russia.svg Російська імперія
Роки служби 1786 — 1797, 1801, 1807 — 1824
Звання генерал від кавалерії
Війни/битви Бородинська битва, бій під Салтанівкою, Битва народів
Нагороди
Орден Святого Олександра Невського
Орден Святого Георгія
Орден Святого Георгія
Орден Святого Георгія
Орден Святого Володимира 1 ступеня
Орден Святого Володимира 2 ступеня
Орден Святого Володимира 3 ступеня
Орден Святого Володимира 4 ступеня
Орден Святої Анни 1 ступеня
Кавалер Великого Хреста ордену Марії-Терезії
Орден Червоного орла
Відносини сини: Раєвський Олександр Миколайович (військовик), Раєвський Микола Миколайович (1801), донька:Волконська Марія Миколаївна

Раєвський Микола Миколайович (*14 (25) вересня 1771(17710925) — †16 (28) вересня 1829) — російський військовик, герой Вітчизняної війни 1812 року, генерал від кавалерії. Належав до стародавнього дворянського роду. За тридцять років бездоганної служби брав участь у багатьох найбільших битвах епохи. Після подвигу під Салтанівкою став одним з найпопулярніших генералів російської армії. Боротьба за батарею Раєвського стала одним з ключових епізодів Бородінської битви. Учасник Битви народів і взяття Парижа. Член Державної ради. Був близько знайомий з багатьма декабристами. Дружбою з Раєвським пишався О. С. Пушкін.

Біографія[ред.ред. код]

Раєвський зі стародавнього дворянського роду, за сімейною легендою походить від вихідця з Данії графа Петра Дуніна, який оселився в 1124 році у Польщі. Син полковника, внучатий племінник князя Г. Потьомкіна. У 1774 році записаний рядовим до лейб-гвардії Преображенського полку. Раєвський двадцяти років від народження був вже полковником лейб-гвардії Семенівського полку. Брав участь у військових діях проти турків і поляків, а згодом, командуючи нижегородським драгунським полком, був при взятті Дербента (1796). За часів імператора Павла Раєвський був тимчасово виключений зі служби. За Олександра I повернений з чином генерал-майора. Брав участь у війнах з Францією (1805 — 1807): Війна третьої коаліції, Війна четвертої коаліції; зі Швецією (1808 — 1809) і Туреччиною (1806 — 1812), проявивши величезну мужність і військовий талант. З початком Вітчизняної війни 1812 Раєвський командував 7-м піхотним корпусом в армії Багратіона і зміг затримати французького маршала Даву, давши можливість відступити основним силам російської армії. Під час Салтанівського бою Рєвський на чолі полку підняв солдатів в атаку. За легендою, з ним поруч знаходилися його сини 17 і 11 років. Під час Бородінської битви Раєвський, зі своїм (7-м) корпусом, стояв на правому фланзі лівого крила армії, проти якого спрямовані були майже всі сили французів. Блискучий захист редуту, який отримав його ім'я, дала Раєвському гучну славу. Під Малоярославцем він разом з Дохтуровим вдало захищав калузьку дорогу; в битві під Червоним сприяв остаточної поразки наполеонівської армії. У 1813 році Раєвський брав участь у боях під Бауценом, Дрезденом, Кульмом, Лейпцигом (під час останнього був поранений кулею в груди, але залишався на коні до кінця битви). У 1814 році в битві під Бар-Сюр-Обом командував армією замість пораненого графа Вітгенштейна. Під Арсісом, після кровопролитної битви, першим увійшов до міста, а потім переслідував ворога до Парижа. З 1826 року був членом Державної ради.

Помер Микола Миколайович Раєвський 16 (28) вересня 1829 року у селі Бовтишка у віці 58 років. Похований він у фамільної усипальниці в селі Розумівка.

На його надгробній плиті накреслені слова:

«Він був у Смоленську щит -

У Парижі меч Росії.»

Автор епітафії декабрист М. Ф. Орлов.

Оригінальний текст (рос.)

"Он был в Смоленске щит,

В Париже меч России.".

Родина[ред.ред. код]

Раєвська Софія Олексіївна. Портрет роботи Боровиковського.

Був одружений на внучці М. В. Ломоносова С. О. Константинової (Раєвської С. О.). У Миколи Миколайовича та Софії Олексіївни народилися двоє синів і п'ять дочок:

Сини Раєвських Олександр і Микола булі заарештовані у справі декабристів, в ході слідства приналежність їх до таємного товариства доведена не була. Обидва були звільнені з виправдувальним атестатом.[1]

Нагороди[ред.ред. код]

Російські ордена[ред.ред. код]

Орден Святого Георгія:

  • 4 ступеня — 28 червня 1792 року (бій під Городищем)
  • 3 ступеня — 15 лютого 1813 року (за відмінність у бою під Малоярославцем)
  • 2 ступеня — 19 березня 1814 року (за відмінність при взятті Парижа)

Орден Святого Володимира:

  • 4 ступеня — 2 вересня 1793 року (Могилів-Подільський)
  • 3 ступеня — 1 грудня 1807 року
  • 2 ступеня — за битви 1808 року
  • 1 ступеня — за відмінність в битві при Кульмі

Орден Святої Анни:

  • 1 ступеня — 20 травня 1808 року

Орден Святого Олександра Невського — 26 серпня 1812 року (Бородинська битва)

Золота шпага з діамантами (за захоплення Сілістрії) — 1810 рік

Ордена іноземних держав[ред.ред. код]

  • Австрійський орден Марії Терезії
  • Прусський Орден Червоного орла

Увічнення пам'яті[ред.ред. код]

У Москві в Дорогомілово одна з вулиць названа на честь Раєвського.[2]

Одна з вулиць Києва носить ім'я Миколи Раєвського.[3]

Св. Хрестовоздвиженська церква в селі Розумівка (усипальниця Раєвських) внесена до реєстру пам'яток містобудування і архітектури національного культурного надбання України.[4]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Декабристы. Биографический справочник под ред академика М. В. Нечкиной. — М., «Наука», 1988,с.152, 153 — 154
  2. Улица Раевского.
  3. Улица Раевского Николая.
  4. З історії церкви-усипальні.

Джерела[ред.ред. код]

  • Ковалёв К. Н. Н. Н. Раевский // Герои 1812 года. — М.: 1987. — (Жизнь замечательных людей).

Посилання[ред.ред. код]