Реабілітація жертв політичних репресій в СРСР

Реабіліта́ція жертв політи́чних репре́сій в коли́шньому СРСР — заходи для поновлення доброго імені жертв сталінського терору як після їх смерті, так і за життя.

По смерті Сталіна

Відразу по смерті Йосипа Сталіна (1953) для цієї мети створено партійну комісію, підпорядковану Президії ЦК Комуністичної партії Радянського Союзу (КПРС). Вона мала право переглядати матеріали з архівів органів безпеки й ін. джерел та збирати і впорядковувати ін. додатки. Перші пропозиції Р. скеровувано після схвалення ЦК КПРС до компетентних судів. У таємній промові на XX з'їзді партії (1956) М. Хрущов звітував, що Військ. Колегія Верховного суду СРСР за час від 1954 реабілітувала 7 679 осіб.

Є три роди реабілітації:

• Повна реабілітація — прізвища реабілітованих появляються у всіх довідниках та політ. літературі без будь-яких застережень, їхні кн., ст. й ін. праці можуть виходити.
• Реабілітація з натяком «зробив деякі помилки» — напр., Микола Скрипник; до цієї групи належать перев. зліквідовані держ. і партійні діячі з різних нац. республік та ті, що тільки на початку співпрацювали з опозицією.
• "Гражданська (грам.) реабілітація — стосується лише анулювання причини арешту, гол. обвинувачень, зфальшованих сталінським терористичним апаратом, у шпигунстві, зраді, шкідництві тощо, але без політ. P.

Реабілітації не підпадають керівники і співр. великих політ. опозицій 1920 і 1930-их pp.: троцькістів, бухарінців, нац. ухилів тощо.

В Українській РСР

В Україні, починаючи з 1956 у період «хрущовської відлиги» насамперед було перевірено справи, сфабриковані у 1937—1938 роках. Багато несправедливо засуджених укр. письменників, митців та деяких учених, більшість репресованих за час «культу особи» Сталіна, були реабілітовані.

При цьому слід зазначити, що справи політичних репресованих не просто "переглядалися", а прокурорами областей вносилися до президій обласних судів протести на незаконні поостанови "трійок", а суди визнавали ці постанови незаконними,та скасовували їх. Тобто, суди встановлювали факт вбивства людей, а це вам не реабілітація комісіями по реабілітаціях, які є такими ж позасудовими органами як і "трійки". Реабілітація комісіями - це чисто психологічний фактор, який не тягне за собою відшкодування за вбивство.

Були реабілітовані також деякі: провідні ком. партійні й військовий діячі, ліквідовані у 1930-их pp., між ними: В. Затонський, П. Любченко, В. Чубар, С. Косіор, Е. Квірінґ, П. Постишев, Ю. Коцюбинський, В. Примаков, П. Дибенко, Н. Демченко, І. Клименко, К. Сухомлін, М. Хатаєвич, В. Чернявський, Й. Якір та ін. У 1963 році реабілітовано ліквідовані кадри Комуністичної партії Західної України, між ними: О. Васильків, Р. Туринський, М. Заячківський (Косар) та Григорій Іваненко (Бараба).

В цьому періоду нереабілітованими залишилися: О. Шумськйй, В. Шахрай, М. Полоз, А. Річицький, М. Волобуєв, М. Хвильовий й ін. Реабілітації провадилася на вимогу впливовіших партійних і культ. діячів з підкресленням, що реабілітовані були жертвами порушень законности в період «культу особи» Сталіна. За останній час цей факт у довідках про реабілітованих ком. діячів промовчується. Р. не підпадали всі ті, що відстоювали відкрито політ. незалежність України чи й окремішність укр. комунізму.

Після 1991 року

Після прийняття 17 квітня 1991 року Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні» процес реабілітації прискорився і набув послідовності. Згідно із зазначеним законом, до 2001 року переглянуто 307 тис. 450 справ. За ними реабілітовано 248 тис. 710 осіб, відмовлено в реабілітації — 117 тисячам 243 особам.

Література

• Енциклопедія українознавства. У 10-х томах. / Головний редактор Володимир Кубійович. — Париж; Нью-Йорк: Молоде життя, 1954—1989.
• Служба безпеки України

Див. також

• Єжовщина або «Великий терор в Україні» (1937—1938)
• Биківня: масові політичні репресії у Києві у 1937—1941
• Репресії проти Української греко-католицької церкви (1939—1946)
• Товариство "Меморіал"