Режим Віші

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
État français
Французька Держава
Колабораціоністська держава Віші
Третя французька республіка Flag of France.svg
1940 – 1944 Тимчасовий уряд Французької республіки Flag of France.svg
Прапор Герб
Прапор Герб
(неофіційний)
Девіз
"Travail, Famille, Patrie"
укр. Праця, Родина, Батьківщина'
Гімн
La Marseillaise
Розташування Франція
темно синій: De jure частина Французької Держави
Зеленим: частина Французької Держави, окуповано державами вісі
блакитним: терен під жорстким контролем
світло-синій: терен що було вельми рано втрачено
червоним: Терен Франції що ніколи не був під контролем Віші
Столиця Віші (de facto)
Париж1 (de jure)
Столиця в екзилі Зигмаринген (1944–1945)
Мови французька
Релігії римо-католики
Форма правління Авторитаристська держава[1]
голова держави
 - 1940–1944 Філіпп Петен
голова ради
 - 1940–1942 Філіпп Петен
 - 1942–1944 П'єр Лаваль
Законодавчий орган Національна Асамблея
Історичний період Друга світова війна
 - передача повноважень Петену 10 липня 1940
 - Комп'єн'єнське перемир'я 22 червня 1940
 - окупація колишньої вільної зони 11 листопада 1942
 - Визволення Парижу 25 серпня 1944
 - визволення Франції червень-листопад
 - Захоплення Зигмарингену 22 квітня 1945
Валюта Франк
1Париж залишався формальною столицею французької держави, хоча режим Віші ніколи не працював у ньому за час свого існування..
Карта окупованої Франції
Історія Франції
Портал Франція
Armoiries république française.svg

Доісторична Франція

Античність
Римська Галлія (220 до н. е.481)

Середньовічна Франція
Династії:
Меровінги (481751)
Каролінги (751987)
Капетинги (9871328)
Валуа (13281589)
Бурбони (15891792, 18141848)
Станова монархія у Франції (13021614)
Дореволюційна Франція

Французький абсолютизм (16431789)

Сучасна Франція
Французька революція (17891799)
Перша республіка (17921804)
Перша імперія (18041814)
Реставрація Бурбонів (18141830)
Липнева монархія (18301848)
Друга республіка (18481852)
Друга імперія (18521870)
Третя республіка (18701940)
Паризька комуна (1871)
Режим Віші (19401944)
Тимчасовий уряд (19441946)
Четверта республіка (19461958)
П'ята республіка1958)

Режим Віші (фр. Régime de Vichy), офіційна назва Французька держава (фр. État français) — колабораціоністський уряд Франції, сформований після поразки у війні з нацистською Німеччиною (1940).

Існував з 1940 по 1944 рік.

Після окупації німцями Парижа уряд Франції продовжував роботу у місті Бордо. У червні 1940-го було прийняте рішення про підписання сепаратного перемир'я з ворогом. Перемир'я підписали 22 червня 1940 року.

У липні 1940 року Національні збори та уряд переїхали до курортного містечка Віші. Маршал Анрі Філіпп Петен (голова Ради міністрів з 16 червня 1940) отримав диктаторські повноваження. Це — кінець Третьої Республіки.

Вішістський уряд утворив так звану Французьку державу. Він фактично контролював лише південь Франції. Але навіть у сфері свого впливу він мав виконувати вимоги Німеччини. Не менше мільйона французьких військовополонених залишалися в німецьких концтаборах.

Формально режим проводив дії, спрямовані на національне відродження країни — так звана Національна Революція (фр. Révolution Nationale). Фактично він повністю виконував замовлення та вказівки Гітлера.

Створення[ред.ред. код]

Держава виникла внаслідок прийняття акту Національними зборами Третьої республіки, який надав надзвичайні повноваження прем'єр-міністра Франції, маршалу Франції Філіпу Петену після поразки Франції в битві за Францію в 1940 році. Правонаступництво від Третьої республіки була офіційно визнано більшістю членів міжнародного співтовариства за винятком Великобританії. За умовами перемир'я, підписаного генералом Шарлем Хюнтцигером з французької сторони і генералом Вільгельмом Кейтелєм з німецької сторони 22 червня 1940, майже 2/3 території Франції перебувала під німецькою окупацією. Решта частини Франції, його протекторати і колонії залишалися не окупованими німцями та італійцями. Режим Віші мав в континентальній Франції приблизно 105 тис. армії без важкої техніки (танки, бойові броньовані машини, важка артилерія), які головним чином були передані Третьому Рейху або евакуйовано на заморські території, було залишено більш ніж 200 000 військових у Французькому Алжиру і колоніях (Французька Північна Африка, Сирія і Ліван, Французький Індокитай.) Франція також володіла третім за потужністю військово-морським флотом світу, який був частково розгорнутий у Тулоні, частково - у французьких африканських портах ( Мерс-ель-Кебір (біля Орану), Дакар).

Французькі колонії і режим Віші[ред.ред. код]

Хоча колонії у Французькій Екваторіальній Африці, а саме Чад, Французьке Конго, Габон майже відразу перейшли під контроль Вільної Франції, інші терени залишилися вірні режиму Віші. З часом більшість колоній прийняли пропозицію перейти на бік союзників мирно. Проте це не відбулося відразу: Гваделупа і Мартиніка у Вест-Індії, а також Французька Гвіана на півночі Південної Америки не приєднувалися до Вільної Франції до 1943 року. Між тим, Французькі арабські колонії (Сирія, Алжир, Туніс і Марокко) загалом залишалися під контролем Віші до захоплення військами союзників. Це обумовлювалося головним чином через їх близькість до Європи, що полегшувало їх підтримку. Ці території мали стратегічне значення для європейського театру війни.

Конфлікти з Британією у Мерс-ель-Кебір, Дакарі, Гібралтарі, Сирії і Мадагаскарі[ред.ред. код]

Відносини між Великобританією та урядом Віші були важкими. Уряд Віші розірвав дипломатичні відносини з Великобританією 5 липня 1940 року, після того як королівський флот потопив французькі кораблі в порту Мерс-ель-Кебір, Алжир. Знищення флоту відбулося після того як британці запропонували, французам або підірвати їх судна, або перевести у нейтральний порт або приєднатися до них у війні проти Німеччини. Ці варіанти були відхилені, і флот був знищений. Цей крок з боку Великої Британії зіпсував відносини між двома колишніми союзниками і підштовхнув населення Франції на бік уряду Віші. [2].

23 вересня 1940, британці почали Сенегальську операцію (Дакарську битву), також відому як операція "Загроза". Сенегальська операція була частиною Західно-Африканської кампанії. Операція мала на меті захоплення стратегічного порту Дакар у Французькій Західній Африці. Порт знаходився під контролем уряду Петтена. План передбачав встановлення контролю військ Вільної Франції під командуванням генерала Шарля де Голля над Дакаром. Станом на 25 вересня бій був закінчений, план виявився невдалим, і Дакар залишився під контролем уряду Віші.

Наступною гарячою точкою між Великобританією і урядом Віші став червень 1941 року, коли повстання в Іраку було придушене британськими військами. Німецькі й італійські ВПС (Люфтваффе) і (Regia Aeronautica), через французькі володіння в Сирії, допомагали іракському уряду. Через це влада уряду Віші в Сирії було оголошено загрозою британським інтересам на Близькому Сході. Отже, 8 червня, британські війська вторглися до Сирії та Лівану. Кампанія отримала назву Сирійсько-Ліванська або операція Експортер. Столицю Сирії — Дамаск, було захоплено 17 червня та п'яти тижнева кампанія завершилася з падінням Бейруту і підписанням Конвенції Акко (перемир'я Saint Jean d'Acre) 14 липня 1941 року.

З 5 травня по 6 листопада 1942 було проведено іншу велику операцію — військ Британії і Співдружності проти військ режиму Віші — Мадагаскарську операцію, або Операцію Панцерник. Британія побоювалася, що японські війська могли б використовувати Мадагаскар в якості бази і, таким чином перешкоджати британській торгівлі та руйнувати комунікацій в Індійському океані. В результаті, Мадагаскар було захоплено військами Британії та Співдружності. Висадка відбулася у Дієго-Суарес, британці захопили острів за шість місяців.

Індокитай[ред.ред. код]

Після падіння Франції у червні 1940 року, утримання влади режимом Віші у Французькому Індокитаї стало мало ймовірним. Колоніальна адміністрація була відрізана від допомоги ззовні і зовнішніх поставок. Після переговорів з Японією французи дозволили японцям створити військові бази в Індокитаї[3].

Тому генерал-майор Плек Пібунсонграм, прем'єр-міністр Королівства Таїланд, вирішив що режим Віші не чинитиме серйозного опору військам Таїланду. У жовтні 1940 року збройні сили Таїланду перейшли кордон з Індокитаєм і розпочали Франко-тайську війну. Хоча французи виграли важливу військово-морську перемогу (битва у Ко-Чанга) над тайцями, французи змушені прийняти японське посередництво для підписання мирного договору, який повертав частини Камбоджі і Лаосу, що були захоплені у Таїланду на рубежі століть під тайську владу. Ця територіальна втрата нанесла серйозний удар по французькій гордості, особливо втрата руїн Ангкор-Ват, що були розташовані в районі Камбоджі які повернулися до Таїланду.

Під час другої кампанії у Французькому Індокитаї японці, намагались взяти контроль над тереном, проте їх влада була вельми короткочасною.

Індія[ред.ред. код]

До 1962 Франція володіла чотирма невеликими не межуючими теренами, але політично єдиною колонією по всієї Індії, найбільша з яких розташована була в Південно-Східній Індії — Пудучеррі. Відразу ж після падіння Франції, генерал-губернатор Французької Індії, Луї Етьєн Алексіс Бонвен, заявив що французькі колонії в Індії будуть продовжувати боротьбу зі своїми британськими союзниками. Війська Вільної Франції брали участь у Східноафриканській кампанії, хоча звістка про смерть франко-індійських солдатів викликала деяке невдоволення в Пудучеррі.

Французьке Сомалі[ред.ред. код]

Під час італійського вторгнення і окупації Ефіопії в середині 1930-х років і на ранніх етапах Другої світової війни, постійні сутички кордоні відбулася між силами Французького Сомалі і військами Італійської Східної Африки. Після падіння Франції в 1940 році, французький Сомаліленд оголосив лояльність по відношенню до Вішістської Франції. Колонія залишилися вірними Віші під час Східно-Африканської кампанії, але залишився осторонь цього конфлікту. Це тривало до грудня 1942 року. В цей час італійці зазнали поразки і французька колонія була була блокована британцями. Вільна Франція і союзні війська захопили столицю колонії Джибуті в кінці 1942 року. Місцевого батальйону з Джибуті брав участь у звільненні Франції в 1944 році.

Французька Північна Африка[ред.ред. код]

Вторгнення союзників у Французьку Північну Африку, Марокко, Алжир і Туніс, почалось 8 листопада 1942 року, з висадками в Марокко і Алжирі. Вторгнення, відоме як Операція «Смолоскип», було розпочате тому, що Радянський Союз вимагав від США і Великобританії почати операції в Європі і відкрити другий фронт, щоб зменшити тиск німецьких військ на радянські війська. У той час як американське командування виступало за висадку в окупованій Європі як можна швидше (Операція «Следжхаммер»), британські командири вважали, що такий крок міг би закінчитися катастрофою. Напад на Французьку Північну Африку було запропоновано замість цього. Це дозволило витиснути держави Осі з Північної Африки, поліпшити військово-морський контроль на Середземному морі, і підготуватись вторгнення в Південну Європу в 1943 році. Американський президент Франклін Делано Рузвельт підозрював, що операція в Північній Африці виключає вторгнення до Європи в 1943 році, але погодився підтримати британського прем'єр-міністра Вінстона Черчілля.

У той час, коли кампанія велась в Тунісі, французькі війська в Північній Африці перейшли на бік союзників, приєднавшись до військ Вільної Франції.

Океанія[ред.ред. код]

Французькі володіння в Океанії приєднався до Вільної Франції в 1940 році, або в одному випадку в 1942 році. Потім вони служили базами союзників на Тихому океані і надавали війська Вільній Франції.

Нові Гебріди[ред.ред. код]

Нові Гебриди (тепер Вануату), тоді франко-британський кондомініум, комісар-резидент Henri Sautot умовив французьке співтовариство приєднатися до Вільної Франції 20 липня 1940 і визнали де Голля 22 липня 1940.

Французька Полінезія[ред.ред. код]

Після промови 18 червня, виникла дискусія серед населення Французької Полінезії. Референдум був проведений 2 вересня 1940 в Таїті і Муреа. Голосування було 5564 проти 18 на користь вступу у війну на боці Вільної Франції. Після нападу на Перл-Харбор, американські війська визнали Французьку Полінезію як ідеальну точку дозаправки між Гаваями і Австралією і за згодою де Голля, організували[4] операцію "Bobcat", відправши дев'ять суден з 5000 вояків для побудови військово-морської бази дозаправки і злітно-посадкової смуги і встановлення берегових гармат оборони на Бора-Бора[5]. Ці бази використовивались для підготовки техніки перед Битвою у Кораловому морі.

Волліс і Футуна[ред.ред. код]

Місцевий губернатор і єпископ Волліс і Футуна визнали уряд Віші, проте місцевий новообраний король відмовився присягнути Петену. Волліс став на бік Вільної Франції 27 травня 1942 року, Футуна 29 травня 1942. Це дозволило американцям побудувати авіабазу і базу гідролітаків на Воллісі.

Нова Каледонія[ред.ред. код]

Нова Каледонія прийняла бік Вільної Франції 19 вересня 1940 року. Завдяки своєму розташуванню на березі Коралового моря і близькості до Австралії, Нова Каледонія мала стратегічно важливе значення для протидії Японії в Тихому океані в 1941-1942 роках і захисту морських шляхів.

Німецьке вторгнення 12 листопада 1942 і падіння режиму Віші[ред.ред. код]

Гітлер наказав розпочати операцію Антон, для окупації Корсики, а пізніше не окупованої південної зони, що було безпосередньою реакцією на висадку союзників у Північній Африці (Операція «Смолоскип») 8 листопада 1942 року. Після завершення операції 12 листопада війська режиму Віші були розформовані. 7 вересня 1944, після вторгнення союзних військ у Франції, залишки кабінету уряду Віші втекли до Німеччини і створили маріонетковий уряд у вигнанні у Зігмарінгені. Цей уряд, було скасовано, коли місто було взято союзниками в квітні 1945 року.

Уряд США до певного часу і до деякої міри визнавав уряд Віші, висловивши своє невдоволення захопленням військами Вільної Франції Сен-П'єр і Мікелон.

Тільки після проведення операції «Оверлорд» і операції «Драгун» і евакуації Вішіського уряду США, Великобританія та Радянський Союз, нарешті, визнали Тимчасовий уряд Французької Республіки (GPRF) на чолі з де Голлем, в якості законного уряду Франції 23 жовтня 1944 року.

Звільнення Франції і післямова[ред.ред. код]

Після звільнення Парижа 25 серпня 1944 року, Петен і його міністри були вивезені в Німеччину німецькими військами, де Фернан де Бринон створив уряд у вигнанні (фр. Commission gouvernementale française pour la défense des intérêts nationaux) в Зігмарінгені. Петен відмовився від участі у цьому уряді. У Зігмарінгені була власна радіостанція (Radio-patrie, Içi la France), періодичні видання (La France, Le Petit Parisien) і розміщувалися посольства держав вісі (Німеччини, Італії та Японії). Населення анклаву було близько 6000 громадян, в тому числі відомі журналісти-колабораціоністи, письменники (Луї-Фердинанд Селін, Lucien Rebatet), актори (Le Vigan) і члени їхніх родин та 500 солдатів, 700 французьких есесівців, військовополонених та цивільних французів примусової праці[6]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Although the French Republic's institutions were officially maintained, the word Republic never occurred in any official document of the Vichy government
  2. Burrin, Philippe (1997). La France à l'heure allemande 1940–1944. Paris: Seuil. ISBN 2-02-031477-0
  3. Toland, The Rising Sun
  4. «Les ÉFO dans la Seconde Guerre Mondiale : la question du ralliement et ses conséquences». Itereva Histoire-Géographie. 2006-11-05. Архів оригіналу за 2013-06-26. Процитовано 2011-03-16. 
  5. Triest, Willard G. (2003). У Mason, John T. Gearing up for Operation Bobcat. Annapolis: U.S. Naval Institute Press. с. 41–51. ISBN 978-1-59114-478-6Шаблон:Inconsistent citations 
  6. Julian Jackson (2001). France: The Dark Years, 1940-1944. Oxford U.P. с. 567-8. ISBN 9780191622885. 


Історія Це незавершена стаття з історії.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.