Режіс Дебре

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Режі Дебре)
Перейти до: навігація, пошук
Режіс Дебре
Regis Debray.jpg
Régis Debray
Народився 2 вересня 1940(1940-09-02) (74 роки)
Париж, Франція

Школа/Традиція Марксизм

Режі́с Дебре́ (фр. Régis Debray, народився 2 вересня 1940, Париж) — французький лівий філософ, політик, медіазнавець. Чоловік Елісабет Бургос. Засновник медіологіі — вчення про роль медіа в ідеологічній, політичній та релігійної боротьби. Ввів поняття медіакратії.

Біографія[ред.ред. код]

Народився в 1940 році в Парижі. У 1960 вступив в елітарну Вищу нормальну школу. Закінчив її в 1965 році, отримавши ступінь з філософії. У 1965 приїхав на Кубу. Соратник Ернесто Гевари.

У 19631964 рр. разом зі своєю майбутньою дружиною венесуелкою Елісабет Бургос, на прохання Фіделя Кастро, досліджує соціо-політичну ситуацію в Болівії[1].

20 квітня 1967 заарештований болівійцями разом з англійцем Джорджем Ротом (англ. George Andrew Roth) і аргентинцем Сіро Роберто Бустос. На допиті заявив, що є журналістом, який відвідав партизанський загін для того, щоб взяти інтерв'ю у Гевари. Був звинувачений у незаконному в'їзді до Болівії, організації повстання, підпалі і вбивстві і засуджений на 30 років тюремного ув'язнення. Проте провів у в'язниці тільки 4 роки, так як була розгорнута потужна міжнародна компанія за його звільнення, в якій брали участь французьке міністерство закордонних справ, Жан-Поль Сартр, Андре Мальро, Де Голль та Павло VI. Амністований і звільнений в грудні 1970.

Після звільнення в 1971–1973 роках жив у Чилі, був близький до президента Альєнде. У 1973 році повернувся до Франції. Займався журналістською, літературною та політичною діяльністю. Був близький до Франсуа Міттерана, який після обрання президентом Франції в 1981 призначив Дебре своїм радником з міжнародних справ. В 1984–1985 — генеральний секретар урядової ради по Південному Тихому океану (фр. Conseil du Pacifique Sud).

У 1985–1992 працював в Державній Раді. Брав участь у підготовці французького павільйону на всесвітній виставці в Севільї в 1992.

Вийшовши у відставку з державної служби у 1992, займався науковою та літературною діяльністю.

З 1999 — професор соціології в ліонському університеті.

У 2006 році був відправлений до Сирії як посланник Жака Ширака. Дебре прибув у Дамаск, щоб зустрітися з ісламським діячем Салах Кафтаро (Salah Kaftaro), директором Фонду Ахмада Кафтаро (Fondation Ahmad Kaftaro) — організацією, що підтримує кілька шкіл ісламської юриспруденції і вивчення Корану. Цей візит став необхідним в умовах загострення відносин між Францією і Сирією.

Видання[ред.ред. код]

Французькою[ред.ред. код]

  • Révolution dans la révolution? et autres essais (1967)
  • La Frontière, suivi de Un jeune homme à la page [littérature] (1967)
  • Nous les Tupamaros, suivi d'apprendre d'eux (1971)
  • L'Indésirable [littérature](1975)
  • Les rendez-vous manqués (pour Pierre Goldman) [littérature] (1975)
  • Journal d'un petit bourgeois entre deux feux et quatre murs [littérature] (1976)
  • La neige brûle prix Femina [littérature] (1977)
  • Le pouvoir intellectuel en France (1979)
  • Critique de la raison politique (1981)
  • Comète ma comète [littérature] (1986)
  • Christophe Colomb, le visiteur de l'aube, suivi des Traités de Tordesillas [littérature] (1991)
  • Contretemps : Eloge des idéaux perdus (1992)
  • Trilogie «Le temps d'apprendre à vivre» I: Les Masques, une éducation amoureuse [littérature] (1992)
  • Vie et mort de l'image (1995)
  • Contre Venise [littérature](1995)
  • L'œil naïf (1994)
  • A demain de Gaulle (1996)
  • La guérilla du Che (1996)
  • L'État séducteur (1997)
  • La République expliquée à ma fille (1998)
  • L'abus monumental (1999)
  • Shangaï, dernières nouvelles [littérature] (1999)
  • Trilogie «Le temps d'apprendre à vivre» II: Loués soient nos seigneurs, une éducation politique [littérature] (2000)
  • Trilogie «Le temps d'apprendre à vivre» III: Par amour de l'art, une éducation intellectuelle [littérature] (2000)
  • Dieu, un itinéraire (2001, Prix Combourg 2003)
  • L'Enseignement du fait religieux dans l'école laïque (2002)
  • Le Feu sacré : Fonction du religieux (2003)
  • L'Ancien testament à travers 100 chefs-d’œuvre de la peinture (2003)
  • Le Nouveau testament à travers 100 chefs-d’œuvre de la peinture (2003)
  • À l'ombre des lumières : Débat entre un philosophe et un scientifique (2003) (Entretien avec Jean Bricmont).
  • Ce que nous voile le voile (2004)
  • Le plan vermeil [littérature](2004)
  • Empire 2.0 [littérature] (2004)
  • Le siècle et la règle [littérature](2004)
  • Le siècle et la règle. Une correspondance avec le frère Gilles-Dominique o. p.
  • Julien le Fidèle ou Le banquet des démons [théâtre] (2005)
  • Sur le pont d'Avignon, Flammarion, 2005.
  • Les communions humaines (2005)
  • Supplique aux nouveaux progressistes du XXIe siècle, Gallimard, (2006).
  • Aveuglantes Lumières, Journal en clair-obscur, Gallimard, (2006).
  • Un candide en Terre sainte, Gallimard, (2008)

Українською[ред.ред. код]

  • Дебре, Режіс. Інтелектуальна влада у Франції / Пер. з фр. В. Артюха. – К.: Дух і літера, 2008. – 308 с.

Англійською[ред.ред. код]

  • Transmitting Culture (Columbia University Press, 2004).
  • Against Venice (Pushkin Press, 2002).

Російською[ред.ред. код]

  • Режи Дебрэ Введение в медиологию. — Праксис, 2010. — ISBN 978-5-901574-76-8.

Статті[ред.ред. код]

Доповіді[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]