Рейхсвер

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Райхсвер
нім. Reichswehr
Flag of Weimar Republic (war).svg
Військовий прапор Рейхсверу
На службі 19191935
Країна Німеччина Веймарська республіка
Належність Збройні сили Німеччини
Командування Військове Управління Німеччини (нім. Truppenamt)
Чисельність 115 000 військовослужбовців (1921)
Війни/битви Революція в Німеччині (1918-1919)
Командири
Визначні
командири
Пауль фон Гінденбург, Ганс фон Зект, Курт фон Шлейхер, Вернер фон Бломберг

Рейхсве́р (нім. Reichswehr від Reich держава, імперія та Wehr оборона) — Збройні сили Німеччини в 19191935, обмежені за складом і чисельністю умовами Версальського мирного договору 1919. Вербувалися за наймом (115 тис. чоловік і обмежене число кораблів).

Після поразки Німецької імперії в Першій світовій війні 1914-18 6 березня 1919 Веймарські національні збори прийняли закон про створення тимчасового рейхсверу чисельністю 400 тис. ос., як перехідної форми на шляху розгортання масової армії. Однак на підставі Версальського мирного договору 1919 і розробленого на його основі військового закону від 23 березня 1921 чисельність рейхсверу скорочувалася до 115 тис. ос. (100 тис. у сухопутних військах і 15 тис. у ВМС), а озброєння різко обмежувалося. За цим законом про оборону країни, німецькі збройні сили (рейхсвер) поділялися на сухопутну армію (нім. Reichsheer) і військово-морський флот (нім. Reichsmarine). Німеччині було заборонено мати Генеральний штаб, військову авіацію, підводні човни, великі бойові кораблі, зенітну і важку артилерію, а також хімічну зброю.

Структура рейхсверу остаточно склалася до початку 1924 року. Вона будувалася з розрахунком, щоб на базі рейхсверу в майбутньому без докорінної організаційної ломки розгорнути масову армію. Міністерство рейхсверу створило дві військові (армійські) групи (1-а — зі штабом в Берліні в складі 4 піхотних і 2 кавалерійських дивізій, 2-а — зі штабом в Касселі в складі 3 піхотних і 1 кавалерійської дивізій) і 7 військових округів, кожен з яких включав 1 піхотну дивізію (12 тис. чол.). Діяльність керівництва рейхсверу була спрямована головним чином на нелегальну підготовку кадрів і розгортання масових збройних сил, поступове переозброєння армії і флоту.

З моменту свого утворення рейхсвер мав прихований резерв, т. зв. «Чорний рейхсвер», який включав загони місцевої самооборони (хеймвер), солдатські і офіцерські союзи, спілки ветеранів («Сталевий шолом», «Кіфхойзербунд», «Вікінг», «Младогерманський орден», «Національна спілка німецьких офіцерів» тощо), воєнізовані молодіжні та спортивні союзи і клуби, що об'єднували кілька млн осіб і діяли під керівництвом командування рейхсверу. Резервом рейхсверу були також офіційно дозволені частини прикордонної охорони (близько 100 тис. ос.), і поліцейські формування (200 тис. ос.), організація, озброєння і бойова підготовка яких брало будувалися за армійським принципом і знаходилися під контролем міністерства рейхсверу.

Велика робота проводилася зі створення ВПС. Підготовка та перепідготовка військових льотчиків здійснювалися нелегально у військових округах і через цивільну авіацію. Зважаючи на те, що Німеччині заборонялося мати власну воєнну промисловість, виробництво зброї і військової техніки було організовано за кордоном. За проектами німецьких конструкторів у багатьох країнах будувалися літаки, підводні човни та надводні кораблі новітніх типів. З перших років свого існування і особливо з кінця 20-х рр. рейхсвер був тісно пов'язаний з націонал-соціалізмом. У роки економічної кризи 1929-33 його керівництво зіграло вирішальну роль у встановленні в Німеччині нацистської диктатури. З приходом Гітлера до влади почали втілюватися в життя плани створення масової армії. До жовтня 1934 було завершено розгортання 21 піхотних дивізії, збільшилася чисельність армії до 300 тис. ос., швидкими темпами розвивалися ВПС і танкові війська.

16 березня 1935 Німеччина запровадила загальну військову повинність, в односторонньому порядку анулювавши військові статті Версальського договору. На базі рейхсверу почалося формування багатомільйонного Вермахту.

Джерела[ред.ред. код]

  • Радянська військова енциклопедія РАДИОКОНТРОЛЬ-ТАЧАНКА // = (Советская военная энциклопедия) / Маршал Советского Союза Н. В. ОГАРКОВ — председатель. — М.: Воениздат, 1980. — Т. 7. — С. 99. — ISBN 00101-150 (рос.)

Див. також[ред.ред. код]