Реквієм (Верді)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Реквієм (Messa di requiem) Джузеппе Верді — твір, написаний композитором 1874 року для чотирьох солістів (сопрано, мецо-сопрано, тенор і бас), мішаного хору та симфонічного оркестру. Вперше виконаний 22 травня 1874 року на перші роковини смерті видатного італійського поета Алессандро Мандзоні. Тривалість твору сягає 85-90 хвилин.

Історичний контекст[ред.ред. код]

Після смерті Россіні 1868 року Верді вирішив, що ряд італійських композиторів мали б створити Реквієм в його пам'ять. На пропозицію Верді до створення спільного Реквієму долучилися 12 італійських композиторів, тоді як сам Верді писав 13-ту частину, «Libera me». Прем'єра Реквієму Верді була намічена на листопад 1869 року, проте за 9 днів до прем'єри організаційний комітет відхилив його твір, що стало причиною сварки Верді з диригентом Анджело Маріані. До 1988 року ця «Меса по Россіні» не виконувалася.

Смерть італійського поета Алессандро Мандзоні, творчістю якого Верді дуже захоплювався, а з 1868 року знав особисто, вразила композитора. Це спонукало його написати Реквієм у пам'ять Мандзоні, який включив також і перероблену версію «Libera me», початково написану в пам'ять Россіні. 22 травня 1874 Реквієм вперше прозвучав у церкві святого Марка в Мілані під орудою автора.

Музика[ред.ред. код]

Верді широко використовує в Реквіємі енергійні ритми, піднесені мелодії і драматичні контрасти, подібно тому, як він робив це в операх, щоб виразити сильні емоції, що йдуть від тексту. Страшний (і впізнаваний) «судний день» (Dies Irae), що відкриває традиційний латинський похоронний обряд, повторюється протягом твору, чим досягається ефект цілісності твору, а також дозволяє композиторові глибше осягнути трагічність смерті і прагнення людини бути прощеною.

№ 1 Requiem («вічний спокій») починається ледь чутним шепотом хору, якому протипоставлений світліший, енергійний квартет солістів.

№ 2 Dies Irae («день гніву») включає 9 розділів:

Dies irae (хор)
Tuba mirum — Mors stupebit (B, хор)
Liber scriptus — Dies irae (2.) (M, хор)
Quid sum miser (S, M, T)
Rex tremendae — Salva me (S, хор)
Recordare — Quaerens me — Juste Judex (S, M)
Ingemisco — Qui Mariam — Preces meae — Inter oves (T)
Confutatis — Oro supplex — Dies irae (3.) (B, хор)
Lacrymosa — Pie Jesu (Soli, хор)

В ньому ліричним, благальним частинам протиставлені сповнені жаху і відчуттям невідворотності Божого суду частини Dies Irae, що повторюється як рефрен та Tuba Mirum, кульмінація твору.

№ 3 Offertorium («Принесення жертви») — споглядальний квартет солістів, що розгортається неквапливо, у приглушеній звучності.

№ 4 Sanctus («Свят»), розпочатий соло труб, — блискуча фуга для подвійного хору, втілення творчої піднесеної сили життя.

№ 5 Agnus Dei («Агнець Божий») — стриманий дует жіночих голосів, варіації в стародавньому стилі на незвичайну тему в дусі середньовічної церковної пісні в унісон.

№ 6 Lux aeterna («Вічний світ») — терцет солістів, побудований на контрасті світла й тьми, з поступовим поверненням настроїв 1-й частини.

№ 7 Libera me («Звільни мене, Господи») — розгорнутий фінал, заснований, як й 2-я частина, на протиставленні різнохарактерних епізодів.

Посилання[ред.ред. код]