Релігія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Символи релігій світу

Релі́гія (від лат. religio — зв'язок) — віра, особлива система світогляду та світосприйняття, набір культурних, духовних та моральних цінностей, що обумовлюють поведінку людини[1].

У широкому сенсі, як суспільний інститут, релігія — це сукупність вірувань і віровчень, наявних у суспільстві. Вона включає до свого складу сукупність звичаїв, обрядів, правил життя і поведінки людей і т. д. Вивченням релігії займається наука релігієзнавство.

Всупереч розповсюдженій думці, що релігія обов'язково передбачає віру у бога (особу-творця), поняття «атеїзм» не повинно протиставлятися поняттю «релігія»[Джерело?]. Деяким релігіям (буддизм, наприклад) притаманна відсутність віри в персоніфікованого бога.[2] Інколи такі релігії називають атеїстичними.

Існує таке поняття, як релігійна свідомість. Це сукупність образів, уявлень, почуттів та переживань, що мають своїм предметом священне, вище та істинне буття (або ж чудесне) та такі, що спрямовані до означених предметів.

У вузькому розумінні релігія — віра в існування надприродних — персоніфікованих чи ні — сил, що супроводжується переконанням у здатності цих сил або сили (Бога, богів, Абсолюту, Космосу тощо) впливати на Всесвіт та на долю людей. Ця віра відбивається в думках, відчуттях і волі людини, включає в себе певний етичний кодекс, виражається в певному способі поведінки та/або ритуалах, за допомогою яких людина шукає схвалення та прихильності Бога або богів. За визначенням теолога Ганса Кюнґа, релігія є соціально-індивідуально реалізованим, втіленим в традиції та спільноту відношенням до чогось, що перевищує або охоплює людину та її світ, — до якоїсь, як би її не розуміли, найвищої правдивої дійсності (Абсолютне, Бог, Нірвана); на відміну від філософії, в релігії йдеться про слово та шлях спасіння.

Визначення і етимологія[ред.ред. код]

В основі різних тлумачень поняття релігія — вчення філософа й оратора Цицерона (106 — 43 до н. е.) та раннього християнського мислителя Лактанція (приблизно 250–325). Вважається, що саме слово релігія походить від цицеронівського терміну relegere — латинського дієслова, що означає «йти назад, повертатися, обдумувати, збирати, споглядати, боятися» і мало б характеризувати релігію як «богобоязливість, страх і пошанування богів». Лактанцій вважав, що слово religio походить від латинського religare, що означало «в´язати, зв´язувати, прив´язувати», релігія ж — це «зв´язок із Богом, служіння йому і покора через благочестя». Ця точка зору й закріпилася, особливо у християнській традиції. Сучасні українські тлумачні словники пояснюють латинське слово religio як «набожність, святиня, предмет культу» або «совісність, добросовісність», «совісне ставлення до священного, яке охоплює релігійні почуття, благочестя, набожність, богошанування, культ».

Термін «релігія» на означення відношення «людина — Бог» у європейській традиції був запроваджений лише у XV–XVI ст. Тоді його вживали лише в теїстичному значенні, без урахування усіх особливостей феномену, який він позначав. Сучасне розуміння релігії походить від доби просвітництва. Релігію як особливий феномен осмислювали філософи нового часу Фрідріх-Іммануїл Кант, Ернст-Даніель Шлейєрмахер, Георг-Вільгельм-Фрідріх Гегель, Людвіг-Андреас Фейєрбах, Огюст Конт, Девід Юм та інші.

Основні елементи та структура релігії[ред.ред. код]

Якщо виходити з того, що релігія, як і всі явища духовного життя, є результатом психічної діяльності людини — розуму, почуття і волі, її складниками відтак виступають світорозуміння, світовідчуття і ставлення до світу. Вони й становлять три основних елементи релігії. Виділяють також четвертий структурний елемент релігії — релігійна організація, або ж ієрархія.

Релігійні ідеї та уявлення створюють концептуальний бік релігії, виражають усе, що становить релігію як суспільну та духовну категорію. Сюди належать міфи, концепції, теорії про надприродне, про бога, а також догмати, зміст священних книг, переказів, молитов тощо.

Релігійний культ створює зовнішній бік релігії. До нього належать релігійні обряди й свята, моління, богослужіння, пости, священні амулети, ікони, талісмани, храми, капища і релігійні дії, пов'язані з ними.

Походження, виникнення і еволюція релігії[ред.ред. код]

Основні теорії походження релігії:

  • Теологічні теорії — ґрунтуються на твердженнях про надприродні причини та обставини походження релігії.
    • Традиціоналістська теорія — Згідно з нею релігію відкрив людям безпосередньо Бог. Традиціоналістська теорія не потребує доведення, позаяк ґрунтується на вірі. Стосується вона передусім християнства, тому набула значного поширення у християнському богослов'ї. Щодо походження інших релігій християнство допускає будь-які пояснення.
    • Теїстична теорія — Згідно з цією теорією релігія — це результат розумового розвитку людства. Ця теорія теж виходить із беззастережного визнання існування Бога, вона була широко популярна у Новому часі.
    • Концепція вроджених ідей — стверджує, що ідея Бога притаманна людині від її народження. Уявлення про Бога як найдосконалішу істоту передбачає визнання його існування: людина мислить про Бога, отже, він існує. А мислить вона про Бога тому, що ідея Божества є провідною вродженою ідеєю, вона існує у свідомості людини від народження і виявляється як пізнання Бога.
    • Богословський раціоналізм — згідно з цією теорією, розгортання вроджених ідей відбувається під впливом досвіду, емпіричних знань.
    • Споглядальний теїзм — основним положенням цієї теорії є те, що релігія як ставлення людини до Бога є комплексом певних почуттів, породжених усвідомленням людиною скінченності свого буття.
    • Містичні теорії — визнають надприродне походження релігії, яка є наслідком Одкровення, але не назавжди даного людям Богом, а результатом постійного впливу Божества на дух людини, що діє вічно.
    • Православно-академічна теорія — прихильники цієї теорії сформулювали два джерела виникнення релігії: об'єктивне, що існує поза людиною і виявляється у впливі Бога на дух людини, та суб'єктивне, яке залежить від людини, від засвоєння нею цього впливу.
    • Академічний теїзм — визнаючи абсолютний пріоритет віри, використовує наукові аргументи і тому до певної міри удосконалює попередні богословські теорії походження релігії.
  • Наукові теорії намагаються пояснити релігію як результат реалізації певних потреб, інтересів чи неспроможності людини подолати свою залежність від зовнішніх сил. До цих теорій належать:
    • Політико-державна теорія — згідно з нею, релігія є вигадкою законодавців. Цю теорію поділяв Лактацій, який вважав засновником релігії римського царя Помпілія.
    • Євгемеризм — релігія бере початок із вшанування й обожнювання найдавніших царів.
    • Натуралістична (матеріалістична) концепція — ґрунтується на твердженнях, що сфера духовного, зокрема релігія, є похідною від матеріального світу. її прихильники вважали релігію фантастичним відображенням світу в свідомості людей.
    • Міфологічна теорія — релігія бере початок з прадавніх міфів, зокрема міфу про Сонце, з обожнювання Сонця.
    • Анімістична теорія — релігія сформувалася від віри в духів і в душу.
    • Теорія аніматизму — висунули критики анімізму, які стверджували, що анімізму передувало одухотворення речей, всієї природи, згідно з яким кожна річ, кожне явище має «свого господаря», «свій голос». Це був примітивний пантеїзм — обожнювання природи.
    • Теорія прамонотеїзму — люди споконвіку визнавали існування єдиного Бога. Ця віра виникла з розмірковувань первісної людини щодо своєї творчої діяльності та з традиції батьківської влади в родині.
    • Магічна теорія — пояснює духовний розвиток людства як процес, що проходить три стадії: магії, релігії, науки. Згідно з теорією, основу первісної релігії становить магія, що впливає на волю надприродних сил.
    • Психологічна теорія — в її основі лежить теза про те, що релігія зародилася внаслідок особливостей природи людини і є наслідком її психічних переживань в стресовій ситуації.

Соціологія релігії[ред.ред. код]

У людському суспільстві існування віри у вигляді різних віровчень можна прослідкувати з найдавніших часів. Одні віровчення (релігії, світогляди, ідеології) змінюють інші, кожне покоління описує суще за допомогою понять свого часу і таким чином віра продовжує жити у суспільстві.

Релігія — це складне соціальне і духовне явище, корені якого виходять з глибинних теренів суспільної історії. Соціальна природа та риси релігії вказують на її зв'язок з розвитком суспільства — певної самовідтворюючої системи, де один елемент пов'язаний з іншим. Слово походить від лат. Religio — і означає зв'язок. Процеси прогресивних змін або занепаду духовних цінностей в цілому всього суспільства неодмінно позначаються і на історичній еволюції релігійних вчень, зміст яких становить основу релігійних вірувань. Звідси виникає необхідність комплексного вивчення релігієзнавством релігійних вчень з урахуванням їх догматичного змісту й тих суспільних факторів, що обумовлюють історичні особливості виникнення і функціонування тих чи інших релігійних ідей.

Релігія — явище дуже складне і має соціальний характер, тобто воно виникло в суспільстві цілком закономірно[Джерело?] й існує разом з ним. Релігія є однією з найдревніших форм суспільної свідомості — однією з форм відображення світу, але відображення своєрідного.

Інші визначення терміну «релігія»:

  1. спосіб життя;[Джерело?]
  2. система символів, моральних правил, обрядів та культових дійств, що надходить від загальних уявлень про порядок буття;[Джерело?]
  3. Будь-яка релігія — більше або менше струнка система, що складається з трьох елеменів: уявлень, настроїв, дій (Г. В. Плеханов[Джерело?]).

Види віровчень[ред.ред. код]

Мапа, що показує поширення авраамітичних (рожевий) і дгармічних (жовтий) релігій на Землі

Віровчення, як системи вірувань, часто розглядають по відношенню до віри в Бога і поділяють так:

Для монотеїзму властива віра в єдиного Бога, верховну істоту, Бога-творця. Для політеїзму характерна віра в пантеон різних богів, кожен з яких має свою область впливу. Для безбожжя характерне заперечення існування Бога і визнання світового начала, як безособової субстанції (матерія, рух, дао, дійсність, суще, буття і т. д.).

За походженням та світоглядними підвалинами впливові сучасні віровчення поділяються на авраамітичні та дгармічні. Головні авраамітичні віровчення (ті, які походять від віровчення праотця Авраама): іудаїзм, християнство та іслам. Авраамітичні релігії мають спільні корені у віруваннях древніх євреїв. Для дгармічних релігій характерна віра в цикл перенароджень самсару та карму. Дгармічні релігії зародилися в Стародавній Індії, звідки поширилися в інші країни світу. До дгармічних релігій належать індуїзм, буддизм, джайнізм, сикхізм.

Варто звернути увагу, що в історії людського суспільства єдинобожжя, безбожжя (матеріалізм) і багатобожжя в усі часи були тісно переплетені, що можна пояснити тим, що вони є різними способами опису сущого, навколишньої дійсності.

Найдавніші віровчення[ред.ред. код]

Див. також Проторелігійність.

Найдавніші віровчення сягають часів родоплемінного ладу, коли людство для відображення і опису сущого застосовувало лише усне слово. Такі віровчення прийнято поділяти на тотемізм, фетишизм, анімізм, аніматизм, магія, міфологія

Віровчення пов'язані з національними спільнотами[ред.ред. код]

Віровчення пов'язані з національними спільнотами або національні релігії.

Світові віровчення[ред.ред. код]

На відміну від національних віровчень ці віровчення призначені і запрошують до кола своїх послідовників всіх людей і народів світу[Джерело?].

  • Християнство — найпоширеніша в світі релігія з найбільшим числом вірних. Християнство виникло в середовищі юдаїзму в Палестині і поширилося спочатку в Римській імперії. Суттю християнства є віра в Ісуса Христа, якому воно завдячує своїм виникненням і назві; визнає існування Бога у Святій Трійці (Отець, Син, Дух Святий), що в особі Сина Божого Ісуса Христа втілився в людську індивідуальну природу і здійснив справу спасіння людини і світу. Засади християнства базуються на книгах Біблії;
  • Іслам — наймолодша з 3 світових релігій, поширена головно на Близькому Сході, Північній Африці та Південно-Східній Азії. Творцем ісламу був Мугаммад (VII ст.). Як абрамістична релігія іслам виходить з традицій юдаїзму і християнства, визнає Аллаха єдиним Богом, проголошує віру в страшний суд і кару й нагороду після смерті, засади ісламу викладені в Корані та суні (традиції Мугаммада);
  • Буддизм — найдавніша з 3 світових релігій, поширена головно у Східній та Південно-Східній Азії. Буддизм розвинувся з етико-філософської системи, створеної Буддою в V ст. до н. е. на терені Індії; сформувався на ґрунті місцевих релігій Індійського субконтиненту, однак відкинув авторитет індуських Вед. Буддизм вимагає дотримання морального закону як шляху визволення душі з коловороту втілень і досягнення нірвани.

Деякі дослідники розглядають створену в колишньому СРСР форму світогляду відому під назвами діалектичний матеріалізм або марксизм-ленінізм у якості світової неорелігії, оскільки вона за багатьма своїми рисами схожа на існуючі світові віровчення (зокрема пропонує певне бачення всього сущого у вигляді матерії — «об'єктивної реальності даної людині у відчуттях») і була запропонована щоб їх замінити.

Авраамічні релігії[ред.ред. код]

Напрямки християнстві[ред.ред. код]

Напрямки в ісламі[ред.ред. код]

Напрямки в юдаїзмі[ред.ред. код]

Дхармічні релігії[ред.ред. код]

Напрямки в буддизмі[ред.ред. код]

Напрямки в джайнізмі[ред.ред. код]

Напрямки в індуїзмі[ред.ред. код]

Зороастризм[ред.ред. код]

Традиційні народні культи[ред.ред. код]

Історичні[ред.ред. код]

Релігії і містичні вчення, які виникли у наш час[ред.ред. код]

Ці нетрадиційні релігійні системи часто відносять до "нової ери" нью-ейдж.

Функції релігії[ред.ред. код]

Світоглядна: релігія сповнює життя особливим сенсом, значенням, за переконанням віруючих

Компенсаторна: релігія компенсує людині її залежність від природних та соціальних катаклізмів, зменшує відчуття власної немічності, допомагає переживати важкі випробування, страх перед смертю.

Комунікативна: спілкування віруючих між собою, «спілкування» із богами, янголами, душами померлих та святих

Регулятивна: усвідомлення індивідом складу певних цінностей, моральних норм, які випрацьовуються в кожній релігіозній традиції, виступають своєрідною програмою поведінки людей.

Інтегративна: допомагає людині усвідомити себе частиною єдиної релігійної спільноти, що закріплена спільними цінностями, дає можливість самоствердження людині у суспільстві, у якому такі ж самі погляди

Політична: лідери різних спільнот та держав використовують релігію для виправдання своїх дій, об'єднання або навпаки роз'єднання людей за релігійними ознаками заради своїх політичних цілей.

Культурна: релігія сприяє поширенню культури групи-носія (писемність, іконопис, музика, етикет, мораль, філософія і т. д.)

Дезінтегруюча: релігія може бути використана для роз'єднання людей, розпалювання ворожнечі або навіть війн між різними релігіями, конфесіями або навіть всередині релігійної групи.

Релігія і право[ред.ред. код]

Релігія і політика[ред.ред. код]

З найдавніших часів існування, розвиток, зміна і занепад різних віровчень були пов'язані з розподілом влади у суспільстві.

Тут можна згадати і про війну між храмами-містами-державами стародавнього світу (Єгипет і Месопотамія) за вплив на людей. Можна згадати про появу у грецьких містах-державах і Римській імперії пантеонів — храмів язичницьких богів, тобто храмів присвячених богам різних племен-язиків як спосіб об'єднати в одній державі віровчення різних груп людей. У постійній боротьбі з язичництвом розвинулись світові монотеїстичні віровчення нового часу — іудаїзм, християнство, іслам і буддизм.

В Монгольській імперії Чингізхана було проголошено свободу віросповідання, різні віровчення, зокрема християнство і іслам розглядалися як різні форми поклоніння Всевишньому — Небу (Тенгрі).

Після занепаду Монгольської імперії у світі починає переважати нова форма співіснування держави і віровчень — в усьому світі, і в Європі і в Азії переважають держави, в яких визнається пануючим одне з існуючих віровчень.

Лише після Французької Революції у світі починає поширюватись думка про необхідність відокремлення держави від впливу на віровчення.

В більшості сучасних демократичних держав релігія відокремлена від держави і школи й конституційно затверджені принципи свободи совісті, свободи віросповідання, свободи релігії. Сюди входить також право людини не сповідувати жодної релігії.

Держави, в яких певна релігія затверджена в якості державної, називаються теократичними. Прикладами теократичних держав у сучасному світі є Ватикан, Іран, Саудівська Аравія.

Релігія і культура[ред.ред. код]

Філософія[ред.ред. код]

Мистецтво[ред.ред. код]

Розподіл чисельності послідовників віровчень у людському суспільстві[ред.ред. код]

За даними на 2010 розподіл населення світу (біля 7 млрд) за приналежністю до релігії такий[3]:

Майже три чверті (73%) людей у ​​світі живуть у країнах, в яких їхня релігійна група складає більшість населення. Лише близько чверті (27%) всіх людей живуть як релігійні меншини. Немає жодної країни, де люди, які твердо ідентифікують себе з народними й традиційними віруванням б становили більшість (правда, у Японії ситуація специфічна через методологію досліджень та явище синто-буддистського синкретизму).

Пов'язані поняття[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Хоча релігія — поняття складне для визначення, еталонний зразок поняття релігії встановлений і використаний в релігієзнавстві, був запропонований Кліффордом Гірцом, котрий назвав її «культурною системою» (Кліффорд Гірц, Релігія як Культурна Система (Religion as a Cultural System), 1973). Критик моделі Гірца Талал Асад категоризував релігію як «антропологічну категорію». (Талал Асад, Тлумачення Релігії як антропологічної категорії (The Construction of Religion as an Anthropological Category), 1982. en.wikipedia
  2. Майкл Мартин (англ. Michael Martin), «Определение атеизма и сравнение его с другими -измами.»
  3. The Global Religious Landscape
  4. [1]

Джерела[ред.ред. код]

  • Кислюк К. В. Релігієзнавство : [підручник для студентів вузів] / К. В. Кислюк, О. М. Кучер. — [5-е вид., виправ. і доп.]. — К. : На-род. укр. академія, 2007. — С. 425–464.
  • Лубський В. І. Релігієзнавство : [підручник] / В. І. Лубський, В. І. Теремко, М. В. Лубська. — К. : Академвидав, 2002. — С. 367–381.
  • Черній А. М. Релігієзнавство : [посібник] / А. М. Черній. — К. : Академвидав, 2003. — С. 212–235.
  • Релігієзнавство : [навчально-методичний посібник] / автор-укладач: В. В. Білецький. — Донецьк : Східний видавничий дім, Донецьке відділення НТШ, 2012. — 220 с.