Рене Магрітт

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Рене Магрітт (фр. René Magritte; 21 листопада 1898, Лессін, провінція Ено, Бельгія — 15 серпня 1967, Брюссель, Бельгія) — бельгійський художник, представник сюрреалізму.

Біографія і творчість[ред.ред. код]

Музей Рене Магрітта у Брюсселі

У 19161918 роках навчався в Академії мистецтв Брюсселя. Ранній живопис відзначається впливом кубізму і футуризму (19181920), потім пуристів і Фернана Леже. У 1925 році, зблизившись з групою дадаїстів, співробітничав у заснованому ними журналі «Езопаж» (укр. Стравохід). Знайомство із живописом Джорджо Де Кіріко і поезією сюрреалістів змінило творчі орієнтації Магрітта. У 1926 році він сторив свою першу сюрреалістичну картину «Заблудлий жокей» (Нью-Йорк, приватна колекція).

У 19271930 роках жив у Франції, де включився у діяльність об'єднання сюрреалістів. Тут склалась система концептуального живопису Магрітта, яка залишалась майже незмінною до кінця життя художника. Живописна манера, навмисно безособова, суха, виявляє парадоксальну здатність до правдоподібного зображення немислимої, неможливої реальності. Серія робіт кінця 1920 — початку 1930-х років, в яких елементарна картинка, що імітує ілюстрації до абетки, супроводжується суперечним йому написом, демонструє умовно-знаковий характер візуального образу («Порожня маска», 1926, Дюссельдорф, Художнє зібрання землі Північний Рейн-Вестфалія; Зрадництво образів, 1928—1929, Лос-Анджелес, Музей мистецтв; «Ключ до сновидінь», 1930, Париж, приватна колекція).

У картинах Магрітта об'єкти, морфологічно подібні, але відносяться до різних класів, обмінюються якостями або зливаються у гібриди («Компаньйони страху», 1942, Брюссель, приватна колекція; «Пояснення», 1954, приватна колекція). Нічний пейзаж мерехтить під куполом денного неба («Царство світла», 1954, Брюссель, Королівський музей витончених мистецтв). У правильно побудованій перспективі виникають парадоксальні перетинання, що зрівнюють тверді тіла і просторові проміжки між ними («Достовірність пробілу», 1965, Вашингтон, Національна галерея мистецтв). Розкриваючи проблематичність зорового сприйняття і ілюзорного зображення, Магрітт вдався до символів дзеркала, очей, вікна, сцени і завіси, картини в картині («Фальшиве дзеркало», 1935, приватна колекція; «Неприпустиме відтворення», 1937, Роттердам, Музей Бойманс ван Бенінгена; «Доля людська», 1933, Вашингтон, Національна галерея мистецтв; «Ключ до полів», 1936, Мадрид, Музей Тіссен-Борнеміса; «Прогулянка Евкліда», 1955, Міннеаполіс, Інститут мистецтв; «Чудовий світ», 1962, приватна колекція). У грі відбиттів, у зіставленні образів «зовнішніх» і «внутрішніх», явних і прихованих проявився спеціальний інтерес художника до гносеологічних і психологічних проблем. Він захоплювався сучасною філософією, літературою. Багато його робіт насичені літературними алюзіями і філософічними метафорами («Велетка» <за Бодлером>, 1929—1930, Кельн, Музей Людвига; «Володіння Арнхзейма» <за Едгаром По>, 1938, приватна колекція; «Хвала діалектиці», 1936, приватна колекція; «Канікули Гегеля», 1958, приватна колекція).

У 1940-х роках Магрітт зробив дві спроби змінити свою манеру. Однак так званий «стиль пленсолів» («сонячний», або «ренуарівський», 19451947) і потім «вульгарний стиль» (19471948) не привели до плідних результатів, і художник повернувся до колишнього методу.

Найвідомішою та найвизначнішою картиною Рене вважається «Син Людський» написана 1964 року.

Магрітт створив два фрескові цикли: «Зачароване царство» для казино у Кнокке-ле-Зут (1953) і «Неосвічена фея» для Палацу мистецтв у Шарлеруа (1957). У цих монументальних композиціях повторюються мотиви його станкових творів. У скульптурі Магрітт дублював образи свого живопису, продовжуючи розвивати тему співвідношення ментальної і матеріальної реальностей («Цілитель», 1967; «Мона Ліза», 1967, обидві — Х'юстон, зібрання Меніл).

Література[ред.ред. код]

  • Европейское искусство: Живопись. Скульптура. Графика. — Энциклопедия: В 3 т.. — М.: Белый город, 2006.

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]