Реографія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Реографія (грец. rheos течія, потік + kardia серце + grapho писати, зображати) — метод дослідження живих систем за допомогою вимірювання електричної провідності цієї системи для постійного чи змінного струму. Інша назва методу імпедансна плетизмографія. Навіть незначні зміни опору можуть бути зареєстровані сучасними приладами — реографами.

Запис зміни опору досліджуваної системи у часі називається реограмою.

Застосування[ред.ред. код]

У медичній практиці розроблені методики реєстрації реограм органів людського тіла: серця (реокардіограма), мозку (реоенцефалограма), магістральних судин, печінки, легень, кінцівок та ін.

Реограма дає інформацію про зміну кровонаповнення органу при пульсації серця, про швидкість кровотоку, стан судинної системи та ін.

Історія досліджень[ред.ред. код]

Термін реограма запропонували Хольцер (W.Holzer), К.Польцер (K.Polzer) і Марко (A.Marko).[1] Вони розробили перший пристрій і показали клінічне значення нового методу.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Reography, K.Polzer, F. Shufried, H Heeger, From the Cardiac Department of the Hanusch-Hospital, Vienna, December 8, 1958