Ретіарій

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Gladiator fight in Chester Amphitheatre - geograph.org.uk - 58869.jpg

Ретіарій (від лат. rete — сітка) — легкоозброєний тип гладіатора. Цей тип часто також називали Iaculator (метальник) чи Aequoreus (приналежний морю). Відомий з часів імператора Калігули (37-41 роки).

Загальна характеристика[ред.ред. код]

Кваліфікований тип гладіатора, що бився оголеним, не мав навіть шолома. Належав до найпоширенішого типу гладіатораів. В Римі зафіксована діяльність чотирьох великих шкіл гладіаторів. Ретіаріїв готувала школа Людус Матутінус (Ludus Matutinus). Зазвичай ретаріями робили дітлахів і юнаків з бунтівними рисами характеру. Рабовласники їх спокійно вбивали. Але вигідніше було продати бунтівного підлітка в школу гладіаторів, що і робили. Це перетворювало життя підлітка на низку місяців знущань і цькування. В них культивували і вивільняли агресивність, войовничість, поступово перетворюючи на убивцю або на жертву убивці.

Кривавий бізнес ланісти[ред.ред. код]

Володар школи гладіаторів — ланіста. Ланіста — не що інше, як різновид міського рабовласника. Саме він купував рабів-підлітків, гідних на його погляд стати гладіаторами. Саме він був і головним покупцем бунтівних рабів -підлітків чи дітей до пубертатного віку. Від нього тепер залежали виховання, фах і життя (чи смерть) гладіатора-учня. Як типовий власник худоби, ланіста здавав в аренду або торгував гладіаторами, як торгують волами чи конями. Народжений в одній з провінцій Римської імперії, гладіатор (колишній полонений) після вигідного продажу опинявся інколи за тисячі кілометрів від батьківщини. Нав'язаною метою гладіатора на арені були демонстрація майстерності і смерть. Гладіаторів арендував організатор боїв — аристократ (едітор), що шукав популярності плебеїв. Він платив великі гроші як за аренду гладіаторів, так і компенсацію ланісті за їх смерть. Це був кривавий бізнес як з боку рабовласника-ланісти, так і з боку організаторів боїв.

Озброєння[ред.ред. код]

Кинжал гладіатора 2 ст. н. е., музей Карнутум.

В його озброєнні — лише кинжал, тризубець і сітка. Використання сітки потребувало довгих тренувань. Підлітків роками примушували тренувати руку, незважаючи на постійну втому, хвороби і виснажливі тренування, що приводило до так званого стресового пошкодження кісток (у них страждала ключиця). Ефективність сітки як зброї захоплення — сумнівна, але мала значну декоративність на полі. Як зброя захоплення діяла мало і через особливий шолом звичного супротивника ретіарія — секутора. Той мав обтічний шолом, що перешкоджало чіплянню. Ретіарій не мав щита, тому тризубець був і наспупальною колючою, і захисною зброєю.

Ретіарії були найменш престижними з типів гладіатораів (вирогідно, через відсутність класичного для римлян озброєння) і користувалися зневагою серед римської публіки.

Кількість загиблих[ред.ред. код]

Історики Кейт Хопкінс и Мери Бірд за попереднімі підрахунками вважають, що при наявності чотирьохсот (400) арен по всій Римській імперії, за рік відбувалося 8000 смерти від усіх причин, ключаючи і аварії. Середній вік загиблих гладіаторів вісімнадцять- двадцять п'ять років. На цвинтарі гладіаторів в місті Йорк знайдено кістяк ретіарія, що дожив до 30 років. Він або відрізнявся надзвичайною майстерністю, або повагою покровителів і був вимушений тренуватися до власної смерти.

Джерела[ред.ред. код]

Повалений ретіарій з тризубцем і секутор. (Скульптура 19 ст., автор — Віктор Тільн'єр).
  • Domenico Augenti, Spettacoli del Colosseo nelle cronache degli antichi, L'Erma di Bretschneider, 2001. ISBN 88-8265-110-X.
  • Gaston Boissier, Pompei, Napoli, Guida Editori, 2002. ISBN 88-7188-576-7.
  • Marco Buonocore, Epigrafia anfiteatrale dell'Occidente romano. Vol. 3: Regiones Italiae II–V. Sicilia, Sardinia et Corsica, Quasar, 1992. ISBN 88-7140-050-X.
  • Maria Letizia Caldelli; Cinzia Vismara, Epigrafia anfiteatrale dell'Occidente romano. Vol. 5: Alpes Maritimae, Gallia Narbonensis, Tres * Galliae, Germaniae, Britannia, Quasar, 2001. ISBN 88-7140-191-3.
  • Maurizio Fora, Epigrafia anfiteatrale dell'Occidente romano. Vol. 4: Regio Italiae I. Latium, Quasar, 1996. ISBN 88-7140-090-9.
  • Maurizio Fora, I munera gladiatoria in Italia, Napoli, Jovene, 1996. ISBN 88-243-1176-8.
  • Gianluca Gregori, Epigrafia anfiteatrale dell'Occidente romano. Vol. 2: Regiones Italiae VI–XI, Quasar, 1989. ISBN 88-7140-007-0.
  • Federica Guidi, Morte nell'arena: storia e leggenda dei gladiatori, Mondadori, 2006. ISBN 88-04-55132-1.
  • Luciana Jacobelli, Gladiatori a Pompei, Roma, L'Erma di Bretschneider, 2003. ISBN 88-8265-215-7.
  • Fik Meijer, Un giorno al Colosseo (il mondo dei gladiatori), Laterza, 2006. ISBN 88-420-8158-2.

Посилання[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]