Референдум про незалежність Шотландії 2014

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Велика Британія
Велика Британія

Стаття з серії:
Політика та уряд Великої Британії










Інші країни

Референдум про незалежність Шотландії планують провести 18 вересня 2014 року[1][2].

Біла книга пропонованого закону, яка встановила чотири можливих варіанти голосування, була опублікована 30 листопада 2009 року. 25 лютого 2010 року відбулася публікація законопроекту, після чого розпочалося суспільне обговорення тексту. Проект припускає наявність двох питань «так-ні» на референдумі, що стосуються подальшої деволюції та незалежності. Шотландська національна партія (ШНП), кабінет якої був створений в умовах відсутності парламентської більшості, не змогла забезпечити підтримку свого проекту з боку інших партій. Перед виборами до Парламенту 2011 року керівництво партії відкликало ініціативу. У 2011, тим не менш, ШНП отримала більшість та пообіцяла провести референдум у разі свого переобрання. 10 січня 2012 року Уряд оголосив передбачуваний час проведення референдуму — осінь 2014.

15 жовтня 2012 прем'єр-міністром Великої Британії Девідом Кемероном та першим міністром регіонального уряду Шотландії Алексом Селмондом була підписана угода, що визначила порядок проведення референдуму про незалежність Шотландії восени 2014 року[3][4].

Історія[ред.ред. код]

Шотландія в Сполученому Королівстві.

Референдуми про деволюції[ред.ред. код]

Пропозицію про деволюцію було винесено на референдум 1979 року, однак владні повноваження між Лондоном та Единбургом перерозподілені не були. На користь деволюції висловилася більшість, тим не менш, частка осіб, які підтримали пропозицію, виявилася недостатньо великою[5]. Члену Парламенту від Лейбористської партії вдалося домогтись затвердження пункту, згідно з яким для ухвалення рішення достатньо згоди 40% всього електорату[5]. Надалі (1979–1997) реформи конституційного значення не проводилися. Незабаром після повернення британських соціал-демократів до влади був проведений новий референдум[6]. Цього разу бажання електорату було виражене достатньо переконливо, виборці висловилися за створення місцевого парламенту та за його можливість регулювати базову ставку прибуткового податку[6].

Перший міністр Шотландії Алекс Салмонд та його заступник Нікола Стерджен запускають проект National Conversation, 14 серпня 2007 р.

Право на обрання[ред.ред. код]

За умовами закону 2010 року такі категорії осіб мають право взяти участь у референдумі:[7]

  • громадяни Британії, які проживають у Шотландії;
  • громадяни країн Співдружності, що проживають в Шотландії;
  • громадяни країн ЄС, що проживають в Шотландії;
  • члени Палати лордів, що проживають в Шотландії;
  • військовослужбовці Сполученого Королівства, зареєстровані як виборці в Шотландії;
  • службовці британського Уряду, зареєстровані як виборці в Шотландії.

Також, ШНП запропонувала знизити віковий виборчий ценз з 18 до 16 років[8][7]. У січні 2012 року член шотландського Парламенту від лейбористів Елейн Маррі запропонувала обговорити питання про надання виборчого права шотландцям, які проживають поза межами країни[9]. Уряд Шотландії відхилив ініціативу, оскільки при цьому складність проведення референдуму зросте. Крім того, Кабінетом міністрів приведено положення Комітету з прав людини ООН, згідно з яким референдум, що не проводиться за бажанням резидентів, буде поставлено під сумнів іншими державами[9]. У Палаті лордів баронесою Саймонс озвучена ідея про надання виборчого права всім громадянам Сполученого Королівства, оскільки результати голосування вплинуть на всю країну в цілому[9]. Ця пропозиція була відкинута Урядом СК. При цьому лорд Уоллес відзначив, що всього 2 з 11 референдумів, які пройшли в державі з 1973, припускали участь громадян з усіх частин країни[9].

Можливі наслідки[ред.ред. код]

Згідно з доповіддю Уряду від 25 лютого 2010 року, якщо виборці дадуть позитивну відповідь на питання в обох випадках, будуть проведені «обов'язкові переговори» між керівництвом Шотландії та Сполученого Королівства. Стверджується, що тоді «шотландському та королівському парламентам потрібно буде підкоритися волі шотландського народу»[7]. Якщо буде схвалений лише перший пункт (деволюція), а другий (незалежність) не отримає підтримки, тоді необхідні зміни будуть впроваджені за допомогою парламентського акту, урядових декретів або обох нормативно-правових актів одразу[7].

Примітки[ред.ред. код]

  1. «Scotland to hold independence poll in 2014 – Salmond». BBC. 10 January 2012. 
  2. «Стала відома дата референдуму про незалежність Шотландії». День. 22 березня 2013. 
  3. В Эдинбурге подписано соглашение о проведении референдума о независимости Шотландии
  4. Кэмерон дал добро на референдум о самоопределении Шотландии
  5. а б «The 1979 Referendums». BBC News (BBC). Процитовано 16 January 2012. 
  6. а б «Scottish Referendum Live – The Results». BBC News (BBC). Процитовано 16 January 2012. 
  7. а б в г «Scotland's Future: Draft Referendum (Scotland) Bill Consultation Paper» (pdf). www.scotland.gov.uk > Publications > 2010 > February > Scotland's Future: Draft Referendum (Scotland) Bil > PDF 1. Scottish Government. 2010-02-25. Архів оригіналу за 2010-02-25. Процитовано 2010-02-25. 
  8. Macdonnell, Hamish (17 September 2011). «16-year-olds likely to get the vote on Union split». The Times Scotland (London: Times Newspapers Limited). Процитовано 18 September 2011. 
  9. а б в г «Scottish independence: SNP dismisses ex-pat voting call». BBC News (BBC). 18 January 2012. Процитовано 19 January 2012. 

Посилання[ред.ред. код]