Реєстрове козацтво

Панцирний козак XVII ст.

Реєстро́ві козаки́ — частина українського козацтва, прийнята на військову службу польсько-литовською владою і записана в окремий список — реєстр, звідки й назва - реєстрові козаки.

Створення реєстрового козацтва

Спроби організації українського війська реєстрового козацтва сягають 1524 року, у якому Великий князь литовський і король Польщі Жиґмонт І доручив Семенові Полозовичу і Криштофові Кмитичу організувати козацький відділ на державну службу. Через брак фінансів цей проект не реалізовано. Подібна доля зустріла пропозицію черкаського старости Остафія Дашковича у 1533, а також заходи Жиґмонта І 1541.

Коли українські старости намагалися організувати козацькі відділи головним чином для боротьби проти татар, польські королі вважали, що створення урядових козацьких формацій допоможе контролювати козацькі рухи й стримувати протитатарські акції козаччини.

Військо реєстрових козаків було створене універсалом короля Сигізмунда ІІ Авґуста 2 червня 1572, коли було доручено коронному гетьманові Юрію Язловецькому найняти з низових козаків на службу 300 осіб. Відтоді зустрічаємо назву реєстрові козаки на противагу нереєстровим козакам, які були поставлені у напівлегальне становище.

Привілеї реєстрових козаків

Реєстрових козаків звільнено від юрисдикції локальних урядів і піддано владі «козацького старшого» (перший «старший» — шляхтич Ян Бадовський). За Стефана Баторія реєстр збільшено до 600 козаків і козацьким гетьманом призначено Черкаського старосту, князя Михайла Вишневецького.

Реєстрові козаки одержали додаткові привілеї: звільнення від податків, право землеволодіння, самоуправління з назначеною старшиною; вони мали свій прапор, литаври й інші інсигнії. Реєстрові козаки одержували платню грішми й одягом; їм передано на власність містечко Трахтемирів з Зарубським монастирем для розміщення арсеналу і військового шпиталю (див. Трахтемирівський монастир). Реєстрові козаки дістали офіційну назву Запорозького або Низового війська.

Обов'язки реєстрових козаків

Реєстрові козаки були зобов'язані відбувати службу на Наддніпрянщині й посилати за наказом польського уряду загони на Дніпрові пороги. Намагання короля Стефана Баторія і його наступників контролювати через реєстр зростання українського козацтва виявилися марними.Ці козаки несли службу на найнебезпечнішому кордоні , через який татари нападали на українські землі. Цей особливий реєстр був створений з метою мати в разі татарських нападів завжди напоготові 2 000 козаків. Вони були на самозабезпечені .Тільки під час військових походів отримували незначну платню. Як дарунок раз в рік отримували кожух і один дукат.

Консолідаційний процес козаччини під кінець 16 ст. концентрувався навколо двох різних осередків: Запорожської Січі на Низу і Трахтемирова. Січ стала вогнищем незалежного козацтва, а Трахтемирів реєстрового, яке репрезентувало назагал консервативні козацькі кола.

Відносини з польсько-шляхетським урядом

Під час козацьких повстань 1591-1596 рр. сеймовими постановами реєстрове козацтво було ліквідовано. Але 1599 р. почалося нове складання реєстру. В 1-й половині 17 ст. чисельний склад реєстрового козацтва не був сталий. Козацтво вело боротьбу за розширення реєстру. Польсько-шляхетський уряд намагався зменшити чисельність реєстрових козаків. Однак під час воєн польсько-шляхетський уряд з метою збільшення збройних сил був змушений закликати все боєздатне козацтво до реєстрового війська, яке тимчасово зросло до кількох десятків тисяч чоловік.

• У 1617 році сейм затвердив реєстрове військо в кількості 1 тис. чоловік. За Раставицькою угодою 1619 р. реєстр встановлювався в 3 тис. чол.
• Під час Хотинської війни 1620-1621 рр. П.Сагайдачний привів під Хотин 40 тис. запорозьких козаків.
• Куруківський договір 1625 р. встановлював 6-тисячний реєстр.
• За гетьмана М.Дорошенка було сформовано 6 реєстрових полків.
• Після розгрому козаками польсько-шляхетського війська в Переяславському бою 1630 р. (див. Переяславська угода 1630) реєстр було збільшено до 8 тис. чоловік.
• Участь Балтійської козачої флотилії з 1500 реєстрових козаків під проводом Костянтина Вовка у польсько-шведському військовому конфлікті 1635 року.
• Внаслідок поразки селянсько-козацького повстання 1637 р. (див. повстання Павлюка) реєстр було зменшено до 6 тис. чол. та обмежено козацьке самоврядування.

Складання реєстрів супроводжувалося загостренням боротьби в Україні. Десятки тисяч виключених з реєстру, так званих виписних козаків (випищиків), польсько-шляхетський уряд не визнавав за козаків. Щоб позбутися закріпачення, вони тікали на Запоріжжя – центр визвольної боротьби українського народу проти польсько-шляхетського гніту. Тому під час складання реєстру на Придніпров’ї розміщувалися значні сили польсько-шляхетського війська.

Утиски реєстрових козаків

Реєстрові козаки зазнавали утисків від польських феодалів. Польсько-шляхетський уряд роздавав козацькі землі шляхті та магнатам. Особливо посилився гніт та переслідування реєстрових козаків після Ординації 1638 р.

Реєстрові козаки не раз підтримували визвольні виступи народних мас, брали участь у антифеодальних селянсько-козацьких повстаннях кінця 16 – 1-ї пол. 17 ст. під керівництвом Криштофа Косинського, Северина Наливайка, Івана Сулими, Карпа Скидана, Якова Острянина та інших. Лише невелика частина реєстрової старшини, захищаючи свої особисті інтереси, проводила угодовську політику, зраджувала свій народ, допомагаючи польсько-шляхетським загарбникам придушувати визвольні народні повстання.

Підсумок

Реєстрові козаки відіграли значну роль і в боротьбі українського народу проти турецько-татарської агресії. Під час визвольної війни українського народу 1648-1654 рр. внаслідок масового покозачення селян і міщан та переходу на сторону повсталого народу реєстрові козаки, збройні сили селянсько-козацького війська досягли понад 100 тис. чол. Спроби шляхетської Польщі обмежити число козаків 40 тис. (Зборівський договір 1649), 20 тис. успіху не мали (Білоцерківський мирний договір 1651).

Зборівський договір (18 серпня 1649) - Чисельність козаків Війська Запорозького обмежувалась реєстром у 40 000 осіб.

#	Місто полків реєстрових козаків	Число реєстрових козаків
1	Біла Церква	2990
2	Брацлав	2662
3	Кальник	2050
4	Канів	3167
5	Київ	2002
6	Корсунь	3470
7	Кропивна	1993
8	Миргород	3009
9	Ніжин	991
10	Переяслав	2986
11	Полтава	2970
12	Прилуки	1996
13	Умань	2977
14	Черкаси	2990
15	Чернігів	998
16	Чигирин	3220

Народно-визвольна війна 1648-1654 рр. скасувала реєстри як політичні документи польсько-шляхетського уряду, що обмежували чисельність українського козацтва. Замість реєстрів почали складати компути (списки), на підставі яких визначали приналежність до козацького стану.

Після 1654 р. назва “реєстрові козаки” поступово вийшла з ужитку і замінилася термінами “городові козаки”, а з 1735 р. – “виборні козаки”.

Джерела інформації

• Енциклопедія українознавства. У 10-х томах. / Головний редактор Володимир Кубійович. — Париж; Нью-Йорк: Молоде життя, 1954—1989.
• Винар Л. Початки українського реєстрового козацтва. Український Історик, ч. 2—3. 1964.
• Гайдай Л. Історія України в особах, термінах, назвах і поняттях.-Луцьк: Вежа, 2000.
• Голобуцкий В. Запорожское казачество. К, 1957;
• Крип'якевич І. Козаччина і Баторіеві вільности. Жєрела ... т. VIII. Л. 1908;
• Яковлів А. З історії реєстрації українських козаків. Україна, т. І. 1907;

Література

• В.Щербак Реєстрові козаки на державній службі
• В.Щербак Джерела формування українського козацтва