Риби
| Риби | ||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 Риба-лев, вигляд з голови
| ||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||
| ||||||||||||
Групи
| ||||||||||||
| ||||||||||||
Посилання
| ||||||||||||
|
Ри́би (Pisces) — парафілетична група водних хребетних тварин, зазвичай холоднокровних (точніше екзотермних) із вкритим лусками тілом та зябрами, присутніми протягом всього життя. Активно рухаються за допомогою плавців (часто видозмінених) або руху всього тіла. Риби поширені як в морських, так і в прісноводних середовищах, від глибоких океанічних западин до гірських струмків. Риби мають велике значення для всіх водних екосистем як складова харчових ланцюгів та велике економічне значення для людини через споживання їх у їжу. Люди як виловлюють диких риб, так і розводять їх у створених для цієї мети господарствах.
На ранніх етапах створення біологічної систематики риб класифікували до одного таксону, проте через поліфілетичність групи, "риби" більше не розглядаються як таксономічна група. Через великий спектр часом взаємовиключаючих анатомічних та фізіологічних особливостей організмів - представників цієї групи, її визначення є досить нечітким.
Риб вивчає наука іхтіологія.
Еволюція та систематика
Риби є найбільш примітивними таксонами підтипу Черепні (Craniata). Цей підтип раніше називався «Хребетні» (Vertebrata), але в 1981 році P. Janvier показав, що найбільш примітивним членам даного таксону притаманний череп, але не притаманні (або притаманні в рудиментарній формі) хребці. Таким чином, даний підтип об'єктивніше буде називати Craniata. Назва Vertebrata зараз використовується для визначення підмножини Craniata, що, наряду з черепом, мають також і хребцеві елементи.
Дві нещодавно (в 1999 р.) знайдені в Китаї викопні пра-риби стали найдавнішими відомими істотами надкласу Pisces — ці знахідки датуються раннім Кембрієм, близько 530 мільйонів років тому (використану тут і далі систему палеонтологічного датування див. у статті «Геохронологічна таблиця»). Ці ранні форми є прямими або опосередкованими попередниками взагалі майже всіх хребетних, і їхня знахідка свідчить, що хребетні брали участь у «вибуху» біорізноманіття тканинних організмів (Metazoa) в Кембрії. Обидві викопні рештки є невеликими за розміром (25 та 28 міліметрів), і містять хрящевий череп, від п'яти до дев'яти пар зябрових міхурів, велике серце позаду останньої пари зябрових міхурів, нотохорд, зигзагоподібні блоки м'язів (міомери) та спинний плавець (одна з двох знахідок), підтримуваний плавцевими променями. Одна з істот, Myllokunmingia, визнана загальним попередником всіх черепних, окрім міксин. Інша істота, Haikouichthys, визначена як близький родич міног. На відміну від більшості інших безщелепних риб, ці ранні форми не мали луски, або захисту з шкіряних кісткових пластин.
Інші нещодавні палеонтологічні знахідки свідчать, що Черепні та Хребетні були досить різноманітними вже в Ордовику (450 мільйонів років тому), і серед них були як безщелепні форми (типу сучасних міног), так і щелепні. Незважаючи на наявність щелепних форм вже в Ордовику, безщелепні риби були домінуючою формою аж до Силурійського періоду.
Систематика
- Надклас Безщелепні (Agnatha)
- Клас Панцирні риби (Placodermi)†
- Клас Хрящові риби (Chondrichthyes)
- Клас Акантоди (Acanthodei)†
- Клас Променепері (Actinopterygii)
- Клас Лопатепері (Sarcopterygii)
Анатомія та фізіологія
Зовнішні покриви
_-_crop.jpg)
За незначними виключеннями, зовнішні покриви риб представлені шкірою з лускою. У формуванні луски беруть участь як зовнішні, так і внутрішні шари шкіри. Хрящеві риби мають плакоїдну луску, що гомологічна зубам всіх хребетних; заходячи в рот, плакоїдні луски, власне, і перетворюються на зуби в акул та скатів. Структура плакоїдної луски цілком спільна із структурою зубів: вона складається із дентину, який формує основу, а зверху вкрита емаллю. За хімічним складом ці дентин та емаль не відрізняються, наприклад, від дентину та емалі зубів людини. Втрачені плакоїдні луски не поновлюються, але при зростанні риби іхня кількість збільшується. В деяких хрящевих риб (наприклад, в чорноморського катрана) плакоїдні луски можуть перетворюватись у великі колючки. Костистим рибам притаманні декілька різних типів луски.
Ганоїдна луска наявна в найбільш примітивних з променеперих риб, наприклад, в осетрових. Вона сформована костяними платівками, що зверху вкриті шаром схожої на дентин речовини ганоїдін; часто така луска (або, як її ще називають, «жучки») вкривають тіло риби суцільним захисним панцирем, як в родинах Багатоперові (Polypteridae) та Панцирникові (Lepisosteidae). Для викопних кистеперих та дводишних риб, а також для сучасних кистеперих риб, характерна космоїдна луска, зовнішня поверхня якої утворена шаром косміна (звідки походить назва), а поверх нього — дентина; космін підстилається шаром губчастої кістки; філогенетично ця луска являє собою кілька зрослих плакоїдних лусок. У сучасних видів кистеперих та двоякодихаючих риб зовнішній дентиновий та внутрішній губчастий шари поступово редукуються — у сучасних видів роду Латимерія на поверхні луски збереглися лише поодинокі бугорки дентину. Луска справжніх костистих риб називається еласмоїдною і поділяється на ктеноїдну (зубчасту) та циклоїдну (округлу), на основі форми зовнішньої кромки. На відміну від більшості підвидів плакоїдних та ганоїдних лусок, циклоїдні та ктеноїдні розташовані так, що передні накладаються на задні, а самі луски анатомічно є тонкими кістковими платівками; останнім часом було встановлено, що гребінчаста поверхня ктеноїдної луски покращує гідродінамічні властивості риб.
Скелет та мускулатура
Опорно-рухова система риб — система органів та тканин риб, що дозволяє їм здійснювати рухи та корегувати своє положення в оточуючому середовищі. Завдяки еволюційним відозміненням частини опорно-рухової системи пристосовані для виконання також і інших спеціалізованих функцій.
Скелет кісткових риб поділяється на осьовий скелет, череп, скелет непарних плавців, скелет парних плавців та їхніх поясів. Скелет складається з хрящових (хондральних) і покривних, або накладних кісток. Перші утворені в результаті заміщення хряща кістковою тканиною. Покривні кістки утворюються в коріумі та занурюються під шкіру.
Нервова система та органи чуття
Нервова система риб, як і всіх інших хребетних, поділяється на центральну та периферичну. До складу центральної нервової системи входять головний та спинний мозок, а периферичної — розташовані поза ними нервові клітини та волокна.
Головний мозок
Головний мозок риб поділяється на три великі частини: передній, середній та задній мозок. Передній мозок складається з теленцефалону (кінцевого мозку) та діенцефалону (проміжного мозку). На ростральному (передньому) кінці теленцефалону розташовані нюхові цибулини, котрі отримують сигнали від нюхових рецепторів. У нюхових долях знаходяться нейрони (складові нюхового нерва, або І пари черепно-мозкових нервів), що під'єднуються до нюхових регіонів теленцефалону, які також називаються нюховими долями. Нюхові луковиці звичайно збільшені у риб, що активно використовують нюх, наприклад, у акул.
Діенцефалон, до складу котрого входять епіталамус, таламус та гіпоталамус, виконує, в основному, регуляторні функції в керуванні станом внутрішнього середовища організму.
Середній мозок складається із зорових долей та тегментума, або покришки (tegmentum); обидві структури залучені до обробки оптичних сигналів.
Задній мозок складається з мозочка, моста, та довгастого мозку. Мозочок, на відміну від розташованих ростральніше частин мозку, є непарним органом. Функцією мозочка є підтримка рівноваги та контроль положення організму в середовищі. Міст та довгастий мозок формують стовбур головного мозку. Велика кількість черепно-мозкових нервів несе сенсорну інформацію до довгастого мозку, та відводять генеровані в ньому сигнали до мускулатури.
Спинний мозок
Спинний мозок проходить всередині нервових дуг хребців по всій довжині хребта риби. Аналогічно міомерам та хребту, в будові спинного мозу спостерігається сегментація. В кожному сегменті тіла сенсорні нейрони входять в спинний мозок через дорсальні корінці, а моторні нейрони виходять з нього через вентральні. Інтернейрони, що розташовані всередині центральної нервової системи, проводять інформаційні сигнали між сенсорними та моторними нейронами, а також між нейронами мозку.
Органи чуття
Зір
Очі риб за своєю будовою дуже схожі з очами інших хребетних, в яких світло через роговицю та кришталик потрапляє на сітківку, де палички (клітини, що відповідають за чорно-білий зір) та колбочки (клітини, що відповідають за кольоровий зір) обробляють візуальну інформацію та передають сигнали на нейрони.
Головна принципова відмінність риб'ячого ока полягає в тому, що для фокусування на предметі риби не змінюють кривизну кришталика, а наближають або віддаляють його від рогівки.
Хімічне відчуття
Нюх та смак у комбінації дозволяють рибам орієнтуватись в хімічному складі оточуючого середовища. Здатність риб до відчуття хімічних сигналів добре ілюструється лососями, які ідучи на нерест з моря до річкових систем, визначают за смаком води саме той струмінь, в якому колись самі вийшли з ікри. Нюхові рецептори риб розташовані в ніздрях (які, на відміну від інших хребетних, не сполучаються з носоглоткою), а смакові — не лише в ротовій порожнині, алевівфі часто і на зябрових структурах, вусиках, і навіть на плавцях і на шкірі. Сигнали смакових рецепторів передаються до мозку через кілька різних нервів: шкіряні рецептори передають подразнення через лицевий нерв, в той час як сигнали рецепторів, розташованих в роті та на зябрах передаються через язикоглотковий та блукаючий нерв.
Слух та рівновага
Головними механорецепторами риб є вухо, що функціонують як орган слуху та рівноваги, та органи бічної лінії. Внутрішнє вухо пластинозябрових (акул та скатів) та костистих риб складається з трьох напівкруглих каналів, розташованих в трьох взаємно-перпендикулярних площинах, та трьох камер, кожна з яких вміщує отоліт (камінець, що складається з карбонату кальцію), який тисне на відростки чутливих волосоподібних клітин, які в свою чергу передають сигнали до нейронів. Дві з трьох камер, саккула (Sacculus) та лагена (Lagena), функціонують як орган слуху.
Кровоносна система та газообмін
Кровоносна система риб проводить кров від серця через зябра та тканини тіла. На відміну від серця інших хребетних, серце риб не пристосоване для відокремлення (навіть часткового) збагаченої киснем крові від незбагаченої. Структурно серце риб являє собою послідовну серію з чотирьох камер, заповнених деоксигенованою (венозною) кров'ю: венозний синус, передсердя, шлуночок та артеріальний конус. Камери серця розділені клапанами, які дозволяють крові при скороченні стінок серця рухатись тільки в прямому напрямі (від венозного синусу до артеріального конусу), але не навпаки.
Основним органом газообміну риб є зябра, що розташовані по сторонах ротової порожнини. У костистих риб вони закриті зябровою кришкою, у інших класів — вільно відкриваються назовні. Під час вентиляції зябрів вода потрапляє в ротову порожнину через рот, а потім проходить між зябровими дугами та виходить назовні з-під зябрових кришок. Анатомічно зябри складаються з напівпроникних мембран та кровеносних судин, що розташовані на кісткових зябрових дугах. Специфічною структурою, пристосованою для газообміну, є зяброві пелюстки, де під тонким епітелієм знаходяться сильно розгалужені капіляри.
На додаток до зябрів риби можуть використовувати і багато інших систем газообміну. На стадії личинки помітна частина газообміну здійснюється через шкіру; кілька видів риб мають «легені», де зберігається зволожене повітря (амія); деякі види можуть дихати повітрям безпосередньо (гурамі).
Живлення та травна система
Рибам притаманний широкий спектр харчових об'єктів та методів живлення. Загалом, риби можуть бути поділені на травоїдних, хижаків, детритофагів та всеїдних. Рослиноїдні риби можуть живитись як макро- так і мікроводоростями, а також водними квітковими рослинами.
Рослиноїдні риби можуть живитись як макро- так і мікроводоростями, а також водними квітковими рослинами. Деякі з рослиноїдних риб пристосовані до живлення планктоном, фільтруючи його спеціалізованими зябровими тичинками на зябрових дугах.
Хижі риби використовують в якості поживного ресурсу найширший спектр об'єктів. Планктонні фільтратори (такі як Китова акула — найбільша сучасна риба) відфільтровують зоопланктон з товщі води; окрім того, риби можуть живитись ракоподібними, моллюсками, пласкими, круглими та кільчастими червами, а також іншими рибами. Найбільш спеціалізованими з хижих риб є такі, що живляться ектопаразитами інших риб (представники родин Labridae, Chaetodontidae та інші), які вибирають паразитів та відмерлі шматочки шкіри з поверхні тіла риб-"клієнтів", які спеціально відвідують місця помешкання «чистильщиків», і навіть вшикуються там в чергу.
Багато видів риб можуть змінювати тип живлення протягом життя: такі, що живляться планктоном в молодому віці, можуть переходити на живлення рибами або великими безхребетними в дорослому стані.
Видільна система та осморегуляція
Основним органом виділення риб є нирки. Нирки риб є мезонефричними (тулубовими).
Наслідком мешкання в водному середовищі є низка проблем з осморегуляцією, з котрими стикаються як прісноводні, так і морські риби. Майже всім рибам притаманний осмотичний тиск, показник якого нижче (солоноводні риби) або вище (прісноводні риби) за осмотичний тиск зовнішнього середовища. Єдиним винятком є міксини, концентрація солей в організмі яких збігається з такою в морській воді (так само, як у морських безхребетних).
Хрящові риби є ізоосмотичними (тобто мають у внутрішньому середовищі такий самий тиск, що характерний для морської води), але, при цьому, в організмі хрящевих риб концентрація солей набагато нижча, аніж в навколишньому середовищі.
Кісткові риби не є ізоосмотичними, тому в ході еволюції виробили механізми, що дозволяють здійснювати виведення або затримку іонів. Морські костисті риби з низькою (відносно оточуючого середовища) концентрацією іонів в організмі постійно втрачають воду, що під дією осмотичного тиску виходить з їхніх тканин назовні. Ці втрати компенсуються за рахунок пиття та фільтрації солоної води. Катіони натрію та хлорид-іони виводяться з крові через зяброві мембрани, в той час як катіони магнію та сульфатні аніони виводяться нирками. Прісноводні риби стикаються з протилежною проблемою, завдяки наявності в організмі солей в концентрації вищій, аніж в оточуючому середовищі. Осмотичний тиск в їхньому організмі вирівнюється завдяки захопленню іонів з водного середовища через зяброві мембрани, а також завдяки виробленню великої кількості сечовини.
Розмноження
З огляду на те, що риби є групою хребетних, яка найширше розповсюджена по вертикалі, вони в ході еволюції набули пристосувань до великого спектру асоційованих з різними глибинами умов. Не оминули ці пристосування і сферу розмноження. Загалом, для риб характерні три типи розмнноження: двостатеве, гермафродитне та партеногенетичне.
Двостатеве розмноження
Двостатеве розмноження є найбільш звичайною та широко розповсюдженою його формою. При цьому способі репродукції статі всередині виду є чітко відокремленими. При цьому деякі види можуть демонструвати дуже яскраво виражені вторинні статеві ознаки, або статевий диморфізм. Ці характеристики вторинних статевих ознак звичайно виявляються тільки однією статтю (в більшості випадків — чоловічою), не виявляються до статевого дозрівання, можуть інтенсифікуватись протягом шлюбного сезону, і, звичайно, не сприяють індивідуальному виживанню. Вторинні статеві ознаки можуть виявлятись у вигляді різниці в розмірах тіла, частин тіла (наприклад, видовжені плавці або частини плавців), будови тіла (наприклад, виступи на голові), розташуванні зубів, забарвленні, а також зустрічаються і в різниці між акустичними, хімічними, електричними і т. ін. характеристиками статей. Двостатевий спосіб розмноження може включати в себе моногамію, полігамію та проміскуітет.
Гермафродитизм
Другий спосіб розмноження риб включає в якості елементу зміну статей особами одного виду, коли риби можуть функціонувати то як чоловіча, то як жіноча особина випадково або послідовно. Послідовне функціонування виявляеться у вигляді функціонування як самців протягом однієї частини життя, і як самок — протягом іншої. Існують дві форми послідовної зміни статей — протоандрія та протогенія. Протоандричні гермафродити — це особини, що на початку свого життя є самцями, а пізніще зазнають кардинальних перебудов статевої системи і стають повністю функціональними самицями. Така форма перетворення статей широко розповсюджена в родині морських окунів (Serranidae). Всі губані (родина Labridae) є протогенічними гермафродитами, коли всі самиці є перетвореними з віком самками. В цій родині на зміну статі можуть впливати як фактори довкілля, так і соціальні відношення в популяції. Соціальна структура губанів полягає в наявності гаремів, що складаються з самок та одного великого самця. Всередині група структурована за розміром, з самцем на верхівці ієрархії. Якщо вилучити з групи самицю, інші самиці (нижчі за рангом) змінюватимуть своє ієрархічне положення, звичайно зсуваючись на одну позицію вгору. Якщо ж вилучити з групи самця, найбільша самиця гарему намагається зайняти місце самця, агресивно відганяючи самців, що контролюють інші гареми. Якщо їй це вдається, і нікому з навколишніх самців не вдається приєднати цей гарем до власного, найбільша самиця починає демонструвати поведінку самця, і після близько 14 днів її статева система повністю змінюється, починаючи продукувати чоловічі статеві клітини.
Партеногенез
Незважаючи на рідкісність цього типу розмноження серед хребетних, кілька видів риб вдаються і до нього. За визначенням, партеногенез полягає в розвитку яйця без запліднення сперматозоїдом цього ж виду. У риб існує варіант цього типу розмноження, при якому необхідним є спільний нерест з самцями того самого виду або інших видів. При цьому роль самців полягає в продукуванні сперматозоїдів, котрі контактують з ікринками, але не в змозі проникнути через їхню зовнішню мембрану (хоріон). Контакт з сперматозоїдами виконує роль стимулу, що спонукає яйце почати розвиток. При цьому сперматозоїди не вносять в яйце свого генетичного матеріалу, тобто всі потомки при такому розмноженні будуть самицями, генетично ідентичними з материнською особиною. Класичним прикладом такого гермафродитизму є представники роду Poeciliopsis.
Форми розмноження
На додаток до трьох типів розмноження існують три його різні форми всередині кожного типу: овіпороз, ововіпороз та вівіпороз.
Овіпороз
Овіпороз полягає у вивільненні як чоловічих, так і жіночих гамет у воду, де проходить запліднення. Запліднення може бути при цьому внутрішнім (як у скорпен (Scorpaenidae) та американських сомів родини Auchenipteridae), але самиця після цього викидає запліднену ікру в навколишнє середовище. Протягом розвитку зародок використовує як жовток яйця, так і наявні в яйці краплі жирів.
Ововіпороз
При ововіпорозі яйця весь час знаходяться в організмі самиці, і запліднення є внутрішнім. Незважаючи на знаходження яєць в тілі самиці, між материнським організмом не виникає плацентарного контакту або контакту кіл кровообігу. Натомість зародок під час свого розвитку харчується запасами поживних речовин, що наявні в яйці. Після досягнення виводкового розвитку, мальки виводяться з яєць всередині материнського організму, після чого негайно виходять назовні. Найвідомішими рибами, яким притаманна така форма розмноження, є представники родини Пецилієві (Poeciliidae) — широко розповсюджені в акваріумах гуппі та мечоносці. Також дана форма розмноження характерна для родини Латимерієвих.
Вівіпороз
Розмноження в формі вівіпорозу в багатьох рисах подібне до ововіпорозу, але при цьому між яйцем та материнським організмом виникає плацентраний контакт або контакт між їхніми колами кровообігу. Таким чином, ембріон при розвитку отримує необхідні поживні речовини з організму матері. Найбільш звичайний вівіпороз у акул, але ця форма розмноження притаманна також і костистим рибам — мешканцям гірських водойм з родини Гудієві (Goodeidae) та представникам родини Ембіотокові (Embiotocidae).
Турбота про потомство
Нехарактерна для риб турбота про потомство спостерігається переважно у видів приливно-відливної зони, у вузьких затоках та бухтах, а також в річках і озерах.
Самець Spinachia spinachia споруджує своєрідне гніздо зі шматочків водоростей, скріплюючи їх спеціальним секретом. Потім він заганяє у гніздо самиць, які відкладають ікру, а самець залишається охороняти ікру та молодняк. Самка гірчака, може витягувати своєрідний яйцеклад у довгу трубку, і відкладає ікру в мантійну порожнину прісноводних двостулкових молюсків. Самець випускає сперму поруч з молюском, і, коли той захоплює корм, то втягуює в себе воду, й ікра запліднюється.
Особливе пристосування є у самця австралійського куртуса Гулівера. Самець виношує ікринки у себе на лобі. Грона ікринок, прикріплених клейкими нитковидними виростами з обох кінців, міцно утримуються гачком, що утворюється променями його спинного плавця.
Складна поведінка, пов'язана з турботою про потомство, розвинулося у морських іглиць та морських коників. Дискуси, що мешкають у басейні річки Амазонки, вигодовують мальки виділеннями на боках.
Екологія риб
Зовнішнім середовищем для риб є вода, яка займає величезні простори. Близько 361 млн.км², або 71% всієї поверхні Земної кулі, заповнені морями і океанами і 2,5 млн.км² — внутрішніми водоймами. Риби поширені від високогірних водойм (більш 6000 м над рівнем океану) до найбільших глибин Світового океану (11034 м). Зустрічаються риби в полярних водах і тропічних зонах. На даний час риби — панівна група тварин у водних біоценозах. Поряд з китоподібними, вони завершують ланцюги живлення. Риби пристосувалися до різних умов водного середовища, що впливають на риб. Фактори навколишнього середовища поділяються на абіотичні та біотичні.
Біотичні фактори — це живі організми, що оточують рибу і вступають з нею в різні взаємовідносини.
Абіотичні фактори — це фізико-хімічні властивості середовища проживання. До найбільш важливих абіотичних факторів належать температура води, солоність, вміст газів та інші.
За місцем проживання розрізняють морських, прісноводних і прохідних риб.
При досить великій різноманітності видів за способом життя, всіх риб можна включити до складу декількох екотипів:
- Літоральні (планктон) — живуть у прибережній зоні (бички, морські собачки).
- Пелагічні риби (нектон) — тримаються в товщі води;
- Донні (нектобентос) — наприклад, скати, камбали, соми;
Багато видів утримуються в неволі — в акваріумах. Утримання і розведення акваріумних риб у деяких випадках допомагає зберегти рідкісні види, що вимирають у природніх місцях проживання.
Значення риб
Головна цінність риби як продукту харчування полягає в білку. М'ясо риби не поступається по своїм якостям м'ясу великої рогатої худоби. Білі риби засвоюються організмом людини з меншими енерговитратами і майже повністю засвоюються в шлунково- кишковому тракті. Крім того, з риби отримують жир, багатий на вітаміни, в особливості на вітамін Д, який є необхідним і дітям, і дорослим. Риба – це джерело вітамінів та мінеральних речовин: К, Na, P, Mg, S, Cl, Fе, I. Рибу радять для дієтичного харчування гіпертонікам, хворим на атеросклероз, схильним до повноти, людям, в яких хворі шлунок та печінка. Особливо корисною є печінка тріски. Калорійність такої риби, як оселедець, не менша, ніж в куриних яєць. Рибу в жодному разі не можна вживати в сирому вигляді, оскільки можливо заразитися паразитичними черв'яками, тому рибу вживають у вареному, смаженому, копченому, соленому чи консервованому вигляді. З риби готується велика кількість різноманітних страв. Крім того, рибу використовують для виготовлення кормового борошна для годування худоби, а з відходів рибної промисловості виготовляють мінеральні добрива. Кожен рік з відходів рибної промисловості виготовляють 10млн. т. кормового борошна, яким удобрюють 50млн. га сільськогосподарських угідь. Існують види риб (наприклад, гамбузія, плітка), яких використовують в біологічному методі боротьби з личинками кровоссальних комах (наприклад, комарів), які розвиваються у водоймах.
Риба як символ
Риба у релігії
Риба — один із ранніх символів християнства. Грецькою «риба» — Ίχθύς, «ichthus», що є акронімом (перша буква кожного слова) грецької фрази: «Ἰησοὺς Χριστὸς Θεoὺ ῾Υιὸς Σωτήρ», що перекладається як «Ісус Христос Божий Син Спаситель». Це вирізано на кам'яних плитах — святих реліквіях в Єрусалимі («малюнок» двох риб по сторонам вертикального якоря з верхівкою на подобі хреста — сучасне зображення риби більш стилізоване) і використовувалось як секретний «пропуск-пароль» в часи, коли перші християни переслідувалися римлянами.
Активно використовують цей символ в основному баптисти, в США цим символом користуються всі християнскі церкви (православних церков там дуже мало).
Православні в Греції, Кіпрі, Сирії дотепер активно використовують цей символ, зокрема в виді малюнка вишивки на парчевих одяганнях.
Література
- Helfman, D.; Collette, B.; Facey (1997). The Diversity of Fishes. Blackwell Publishing. ISBN 0-86542-256-7.
{{cite book}}: Вказано більш, ніж один|first1=та|first=(довідка) - Helfman G, Collette BB, Facey DH and Bowen BW (2009) The Diversity of Fishes: Biology, Evolution, and Ecology Wiley-Blackwell. ISBN 978-1-4051-2494-2
- Moyle, PB and Cech, JJ (2003) Fishes, An Introduction to Ichthyology. 5th Ed, Benjamin Cummings. ISBN 978-0-13-100847-2
- Nelson, J. S. (2006). Fishes of the World. John Wiley & Sons, Inc. ISBN 0471250317.
Зовнішні посилання
 |
У Вікісловнику є сторінка риби. |
- Види риб в Україні
- ANGFA – Illustrated database of freshwater fishes of Australia and New Guinea
- Fischinfos.de – Illustrated database of the freshwater fishes of Germany (нім.)
- FishBase online – Comprehensive database with information on over 29,000 fish species
- Fisheries and Illinois Aquaculture Center – Data outlet for fisheries and aquaculture research center in the central US
- Philippines Fishes – Database with thousands of Philippine Fishes photographed in natural habitat
- The Native Fish Conservancy – Conservation and study of North American freshwater fishes
- United Nation – Fisheries and Aquaculture Department: Fish and seafood utilization
- University of Washington Libraries Digital Collections – Digital collection of freshwater and marine fish images
| ||||||||||||||