Рижков Микола Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Микола Рижков

Рижков Микола Іванович (28 вересня 1929, Дзержинськ, Донецька область) — голова Ради Міністрів СРСР, депутат Державної Думи Російської Федерації.

Біографія[ред.ред. код]

Рижков Микола Іванович народився 28 вересня 1929 року в селищі поблизу Північного руднику (зараз смт Кірове Дзержинської міськради Донецької області) в родині робітника-шахтаря. Його дід Федір разом з родиною на початку 20 сторіччя приїхав до Донбасу і розпочав роботу на Північному руднику. В 1946 року вступив до Краматорського машинобудівного технікуму за спеціальністю технік-механік, який закінчив у 1950 році. Після закінчення технікуму за розподіленням був направлений в місто Свердловськ на Уральський машинобудівний завод. Без відриву від виробництва закінчив Уральський політехнічний інститут імені Кірова.

На «Уралмаші» Рижков пропрацював 25 років, від змінного майстра до генерального директора. В 1975 році був переведений до Москви на посаду першого заступника міністра важкого і транспортного машинобудування. 1979року був призначений першим заступником Голови Держплану СРСР. В 1982 — 1985 роках працює секретарем ЦК КПРС з економіки, в 1985 — 1990 роках — Голова Ради Міністрів СРСР. Рижков обирався депутатом Верховної Ради СРСР 9, 10, 11 скликань, двічі Верховної Ради РРФСР, народним депутатом СРСР. Під час роботи на посту Голови Ради Міністрів СРСР Рижков керував штабом з ліквідації аварії на Чорнобильській атомній електростанції, організовував роботу по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, а також з ліквідації наслідків землетрусу в Вірменії (Спітак, Кіровакан).

19 січня 1991 року вийшов у відставку з поста Голови Ради Міністрів СРСР внаслідок незгоди з політичними і економічними реформами, які проводилися в країні. 1991 року балотується кандидатом в президенти Російської Федерації. На виборах в червні 1991 року зайняв друге місце, перемогу здобув Борис Єльцин. З 1995 року — депутат Державної Думи Російської Федерації, з 2003 року член Ради Федерації. Мешкає у Москві.

Проголосував за введення російських військ в Україну. За підтримку загарбницької політики Путіна до нього були застосовані санкції у вигляді заморожування активів і заборони на в'їзд з боку країн ЄС 17 березня [1] та США 20 березня 2014р.[2].

Наукова і творча праця[ред.ред. код]

Лауреат Державної премії СРСР (1969 і 1979). Дійсний член Академії соціальних наук, Академії технологічних наук, Міжнародної інженерної академії. Рижков — автор 6 винаходів, багатьох наукових робіт з машинобудування.

Книги[ред.ред. код]

  • Перебудова: історія зради. (1991)
  • Я із партії Росія. (1995)
  • Десять років великих потрясінь. (1996)
  • Головний свідок. (2009)

Нагороди, звання[ред.ред. код]

СРСР[ред.ред. код]

Російська Федерація[ред.ред. код]

Вірменія[ред.ред. код]

У 1998 році за вагомий особистий внесок в організацію відновлювальних робіт після Спітакського землетрусу в місті Спітаку М. І. Рижкову був встановлений пам'ятник[3], а в 2008 році йому було присвоєно звання «Національний герой Вірменії», з врученням Ордена Вітчизни[4].

Україна[ред.ред. код]

Церковні[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]