Рилєєв Кіндрат Федорович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Кіндрат Федорович Рилєєв
рос. Кондратий Фёдорович Рылеев
Рылеев.jpg
Народився 18 вересня (29 вересня) 1795(1795-09-29)
с. Батово, Санкт-Петербурзька губернія, Російська імперія
Помер 13 (25) липня 1826(1826-07-25) (30 років)
Петропавлівська фортеця, Санкт-Петербург, Російська імперія
Діяльність поет, громадський діяч, декабрист
Батько Федір Андрійович Рилєєв
Матір Анастасія Матвіївна Ессен
Дружина Наталія Михайлівна Тевяшова

Кіндра́т Фе́дорович Рилє́єв (*1795 — †1826) — російський поет і революціонер-декабрист, один із нечисленних російських прихильників ідеї національного визволення України.

Біографія[ред.ред. код]

Син дрібного поміщика, народився в Петербурзькій губ.. Батько — підполковник Рилєєв Федор Андрійович (помер 1844 року у Києві), мати — Ессен Анастасія Матвіївна (1758 — 1824), придбала в 1800 село Батово Петербурзької губернії, де й оселилася з сином. Виховувався у кадетському корпусі. У 1814 році випущений прапорщиком в 1 кінну роту 1 резервної артилерійської бригади. Учасник закордонних походів російської армії 1814 — 1815 років. Після війни разом з ротою квартирував в Ретово Віленської губ., А потім біля Павловська Воронезької губернії. 08.09.1818 року подав прохання про відставку за домашніми обставинами. Перебування у Німеччині, Швейцарії, Франції запліднило його ідеями лібералізму, що переросли в російський демократизм з планами знищення монархії й царської фамілії. На 1817 — 20 припадає перебування Р. на Слобідській Україні. У 1819 переселився до Петербурґу і служив спочатку в кримінальному суді, з 1823 в «Рос.-Амер. Торг. Компанії». З 1819 року співробітничав у журналах («Невський глядач», «Син вітчизни», «Благонамірений»), 25 квітня 1821 вступив членом-співробітником в Вільне товариство любителів російської словесності. У 1824 году обраний членом цензурного комітету і в 1824—1825 виконував обов'язки цензора поезії. У 1823—1825 видавав разом з Бестужевим О. О. альманах «Полярна зірка».

Масон, майстер петербурзької ложі «Полум'яніюча зірка» (1820 — 1821), що входила до союзу Астрєї. У політ. житті активізувався з 1823, вступивши до Північного товариства декабристів. Після від'їзду Трубецького С. П. в кінці 1824 року в Київ замінив його в Директорії і взяв на себе керівництво Північним товариством. Один з керівників підготовки повстання на Сенатській площі. Заарештовано вночі 14.12.1825 року і доставлений до Петропавловської фортеці.Засуджений поза розрядами і 11.07.1826 року до повішення. 13 07.1826 страчений на кронверку Петропавловської фортеці. Похований разом з іншими страченими декабристами на острові Голодаї.

Літературна творчість[ред.ред. код]

Як поет, Рилєєв був романтиком. У його «Думах» відчувається спочатку російський націоналізм, який незабаром заміняється ідеєю боротьби проти московського деспотизму («Марфа Посадниця»), возвеличенням українського козацтва, що під проводом Хмельницького веде боротьбу проти поневолення (дума «Богдан Хмельницький»).

Інтерес до України у Рилєєва диктувався мотивами естетичними й політичними. Рилєєв вивчав укр. фолкльор, був знайомий з представниками укр. школи в рос. літературі М. Маркевичем і О. Сомовим, з укр. етнографом кн. М. Цертелєвим. Йото симпатії до України визначилися і його переконанням, що укр. народові залишилася чужою рабська психіка, породжувана рос. кріпацтвом («Про Острогозьке»). Всупереч загально-прийнятій за його часів історичній схемі М. Карамзіна, у Рилєєва знаходимо натяки на органічний зв'язок коз. Києва з Києвом старокнязівським (уривок «Київ» з фраґментів поеми «Наливайко») — наслідок впливів «Історії Русів». У тонах байронізму написана поема «Войнаровський», в якій Войнаровського, засланого на Сибір, показано в авреолі носія укр. нац. ідеалів, а натяками піднесено гетьмана І.Мазепу на п'єдестал героїзму. Хоч поему й скалічила цензура скороченнями і коментарями, твір викликав ентузіязм серед українців (лист М. Маркевича від імені укр. суспільства до автора, відгук у харківському «Украинском Журнале»), а серед росіян — шовіністичне обурення. Саме на противагу Р. О. Пушкін написав поему «Полтава». Збереглися уривки поеми Рилєєва «Мазепа», настроєво сильні, перейняті патосом боротьби проти російського поневолення України.

Погляди Рилєєва шанував Шевченко, що спричинило його ідеалізацію декабристського руху. Твори Рилєєва багатократно перекладено на українську мову (П. Грабовський, П. Мирний, О. Кониський, П. Тичина, М. Рильський, В. Сосюра, М. Малишко, М. Терещенко, та ін.). Один з найкращих перекладів «Войнарівського» належить О. Коваленкові (1916).

К. Рилєєв і Східна Слобожанщина[ред.ред. код]

Великий вплив на життя та творчість Кіндрата Рилєєва мала українська Східна Слобожанщина та її головне історичне місто Острогозьк. Після одруження в 1818-му році з Наталею Тевяшовою, спадкоємницею славного роду острогозьких козацьких полковників Тевяшових, що очолювали острогозьке козацтво 61 рік (у 1704-1765 рр.), К. Рилєєв довго живе у маєтку своїх острогозьких родичів. Тут він глибоко переймається демократичною минувшиною українського народу, його великою історією часів Київської Русі та славного козацтва. Саме приклад демократичного, волелюбного українського товариства стає для Рилєєва тією базою, на якій він жадає побудувати майбутнє демократичне суспільство Російської держави. Після відвідання Східної Слобожанщини Рилєєв створює свої найголовніші поетичні праці – поеми та балади з українського князівського та козацького життя. Свої балади він навіть називає українським словом «думи», працюючи у цей час над поемами «Войнаровський», «Мазепа», «Наливайко», думами «Олег Віщий», «Ольга при могилі Ігоря», «Святослав», «Святополк», «Володимир Святий», «Рогнеда», «Боян», «Мстислав Удалий», «Богдан Хмельницький», та іншими «українськими» речами. При чому Острогозьк і Східна Слобожанщина для Кіндратія Рилєєва завжди залишаються Україною, українською землею. Так, в листі до Фадея Булгаріна від 20 червня 1821-го року він повідомляє з Острогозьку: «Ось уже три тижні, як я бенкетую на Україні: п'ю донські вина та об'їдаюся стерлядями»[1]. Коли ж друг Рилєєва Косовський у своєму віршованому листі до поета пише про те, що Рилєєву треба мабуть залишитися на Східній Слобожанщині на довший термін, аби набратися ще більшого натхнення для своїх майбутніх творів, Рилєєв відповідає йому поетичним зверненням «До Косовського (У відповідь на вірші, в яких він радив мені назавжди залишитись на Україні)». Рилєєв пише у цьому зверненні про те, що революційна боротьба проти імперського деспотизму не залишає йому можливості залишитися у «земному раю» на українській Слобожанщині. Завершує цей вірш він так:


Итак, простите вы:
Краса благой природы,
Цветущие сады,
И пышные плоды,
И Дона тихи воды,
И мир души моей,
И кров уединенный,
И тишина полей
Страны благословенной[2].


Подіям у місті Острогозьку і зустрічі тут українського гетьмана Івана Мазепи з російським царем Петром І у 1696-му році присвятив Кіндратій Рилєєв свою окрему думу «Петро Великий в Острогозьку». Пише він і статтю «Про Острогозьк», де у короткому обсязі розкриває перед поглядом читача історичну долю полкового міста українського слобідського козацтва. На жаль, участь у повстанні проти царату 14 грудня 1825-го року і наступний арешт, з судом та зі смертним вироком, не дозволили Кіндратію Рилєєву закінчити розпочатих праць, та написати нові, ще більш яскраві поетичні твори з української історії. Але й дотепер пам’ятає Східна Слобожанщина про славного поета-демократа.

Примітки[ред.ред. код]

  1. «Вот уже три недели, как я пирую на Украине: пью донские вина и обжираюсь стерлядями; а ты по сие время не поздравил меня с таким благополучием!». К. Ф. Рылеев «Сочинения». Ленинград, 1987. С 292.(рос.)
  2. К. Ф. Рылеев «Сочинения». Ленинград, 1987. С 46-47.(рос.)

Література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]


Література Це незавершена стаття про літературу.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.