Римсько-парф'янські війни

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Римсько-парф'янські війни
Дата: 53 до н. е.226
Місце: Вірменія, Месопотамія, Атропатена, Мала Азія, Сирія, Палестина
Результат: Збережено статус-кво;
зупинено просування Римської імперії на Схід;
виснажено ресурси Парфії, що призвело до падіння династії Аршакідів
Сторони
Vexilloid of the Roman Empire.svg Стародавній Рим
та його союзники[1]
Парф'янське царство
та його союзники[2]
Командувачі
Красс, Марк Антоній, Корбулон, Траян, Авідій Кассій Каракалла, Макрін та інші Сурена, Вологез I, Хосров, Санатрук, Артабан V та інші

Римсько-парф'янські війни — серія конфліктів між Парфією та Римською державою за гегемонію на Близькому Сході в період з 53 року до н. е. до 226 року н. е., до часу падіння Парф'янського царства. Персидська династія Сасанідів, яка прийшла на зміну Аршакідам, заснувала нову державу, що стала новим головним противником Риму на Сході.

Передісторія[ред.ред. код]

Просування парф'ян на захід почалось за часів правління Мітрідата I. Йому вдалось приєднати до Пірфії Вірменію та Месопотамію. Це призвело до конфлікту між Парфією та Римом, який розширював свої межі на Сході. Мітридат I навіть намагався укласти із Суллою римсько-парф'янський союз (близько 105 року до н. е.). Після 90 року до н. е. вплив Парфії на заході знизився внаслідок династичного розбрату, а римляни в той час з'явились в Анатолії. Римсько-парф'янський союз було відновлено після того, як Лукулл вторгся до південних регіонів Вірменії та переміг Тиграна II 69 року до н. е.

Конфлікти Римської республіки з Парфією[ред.ред. код]

Коли Помпей очолив війну на сході, то знову розпочав перемовини з Фраатом III. Вони дійшли згоди й римсько-парф'янське військо вторглось до Вірменії 66/65 року до н. е., але невдовзі виникла суперечка через кордон між Римом і Парфією. Помпей відмовився визнати титул «царя царів» Фраата, й запропонував розділити Вірменію між Тиграном і парф'янським царем. У той час Фраат установив свій контроль над Месопотамією за винятком західного району Осроєни, яка стала союзником римлян.

53 року до н. е. Красс розпочав вторгнення, що завершилось невдало. У битві при Каррах римляни зазнали поразки, Красс і його син Публій були вбиті парф'янами. Більшу частину римських сил було знищено, 42000 осіб узято в полон. Близько половини полонених умерли, лише чверть із них дісталась Сирії, а решта залишились у полоні. Наступного року парф'яни здійснили кілька набігів на Сирію, а 51 року до н. е. почали масштабне вторгнення на чолі з царевичем Пакором і полководцем Осаком. Армія Осака потрапила до римської засідки поблизу Антигони й зазнала поразки, самого полководця було вбито.

Під час громадянської війни Цезаря парф'яни не вжили жодних кроків, але підтримували відносини з Помпеєм. Юлій Цезар розробив план походу проти Парфії, проте його убивство попередило війну. Під час подальшої громадянської війни парф'яни активно підтримували Брута та Кассія, відряджаючи до них солдат. 40 року до н. е. парф'яни вторглись на римську територію разом із Квінтом Лабієном, сином противника Цезаря Тіта Лабієна та прибічником Брута, захопивши Сирію. Первосвященик і правитель Юдеї Гіркан II був усунутий від влади, його піддали тортурам та відрядили у полон до Селевкії, а на престол вступив пропарф'янськи налаштований Антигон II. В Анатолії парф'яни в союзі з Квінтом Лабієном розгромили римське військо та глибоко проникли до провінцій Республіки. Тим часом Марк Антоній вже відрядив Вентідія Басса протистояти Лабієну. Невдовзі останній був витіснений до Сирії римськими військами, і хоча парф'яни прийшли йому на допомогу, він був розбитий, взятий у полон, а потім страчений. Сирія була повернута, і Марк Антоній вирушив у похід на Парфію, який завершився провалом. 33 року до н. е. він вирушив походом до Вірменії, полонивши вірменського царя Артавазда II, та планував повторний похід проти Парфії, але відбутись йому не судилось.

Конфлікти Римської імперії з Парфією[ред.ред. код]

Парф'янське царство 1 року

У зв'язку з загрозою війни між двома державами Октавіан Август і Фраат пішли на компроміс. Відповідно до угоди Парфія зобов'язувалась вивести свої війська з Вірменії та визнати римський протекторат над цією країною. Тим не менше, римсько-парф'янське суперництво за контроль і вплив у Вірменії не послаблювалось упродовж кількох десятиліть.

Рішенням парф'янського царя на вірменський престол зійшов його ставленик, що спричинило війну з Римом 36 року, проте Артабан III сягнув згоди з римським полководцем Луцієм Вітеллієм. Нова війна почалась 58 року, коли римляни вторглись до Вірменії після того, як парф'янський цар Вологез I посадив на престол Вірменії свого брата Тірідата. Римські війська Корбулона усунули його та замінили на каппадокійського князя. Це спонукнуло парф'ян розпочати війну. Вона завершилась 63 року, коли римляни погодились дозволити Тірідату та його нащадкам правити Вірменією за умови, що вони приймуть римський протекторат.

Нова серія війн почалась у II столітті нашої ери. Під час цих війн римляни поступово брали гору над Парфією. 113 року римський імператор Траян спробував раз і назавжди розв'язати східне питання й анексувати Вірменію. 114 року Траян вторгся до Вірменії та усунув ставленика Парфії. 115 року римляни захопили північну Месопотамію. Потім розпочався похід на Парфію. Римляни захопили парф'янську столицю, Ктесифон. Тим не менше, того ж року почались повстання в Палестині, Сирії, Північній Месопотамії та Юдеї. Одночасно парф'яни почали завдавати ударів ключовими римськими позиціями. Траян розбив повстанців у Месопотамії, але йому довелось повернути престол Вірменії парф'янському ставленику.

Наступник Траяна, померлого 117 року, Адріан відмовився від політики свого попередника, повернувши парф'янам Месопотамію та Ассирію, завойовані Траяном, а також визнав самостійність Вірменії за збереження над нею римського протекторату. Більше ніж на півстоліття припинились війни між Римом і Парфією.

Нова римсько-парф'янська війна спалахнула 161 року у Вірменії, коли Вологез III розграбував Едессу. 163 року римське військо під проводом Стація Пріска перемогло парф'ян у Вірменії й полководець повернув вірменський престол ставленику Риму. Наступного року Авідій Кассій розпочав вторгнення до Месопотамії, вигравши битви при Селевкії та Ктесифоні 165 року. Епідемія віспи, що охопила Парфію, перекинулась на римське військо, й воно було змушене відступити. 195 року інше римське вторгнення до Месопотамії відбулось за Септимія Севера, який зайняв Селевкію та Вавилон, а 197 року ще раз узяв Ктесифон. Ці війни призвели до повернення під римський контроль північної Месопотамії, а також районів навколо Нісібіса й Сінгари.

Остання війна[ред.ред. код]

214 року Каракалла вирішив остаточно знищити Парфію, послаблену до того часу розбратом між претендентами на престол, царевичами Артабаном V і Вологезом V. Під час походу було взято багато міст і фортець парф'ян у Месопотамії, зруйновано та розграбовано могили парф'янських царів в Арбелі, що спричинило сильне обурення всією Парфією. Імператорський префект преторія Макрін, який не бажав продовження війни, склав змову проти Каракалли й наказав його убити дорогою з Едесси до Карри. Імператора було вбито 8 квітня 217 року, проте його смерть не зупинила парф'ян, які невдовзі вторглись до Месопотамії. Вирішальна битва відбулась поблизу міста Нісібіс 217 року. Вона тривала три дні й Макрін запропонував Артабану V мир. За умовами мирної угоди Макрін мав повернути Парфії всі раніше захоплені Каракаллою міста й фортеці парф'ян у Месопотамії, а також землі захоплені у неї раніше, також Рим зобов'язався виплатити величезну контрибуцію в 200 млн сестерціїв. Незважаючи на такі умови на римських монетах з'явився напис «Парф'янська Перемога» лат. Victoria Parthica.

В результаті війни велике, деколи переможне римське військо, яке налічувало близько 70—100 тисяч солдат, було по суті знищено. Всі досягнення Риму у війнах з Парфією було втрачено. Але й парф'янам перемога далась нелегко, а враховуючи що Парфія й до того була досить послабленою братерськими війнами, у стратегічному сенсі втрати парф'ян були навіть біль суттєвими. Лише за два роки намісник провінції Парс Ардашир розпочав повстання проти Артабана V, яке завершилось падінням династії Аршакідів, тим самим ознаменувавши початок нової доби, Сасанідської.

Примітки[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Beate, Dignas; Winter, Engelbert (2007). «Rome and Persia in Late Antiquity». Neighbours and Rivals. Cambridge University Press. ISBN 9-783-515-09052-0.
  • Bivar, H.D.H (1968). «The Political History of Iran under the Arsacids». in William Bayne Fisher, Ilya Gershevitch, Ehsan
  • Campbell, Brian (2005). «The Severan Dynasty». in Iorwerth Eiddon, Stephen Edwards. The Cambridge Ancient History (XII, The Crisis of Empire). Cambridge University Press. ISBN 0-521-30199-8.
  • Lightfoot, C.S. (1990). «Trajan's Parthian War and the Fourth-Century Perspective». The Journal of Roman Studies (Society for History (IX, The Last Age of the Roman Republic). Cambridge University Press. ISBN 0-521-25603-8.
  • Sicker, Martin (2000). «The Struggle over the Euphrates Frontier». The Pre-Islamic Middle East. Greenwood Publishing Group. ISBN 0-275-96890-1.