Ритхеу Юрій Сергійович
| Юрій Сергійович Ритхеу | |
 |
|
| При народженні: | Ритхеу |
|---|---|
| Дата народження: | 8 березня 1930 (81 рік) |
| Місце народження: | Уелен, Чукотський АО, РСФРР, СРСР |
| Дата смерті: | 14 травня 2008 |
| Місце смерті: | Санкт-Петербург |
| Національність: | чукча |
| Громадянство: | СРСР, Росія |
| Мова творів: | чукотська, російська |
| Рід діяльності: | прозаїк, поет, сценарист, публіцист |
| Роки активності: | з 1947 по 2008 |
| Жанр: | роман, повість, вірш, оповідання, кіносценарій |
| Magnum opus: | Дилогія «Сон на початку туману» |
| Премії: |
«Знак шани», «Грінцане Кавур», «Свідок Миру», Державна премія Россії |
Ю́рій Сергі́йович Ритхе́у (*8 березня 1930, Уелен — †14 травня 2008, Санкт-Петербург) — чукотський письменник. Писав чукотською та російською мовами.
Зміст |
[ред.] Біографічні дані
Юрій Ритхеу народився 8 березня 1930, в селищі Уелен на Чукотці в сім'ї приморького чукчі, мисливця-звіробоя. Його дід був чукотським шаманом. При народженні хлопчику дали ім'я Ритхеу, що в перекладі з чукотської означає «невідомий». Оскільки радянські установи не визнавали чукотських імен, то в подальшому для того, щоб отримати паспорт, майбутній письменник, як і всі його одноплемінники, був змушений взяти російське ім'я і по батькові, ім'я ж «Ритхеу» стало йому прізвищем. Його батьки жили в яранзі, і його дитинство минуло фактично ще в умовах кам'яного віку.
Ритхеу закінчив семирічну школу в Уелені і хотів продовжити навчання в Інституті народів Півночі, але за віком не потрапив до числа тих хто був командирований до цього ВНЗ. Тому він вирішив самостійно їхати в Ленінград на навчання. Цей шлях тривав кілька років. Для того щоб заробити кошти на проїзд і життя в дорозі майбутній письменник наймався на різні роботи: був матросом, працював в геологічній експедиції, брав участь у звіробійному промислі, був вантажником гідробази.
На шляху до Ленінграда вступив в Анадирське училище. Друкуватись почав у 1947 році в анадирській окружній газеті «Радянська Чукотка», де публікував свої перші нариси і вірші. В Анадирі Ритхеу зустрівся з ленінградським вченим П. Скориком, що очолював лінгвістичну експедицію. Він допоміг молодому письменнику дістатись до Ленінграда.
Ритхеу навчався на літературному факультеті ЛДУ з 1949 до 1954. Коли письменнику було трохи більше 20 років його оповідання з'явились в альманасі «Молодий Ленінград», а трохи пізніше в журналах «Вогник», «Молодий світ», «Далекий схід», молодіжній газеті «Зміна» та інших періодичних виданнях. 1953 року у видавництві «Молода гвардія» російською мовою вийшла перша збірка оповідань «Люди нашого берега», в прекладі з чукотської А. Смоляна. В період свого студентства Юрій Ритхеу також активно займався перекладацькою діяльністю, перекладав чукотською мовою казки Олександра Пушкіна, оповідання Льва Толстого, твори Максима Горького і Тихона Семушкіна. В 1954 році Ритхеу прийняли до союзу письменників СРСР. Через два роки в Магадані вийшла друком збірка оповівдань «Чукотська сага», що принесла йому визнання не лише радянських, а й зарубіжних читачів.
Після закінчення Ленінградського університету, Ритхеу в середині 50-х років, кілька років жив у Магадані. Працював кореспондентом газети «Магаданська правда». Потім переселився до Ленінграду де прожив майже всю решту свого життя. В 1967 році Юрій Ритхеу вступив до лав КПРС. В радянський період письменник багато подорожував, йому вдавалось частот бувати за кордоном в багатьох країнах світу, куди він їздив з творчими поїздками, культурними та дружніми візитами. Завдяки вільному володінню англійською мовою читав за запрошенням лекції а американських університетах. Протягом певного часу працював в ЮНЕСКО.
Після розпаду СРСР, в нових пострадянських країнах Юрія Ритхеу перестали друкувати. Опинившись в скрутному становищі письменник навіть мав намір емігрувати до США. Але через Чингіза Айматова він познайомився з німецьким книговидавцем Люсьєном Лайтісом, що в подальшому став його літературним агентом, з яким уклав контракт на видання своїх творів німецькою мовою. Зараз твори Ритхеу, як перевидання так і нові, виходять у багатьох розвинених країнах світу: Франції, Фінляндії, Нідерландах, Італії, Німеччині, Іспанії, Японії та інших державах. Тираж німецькомовних книг тільки одного видавництва складає чверть мільйона екземплярів. У Росії ситуація протилежна, остання книга «Подорож в молодості» вийшла тут в 1991. З початку 2000-них років малими накладами і російською мовою твори Ритхеу почали видавати і в Російській Федерації, на кошти губернатора Чукотського автономного округу Романа Абрамовича, але у вільний продаж книжки не потрапляють, через те, що весь тираж вивозиться до Чукотського АО[1]. Першою такою книгою був новий твір «В дзеркалі забуття».
Останні роки життя письменник мешкає в Санкт-Петербурзі, активно займаючись письменницькою діяльністю. Щороку приїздить на свою батьківщину до Чукотки. Активно слідкує за станом справ в законодавстві РФ у царині корінних народів Півночі, проводить зустрічі зі своїми співвітчизнкиками, привертає увагу до проблем малих народів. Сучасну російську політику відносно корінних жителів Півночі Юрій Ритхеу називав «неоколоніальною».[2] Помер Ритхеу 14 травня 2008 в Петербурзі.[3]
[ред.] Творчість
Всі твори Юрія Ритхеу пов'язані з життям представників його народу — чукчів, їхньою минувшиною і життям в період відмирання традиційної культури та кардинальної зміни їх життя. Основний творчий доробок:
|
- збірки оповідань «Люди нашого берега» (1953), «Ім'я людини» (1955), «Чукотська сага» (1956) та інші;
- трилогія «Час танення снігів» (1958—1967) — автобіографічна трилогія, що розповідає про життя цілого покоління;
- романи «В долині Маленьких Зайчиків» (1962), «Айвангу» (1964), «Найгарніші кораблі» (1967), «Сон на початку туману» (1970), «Іній на порозі» (1971), «Білі сніги» (1975), «Кінець вічної мерзлоти» (1977), «Магічні числа» (1986), «Острів надії» (1987), «Інтерконтинентальний міст» (1989), «Чукотський анекдот» (2002);
- повісті «Нунівак» (1963), «Чарівна рукавиця» (1963), «Метальниця гарпуна» (1973), «Полярне коло» (1977), цикл «Сучасні легенди»;
- нариси, збірки віршів,
- кіносценарії до фільмів «Найгарніші кораблі» (1973), «Слід росомахи» (1978), «Коли йдуть кити» (1981).
Письменник розробляє історичні й сучасні сюжети, показуючи таким чином багатовікове існування чукчів, ескімосів та інших народів Півночі в суворих природних умовах Арктики як існування на межі людських можливостей. У багатьох творах Ритхеу розкриває духовний і етичний світ молодої людини — свого сучасника. Юрій Ритхеу художньо освоїв жанри чукотського та ескімоського фолькльору, створивши цикл оригінальних повістей «Сучасні легенди», в основу яких поклав сюжети народних легенд. Він також писав публіцистичні, твори що вирізняються гостротою і різноманітністю проблематики.
Твори Юрія Ритхеу було перекладено багатьма мовами народів СРСР та іноземними мовами, його твори видавались на тридцяти мовах. На українську була перекладена дилогія «Сон на початку туману» (видавництво «Дніпро» 1981 р.) На його вірші композитор Едуард Артем'єв створив вокально-інструментальну сюїту «Тепло Землі».
[ред.] Нагороди і відзнаки
Нагороджений орденами «Знак Пошани», «Дружби народів», «Трудового Червоного Прапора».
Лауреат міжнародних премій «Грінцане Кавур» (Італія) і «Свідок Миру» (Франція), а також Державної премії Росії імені Максима Горького за роман «Кінець вічної мерзлоти».
Губернатор Чукотки Олександр Назаров в 1998 заснував прижиттєву літературну премію його імені.
[ред.] Примітки
- ↑ http://www.bigbook.ru/articles/detail.php?ID=1358
- ↑ http://www.kolyma.ru/magadan/person/rithau.shtml
- ↑ Повідомлення про смерть письменника
[ред.] Посилання
- Персональна сторінка у розділі «Галерея слави. Історія регіону в особах.»(рос.)
- Ритхеу у ВРЕ(рос.)
- Аналіз творчості в часописі «Літературна Росія»(рос.)
- Кортка стаття про письменника та інтерв'ю в «Новій газеті»(рос.)
- Інтерв'ю з Ритхеу в газеті «День»укр.
- Інтерв'ю з Ритхеу в газеті «Вогник»(рос.)
- Інтерв'ю Російській газеті(рос.)
- Інтерв'ю в Фонтанка.ру(рос.)
- Твори Ритхеу у видавництві «Unionsverlag»(нім.)
- Некролог в «Комерсанті»(рос.)
