Рифтова долина

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Частина рифтової долини в Ісландії

Ри́фтова доли́на (рос. рифтовая долина, англ. rift valley; нім. Rifttal n) – геологічна депресія, яка виникла при рифтогенезі в результаті опускання лінійно витягнутої і обмеженої паралельними зонами рифтів або розломів ділянки земної кори. Яскравий приклад – долина Рейну.

Найбільші рифтові долини розташовані вздовж пасма Океанічних хребтів і виникли в результаті спредингу. Прикладами такого роду рифту є Серединно-Атлантичний хребет і Східнотихоокеанська височина.

Рифтів світова система1.JPG

Значна частина континентальних рифтових долин є авлакогеном, прямуючим від трійника, хоча є й активні рифти це: Східно-Африканський рифт, Байкальська система рифтів, Західно-Антарктичний рифт. У цих випадках, не тільки земна кора, але й тектонічна плита розламується на всю свою потужність, утворюючи нові плити. Якщо й далі відбувається рифтогенез, континентальні рифти врешті-решт перетворюються в океанічні рифти.

Інший спосіб утворення рифтової долини є горизонтальний рух трансформних розломів, при цьому відносний рух плит є переважно горизонтальним в одному або протилежному напрямах. Прикладами є Рифт Мертвого моря, Північно-Анатолійський розлом тощо.

Найбільші прісноводні озера у світі розташовані в рифтових долинах[1]. Озеро Байкал в Сибіру, знаходиться в активній рифтовій долини. Байкал є найглибшим озером у світі, і має 20% усієї прісної рідкої води на Землі, має найбільший обсяг серед озер[2]. Танганьїка, друге озеро за обсягом води, знаходиться в Рифті Альберта, найзахідніший рукав активної Великої Рифтової долини. Озеро Верхнє в Північній Америці, найбільше прісноводне озеро за площею, знаходиться в найдавнішому і нефункціонірующіх Американській Середньоконтинентальній рифтовій системі. Найбільше підльодовикове озеро, Озеро Восток, можливо, також лежить у давній рифтовій долині[3]. Озера Ніпіссинг та Тіміскамінг в Канаді лежать в рифтовій долині — Грабен Оттава-Боннешере[4].

Див. також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. «The World's Greatest Lakes». Архів оригіналу за 2013-06-26. Процитовано 2007-01-07. 
  2. «The Oddities of Lake Baikal». Alaska Science Forum. Архів оригіналу за 2013-06-26. Процитовано 2007-01-07. 
  3. Siegert Martin J. Antarctica's Lake Vostok // American Scientist. — 87 (1999) (6) С. 510. DOI:10.1511/1999.6.510. Процитовано 2007-12-12.
  4. John Grotzinger .... (2006). Understanding Earth. New York: W. H. Freeman. ISBN 0716776960.