Ришард Капущинський

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Ришард Капущинський
Ryszard Kapuściński
Ryszard Kapuscinski by Kubik 17.05.1997 - cropped.jpg
Дата народження: 4 березня 1932(1932-03-04)
Місце народження: Польща Пінськ, Польща
Дата смерті: 23 січня 2007(2007-01-23) (74 роки)
Місце смерті: Польща Варшава, Польща
Національність: поляк
Громадянство: Польща Польща
Мова творів: польська
Рід діяльності: репортаж, фотографія, поезія
Роки активності: 1950–2006
Magnum opus: «Імператор»

Ришард Капущинський (пол. Ryszard Kapuściński; *4 березня 1932, Пінськ — †23 січня 2007, Варшава) — польський репортер, публіцист, поет та фотограф.

Репортажі Капущинського здобули широке визнання не лише як актуальна журналістика, але й як література, їх переклали багатьма мовами. Найбільш відомими творами Капущинського були «Імператор» (1978), «Імперія» (1993), «Чорне дерево» (1999), «Мандрівки з Геродотом» (2004). Лауреат премії Болеслава Пруста (1975), Міжнародної премії журналістів (1978), Премії Ґете (1999), премії Віареджо (2000), премії Ґрінцане Кавур та премії принца Астурійського (2003), премії Ельзи Моранте (2005), почесний доктор багатьох польських та зарубіжних університетів. Кілька разів Капущинський був кандидатом на Нобелівську премію.

Біографія[ред.ред. код]

Дитинство та юність[ред.ред. код]

Ришард Капущинський народився 4 березня 1932 року в родині вчителів у Пінську, що на Поліссі (тепер Білорусь). З початком Другої світової війни його батько став підпоручиком в Окремій оперативній групі «Полісся», а після нападу СРСР на Польщу опинився в радянському полоні, звідки разом із кількома колегами йому вдалося втекти. Змінивши мундир на цивільний одяг, він повернувся до Пінська. Відтак аби уникнути депортації до Казахстану, Капущинські виїхали до родичів батька в Перемишлі, а звідти — вглиб окупованої Польщі. Відтоді й до кінця німецької окупації Ришард Капущинський з батьками та сестрою перебував у селі Сєракові, неподалік від Варшави.

В дитинстві Ришард прислуговував у церкві, в юності займався боксом.

Літературний дебют відбувся у віці 17 років, коли в тижневику «Dziś i Jutro» було опубліковано деякі його вірші. 1950 року Ришард склав випускні іспити у варшавській гімназії ім. Станіслава Сташиця, після чого вступив на історичний факультет Варшавського університету (який закінчив 1956 року). Під час навчання в університеті 1953 року вступив до ПОРП (членом якої зоставався до 1981 р.).

Ранні репортажі (1956–1960)[ред.ред. код]

Після навчання розпочав працювати (спершу як помічник, а не журналіст) в редакції газети «Sztandar Młodych», що була молодіжним виданням комуністів. 1956 року на сторінках газети з'явився його репортаж «Це також правда про Нову Гуту», в якому було описано складні умови життя робітників на будові комбінату в агломерації Кракова. Критичний щодо державного підприємства матеріал отримав відзнаку — Золотий Хрест Заслуги. Цей трохи несподіваний факт пояснюють тим, що попри загалом критичний настрій репортажу, Капущинський згадав у позитивному світлі Микиту Хрущова.[1]

Здобувши підтримку на рівні Державної Ради ПНР, Капущинський став вимагати від редакції відрядження за кордон (у більш пізньому віці він казав, що мав тоді на увазі Чехословаччину). Відтак Капущинського було направлено через Італію в Індію (а також Пакистан і Афганістан на зворотному шляху), а наступного року (1957) — в Китай та Японію. Ці поїздки не були дуже вдалими — на той час Капущинський не знав жодної іноземної мови[2] і писав з того, що бачив, але без спілкування з людьми.

Африка, Азія, Латинська Америка, СРСР (1960–1981)[ред.ред. код]

1958 року його було звільнено із «Sztandaru Młodych» за солідарність із критичним щодо влади тижневиком «Po Prostu». Того ж року він став кореспондентом тижневика «Polityka». У 1959–1960 роках відвідав Західну Африку — Гану, Ніґер та Дагомею (сучасний Бенін), а також Конґо. Результатом роботи в цьому виданні стала його перша книга «Буш по-польськи» (1962) — серія статей про «польську пустелю», яка стосувалася «перспектив забутих, невидимих, маргінальних людей, і була записами живої історії тих, хто рідко удостоюється місця в офіційній історії».[3]

1962 року Капущинський почав працювати на польське інформаційне агентство PAP, де був єдиним іноземним кореспондентом і протягом десяти років був «відповідальним» за п'ятдесят держав. Відтак з 1962 по 1968 роки Капущинський мешкав у Африці; підсумком цього періоду були книги «Чорні зірки» (1963) і «Якби вся Африка» (1969). Щоправда, перші книги Капущинського довгий час не мали попиту серед читачів, через що він дуже потерпав. Причиною такої невдачі було те, що суспільство ПНР мало цікавили далекі незрозумілі йому країни.

1968 року він нарешті повернувся до Польщі для реабілітації після малярійного менінгіту. Того ж року вирушив у південний СРСР — Закавказзя та Середню Азію; відвідав Грузію, Вірменію, Азербайджан, Туркменістан, Таджикистан, Киргизстан та Узбекистан, про що написав у книзі «Киргиз сходить із коня» (1968).

Того ж таки 1968 року вирушив до Латинської Америки, де провів наступні п'ять років. У цей час заприятелював із президентом Чилі Сальвадором Альєнде. 1969 року переклав польською мовою «Щоденник із Болівії» Че Ґевари. Згодом цей свій досвід описав у книгах «Христос із карабіном на плечі» (1975) та «Футбольна війна» (1978).

1974 року повернувся до Польщі, писав для тижневика Kultura (варшавського). Того ж року відвідав Іран (книга «Шахіншах» (1982)) та знову потрапив до Африки. В Ефіопії зустрівся з людьми, що не так давно ще мешкали й прислуговували в палаці Хайле Селассіє I, а після повалення монархії переховувалися від нової влади: на основі їхніх розповідей було написано одну з найбільш відомих його книг за межами Польщі — «Імператор» (1978). Через десять років лондонський Royal Court Theatre поставив сценічну версію цієї книги.

Наступного 1975 року відвідав Близький Схід, а пізніше (у 1975–1976 роках) — Анґолу (ці мандрівки спричинили до появи книги «Ще один день життя»). 1981 року вийшов із ПОРП та приєднався до «Солідарності». Відтоді до 1989 його твори не публікували в Польщі, лише за кордоном.

Перебудова, останні поїздки до Африки та визнання (1981–2007)[ред.ред. код]

1980-ті стали періодом відпочинку від мандрів. Капущинський видав збірку віршів «Нотатки» (1986) та збірку афоризмів і рефлексій «Лапідарій» (1990). На межі 1980-х та 1990-х відвідав деякі республіки СРСР (Росію, Вірменію, Грузію, Азербайджан, Середню Азію, Україну, Білорусь), спостерігаючи за кульмінацією перебудови (згодом ці спостереження, а також весь колишній досвід щодо СРСР він виклав у книзі «Імперія» (1993)).

В наступні роки Капущинський мандрував значно менше. Втім, продовжували з'являтися нові його книги: «Чорне дерево» (1998) — збірка, присвячена африканським подорожам; «Лапідарій IV» (2000); фотоальбом «З Африки» (осінь 2000), до якого увійшли знімки з африканських подорожей; «Лапідарій V» (листопад 2002); «Автопортрет репортера» (2003); «Мандрівки з Геродотом» (2004) та збірки поезій «Права природи», «Інший» (2006), які були останніми прижиттєвими виданнями автора.

Останнє десятиліття життя Капущинського стало також періодом офіційного визнання його заслуг: 1996 року його було відзначено нагородою імені Яна Парандовського, а 1999 року він отримав нагороду «Ікар». 2004 року став лавреатом нагороди імені Даріуша Фікуса. Капущинський отримав звання доктор honoris causa Сілезького університету в Катовіце (від 17 жовтня 1997), Вроцлавського (від 2001 року), Яґеллонського (від 2004 року) та Ґданського (від 29 січня 2004) університетів. Загалом отримав понад 40 нагород та відзнак. Був членом Товариства польських письменників. А також його було названо журналістом століття в опитуванні серед польських журналістів, яке проводив щомісячник «Press». Кілька разів Капущинський був кандидатом на Нобелівську премію з літератури.

Восени 2011 року ПІА заснувала нагороду імені Ришарда Капущинського, яку планують вручати щорічно «авторам інформації» (як текстів, так і радіо- чи відеозвітів). Першими лавреатами цієї нагороди стали Єжи Гащинський та Міхал Жаковський за репортажі з Ємену та Греції відповідно.

Помер у віці 74 років в одній із варшавських лікарень від гострого інфаркту міокарда. Некрологи на смерть Капущинського з'явилися в багатьох польських та світових ЗМІ (New York Times, Le Monde, El País). Свої співчуття послу Польщі висловили королівське подружжя Іспанії та їхній син князь Феліпе. «Це удар для польської літератури, для польської культури», — так про смерть Ришарда Капущинського сказав у розмові з журналістами тодішній президент Польщі Лех Качинський.

Капущинського було поховано у Варшаві на військовому цвинтарі на Повонзках.

Особисте життя[ред.ред. код]

З 1952 і аж до смерті Рищард Карущинський був одружений із доктором Аліцією Мельчарек. Їхня дочка Зоф'я народилася 1953 року.

Твори[ред.ред. код]

  • 1962 — Busz po polsku
  • 1963 — Czarne gwiazdy
  • 1968 — Kirgiz schodzi z konia
  • 1969 — Gdyby cała Afryka
  • 1969 — Че Ґевара: Dziennik z Boliwii (переклад і примітки Р.Капущинського)
  • 1970 — Dlaczego zginął Karl von Spreti?
  • 1975 — Chrystus z karabinem na ramieniu
  • 1976 — Jeszcze dzień życia
  • 1978 — Wojna futbolowa
  • 1978 — Cesarz
  • 1982 — Szachinszach
  • 1986 — Notes (вірші)
  • 1988 — Wrzenie świata (збірка)
  • 1990 — Lapidarium
  • 1993 — Imperium (укр. Імперія, 2003)
  • 1995 — Lapidarium II
  • 1997 — Lapidarium III
  • 1998 — Heban
  • 2000 — Lapidarium IV
  • 2000 — Z Afryki (фотоальбом)
  • 2001 — Lapidarium V
  • 2003 — Autoportret reportera (укр. Автопортрет Репортера, 2011)
  • 2004 — Podróże z Herodotem (укр. Подорожі з Геродотом)
  • 2006 — Prawa natury (вірші)
  • 2006 — Ten Inny
  • 2007 — Lapidarium VI

Після смерті автора видано:

  • 2007 — Rwący nurt historii. Zapiski o XX i XXI wieku
  • 2008 — Dałem głos ubogim

Українські переклади[ред.ред. код]

  • Імперія / Перекл. з польської Н.Антонюк. — Львів: Літопис, 2003. — 344 с. (Рецензія Івана Лучука)
  • Подорож з Геродотом. — К.: Юніверс. — 196 с.
  • Автопортрет Репортера / Пер. з польської Б.Матіяш. — К.: Темпора, 2011. — 134 с. ISBN 978-617-569-063-5
  • Імперія. — К.: Темпора, 2012.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Це мало такий вигляд: Капущинський переказував слова робітників, що скаржилися на байдужість представників центральної влади, які, відвідуючи Нову Гуту, спілкуються лише з місцевим керівництвом. Натомість, коли сюди приїжджав Хрущов, то він особисто розмовляв із робітниками.
  2. Пізніше Капущинський вільно розмовляв англійською, французькою, російською, іспанською та португальською, тож його репортажі стали більш інформативними.
  3. Kuprel D. Literary Reportage: Between and Beyond Art and Fact; in: History of the Literary Cultures of East-Central Europe: Junctures and Disjunctures in the 19th and 20th Centuries / Diana Kuprel; [ed. M. Cornis-Pope and J. Neubauer]. — Amsterdam : John Benjamins Pub. Co., 2004–2006. — Vol. 1. — 522 p.

Посилання[ред.ред. код]