Роберт Лефковіц

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Роберт Лефковіц
англ. Robert Lefkowitz
Lefkowitz3.jpg
Роберт Лефковіц
Народився 15 квітня 1943(1943-04-15) (71 рік)
США США, Нью-Йорк
Місце проживання США США
Громадянство Сполучені Штати Америки
Галузь наукових інтересів біохімія
біологія рецепторів
Заклад Дюкський університет
Медичний університет Говарда Х'юза (en:Howard Hughes Medical Institute)
Alma mater Колумбійський університет
Гарвардський університет
Відомий завдяки: дослідження рецепторів-ГТФаз
Нагороди Національна наукова медаль США (2007)
Nobel prize medal.svg Нобелівська премія з хімії (2012)
Nobel prize medal.svg

Роберт Лефковіц (англ. Robert Lefkowitz *15 квітня 1943, Нью-Йорк, США) — американський біохімік, лікар, лауреат Нобелівської премії з хімії за 2012 рік (спільно з Браяном Кобілкою) з формулюванням «за дослідження рецепторів-ГТФаз».[1]

Життєпис[ред.ред. код]

1962 року одержав ступінь бакалавра з хімії, а 1966 — магістра в Колумбійському університеті (Нью-Йорк). По закінченні навчання працював лікарем в Columbia-Presbyterian Medical Center. 1968 року обійняв посаду асистента-дослідника в Національному інституті здоров'я (Бетесда, штат Меріленд). 1970 року перейшов на роботу до Масачусетського загального шпиталю (Massachusetts General Hospital) в Бостоні. З 1973 року — професор в медичному центрі університету Дюка. У 1973 — 1976 роки він був дослідником в Американської асоціації серця.[2] З 1976 року паралельно до університетської професури очолює дослідницьку роботу Медичного інституту Говарда Хьюза в Даремі.

Одружений, має п'ятеро дітей.

Наукові здобутки[ред.ред. код]

Галуззю досліджень Лефковіца є вивчення біології рецепторів та перетворення сигналів. Найвідомішими його працями є докладний опис послідовності, структури та функціональності β-адренергійних та споріднених з ними рецепторів, а також відкриття та опис двох видів білків, що їх регулюють: GRK-кіназ та β-арестинів. У середині 1980-х років Лефковіцу у співпраці з колегами вдалося клонувати ген, що відповідає за роботу β-адренергійного рецептора. Незабаром після цього його науковій групі вдалося клонувати гени для восьми інших адренергійних рецепторів (адренорецептори і рецептори норадреналіну).

На сьогодні у людини відкрито близько 1000 рецепторів цього типу. Всі вони використовують схожий механізм, що дозволяє якомога ефективніше їх «таргетувати». Так, від 30 до 50 % лікарських препаратів, що відпускаються за рецептом, є свого роду «ключами» для таких рецепторів-«замків».[3] Лефковіц є одним з найбільш цитованих фахівців в галузі біології, біохімії, фармакології, токсикології та клінічної медицини.[4]

Визнання[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Nicole Kresge, Robert D. Simoni und Robert L. Hill: Modeling β-Adrenergic Receptor Activation: the Work of Robert J. Lefkowitz. The Journal of Biological Chemistry, 282, e10 (online; abgerufen am 17. April 2011)

Посилання[ред.ред. код]