Робер Брессон
| Робер Брессон | |
| Robert Bresson | |
 |
|
| Дата народження: | 25 вересня 1901 |
| Місце народження: | Бромон-Ламот, Франція |
| Дата смерті: | 18 грудня 1999 (98 років) |
| Місце смерті: | Дру-сюр-Друетт, Франція |
| Громадянство: |  |
| Професія: | кінорежисер сценарист |
| Кар'єра: | 1934—1983 |
| Напрямок: | драма |
| Нагороди: | «Золотий лев за внесок у кінематограф» (1989) |
| IMDb: | ID 0000975 |
| robertbresson.org | |
Робе́р Брессо́н (фр. Robert Bresson [ʁɔˈbɛʁ bʁɛˈsɔ̃], * 25 вересня 1901 — 18 грудня 1999) — французький режиссер та сценарист.
Зміст |
Життєпис [ред.]
Брессон народився у муніципалітеті Бромон-Ламот, в департаменті Пюї-де-Дом. Його батьками були Марі-Елізабер Клозель та Леон Брессон. Про дитинство Брессона мало відомостей, зокрема, залишається непідтвердженим рік його народження — 1901 або 1907. Він навчався у ліцеї Лаканаль, розташованому в муніципалітеті Со в департаменті О-де-Сен, неподалік від Парижу, та почав займатися живописом по завершенні. Визначають три вирішальні впливи на його життя — католицизм, живопис та досвід Брессона як військовополоненого.
Брессон також займався фотографією. Свій перший короткометражний фільм, «Публічні справи» (фр. Les affaires publiques), він створив у 1934 році. Протягом Другої Світової війни він провів більше ніж рік у полоні, цей досвід стався йому у нагоді під час зйомок фільму «Засуджений до смерті втік» (фр. Un condamné à mort s'est échappé ou Le vent souffle où il veut). Протягом п'ятдесяти років своєї кар'єри Брессон створив тільки тринадцять повнометражних фільмів, це стало наслідком як його прискіпливого підходу до самого процесу зйомок, так і того, що Брессон знімав некомерційне кіно, тож часто зустрічався із труднощами у пошуках фінансування.
Тематика творів [ред.]
Від самого початку Брессон намагався звільнити мову кіно від впливу театру, запрошуючи на ролі у своїх фільмах непрофесійних акторів. Католицьке виховання Брессона вплинуло на зміст багатьох його фільмів. Брессон часто звертається до тем спасіння, спокути гріхів, наприклад, у фільмі «Засуджений до смерті втік» (1956), де втеча військовополоненого прочитується як метафора релігійного спасіння. Брессон зазначає, що у тюрмі немає ніякої очевидної драми — можна почути, як когось розстрілюють, але це є частиною повсякденного життя. Це такий досвід, у якому об'єкти стають важливішими за персонажів — «тераса», «стіна», «звук потягу» — всі ці об'єкти та звуки утворюють якийсь інтимний зв'язок з людиною: «І це значно серйозніший зв'язок, та більш значущий, аніж той, коли чиїсь руки поєднуються з шиєю охоронця, якого намагаються задушити».[1] В фільмах Брессона також присутній мотив соціальної критики, зокрема в його останніх картинах «Гроші» (фр. L'Argent) та «Можливо, Диявол» (фр. Le diable probablement). У 1975 році Брессон опублікував свої «Нотатки кінематографіста» (фр. Notes sur le cinématographe), де відстоює унікальний сенс слова «кінематографія». «Кінематографія» для Брессона є втіленням найшляхетнішої функції кіно. В той час як «фільм» є лише «театром, знятим на камеру», кінематографічний твір є спробою створити нову мову образів, що рухаються, та звуків. Говорячи про місце кіно серед інших мистецтв Брессон, перш за все, наполягає на відділенні кіно від театру, кажучи, що режисери даремно намагаються використати мову театру та його засоби для того, щоб створити фільм. Мова кіно відрізняється від мови театру тим, що вона відмовляється від «мімікрії» жестів, образів, звуків. Кіно має виражати себе не через образ як такий, але через їх поєднання — образи поєднуються один з одним та змінюють один одного як кольори на полотні: «Ти береш два образи, кожен з них є нейтральним, але раптом поряд один з одним вони оживають».[2]
Роль в історії кінематографу [ред.]
Брессона часто називають святим-покровителем кінематографістів, не тільки через те, що в його творах присутні християнські мотиви, але й через його внесок у кіномистецтво. Визначальними рисами його стилю стало специфічне використання звуку, співвіднесення певних звуків з образами та персонажами, метод «актора-моделі», який передбачав, що участь у зйомках беруть актори-аматори. Він вплинув на творчість таких режисерів як Андрій Тарковський, Міхаель Ганеке, Джим Джармуш, Брати Дарденн, Монте Геллман, Жан Есташ, Акі Каурисмякі, Гел Гартлі, Мартін Скорсезе, Жан-Люк Годар, Філіпп Гаррель, Атом Егоян та Пол Шредер.[3] «Нотатки кінематографиста» (1975) є однією з найвпливовіших книг у теорії та критиці кіно. Зокрема його теорія фільму вплинула на інших режисерів французької Нової Хвилі.
Цитати [ред.]
- «Мій фільм вперше народжується у голові, він вмирає на папері та знов воскресає у живих створіннях та реальних об'єктах, з якими я працюю. Фільм їх вбиває, але варто розташувати їх у певному порядку та спроектувати на екран, як вони знов повертаються до життя неначе квіти у воді» — Робер Брессон.
- «Не намагайся наздогнати поезію. Вона проникне у твір сама через розщелини» — Робер Брессон.
Нагороди та номінації [ред.]
На Венеціанському кінофестивалі у 1989 році Робер Брессон отримав «Золотого лева» за досягнення у кар'єрі.
Фільмографія [ред.]
|
Примітки [ред.]
- ↑ An Interview with Robert Bresson // Bert Cardullo. Soundings on cinema: speaking to film and film artists. — SUNY Press, 2008. — 289 p. — P. 152.
- ↑ An Interview with Robert Bresson // Bert Cardullo. Soundings on cinema: speaking to film and film artists. — SUNY Press, 2008. — 289 p. — P. 152.
- ↑ Keith Reader. Robert Bresson. — Manchester University Press ND, 2000 — 166 p. — P. 1.
