Робер Брессон

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Робер Брессон
Robert Bresson
Фото
Дата народження: 25 вересня 1901(1901-09-25)
Місце народження: Бромон-Ламот, Франція
Дата смерті: 18 грудня 1999(1999-12-18) (98 років)
Місце смерті: Дру-сюр-Друетт, Франція
Громадянство: Франція Франція
Професія: кінорежисер
сценарист
Кар'єра: 19341983
Напрямок: драма
Нагороди: «Золотий лев за внесок у кінематограф» (1989)
IMDb: ID 0000975
robertbresson.org

Робе́р Брессо́н (фр. Robert Bresson [ʁɔˈbɛʁ bʁɛˈsɔ̃], * 25 вересня 1901 — 18 грудня 1999) — французький режиссер та сценарист.

Життєпис[ред.ред. код]

Брессон народився у муніципалітеті Бромон-Ламот, в департаменті Пюї-де-Дом. Його батьками були Марі-Елізабер Клозель та Леон Брессон. Про дитинство Брессона мало відомостей, зокрема, залишається непідтвердженим рік його народження — 1901 чи 1907. Він навчався у ліцеї Лаканаль, розташованому в муніципалітеті Со в департаменті О-де-Сен, неподалік від Парижу, та почав займатися живописом по завершенні. Визначають три вирішальні впливи на його життя — католицизм, живопис та досвід Брессона як військовополоненого.

Брессон також займався фотографією. Свій перший короткометражний фільм, «Публічні справи» (фр. Les affaires publiques), він створив у 1934 році. Протягом Другої Світової війни він провів більше ніж рік у полоні, цей досвід стався йому у нагоді під час зйомок фільму «Засуджений до смерті втік» (фр. Un condamné à mort s'est échappé ou Le vent souffle où il veut). Протягом п'ятдесяти років своєї кар'єри Брессон створив тільки тринадцять повнометражних фільмів, це стало наслідком як його прискіпливого підходу до самого процесу зйомок, так і того, що Брессон знімав некомерційне кіно, тож часто зустрічався із труднощами у пошуках фінансування.

Тематика творів[ред.ред. код]

Від самого початку Брессон намагався звільнити мову кіно від впливу театру, запрошуючи на ролі у своїх фільмах непрофесійних акторів. Католицьке виховання Брессона вплинуло на зміст багатьох його фільмів. Брессон часто звертається до тем спасіння, спокути гріхів, наприклад, у фільмі «Засуджений до смерті втік» (1956), де втеча військовополоненого прочитується як метафора релігійного спасіння. Брессон зазначає, що у тюрмі немає ніякої очевидної драми — можна почути, як когось розстрілюють, але це є частиною повсякденного життя. Це такий досвід, у якому об'єкти стають важливішими за персонажів — «тераса», «стіна», «звук потягу» — всі ці об'єкти та звуки утворюють якийсь інтимний зв'язок з людиною: «І це значно серйозніший зв'язок, та більш значущий, аніж той, коли чиїсь руки поєднуються з шиєю охоронця, якого намагаються задушити».[1] В фільмах Брессона також присутній мотив соціальної критики, зокрема в його останніх картинах «Гроші» (фр. L'Argent) та «Можливо, Диявол» (фр. Le diable probablement). У 1975 році Брессон опублікував свої «Нотатки кінематографіста» (фр. Notes sur le cinématographe), де відстоює унікальний сенс слова «кінематографія». «Кінематографія» для Брессона є втіленням найшляхетнішої функції кіно. В той час як «фільм» є лише «театром, знятим на камеру», кінематографічний твір є спробою створити нову мову образів, що рухаються, та звуків. Говорячи про місце кіно серед інших мистецтв Брессон, перш за все, наполягає на відділенні кіно від театру, кажучи, що режисери даремно намагаються використати мову театру та його засоби для того, щоб створити фільм. Мова кіно відрізняється від мови театру тим, що вона відмовляється від «мімікрії» жестів, образів, звуків. Кіно має виражати себе не через образ як такий, але через їх поєднання — образи поєднуються один з одним та змінюють один одного як кольори на полотні: «Ти береш два образи, кожен з них є нейтральним, але раптом поряд один з одним вони оживають».[2]

Роль в історії кінематографу[ред.ред. код]

Брессона часто називають святим-покровителем кінематографістів, не тільки через те, що в його творах присутні християнські мотиви, але й через його внесок у кіномистецтво. Визначальними рисами його стилю стало специфічне використання звуку, співвіднесення певних звуків з образами та персонажами, метод «актора-моделі», який передбачав, що участь у зйомках беруть актори-аматори. Він вплинув на творчість таких режисерів як Андрій Тарковський, Міхаель Ганеке, Джим Джармуш, Брати Дарденн, Монте Геллман, Жан Есташ, Акі Каурисмякі, Гел Гартлі, Мартін Скорсезе, Жан-Люк Годар, Філіпп Гаррель, Атом Егоян та Пол Шредер.[3] «Нотатки кінематографиста» (1975) є однією з найвпливовіших книг у теорії та критиці кіно. Зокрема його теорія фільму вплинула на інших режисерів французької Нової Хвилі.

Цитати[ред.ред. код]

  • «Мій фільм вперше народжується у голові, він вмирає на папері та знов воскресає у живих створіннях та реальних об'єктах, з якими я працюю. Фільм їх вбиває, але варто розташувати їх у певному порядку та спроектувати на екран, як вони знов повертаються до життя неначе квіти у воді» — Робер Брессон.
  • «Не намагайся наздогнати поезію. Вона проникне у твір сама через розщелини» — Робер Брессон.

Нагороди та номінації[ред.ред. код]

На Венеціанському кінофестивалі у 1989 році Робер Брессон отримав «Золотого лева» за досягнення у кар'єрі.

Фільмографія[ред.ред. код]

  • 1934 Публічні справи / Les affaires publiques
  • 1943 Вуличні янголи / Les Anges du péché
  • 1945 Дами Булонського лісу / Les dames du Bois de Boulogne
  • 1951 Щоденник сільського священика / Journal d'un curé de campagne
  • 1956 Засуджений до смерті — втік / Un condamné à mort s'est échappé ou Le vent souffle où il veut
  • 1959 Кишеньковий злодій / Pickpocket
  • 1962 Процес Жанни Д'Арк / Procès de Jeanne d'Arc
  • 1966 Як пощастить, Бальтзар / Au hasard Balthazar
  • 1967 Мушетт / Mouchette
  • 1969 Лагідна / Une femme douce
  • 1971 Чотири ночі мрійника / Quatre nuits d'un rêveur
  • 1974 Ланселот Озерний / Lancelot du Lac
  • 1977 Можливо, Диявол / Le diable probablement
  • 1983 Гроші / L'argent

Примітки[ред.ред. код]

  1. An Interview with Robert Bresson // Bert Cardullo. Soundings on cinema: speaking to film and film artists. — SUNY Press, 2008. — 289 p. — P. 152.
  2. An Interview with Robert Bresson // Bert Cardullo. Soundings on cinema: speaking to film and film artists. — SUNY Press, 2008. — 289 p. — P. 152.
  3. Keith Reader. Robert Bresson. — Manchester University Press ND, 2000 — 166 p. — P. 1.