Робітник

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Робітники (працівники, трудівники) — наймані особи, зайняті в безпосередньому виробництві, рідше в сфері послуг. Виконавці, що знаходяться в самому початку технологічного або управлінського ланцюга (ієрархії). В правовому суспільстві права та інтереси робітників захищені в трудовому законодавстві.

В раннє-індустріальному суспільстві[ред.ред. код]

В епоху ранньої, або первісної індустріалізації (на Заході XIX ст., в Росії — початок-середина ХХ ст.), робітники — це як правило особи, зайняті чисто фізичною працею на важких, часом шкідливих для здоров'я виробництвах. Вони безпосередньо створюють матеріальні речі, продукти, цінності; впливають на предмети праці за допомогою простих (примітивних) знарядь виробництва; виконують ремонт знарядь (устаткування), переміщення вантажів, прибирання виробничих приміщень тощо.

В радянському суспільствознавстві («марксизм-ленінізм») робітниками вважались люди виключно фізичної праці, без професійної освіти, зайняті нескладним трудом, які чисельно повинні складати більшість суспільства, на відміну від селян, службовців та інтелігенції.

В постіндустріальну епоху[ред.ред. код]

Завдяки масовій заміні та витісненню ручної праці механічною (науково технічній революції) значно посилюється роль спеціальної освіти та підготовки в управлінні робітником машинами та механізмами. Зростає доля робітників, що управляють складними механіко-машинними комплексами та технологічними лініями з числовим-пограмним керуванням. Тому визначення робітника як особи чисто «ручної та некваліфікованої праці» розмивається, стає неадекватним. А саме поняття робітник стає менш однозначним. Практично воно означає виконавця нижчого ступеня в управлінській ієрархії (менеджменті).

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]