Рогатинська гімназія імені Володимира Великого
Рогати́нська гімна́зія і́мені Володи́мира Вели́кого — заснована на початку XX-го століття. Підвалиною української гімназії в Рогатині стали Заланівські курси, засновані у 1906 році священиком Омеляном Ваньом. Курсанти з відзначенням складали іспити в українській державній гімназії у Львові.
Заснування гімназії[ред. | ред. код]
.jpg)
У лютому 1909 року українське освічене громадянство на Загальних Зборах одноголосно підтримало отця-декана Степана Городецького про заснування на початку 1909—1910 шкільного року приватної української гімназії філії Українського педагогічного товариства «Рідна школа» в Рогатині. На посаду першого директора гімназії було запрошено Михайла Галущинського, сина священика, поборника української національної ідеї.
15 вересня 1909 року відбулося урочисте відкриття гімназії зразу з трьома класами, які підготував отець Омелян Ваньо на курсах у Заланові. Двоповерхову будівлю було зведено на народні кошти всього за шість місяців. Старанням священиків, громади, директора, вчителів гімназія стала справжнім духовним вогнищем в Галичині.
Учителі ревно дбали про виховання гімназистів у пошані і любові до християнських чеснот, про плекання високих ідеалів служіння рідній землі. В 1913 році старанням вчителів д-ра Никифора Гірняка та Миколи Бабина заснована організація «Пласт». Наплив учнів був таким великим, що виникла потреба у будівництві у кілька разів більшої споруди. Завдяки активній праці комітету, всієї громади Рогатинського повіту, сприянні меценатів з усієї Галичини і з далекої Америки велику споруду, яка і сьогодні є архітектурною окрасою краю, було освячено у вересні 1912 року.
Перша світова війна перервала навчання. У Січові Стрільці пішли вчителі і старші гімназисти. Вони сформували Рогатинську сотню. Вело їх нестримне бажання у цьому вихорі великодержавницьких інтересів здобути власну волю і незалежність. Першим командантом УСС став Михайло Галущинський.
У післявоєнний час польська влада декілька разів закривала гімназію. Однак активна участь у долі гімназії Митрополита Андрея Шептицького, який два рази відвідував її особисто, рятувала цю цитадель високого духа і науки від остаточного знищення. У 1930 році на базі гімназії було відкрито Малу Духовну Семінарію. У 1931 році Головна Управа товариства «Рідна школа» відкрила нову гімназію під назвою «Приватна коедукаційна[1] гімназія імені князя Володимира Великого».
Шкідливою морально і політично визнала діяльність гімназії радянська влада, яка з приходом у Галичину у вересні 1939 року закрила її остаточно… Ліквідувавши гімназію, нова влада не змогла ліквідувати її дух, що оселився в свідомості і серцях краян.
Відомі люди[ред. | ред. код]
Директори[ред. | ред. код]
- Білецький Василь[2]
- Микола Чайковський[3]
- д-р Іван Евген Голубович[4]
- Михайло Кужиль[5]
- Василь Ратич (останній перед совітами)
Викладачі[ред. | ред. код]
Учні, випускники[ред. | ред. код]
- Бандера Богдан Андрійович — брат провідника ОУН Степан Бандери.
- Іван Верб'яний — педагог і лексиколог, працівник УНО.
- Іван Горянський — професор Рогатинської гімназії, сотник УГА.
- Грицина Михайло — повітовий провідник ОУН Томашівського повіту, інспектор штабу Воєнної округи УПА «Буг» УПА-Захід, командир 11-го (Золочівського) Тактичного відтинку «Пліснисько».
- Стефан Кіржецький — вояк УСС та УГА, суспільний діяч та священник УГКЦ в діаспорі, перший духовник філії Українського Католицького Університету імені святого Климента у Вашінгтоні.
- Коваль Ярослав — фотограф, учасник УФОТО та редколегії часопису «Світло і тінь», поет, краєзнавець, колекціонер, ініціатор та співзасновник бойківського музею у Ціневі.
- Ґут-Кульчицький Роман Осипович — український письменник, пластун, в'язень концтабору в Березі Картузькій.
- Мізерний Василь, псевдо Рен — командир тактичного відтинка УПА ТВ-26 «Лемко» (11.1945 — літо 1947).
- Олійник Петро, псевдо Еней — виконувач обов'язків командира УПА-Північ (12.1945-02.1946).[6]
Відродження гімназії[ред. | ред. код]
1 вересня 1991 року з Божим благословенням нове покоління рогатинців увійшло в історичну будівлю славної гімназії, щоб продовжити важливу справу своїх великих попередників. Першим директором став колишній гімназист Богдан Бандура.
1992 рік — посвячено гімназійний прапор, відроджено діяльність Пласту.
1993 рік — започатковано випуск літературно-мистецького часопису «Рогатинські світанки». Головним редактором став Богдан Дидик;
1997 рік — перший випуск у відродженій гімназії;
2000 рік — підписання угоди про співпрацю з Національним університетом «Києво-Могилянська Академія». Рогатинська гімназія стала колегіумом НаУКМА.
2005 рік — Рогатинська гімназія стала науковим майданчиком Всеукраїнського експерименту «Виховання духовності, національної свідомості особистості на засадах християнської моралі та національних цінностей українського народу».
2007 рік — підписання угоди про співпрацю з Українським католицьким університетом.
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ спільне навчання хлопців, дівчат
- ↑ Волинський Б. Білецький Василь // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2008. — Т. 3 : П — Я. — С. 128. — ISBN 978-966-528-279-2.
- ↑ Баран Р., Возняк Г., Мельничук Б., Пиндус Б, Щербак Л. Чайковський Микола Андрійович // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2008. — Т. 3 : П — Я. — С. 583. — ISBN 978-966-528-279-2.
- ↑ Вісти з «Рідної Школи»[недоступне посилання з квітня 2019] // Діло. — 1929. — Ч. 202 (11 вересня). — С. 3.
- ↑ Мельничук Б., Уніят В. Кужиль Михайло // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2010. — Т. 4 : А — Я (додатковий). — С. 264. — ISBN 978-966-528-318-8.
- ↑ Літопис УПА. Нова серія. — Київ — Торонто, 2010. — Т. 14. — С. 55.
Джерела[ред. | ред. код]
- Нінель Клименко. Штрихи до педагогічної діяльності академіка І.П.Крип'якевича // Український історичний журнал. — К. — 2008. — № 2 (479) (бер.-квіт.). — С. 64-75. — ISSN 0130-5247.