Розділ

смт Розділ
Герб
Країна	Україна
Область/АРК	Львівська область
Район/міськрада	Миколаївський район
Рада	Роздільська селищна рада
Код КОАТУУ:	4623055400
Офіційний сайт:	—
Основні дані
Засноване	1569 як Роздол
Статус	із 1940 року
Площа	2,56 км²
Населення	▼2696 (01.01.2011)
Густота	1053,125 осіб/км²
Поштовий індекс	81650
Телефонний код	+380 3241
Географічні координати	049.462 0024.06249°27′43″ пн. ш. 24°03′44″ сх. д.49.461944° пн. ш. 24.062222° сх. д. 49.461944, 24.062222
Водойма	р. Колодниця, 1 озеро
Відстань
Найближча залізнична станція:	Миколаїв-Дністровський
До станції:	10 км
До райцентру:
- фізична:	10 км
- автошляхами:	14 км
До обл. центру:
- залізницею:	45 км
- автошляхами:	59 км
Селищна влада
Адреса	81650, Львівська обл., Миколаївський р-н, вул. Шевченка, 11
Карта
Розділ
Розділ

Розді́л (Роздол, Старий Розділ) — містечко (селище міського типу) на південно-західному Опіллі (Миколаївський район Львівської області України). У Старому Роздолі є швейна фабрика, пивоварний завод, цегельний завод.

Історія

Розділ розташований на берегах річки Колодниці, лівої притоки Дністра. Поле Розділ, що належало королівським селам Крупсько та Березина, згадане в королівській грамоті Владислава 2 від 5 червня 1462 р. У 1569 р. Микола Чернійовський отримав привілей на право заснування міста Розділ «на сирому ґрунті», тобто на необжитому місці, і про це є згадки в акті люстрації королівщин 1570 року.

Саме слово «розділ» слід ототожнювати з поняттям «межа». Роздільне поле було межовим між двома селами, розділювало їх. У податковому реєстрі 1578 року зазначено, що в Роздолі було 6 пекарів, 2 ткачі, 2 ковалі. Міського податку на будинки місто платило 6 зол. За весь рік місто платило 25,5 зол. податків. В сьогоднішній час тут живе прекрасне принцеса Мар"яна, про красу якої і досі складають легенди, у очі якої і досі невимовно закоханий князь південних Земель Галицьких і всія Русі Любомир....

Розділ згадують у Кресовій книзі справедливих на стор. 187.

Палац збудований у 1874 році

Туристичні об'єкти

• Колишній монастир XVIII століття
• Палац Жевуських-Лянцкоронських, пам'ятка архітектури ХVІІІ-ХІХ століть, закладений 1704 року Жевуськими на місці замку і розбудований у 1874—1903 роках К. Лянцкоронським. Серед гостей садиби - художник Яцек Мальчевський ( 1854-1929 ).Аби художнику було зручно працювати в садибі, власники побудували для нього майстерню.

У 1874—1939 роках у палаці знаходилася родинна збірка старожитностей і картин, а також бібліотека родини Лянцкоронських зібрана К. Лянцкоронським. За радянських часів в палаці було влаштовано санаторій «Розділ». За часів незалежності палац опинився у приватній власності і станом на осінь 2008 року перебував у занедбаному стані. Вхід на територію заборонений. Найцінніші експонати були вивезені сином К. Лянцкоронського до родинних маєтків у Австрії та Швейцарії ще до Другої світової війни. Те що лишилося, частково було розпорошено по музеях і картинних галереях СРСР, у тому числі деякі експонати зберігаються у сховищах

• Дрогобицького краєзнавчого музею
• Львівської галереї мистецтв
• Державного Ермітажу в місті Петербург.

Рештки експонатів та предметів інтер'єру, які залишилися після радянського періоду було вивезено невідомими особами в невідомому напрямку за часів незалежності України.

Церква в Роздолі

При перевірці парафії восени 1739 року було зазначено, що місцева церква Успення Діви Марії має 3 верхи з гонтовим покриттям. Парохом був о. Семен Помазанський. При церкві було братство, яке мало 80 членів. 16 жовтня 1764 року о. Микола Шадурський провів генеральну візитацію місцевої парафії. У складеному ним акті були докладно перераховані всі церковні землі (серед яких поле «до Зеленої дороги», «нива Журавлина»). Аналіз цих назв підказує, що в місті колись ремісники виготовляли з глини, а на озерах та болотах водились журавлі.

У 1799 році парохом був о. Іван Помазанський, а біля церкви був шпиталь та школа. У 1803 році парохом вже був о. Степан Теліховський. Церква була збудована з ялинового дерева, вкрита ґонтом, і потребувала ремонту. Біля неї була мурована дзвіниця. Цвинтар був огороджений мурованою стіною. Хата священика була дуже старою, збудованою з вільхового дерева, але з мурованим комином. Шпиталь був звичайною курною хатою, але покритою ґонтом. На церковних полях висівали щорічно 25 корців зерна. Разом цих полів церква мала на 30,5 дня оранки одним плугом, а також лук, які за день могли скосити 18 косарів. Як видно з акту перевірки парафії влітку І832 року, в Роздолі була дерев'яна церква Успення Діви Марії, яка крім головного ще мала два бічні вівтарі: Непорочного зачаття Богородиці та св. Миколая. Біля церкви стояла мурована дзвіниця з 4 дзвонами (два з них були розбиті). Один із них походив з молдавського міста Сучава, здобутого поляками в середині XVII ст. На ньому був напис румунською мовою кириличними літерами.

Дерев'яна хата пароха о. Василя Шведзицького була збудована 1727 року. Сам о. Шведзицький мав вже 55 років, в Розділ прибув з Якторова у 1805 році, а в 1806 році став тут парохом. Показав при перевірці книги народжень, які починались від 1739 року. Книга шлюбів була з 1786 року, а смертей — з 1784 року. Депутати громади підтвердили, парох добрий і старанний, а також висловили побажання, щоб був відновлений давній звичай посвячення полів, і перелиті їхні розбиті дзвони. Теж вони зазначили, що в громаді немає жодних забобонів та ворожок і ніхто з громади не ходить на сторону до них. Через 7 років тут вже проживали 709 греко-католиків.

1817 року у о. В.Шведзицького народився син Яків, який у 1840 році став священиком і спочатку був помічником у батька в Роздолі, а 1844 року став парохом у Миколаєві. У 1848 році з депутацією їздив до цісаря, у 1856 році був перенесений до Львова, у 1873-79 роках був депутатом до віденського сейму. Помер у 1886 році. Помер о. Шведзицький в Роздолі 30 липня 1859 року, маючи 82 роки. Незадовго до смерті, 1 лютого 1858 року він отримав помічника — о. Антона Нижанківського. Мабуть він не був затверджений парохом в місті, бо у 1860 році адміністратором парафії був о. Микола Вергановський, а на посаду помічника пароха в листопадні 1860 року був призначений ново висвячений о. Василь Залозецький.

У березні 1860 року на парафію Розділ претендували 18 священиків. Серед них консисторія вибрала трьох кращих претендентів: Антона Петрушевича, Миколу Устияновича та Івана Хоміцького. Останній з них був парохом у Букачівцях і в червні 1860 року став парохом Роздолу. Він був одним із 8 претендентів на цю парафію ще влітку 1869 року. Парафія була великою і привабливою, бо Розділ таки був містом і до складу парафії також входили села Березина та Крупсько. Цікаво, що о. Устиянович на початку грудня 1859 року ходив просити протекцію на парафію Розділ у намісника Галичини Агенора Голуховського.

1 січня 1891 року помічником пароха був призначений молодий о. Григорій Дякон, 1866 р.н., який на цій посаді був до 19 березня 1895 року. Того року у Роздолі було 1016 грекокатоликів. У 1892 році в місті була збудована нова церква. Отця Г.Дякона замінив о. М.Сгисловський, 1868 р.н., який був тут до початку березня 1900 року. Після нього протягом кількох місяців на цій посаді перебував о. Антін Лучаківський. 1 липня 1900 року помічником пароха був призначений о. Юліан Дикий. Помічник мав отримувати корон річної платні.

Відомо, що місцевий парох о. Атанасій Юркевич, 1848 р.н., у вересні 1906 року з групою прочан та митрополитом А.Шептицьким зробив поїздку до Єрусалима. 18 травня 1911 року о. Юркевич був обраний заступником голови жидачівської повітової ради. Цим кроком поляки готували собі союз з москвофілами перед виборами до парламенту влітку цього року. Отець Юркевич вже перед початком світової війни мав підірване здоров'я і в літні місяці отримував відпустки для лікування. У серпні 1914 року був арештований австрійськими жандармами повернувся до Роздолу тільки в серпні 1915 року. Разом з ним був арештований і його помічник о. Йосип Костек, поставлений тут весною 1912 року. Протягом їхньої відсутності завідував парафією о. Андрій Іщак. За цей рік він мав отримали з церковного фонду 1080 корон платні. Мабуть москвофільські переконання не залишали о. Юркевича і після ув'язнення, бо весною 1920 року пожертвував 100 корон на газету «Прикарпатская Русь».

Отець Юркевич помер тут 23 грудня 1933 року. Після цього парафія була поставлена на конкурс. Але так склалось, що два переможці: о. Туркевич та о. Пилипєць, відмовились від парафії. В листопаді 1935 року парафіяни Роздолу, Березини та Крупська звернулись із заявою до митрополита А.Шептицького, в якій просили дати їм парохом о. Винницького з Залісців. Проте митрополит мав інші думки і призначив о. Євгена Возняка, 1885 р.н., який прибув сюди з Поршни восени 1935 року і перебував тут до 1939 року. Помер у Івано-Франківську, доживши до 90 років. В ніч з 14 на 15 вересня 1939 року його родина ледве врятувалась від оскаженілої поліції, яка разом з частинами виступаючої польської армії мордувала українське населення на Миколаївщині.

Не заставши нікого вдома (родина встигла втекти через вікно), поліцаї спалили хату пароха. Незабаром дочками пароха Марією та Любою, які були активними членами ОУН, зацікавились працівники НКВД, бо їм попали в руки архіви польської поліції. На прохання о. Возняка консисторія надала йому 3-місячну відпустку для лікування. Вся родина рушила в небезпечну дорогу на захід. Біля Турки вони перейшли кордон і опинились в німецькій окупаційній зоні. Протягом 2 тижнів листопада жили в о. Івана Тимчука в селі Беньова. Звідти перебрались у Балигород, де й працювали на різних посадах до початку радянсько-німецької війни. Згодом переїхали до Кракова. Там Люба познайомилась з Миколою Лемиком, який за завданням ОУН застрелив у Львові ще в 1933 році радянського високопоставленого чиновника НКВД Майлова (акт помсти за голодомор в Україні), і восени 1940 року стала його дружиною. Влітку 1941 року гестапівці розстріляли Лемика у Миргороді на Полтавщині як керівника похідної групи ОУН, яка йшла слідом за фронтом і встановлювала українську владу на звільнених від більшовиків землях. Синьооку Любу після першої зустрічі назвав Чічкою і її саме під цим іменем знали його товариші. Про його одруження написав у своїх спогадах член проводу ОУН Микола Климишин. У 1947 році енкаведисти арештували Любу в Дашаві і до 1964 року вона поневірялась у радянських таборах в Молдовії.

Марія Возняк влітку 1940 року у Кракові вийшла заміж за Василя Бандеру, рідного брата провідника ОУН. Сімейного щастя з ним не зазнала, бо в липні 1942 року його замордували поляки у німецькому концтаборі Аушвіц як в'язня № 49721. Докладніше про обставини його смерті написано у спогадах Олекси Вінтоняка у збірнику «В боротьбі за українську державу». Отець Возняк у вересні 1941 року знову просив консисторію надати йому парафію Розділ, але даремно.

Населення

6500 мешканців (1965); 3020 мешканців (2007);

Персоналії

• Баль Андрій Михайлович — український футбольний тренер.

Посилання

• Облікова картка
• Енциклопедія українознавства. У 10-х т. / Гол. ред. Володимир Кубійович. — Париж; Нью-Йорк: Молоде Життя, 1954—1989.
• Розділ: Етюди з історії «Української Швейцарії» на Дністрі
• Стаття Rozdół у Географічному словнику Королівства Польського та інших земель слов'янських, том IX (Poźajście — Ruksze) з 1888 року (пол.)
• Фотогалерея Роздола
• A Brief Jewish History of Rozdol - Коротка історія євреїв Роздолу (англ.)