Розпад СРСР

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
СРСР на карті світу

Ро́зпад СРСР — процеси системної дезінтеграції, що відбувалися в державі, суспільстві, народному господарстві, соціальній структурі, громадській і політичній сфері Радянського Союзу, що призвели до припинення існування СРСР 26 грудня 1991 року.

Розпад СРСР привів до незалежності 15 республік СРСР і появи їх на світовій політичній арені як самостійних держав.

Передісторія[ред.ред. код]

Союз Радянських Соціалістичних Республік успадкував велику частину території і багатонаціональну структуру Російській імперії. В 1917–1921 рр. Фінляндія та Польща отримали незалежність, були проголошені Литва, Латвія, Естонія та Тува. Деякі території в 1939–1946 рр.. були приєднані до СРСР (польський похід РСЧА, приєднання Прибалтики, приєднання Тувинської Народної Республіки, приєднання Бессарабії та Північної Буковини).

Причини розпаду[ред.ред. код]

На даний час серед істориків немає єдиного погляду на те, що стало основною причиною розпаду СРСР, а також на те, чи можливо було запобігти процесу розпаду СРСР. Серед можливих причин називають:

  • етнічна, культурна та цивілізаційна різнорідність складових частин СРСР;
  • колоніальна імперська внутрішня політика «центру» та повернення більшовицько-комуністичного Кремля до «миколаївської системи» правління; придушення залишків місцевої національної «автономії»;
  • «номенклатурна» модель російського політичного класу, застій та кадрова деградація радянської політичної еліти; бюрократизація управління; застарілий маразматичний «ареопаг» Політбюро ЦК КПРС, що повністю втратив авторитет в суспільстві;
  • уніфікований тоталітарний та авторитарний характер радянської політичної системи. Позбавлення населення елементарних громадянських прав і свобод, гоніння на церкву, переслідування свободи думки і слова, примусовий колективізм, панування однієї ідеології, ізоляціонізм, цензура;
  • нерівномірність промислово-господарського розвитку всередині країни, зростаюче економічне, технологічне та наукове зовнішнє відставання від постіндустріальних країн Заходу та залежність від імпорту звідти (як високотехнлогічних товарів так і елементарного продуктів харчування — хлібу). Хронічне відставання у рівні життя від розвинених країн Заходу;
  • «подвійна» та «потрійна» зайнятість населення — вдень на виробництві, а ввечері, у вихідні та свята — на присадибній ділянці, на городі. Вимушене ведення натурального господарства та його значна доля в ВНП «індустріального» СРСР;
  • неадекватність та неефективність соціалістичної («нетоварної» та «безвалютної») моделі централізованої «планової економіки»; її стагнація; приховувана залежність країни від нафто-газової «труби»; неконвертованість радянської «валюти» та штучний курс рубля;
  • непропорційно велика частка споживання ВНП невиробничими сферами (центральний партійний та держапарат, армія, КДБ); новий та більш коштовний виток холодної війни та гонки озброєнь;
  • заборона та відсутність приватної ініціативи, підприємництва; переслідування економічно активних людей з боку закону та органів Відділ боротьби з розкраданням соціалістичної власності рос. ОБХСС МВД;
  • збагачення «еліти», наявність «закритих» систем розподілу; корупція правлячого класу зверху-донизу. Збагачення компартійного чиновництва на фоні стагнації економіки «соціалістичної» моделі та відносного збіднення населення в 1980-х роках;
  • Хронічний дефіцит товарів масового споживання при плановій економіці «соціалізму», масова та системна корупція правлячого класу;
  • «будівництво соціалізму та комунізму у всьому світі» — фінансування та військова підтримка диктаторських та маріонеткових прорадянських та антиамериканських режимів;
  • криза ідеології комунізму, програш Радянським Союзом «мирного змагання з Заходом» в ідеологічній сфері та пропаганді (глушіння «Ворожих голосів», тощо);
  • зовнішня військова експансія та інтервенція в Афганістані (1979–1988 рр.);
  • техногенні катастрофи — в першу чергу Чорнобильська катастрофа, яка поставила питання про виживання трьох слов'янських народів. А також інши катастрофи (авіакатастрофи, крах «Адмірала Нахімова», вибухи газу тощо), що стали широковідомими, незважаючи на цензуру та приховування інформації про них урядом;
  • ініційоване американським урядом зниження світових цін на нафту, що похитнуло основне валютне джерело СРСР та «соціалістичне» господарство СРСР в цілому.
Єгор Гайдар: «Дата краху СРСР … вона добре відома. Це, звичайно, ніякі не Біловезькі угоди, це не серпневі події, це 13 вересня 1985. Це день, коли міністр нафти Саудівської Аравії Ямані сказав, що Саудівська Аравія припиняє політику стримування видобутку нафти, і починає відновлювати свою частку на ринку нафти. Після чого, протягом наступних 6 місяців, видобуток нафти Саудівською Аравією збільшився в 3,5 рази. Після чого ціни впали. Там можна дивитися по місяцях — в 6,1 рази.

Моноцентризм прийняття рішень (тільки в Москві), що призводило до неефективності та втрати часу;

Афганська війна, холодна війна, безперервна фінансова допомога країнам соціалістичного табору (соцтабору), розвиток ВПК на шкоду іншим сферам економіки розоряли бюджет»[1]).

Можливість розпаду СРСР розглядалася в радянології західній політології задовго до подій (Елен д'Анкосс. «Розколота імперія», 1978 р.) та публіцистиці радянських дисидентів (Андрій Амальрік. «Чи проіснує Радянський Союз до 1984 року?», 1969 р.). А. Д. Сахаров бачив вихід в оновленні Союзу і розробив Проект Конституції Союзу Радянських Республік Європи та Азії[2].

Можливість розпаду СРСР також підтверджувалась і результатами математичного моделювання, так, такий прогноз був розроблений керівником Управління загального аналізу Пентагону Ендрю Маршаллом.

Хід подій[ред.ред. код]

З 1985 року Генеральний секретар ЦК КПРС М. С. Горбачов і його прихильники почали політику перебудови; різко виросла політична активність народу, сформувалися масові, у тому числі радикальні і націоналістичні, рухи та організації. Спроби реформування системи управління призвели до поглиблення кризи в країні.

Загальна економічна криза[ред.ред. код]

Розпад СРСР відбувався на тлі загальної економічної кризи. У 1989 році вперше офіційно оголошено про початок економічної кризи в СРСР (зростання економіки змінюється падінням).

У період 19891991 років доходить до максимуму головна проблема радянської економіки — хронічний товарний дефіцит — з вільного продажу зникають практично всі основні товари, крім хліба. Практично у всіх регіонах країни вводиться нормоване постачання у формі талонів.

Активізація національної та політичної свідомості в радянських республіках[ред.ред. код]

Спроби «силового керування»[ред.ред. код]

, та інші.

Підготовка нового союзного договору[ред.ред. код]

Серпневий путч ГКЧП[ред.ред. код]

Докладніше: Серпневий путч та ГКЧП

Проголошення незалежності України і Білорусі[ред.ред. код]

Докладніше у статті Декларація про державний суверенітет Республіки Білорусь

Біловезька угода[ред.ред. код]

Докладніше: Біловезька угода

Розпад СРСР з точки зору права[ред.ред. код]

Законодавство СРСР
Стаття 72 Конституції СРСР 1977 року[3] визначала: «За кожною союзною республікою зберігається право вільного виходу з СРСР» (рос. За каждой союзной республикой сохраняется право свободного выхода из СССР). Порядок реалізації цього права, закріплений законом[4], дотриманий не був, проте був легітимізований, головним чином, внутрішнім законодавством держав, що вийшли з СРСР, а також подальшими подіями, наприклад їх міжнародно-правовим визнанням з боку світової спільноти — всі 15 колишніх союзних республік визнаються світовим співтовариством як незалежні держави і представлені в ООН.

Наслідки та їх оцінки[ред.ред. код]

Росія
  • В. Путін:
    Розпад СРСР — це найбільша геополітична катастрофа 20 століття
  • Вчений секретар Інституту російської історії РАН, автор ряду підручників з історії для середньої і вищої школи, доктор історичних наук Володимир Шестаков заявив:
Період у вітчизняній історії, що передує розпаду СРСР, так само як і самі події 1991 року висвітлюються в підручниках досить бідно Однак на те є об'єктивні причини — досі немає фундаментальних досліджень і серйозних джерел[5]
  • Ректор МДІМВ, заступник голови Російського історичного товариства академік РАН Анатолій Торкунов:
    Звичайно, дуже важко давати оцінку зовсім недавнім подіям. Але більш ніж двадцятирічний період, що минув після Біловезьких угод, дозволяє і детальніше, і більше аналітично про це написати, долаючи страхи здатися кон'юнктурним або неугодним комусь із представників влади[5]

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]