Розп'яття на хресті

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
«Розп'яття на хресті» (реконструкція)

Розп'яття — історичний вид смертної кари.

Засудженому на смерть прибивали цвяхами руки і ноги до кінців хреста чи фіксували кінцівки за допомогою мотузок. Цвяхи при цьому вбивали не в долоні, а в зап'ястя, оскільки вбиті в долоні цвяхи не утримали б тіло на хресті,— під вагою засудженого цвяхи прорізали б тканини кінцівок і засуджений впав би з хреста.

Хрест використовувався дерев'яний, як правило, Т-подібний, існували й інші його форми:

  • Crux Simplex — простий вертикальний стовб.
  • Crux Commissa — хрест у формі «Т».
  • Crux Immissa — два перехрещених перпендикулярно бруси.
  • Crux Decussata — хрест в формі «X».

При конструкції хреста з двох елементів, кожен мав свою латинську назву. Перший елемент — стаціонарна, вертикально вкопана стійка, називалась staticulum. Другий — patibulum, являв собою зйомну горизонтальну балку, яку й несли на собі засуджені до страти (crux деколи називали не тільки зібрану з двох елементів конструкцію, але й окремо patibulum). Іноді в центрі хреста прикріплювався невеликий виступ, на який розп'ятий міг спертися. Потім хрест закріплювали вертикально на загальний огляд. Часто самому розп'яттю передувала ганебна процесія, в ході якої засуджений повинен був нести свій хрест або патібулум,— дерев'яний брус вагою до 30-50 кг.

По прибутті на місце із засудженого знімали одяг, клали його на землю і цвяхами, широко розтягнувши руки, прибивали їх до кінців перекладини, яку потім за допомогою шнурків, підтягували на вершину заздалегідь вкопаного в землю стовба (або розпинали на хресті, який потім піднімали вертикально).

Основною причиною смерті при розп'ятті є асфіксія, викликана набряком легенів і стомленням міжреберних м'язів, що беруть участь в процесі дихання та м'язів черевного преса. Основною опорою тіла в цій позі є руки, і при диханні м'язи черевного преса і міжреберні м'язи повинні були піднімати вагу всього тіла, що призводило до їх швидкого стомлення. Також здавлювання грудної клітини напруженими м'язами плечового поясу і грудей викликало застій рідини в легенях та набряк легенів. Додатковими причинами смерті служили зневоднення і втрата крові.

Можливість опори на прикріплений до хреста виступ дещо полегшувало дихання, але в цілому лише затягувало процес смерті. Для прискорення страти засудженим перебивали дубиною гомілки, що позбавляло їх додаткової опори.

Розіп'ятий гинув довго та болісно, іноді, і протягом 5-6 днів.

Страта ця була відома в Вавилоні, Греції, Палестині, Карфагені, але особливого поширення отримала в Стародавньому Римі, де стала основним видом болісної страти. Так стратили особливо небезпечних злочинців (бунтівників, зрадників, вбивць і т.д.) У Стародавньому Римі у разі вбивства господаря будинку всі раби, які проживали в будинку незалежно від статі і віку підлягали розп'яттю. Існує також згадування (Біблія, книга Ісуса Навина 8, 29 і 10; 26) про те, що розп'яття також застосовувалося в Палестині по відношенню до полонених царів. Розп'яті були й учасники повстання Спартака. Згідно з християнським віровченням — Ісус Христос був розп'ятий за нас,— це зробило хрест символом християнської релігії. Страту через розп'яття пройшли і ряд християнських святих (апостоли Андрій та Петро, мученик Клеонік Амасійський).

Розп'яття як вид страти досі існує в законодавстві Судану. Але перед самим розп'яттям виконується попереднє повішення засудженого, тобто розпинають вже мертве тіло.