Роккі Марчіано

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Роккі Марчіано Boxing pictogram.svg
Загальна інформація
Повне ім'я Рокко Френсіс Маркеджіано
Прізвисько «Броктонська Бомба» (англ. The Brockton Blockbuster)
Громадянство США США
Дата народження 1 вересня 1923(1923-09-01)
Місце народження США Броктон, Масачусетс
Дата смерті 31 серпня 1969(1969-08-31) (45 років)
Місце смерті США Де-Мойн, Айова
Вагова категорія Важка
Стійка Ортодокс
Зріст 180 см
Розмах рук 170 см
Професіональна кар'єра
Перший бій 17 березня 1947
Останній бій 21 вересня 1955
Боїв 49
Перемог 49
Перемог нокаутом 43
Поразок 0
Нічиїх 0

Роккі Марчіано (англ. Rocky Marciano) (*1 вересня 1923, Броктон, Масачусетс — †31 серпня 1969, Де-Мойн, Айова) — американський боксер-важковаговик, чотири роки поспіль ставав чемпіоном світу (у 1952, 1953, 1954 та 1955); перший та єдиний боксер в історії, який під час своєї спортивної кар'єри не зазнав жодної поразки.

Біографія[ред.ред. код]

Рокко Френсіс Маркеджіано (справжнє ім'я боксера) народився у штаті Масачусетс (США) в сім'ї італійських емігрантів, був найстаршим з шести дітей. У віці 18 місяців ледь не помер, захворівши на пневмонію, однак згодом видужав та повністю відновився. Відвідував Броктонську вищу школу. Батько, П'єріно Маркеджіано, працював на фабриці, що займалася виготовленням взуття. Після закінчення школи Рокко пішов працювати, щоб допомогти батькам виконати фінансові зобов'язання. Рокко Маркеджіано був типовим американським хлопцем — він грав у бейсбол та футбол, мріяв зробити кар'єру в одному з цих видів спорту. У 1943 почав служити в американській армії у якості інженера, був відправлений до Уельсу, звідки постійно переміщувався до Нормандії через Ла-Манш, а також до Німеччини та Центральної Європи. Після повернення з Європи був відправлений до Форт-Льюїсу, що у Вашингтоні, звідти, в свою чергу, — до Тихоокеанського театру воєнних дій. Під час служби в армії почав займатися боксом — здебільшого для того, щоб уникнути чергувань на кухні, однак продовжив займатися цим видом спорту й після звільнення у березні 1946. 15 квітня 1946 відбувся поєдинок тоді ще любителя Марчіано з боксером-важковаговиком з Нової Англії Генрі Лестером. В той момент Роккі був не в формі та виснажився вже у третьому раунді. Після поєдинку Марчіано був дискваліфікований через те, що наніс удар суперникові нижче поясу. Після цього він кинув пити й палити та почав поступово приводити себе у форму. У цьому ж році він виграв любительський турнір з боксу, що був проведений в армії США. Після повернення з армії влітку 1946 почав грати у бейсбол з напівпрофесіональною командою Тонтон Ламбер Тім (Taunton Lumber Team). У березні 1947 розпочав професійну боксерську кар'єру, нокаутувавши боксера Лі Еперсона у третьому раунді. В цьому ж році Марчіано грав у бейсбольній команді «Chicago Cubs», однак вимушений був піти з неї через те, що не міг зробити точний кидок м'яча до наступної бази. Після невдач у бейсболі подальші роки Марчіано присвятив боксу, повернувшись до Броктону та розпочавши тренування з давнім товаришем Еллі Коломбо.

Навесні 1949 Роккі Марчіано привернув до себе увагу перемогою нокаутом над першими шістнадцятьма суперниками. З 1949 по 1950 Марчіано зустрічався із все більш майстерними супротивниками, однак він отримав перемогу і над ними, нокаутувавши більшу частину з них.

26 жовтня 1951 Роккі Марчіано, маючи 37 перемог (32 з них нокаутом), здобув перемогу над найбільш важким суперником — Джо Луїсом, нокаутувавши його у восьмому раунді. Після перемоги над Луїсом Марчіано мав змішані почуття та навіть плакав у роздягальні Луїса, оскільки він був для Роккі не тільки суперником, а й кумиром. Тим не менш ця перемога зробила Марчіано одним з найбільш помітних боксерів у важкій вазі.

23 вересня 1952 Марчіано у Філадельфії зустрівся з черговим своїм суперником — Джессі Джо Волкоттом, який до того часу відстояв титул чемпіона. Після важкої підготовки, що тривала всю ніч, Роккі здобув перемогу у 13 раунді, нанісши суперникові короткий удар правою рукою у щелепу, який відправив його у нокаут. У 1953 відбувся двобій-реванш між Марчіано та Волкоттом, однак Роккі знову отримав перемогу, відправивши Волкотта в нокаут вже у першому раунді.

Роккі Марчіано шість разів захистив свій чемпіонський титул, деякі з його поєдинків фанати боксу вважають класикою цього виду спорту. У 1954 відбувся драматичний поєдинок боксера з Еззардом Чарльзом, під час якого в шостому раунді останній розбив ніс Марчіано, як наслідок секундант не міг зупинити кров. Хоча лікар, оглянувши травму Марчіано, наполягав на завершенні бою, Роккі вирішив продовжити поєдинок і в результаті відправив суперника в нокаут вже у восьмому раунді.

21 вересня 1955 відбувся останній поєдинок Роккі Марчіано — з боксером Арчі Муром, який завершився поразкою останнього: Марчіано відправив суперника у нокаут у дев'ятому раунді. Таким чином боксер черговий раз відстояв свій чемпіонський титул.

27 квітня 1956 Марчіано завершив боксерську кар'єру. Причиною завершення кар'єри було бажання жити «нормальним життям» та проводити більше часу з дружиною та донькою, якій на той час виповнилося три роки. Марчіано з родиною переїхав до Форт-Лодердейлу, що у Флориді, де почав займатися бізнесом. Як стверджує газета «The New York Times», сам Роккі визнав свій вчинок помилкою на фоні повернення у великий бокс його колишнього суперника Джо Луїса. Після завершення боксерської кар'єри Марчіано часто заробляв гроші присутністю на різних заходах. Роккі Марчіано помер 31 серпня 1969 — він загинув внаслідок аварії літака «Cessna», що сталася неподалік населеного пункту Де-Мойн, що у штаті Айова.

Родина[ред.ред. код]

Після смерті Роккі Марчіано у нього залишилися дружина Барбара та двоє дітей від їхнього шлюбу — Рокко Кевін та Мері-Енн.

Феномен[ред.ред. код]

Хоча Роккі Марчіано не вирізнявся серед інших боксерів-чемпіонів особливими навичками, швидкістю або силою, він легко компенсував це твердістю власного характеру та мужністю. Крім цього боксер мав далеко не ідеальні фізичні параметри: він часто був меншим за своїх опонентів на зріст та мав не дуже довгі руки. Однак тренер Чарлі Ґолдман навчив Роккі перетворювати ці його недоліки на переваги. Деякі експерти визнають Марчіано найсильнішим серед усіх боксерів-важковаговиків, а також боксером з найтяжчими ударами. Спортивні журналісти відмічали також його схильність до усамітнення: в ті часи, коли інші боксери-чемпіони у важкій вазі проводили час разом, Марчіано залишався на самоті.

Особисті досягнення[ред.ред. код]

  • У 1951 відправив у нокаут тогочасну легенду боксу — важковаговика Джо Луїса
  • Виграв 49 поєдинків протягом своєї кар'єри, 43 з них — нокаутом
  • У 1952, 1954 та 1955 був визнаний боксером року журналом «The Ring»
  • Шість разів захистив свій титул чемпіона світу у важкій вазі (по два рази у 1953, 1954 та 1955), п'ять з них — нокаутом
  • Є єдиним чемпіоном в боксі, який завершив кар'єру, жодного разу не програвши

Визнання[ред.ред. код]

У 1959 увійшов до Залу Слави боксу (англ. Ring Boxing Hall of Fame), у 1990 був посмертно включений до Міжнародного Залу Слави боксу (англ. International Boxing Hall of Fame).

У популярній культурі[ред.ред. код]

У 1999 на екрани вийшов американський телевізійний фільм «Роккі Марчіано» (режисер Чарлз Вінклер), — спортивна драма, в якій показано біографію непереможеного чемпіона у важкій вазі. Того ж року кінострічка завоювала премію Канадської Спілки Кінематографістів (англ. CSC Award) як найкраща телевізійна драма, у 2000 її було номіновано на премію «Золота Кіноплівка» (англ. Golden Reel Award) за найкращі спецефекти та звукове супроводження. Загалом про Роккі Марчіано було знято два фільми — перший під назвою «Марчіано» (режисер Бернард Л. Ковальскі) вийшов у 1979 у США.

Поєдинки[ред.ред. код]

Дата Суперник Місце проведення Результат
17 березня 1947 Лі Еперсон Голіоук Перемога
12 липня 1948 Гаррі Бальцеріан Провіденс Перемога
19 липня 1948 Джон Едвардс Провіденс Перемога
9 серпня 1948 Боббі Квінн Провіденс Перемога
23 серпня 1948 Едді Росс Провіденс Перемога
30 серпня 1948 Джиммі Вікс Провіденс Перемога
13 вересня 1948 Джері Джексон Провіденс Перемога
20 вересня 1948 Білл Хардеман Провіденс Перемога
30 вересня 1948 Ґілберт Кердоун Провіденс Перемога
4 жовтня 1948 Боб Джеферсон Провіденс Перемога
29 листопада 1948 Патрік Коннолі Провіденс Перемога
14 грудня 1948 Джиллі Ферон Філадельфія Перемога
21 березня 1949 Джонні Претзі Провіденс Перемога
28 березня 1949 Арті Донато Провіденс Перемога
11 квітня 1949 Джеймс Волз Провіденс Перемога
2 травня 1949 Джиммі Еванс Провіденс Перемога
23 травня 1949 Дон Могард Провіденс Перемога
18 липня 1949 Гаррі Гефт Провіденс Перемога
16 серпня 1949 Піт Лаузіс Нью-Бедфорд Перемога
26 вересня 1949 Томмі Джорджіо Провіденс Перемога
10 жовтня 1949 Тед Лаурі Провіденс Перемога
7 листопада 1949 Джо Домоніч Провіденс Перемога
2 грудня 1949 Пет Річардс Нью-Йорк Перемога
19 грудня 1949 Філ Мускато Провіденс Перемога
30 грудня 1949 Кермін Вінго Нью-Йорк Перемога
24 березня 1950 Роланд ЛаСтарца Нью-Йорк Перемога
5 червня 1950 Елдрідж Ітмен Провіденс Перемога
10 липня 1950 Джино Буонвіно Бостон Перемога
18 вересня 1950 Джонні Шкор Провіденс Перемога
13 листопада 1950 Тед Лаурі Провіденс Перемога
18 грудня 1950 Великий Білл Вілсон Провіденс Перемога
29 січня 1951 Кін Сіммонс Провіденс Перемога
20 березня 1951 Гарольд Мітчел Гартфорд Перемога
26 березня 1951 Арт Генрі Провіденс Перемога
30 квітня 1951 Вілліс Ред Еплігейт Провіденс Перемога
12 липня 1951 Рекс Лейн Нью-Йорк Перемога
27 серпня 1951 Фредді Бішор Бостон Перемога
26 жовтня 1951 Джо Луїс Нью-Йорк Перемога
13 лютого 1952 Лі Севолд Філадельфія Перемога
21 квітня 1952 Джино Буонвіно Провіденс Перемога
12 травня 1952 Берні Рейнольдс Провіденс Перемога
28 липня 1952 Гаррі Метьюз Нью-Йорк Перемога
23 вересня 1952 Джерсі Джо Волкотт Філадельфія Перемога
15 травня 1953 Джерсі Джо Волкотт Чикаго Перемога
24 вересня 1953 Роланд ЛаСтарца Нью-Йорк Перемога
17 червня 1954 Еззард Чарльз Нью-Йорк Перемога
17 вересня 1954 Еззард Чарльз Нью-Йорк Перемога
16 травня 1955 Дон Кокел Сан-Франциско Перемога
21 вересня 1955 Арчі Мур Нью-Йорк Перемога

Література[ред.ред. код]

  • Skehan, Everett M. Rocky Marciano: The Biography of a First Son. Boston: Houghton Mifflin, 1977.
  • Sullivan, Russell. Rocky Marciano: The Rock of His Times. Urbana: University of Illinois Press, 2002.

Посилання[ред.ред. код]