Рокосовський Костянтин Костянтинович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Костянтин Ксаверієвич Рокосовський
пол. Konstanty Ksawerowicz Rokossowski
Ac rokossowski3.jpg
Народився 9 (21) грудня 1896(1896-12-21)
Російська імперія Великі Луки
Псковська область
Російська імперія
Помер 3 серпня 1968(1968-08-03) (71 рік)
СРСР Москва, СРСР
Країна СРСР СРСР
Польща Польща
Приналежність Російська армія
Радянська армія Радянська армія
Військо Польське
Рід військ кавалерія, механізовані війська
Роки служби 19141968
Звання Маршал Радянського Союзу Маршал Радянського Союзу
Marszałek Polski.svg Маршал Польщі
Командування СРСР
Перший заступник Міністра оборони СРСР,
Командувач військами Закавказького військового округу,
Головнокомандувач Північною Групою військ,
Командувач військами 1-го, 2-го Білоруських, Сталінградського фронтів,
командувач 16 армії,
командир корпусу
Польща Польща
Міністр оборони Польщі
Війни/битви Перша Світова війна
Громадянська війна в Росії
Друга Світова війна
Нагороди
Герой Радянського Союзу Герой Радянського Союзу
Орден Перемога
Орден Леніна Орден Леніна Орден Леніна Орден Леніна
Орден Леніна Орден Леніна Орден Леніна Орден Жовтневої Революції
Орден Червоного Прапора Орден Червоного Прапора Орден Червоного Прапора Орден Червоного Прапора
Орден Червоного Прапора Орден Червоного Прапора
Орден Суворова I ступеня
Орден Кутузова 1 ступеня
Медаль «За оборону Москви»
Медаль «За оборону Сталінграда»
Медаль «За оборону Києва»
Медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»
Медаль «За взяття Кенігсберга»
Медаль «За визволення Варшави»
Медаль «20 років перемоги у ВВВ» Медаль «XX років Робітничо-Селянській Червоній Армії»
Медаль «30 років Радянській Армії та Флоту»
Медаль «40 років Збройних Сил СРСР»
Медаль «50 років Збройних Сил СРСР»
Медаль «В пам'ять 800-річчя Москви»

Нагороди інших країн

Орден «Будівельників Народної Польщі»
Virtuti Militari (Великий Хрест (з зіркою)
Орден «Хрест Грюнвальда» 1 ступеня
Медаль за Нісу, Одру, Балтику (Польща) Медаль за Варшаву (Польща) Медаль за Перемогу та Волю (Польща)
Орден Лазні
Великий офіцер ордена Почесного легіону
Воєнний хрест 1939—1945
Легіон Заслуг (Головнокомандувач) (США)
Орден Сухе-Батора

Почесна зброя із золотим зображенням Державного герба СРСР (1968)

Інше мемуари «Солдатський обов'язок»

Рокосо́вський Костянти́н Костянти́нович (Рокосовський Костянтин Ксаверієвич, пол. Konstanty Rokossowski, рос. Конста́нтин Рокоссо́вский) (*9 (21) грудня 1896(18961221), Великі Луки Псковська область — †3 серпня 1968, Москва) — видатний радянський і польський полководець та державний діяч, Маршал Радянського Союзу (1944), Маршал Польщі, двічі Герой Радянського Союзу (1944, 1945), кавалер ордену Перемоги. Один з найвидатніших полководців Другої світової війни.

Походження[ред.ред. код]

Народився в місті Великі Луки Псковської області Російської імперії (за іншими даними в м. Варшава, Польща) 21 грудня 1896. Його батько був поляк — Ксаверій Юзефович Рокосовський, інспектор Варшавської залізниці, матір'ю — росіянка Антоніна Овсянникова, вчителька. У зв'язку з цим поза сумнівом, справжнє ім'я та по батькові Рокосовського — Костянтин Ксаверійовіч. Незабаром після народження Костянтина сім'я переїхала до Варшави. У 1905 р. помер батько, і родина залишилася без засобів на існування. Після закінчення чотирикласного училища Костянтин пішов працювати на панчішну фабрику. У 1911 р. померла і мати. 14-річний Костянтин з молодшою сестрою залишилися одні.

Перша Світова війна та Громадянська війна в Росії[ред.ред. код]

Драгун К. Рокосовський, 1916 рік

З початком Першої Світової війни, 18-річний Костянтин добровольцем вступив в Каргопольський драгунський полк. Полковий писар, записуючи дані, вирішив не мудрувати і записав його «Костянтиновичем». Вже через декілька днів служби за солдатську кмітливість і мужність йому перед строєм вручили Георгіївський хрест 4-го ступеня. За три роки служби Рокоссовський дослужився до унтер-офіцера, був удостоєний трьох Георгіївських медалей. З жовтня 1917 в Червоній Гвардії, потім Червоній Армії. У 1919 р. вступив в партію більшовиків.

У громадянську війну командир ескадрону, окремого дивізіону, окремого кавалерійського полку. За успішне командування кавалерійськими підрозділами та частинами в боях проти Колчака нагороджений орденами Червоного Прапора в 1920 та 1922 роках.

Молодого командира відрізняли мужність, відвага, чесність і скромність. В цей же час, не зважаючи на відмінні характеристики, його просування по службі проходило туго через його польське походження.

Міжвоєнний період[ред.ред. код]

Служба[ред.ред. код]

У 1923 році він одружується на Юлії Петрівні Барміной (росіянка). У 1925 народилася дочка Аріадна. З 1926 по 1928 рік служив в Монголії інструктором в монгольській армії. Після закінчення громадянської війни служив в далеких і глухих куточках Забайкалля. У 1931–1936 служить на Далекому Сході у складі частин спеціального призначення, охороняючи КВЖД — стратегічну залізницю до її продажу в 1935 Японії.

У 1936 К. К. Рокоссовський командує кавалерійським корпусом.

Репресії[ред.ред. код]

Не уникнув Рокосовський і репресій: в 1937 звинувачений у зв'язках з польською і японською розвідками та репресований.

Три роки (з 17 серпня 1937 до 23 березня 1940) провів в знаменитій ленінградської в'язниці «Хрести», де отримав можливість в повній мірі проявити свій бойовий дух: двічі його виводили на розстріл, але обидва рази давали холостий залп.

«Зшити» справу не удалося: безглуздішу кандидатуру на роль японського шпигуна придумати складно, а звинувачення в шпигунстві на користь Польщі будувалися на свідченнях поляка Адольфа Юшкевіча, соратника Рокосовського в громадянську війну. Але тут чекісти помилилися: Рокосовський-то добре знав, що Юшкевіч загинув під Перекопом. Майбутній маршал заявив, що «все підпише», якщо Адольфа приведуть на очну ставку. Стали шукати Юшкевіча і виявили, що той давно помер.

«Знайомство» з методами роботи органів НКВС коштувало Рокосовському дев'яти втрачених зубів та трьох зламаних ребер. До кінця життя Рокосовський носив з собою пістолет — щоб при повторній спробі такої ревної уваги з боку «борців невидимого фронту» не дістатися їм живим.

Звільнений був в березні 1940 за сприянням свого колишнього командира С. К. Тимошенка.

К. К. Рокосовського відновлюють у Червоній Армії. У тому ж році з введенням генеральських звань в РСЧА йому присвоюють військове звання генерал-майор. З кавалерії він переходить в механізовані війська.

Друга Світова війна в СРСР[ред.ред. код]

Початковий період[ред.ред. код]

К. К. Рокосовський, 1941 рік

Після нападу Німеччини на СРСР командував 9-м механізованим корпусом Київського військового округу. Не зважаючи на некомплект танків і транспорту, війська 9-го механізованого корпусу протягом червня-липня 1941 року активною обороною вимотували противника, відступаючи тільки за наказом. У важкі дні серпня 1941 Рокоссовський був призначений командувачем оперативною групою, яка повинна була діяти на стику 20 і 16 армій Західного фронту. Йому виділили групу офіцерів, радіостанцію і два автомобілі. Це і була його оперативна група. Решту він повинен був збирати сам: зупиняти і підпорядковувати собі підрозділи і частини, які зустріне по дорозі від Москви до Ярцево. Пізніше група Рокосовського злилася з 16-ою армією, що зазнала важких втрат, а Рокосовський був призначений командувачем цієй армії.

16-а армія повинна була прикривати Волоколамський напрямок на Москву. Там склалася особливо трагічна ситуація: радянських військ не було, дорога на столицю була відкрита, а велика частина військ 16-й армії була або підпорядкована іншим об'єднанням або знаходилася в оточенні. Генерал Рокоссовський перехоплював війська на марші і, як міг, закривав підступи до Москви. У його розпорядження поступив звідний курсантський полк, створений на базі військового училища імені Верховної Ради РРФСР, 316 стрілецька дивізія генерала І. В. Панфілова, 3-й кавалерійський корпус генерала Л. М. Доватора. Незабаром під Москвою була відновлена суцільна лінія оборони, і зав'язалися наполегливі бої. Під Москвою Рокосовский здобув полководницький авторитет.

За битву під Москвою, Рокосовський був нагороджений орденом Леніна.

Сталінградська битва[ред.ред. код]

8 березня 1942 року Рокосовський був поранений уламком снаряду. Поранення виявилося важким — були зачеплені легеня і печінка. Він був доставлений в московський госпіталь для вищого комскладу, де проходив лікування до 23 травня 1942.

26 травня прибув в Сухинічи і знов прийняв командування 16-ою армією. 30 вересня 1942 генерал-лейтенант Рокосовский був призначений командувачем Донським фронтом. При його участі був розроблений план операції «Уран» по знищенню і оточенню ворожого угрупування, що наступало на Сталінград. Силами декількох фронтів 19 листопада 1942 р. почалося проведення операції, 23 листопада кільце навколо 6-ої армії генерала Ф. Паулюса було замкнуте. Керівництво по розгрому ворожого угрупування Ставка доручила Рокоссовському, що було проявом великої пошани до нього. 31 січня 1943 Рокосовський полонив генерал-фельдмаршала Ф. фон Паулюса, 24 генерали, 2500 німецьких офіцерів, 90 тис. солдатів.

Ставлення радянських солдатів, незважаючи ні на що, до полонених німців було гуманним, про що свідчить сам К. К. Рокоссовський:

Отношение к военнопленным со стороны бойцов и командиров Красной Армии было поистине гуманным, я бы сказал больше — благородным. И это невзирая на то, что нам всем было известно, как бесчеловечно относились фашисты к нашим людям, оказавшимся в плену.

28 січня він був нагороджений щойно затвердженим орденом Суворова. З цієї миті Й. В. Сталін став називати Костянтина Костянтиновича Рокосовського на ім'я та по батькові, такій честі удостоювався лише Маршал Радянського Союзу Б. М. Шапошніков.

Курська битва[ред.ред. код]

У лютому 1943 Рокосовський був призначений Командувачем Центрального фронту, якому призначалася вирішальна роль в літній кампанії 1943 у Курська. З донесень розвідки було зрозуміло, що влітку німці планують великий наступ в районі Курська. Командувачі деяких фронтів пропонували розвивати успіхи Сталінграда і провести широкомасштабний наступ літом 1943. Рокосовський був іншої думки. Він вважав, що для успішного наступу потрібна подвійна, потрійна перевага сил, чого у радянських військ на цьому напрямі не було. Щоб зупинити німецький наступ літом 1943 під Курськом, необхідно спочатку перейти до оборони. Необхідно буквально укрити в землі особовий склад, бойову техніку.

Рокосовський проявив себе блискучим стратегом і аналітиком — на підставі даних розвідки він зумів в точності визначити ділянку на якій німці завдали головного удару, створити на цій ділянці глибокоешелоновану оборону і зосередити там біля половини своєї піхоти, 60% артилерії і 70% танків. Справді новаторським рішенням була також артилерійська контрпідготовка, проведена за 3 години до початку німецького наступу. Оборона Рокосовського виявилася настільки міцною і стабільною, що він зміг передати значну частину своїх резервів генералу Ватутіну, коли у того на південному фланзі Курської дуги виникла загроза прориву. Після Курської битви Рокосовський став генерал-полковником, опісля три місяці — генералом армії.

Його слава вже гриміла по всіх фронтах, він став широко відомим на Заході, як один з найталановитіших радянських воєначальників. Дуже популярний був генерал Рокосовський і серед солдатів.

Після Курської битви Рокоссовський успішно провів силами Центрального (з жовтня 1943 — Білоруського) фронту Чернігівсько-Прип'ятську, Гомельсько-Речицьку, Калинковицько-Мозирську і Рогачевсько-Жлобинську операції.

Операція «Багратіон»[ред.ред. код]

Полководницький талант Рокосовського виявився повною мірою літом 1944 при проведенні операції по звільненню Білорусі, під умовною назвою «Багратіон». План операції розроблявся Рокосовським спільно з О. М. Василевським та Г. К. Жуковим. Стратегічною родзинкою цього плану була пропозиція Рокосовського завдати удару по двох головних напрямках, що забезпечувало обхват флангів противника на оперативній глибині і не давало останньому можливості маневру резервами.

22 червня 1944, саме через три роки після початку Німецько-радянської війни, радянські війська почали операцію «Багратіон», наймогутнішу за всю історію світових воєн. Вже в перший день просто зникли 25 німецьких дивізій. На другий день операції Й. В. Сталін зрозумів, що рішення генерала армії Рокоссовського було геніальним.

29 червня 1944 генералові армії К. К. Рокосовському була вручена діамантова зірка Маршала Радянського Союзу, а 30 липня — перша Зірка Героя Радянського Союзу. До 11 липня було захоплено в полон 105 тис. військовослужбовців противника. Коли на Заході засумнівалися в кількості полонених в ході операції «Багратіон», то Й. В. Сталін наказав провести їх по вулицях Москви.

Далі війська 1-го Білоруського фронту брали участь в звільненні рідної Рокосовському Польщі.

Завершальний етап війни[ред.ред. код]

В листопаді 1944 р. командуючим 1-м Білоруським фронтом був призначений Г. К. Жуков, і честь взяття Берліну була надана йому. Одного разу Костянтин Костянтинович сказав з цього приводу:

Я самый несчастный Маршал Советского Союза. В России меня считали поляком, а в Польше — русским. Я должен был брать Берлин, я был ближе всех. Но позвонил Сталин и говорит: «Берлин будет брать Жуков». Я спросил: «Товарищ Сталин, за что такая немилость?» Сталин ответил: «Это не немилость, это политика». И повесил трубку.

Маршала Рокосовського перевели Командувачем 2-м Білоруським фронтом, він повинен був забезпечувати правий фланг Жукова. Як Командувач 2 Білоруським фронтом К. К. Рокосовський провів ряд операцій, в яких проявив себе, як майстер маневру. Йому двічі доводилося розгортати свої війська практично на 180 градусів, уміло концентруючи свої нечисленні танкові і механізовані з'єднання. Він успішно керував військами фронту в Східно-Прусській і Східно-Померанській операціях, в результаті яких були розгромлені великі потужні німецькі угруповання в Східній Пруссії та Померанії.

Під час Берлінської наступальної операції війська 2-го Білоруського фронту під командуванням К. К. Рокоссовського своїми діями скували головні сили 3-ї німецької танкової армії, позбавивши її можливості брати участь в битві за Берлін.

1 червня 1945 року за вміле керівництво військами фронту в Східно-Прусській, Східно-Померанській і Берлінській операціях, Маршал Радянського Союзу Рокоссовський Костянтин Костянтинович був удостоєний другої медалі «Золота Зірка».

24 червня 1945 за рішенням Сталіна К. К. Рокосовський командував Парадом Перемоги в Москві (приймав Парад Перемоги Маршал Жуков).

У 19451949 він — творець і Головнокомандувач Північної групи військ на території Польщі.

Діяльність в Польщі[ред.ред. код]

В 1949 польський президент Болеслав Берут звернувся до Сталіна з проханням направити до Польщі для проходження служби на посту міністра національної оборони поляка Рокосовського.

У 1949–1956 він виконав велику роботу по реорганізації польської армії, підйому її обороноздатності і боєготовності у світлі сучасних вимог. Одночасно був заступником голови Ради Міністрів Польщі і членом Політбюро ЦК Польської об'єднаної робочої партії. Після смерті Й. В. Сталіна і президента Болеслава Берута польський уряд звільнив його від займаних постів.

Повернення в СРСР[ред.ред. код]

З листопада 1956 по червень 1957 — заступник Міністра оборони СРСР, по жовтень 1957 — Головний інспектор Міністерства оборони СРСР із залишенням на посаді заступника Міністра оборони. З жовтня 1957 по січень 1958 — командувач військами Закавказького військового округу. З січня 1958 по квітень 1962 — заступник Міністра оборони СРСР — головний інспектор Міністерства оборони.

У 1956 році у зв'язку із загостренням ситуації на Близькому Сході виконував обов'язки командувача Закавказького військового округу.

У 1962 році, коли Маршал відмовив М. С. Хрущову написати «почорній і погустіше» статтю проти Сталіна, наступного дня його зняли з посади заступника Міністра оборони. Люди близькі до Рокосовського, зокрема беззмінний ад'ютант Рокосовського генерал-майор Кульчицький, пояснюють згадану вище відмову зовсім не відданістю Рокосовського Сталіну, а глибоким переконанням полководця в тому що армія не повинна брати участь в політиці.

З квітня 1962 по серпень 1968 — генеральний інспектор Групи генеральних інспекторів Міністерства оборони СРСР. Похований біля Кремлівської стіни.

Громадська діяльність[ред.ред. код]

Член РКП(б) з березня 1919. Член ВЦВК в 1936. Кандидат в члени ЦК КПРС з 1961. Депутат Верховної Ради СРСР 2,5-7 скликань.

Оцінки товаришів по службі[ред.ред. код]

Я много раз думал, почему все, кто так или иначе знал Рокоссовского, относились к нему с безграничным уважением. И ответ напрашивался только один: оставаясь требовательным, Константин Константинович уважал людей независимо от их звания и положения. И это главное, что привлекало в нём.

Хочу сказать несколько теплых, сердечных слов о общем любимце Красной Армии Константине Константиновиче Рокоссовском. Это один из выдающихся полководцев наших Вооруженных Сил. Командуя рядом фронтов, причём всегда на весьма ответственных направлениях, Константин Константинович своим упорным трудом, большими знаниями, мужеством, храбростью, огромной работоспособностью и неизменной заботой о подчинённых снискал себе исключительное уважение и горячую любовь. Я счастлив, что имел возможность на протяжении Великой Отечественной войны быть свидетелем полководческого таланта Константина Константиновича, его завидного во всех случаях спокойствия, умения найти мудрое решение самого сложного вопроса.

Он никогда не навязывал своих предварительных решений, одобрял разумную инициативу и помогал развить её. Рокоссовский умел руководить подчинёнными так, что каждый офицер и генерал с желанием вносил в общее дело свою долю творчества. При всём этом сам К. К. Рокоссовский и мы, командармы, хорошо понимали, что полководцем нашего времени без сильной воли, без своих твёрдых убеждений, без личной оценки событий и людей на фронте, без своего почерка в операциях, без интуиции, то есть без собственного «я», быть нельзя.

Вряд ли можно назвать другого полководца, который бы так успешно действовал как в оборонительных, так и наступательных операциях прошедшей войны. Благодаря своей широкой военной образованности, огромной личной культуре, умелому общению со своими подчинёнными, к которым он всегда относился с уважением, никогда не подчёркивая своего служебного положения, волевым качествам и выдающимся организаторским способностям он снискал себе непререкаемый авторитет, уважение и любовь всех тех, с кем ему довелось воевать. Обладая даром предвидения, он почти всегда безошибочно разгадывал намерения противника, упреждал их и, как правило, выходил победителем. Сейчас ещё не изучены и не подняты все материалы по Великой Отечественной войне, но можно сказать с уверенностью, что когда это произойдёт, К. К. Рокоссовский, бесспорно, будет во главе наших советских полководцев.

Костянтин Рокоссовський в формі Маршала Польщі

Військові звання[ред.ред. код]

Нагороди і увічнення пам'яті[ред.ред. код]

Flag of Russian Empire for private use (1914–1917) 3.svg Російська імперія

Flag of the Soviet Union (1923-1955).svg СРСР

Медалі

У 1970 році у Києві названо проспект його імені. У Чернігові є вулиця Рокосовського.

Твори[ред.ред. код]

  • Рокоссовский К. К. Солдатский долг. — М.: Воениздат, 1997.— 497 с., ил. — (Полководцы Великой Отечественной)
  • Рокоссовский К. К. На Берлинском и Восточнопрусском направлениях. // Военно-исторический журнал. — 1965. — № 2.
  • Рокоссовский К. К. Севернее Берлина. // Военно-исторический журнал. — 1965. — № 5.
  • Рокоссовский К. К. На Волоколамском направлении. На северных подступах к столице. // Военно-исторический журнал. — 1966. — № 11—12.
  • Рокоссовский К. К. Победа на Волге. // Военно-исторический журнал. — 1968. — № 2.
  • Рокоссовский К. К. На Центральном фронте зимой и летом 1943 года. // Военно-исторический журнал. — 1968. — № 6.
  • Рокоссовский К. К. Письмо главному редактору «Военно-исторического журнала» В. А. Мацуленко. // Военно-исторический журнал. — 1992. — № 3.

Див. також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Кардашов В. И. Рокоссовский. — М.: Молодая Гвардия, 1980.
  • Лубченков Ю. Н. Самые знаменитые полководцы России. — М.: Вече, 1999.
  • Дайнес В. О. Рокоссовский. Гений маневра. — М.: Эксмо; Яуза, 2008.
  • Константинов Кирилл. Рокоссовский. Победа НЕ любой ценой. — М.: Эксмо; 2008 ISBN 5-699-17652-7
  • Український радянський енциклопедичний словник. У 3-х т. Т. 3. — 2-ге вид. — Київ, 1987.
  • «Вулиці Києва, Довідник» УЕ, Київ-1995

Посилання[ред.ред. код]

Відео[ред.ред. код]

Міжнародне визнання та нагороди
Попередник:
Пій XII
Ватикан
Людина тижня
журналу «Тайм»

Time Magazine logo.svg
23 серпня 1942
Наступник:
Айра Ікер
США