Романенко Віталій Петрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Віталій Петрович Романенко
Vitaliy Romanenko.gif
Народився 13 липня 1926(1926-07-13)
Русанів, Броварський район
Помер 3 жовтня 2010(2010-10-03) (84 роки)
Країна СРСР СРСР, Україна Україна
Звання Полковник (СРСР) Полковник
Війни/битви Німецько-радянська війна
Нагороди
Орден Трудового Червоного Прапора Орден Вітчизняної війни I ступеня Орден Вітчизняної війни II ступеня
Орден Червоної Зірки
Орден Богдана Хмельницького III ступеня (Україна)

Віта́лій Петро́вич Романе́нко (* 19262010) — радянський олімпійський чемпіон зі стендової стрільби (у вправі «олень, що біжить», 441 очко — ОР) в Мельбурні 1956 року. Заслужений майстер спорту (1955). Заслужений тренер УРСР (1974). Учасник німецько-радянської війни, полковник ЗС СРСР, українець.

Чемпіон світу (1954) у стрільбі по мішені «олень, що біжить», неодноразовий чемпіон світу та Європи (1954-1962) в командних змаганнях. Чемпіон СРСР (1955-1962) в особистих і командних змаганнях.

Біографія[ред.ред. код]

Олімпійські медалі
Чоловіки Стрілецький спорт
Представник СРСР СРСР
Олімпійські ігри
Золото 1956 Мельбурн Стендова стрільба

Народився 13 липня 1926 року в селі Русанів (Броварський район Київської області), де й закінчив 7 класів. У 1940 році сім'я Романенків переїхала в Новосибірську область. Там Віталій у 1943 році пішов добровільно на фронт, де у 17-річному віці почав бойовий шлях на І Українському фронті у Польщі. Закінчив війну під Берліном.

У 1945 році продовжив службу в Київському військовому окрузі (місто Лубни, 25 Чапаївська дивізія) в званні лейтенанта. Почав займатися стрілковим спортом. У 1948 році міністр оборони СРСР генерал-полковник А.Гречко (у майбутньому маршал та Міністр оборони СРСР у 1967—1976 роках) перевіряв дивізію на вправність у стрільбі. Незважаючи на хворобу (висока температура), В.П. Романенко вийшов на вогневий рубіж. Стріляти треба було з карабіна й пістолета. Романенко В.П. показав відмінні результати (карабін - 30 із 30, пістолет - 50 із 50).

У 1953 році Романенку В.П. запропонували сформувати команду стрільців для участі в змаганнях Київського військового округу. Вона стала чемпіоном округу з дуельної стрільби. Після цих змагань Віталій Петрович був зарахований до збірної команди округу для участі в чемпіонаті Радянської Армії, де завоював дві срібні та одну бронзову медалі. Далі були змагання чемпіонату України, на них також завойовано дві срібні і одну бронзову медалі. У вересні в складі збірної України виступав на чемпіонаті Радянського Союзу і здобув срібну медаль.

У 1954 році був зарахований до збірної Радянського Союзу і в її складі поїхав на Чемпіонат світу в Каракас (Венесуела), де здобув 5 золотих і одну срібну медалі, став триразовим чемпіоном і здобув звання заслуженого майстра спорту.

У 1955 році на Чемпіонаті світу в Осло (Норвегія) здобув дві золоті та срібну медалі. 1956 року відбувся Чемпіонат Європи в Гельсінкі, де Романенко В.П. завоював три золоті медалі. На званий прийом, влаштований президентом країни, були запрошені й учасники-чемпіони. І тут стався прикрий інцидент: фінський стрілець, який пообіцяв отримати перемогу на чемпіонаті, але поступився В.П. Романенку, під час урочистостей підійшов до Віталія Петровича з подарунком — фінкою. Але коли фін став витягати з чохла «подарунок», Романенко насторожився і схопив оголене лезо рукою. Лікарі наклали на поранення 8 швів. Був проведений інтенсивний курс лікування в Москві, і за три дні до вильоту команди на Олімпійські ігри консиліум лікарів дав дозвіл для участі.

Австралія, 1956 рік, Мельбурн, XVI Олімпійські ігри. Романенко В.П. був упевнений у своїй перемозі, показав найкращий результат зі світовим і олімпійським рекордом, які стоять і до цього часу під його прізвищем, ще ніким не побитий. Не зробивши ще двох пострілів, він уже став чемпіоном.

А далі Романенко В.П. неодноразово доводив свій особливий дар на багатьох змаганнях: 1958 рік — Москва, Чемпіонат світу — дві золоті, одна срібна медалі; 1959 рік — Чемпіонат Європи, Бухарест — дві золоті, одна срібна медалі; 1960 рік — Чемпіонат Європи, Мілан — золота і бронзова медалі; 1962 рік — Чемпіонат світу, Каїр — дві золоті медалі; 1963 рік — Чемпіонат Європи, Мюнхен — золота медаль; 1964 рік — Чемпіонат Європи, Угорщина, Печ — золота медаль. З 1953 по 1964 рр. кожного року брав участь у чемпіонатах Радянського Союзу і одержав 20 золотих і 4 срібні медалі.

З 1965 року — тренер збірної команди Радянського Союзу і олімпійської збірної. Тренер збірної України і Радянської Армії. Заслужений тренер України. Підготував і виховав двох олімпійських чемпіонів (О. Газов, Я. Железняк), 8 чемпіонів світу, 8 чемпіонів Європи, багато чемпіонів Радянського Союзу та України, Радянської Армії.

За великі успіхи у спорті на міжнародній арені нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора, а в Київському військовому окрузі був заснований перехідний приз імені Романенка, який розігрується щороку серед офіцерського складу. Нагороджений Міжнародною федерацією стрільби Золотим знаком «Міжнародний майстер спорту».

Література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]