Романова Олександра Петрівна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Олександра Петрівна Романова (Олександра-Фредеріка-Вільгельміна, принцеса Ольденбургська) (1838, Німеччина — 1900, Київ), Велика княгиня, дружина Великого князя Миколи Миколайовича, брата імператора Олександра ІІ, засновниця Покровського жіночого монастиря в Києві.

Біографія[ред.ред. код]

Донька принца Петера (Петра Георгійовича) Ольденбурзького, онука Великої княгині Катерини Павлівни, сестри імператорів Олександра І та Миколи І, тітка імператора Олександра ІІІ, двоюрідна бабка останнього імператора Миколи ІІ.

1856 року вона вийшла заміж за Великого князя Миколу Миколайовича, прийняла православ'я та нове ім'я — Олександра Петрівна. 1879 року Велика княгиня зазнала тяжкої травми хребта від падіння з карети на бруківку, коли її понесли коні. З 1881 року жила в Києві — спочатку у Маріїнському палаці, а потім в будинку своєї подруги графині Колонна-Чосновської на Липках.

Княгиня ще у Петербурзі була знаною своєю безкорисливою опікою богоугодними закладами, а в Києві вона вирішила заснувати жіночий монастир. 1888 року вона за власний кошт викупила землю, а 1889 року заснувала Покровський монастир. Після смерті чоловіка (1891) вона прийняла чернечий постриг з іменем Анастасія.

Кілька складних операцій та постійна молитва повернули їй можливість ходити. Відтоді ікона Почаївської Божої Матері, подарована її батьку ченцями Почаївської Лаври, стала однією з головних святинь заснованого нею монастиря.

Кенотаф Олександри Петрівни на території монастиря

Монастир став частиною її життя. В обителі було створено цілу систему благочинних закладів. Тут діяли безкоштовна аптека та амбулаторія (приймала в день до 500 хворих), жіноча стаціонарна лікарня, церковно-парафіяльна школа для дівчат, майстерні, странноприймальний дім, притулки для вдів і дівок, які бажали жити в монастирі, не приймаючи постригу, для сиріт, для невиліковних жінок, для сліпих. Медичні заклади монастиря відповідали останньому слову тодішньої науки та техніки. Саме тут з'явився перший в Києві рентгенівський апарат. Обов'язки сестер милосердя виконували самі черниці. Сама Велика княгиня, яка колись була асистенткою відомого Сергія Боткіна, допомагала під час хірургічних операцій. В монастирських медичних закладах працювали найкращі київські лікарі, зокрема Данило Заболотний. Смертність серед пацієнтів становила всього 4 %.

1896 року монастир і свою двоюрідну бабку відвідав імператор Микола ІІ з родиною. Вони взяли участь у закладці нового найбільшого храму обителі — Микільського собору, а також пожертвували кошти на будівництво собору та розбудову медичних закладів.

Померла у обітелі, яку заснувала і розвивала. Була там похована на місці, яке вибрала сама. В 1951 році перенесена на Лук'янівський цвинтар.

Примітки[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]