Романо-германська правова сім'я

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Романо-германська правова сім'я — сукупність національних правових систем, які мають загальні закономірності розвитку і подібні ознаки, що склалися на основі римського цивільного права і його пристосування (у поєднанні з канонічним правом, доктринальним правом університетів і місцевих норм-звичаїв) до нових національних умов при домінуванні закону серед інших джерел права. До зони континентального права входять правові системи держав Європейського континенту, в тому числі Франція, Німеччина, Італія, Бельгія, Іспанія, Швейцарія, Португалія, Австрія, Угорщина, тяжіють до нього також латиноаме­риканське, скандинавське право та право Японії. Належать до цієї сім'ї за більшістю ознак, насамперед за техніко-конструктивним особливостями, і правові ­системи України, Росії, Болгарії та деякі інші. Проте російські науковці мають тенденцію наголошувати на певній окремішності Росії.[1]

Історія розвитку романо-германської правової сім'ї[ред.ред. код]

     Романо-германська правова сім'я зазнала кілька періодів у своєму розвитку. Хронологічно вирізняють такі:

  1. Перший етап — період звичаєвого права і писаного римського права (до XIII століття);
  2. Другий етап — відродження вивчення римського права в університетах (XIII–XVIII ст.);
  3. Третій етап — період ко­дифікації, завершення формування романо-германської право­вої сім'ї як цілісного явища (XVIII — і до нашого часу)[2].

Перший етап[ред.ред. код]

    Перший етап — це період звичаєвого права (V-ХІ). На ньому створюються передумови для формування єдиної системи континентального права. Після падіння Римської імперії германські народи принесли в галузь права свої національні звичаї, своє національне германське право. Воно складалося переважно з неписаних звичаїв, що існували в народній пам'яті і часто були позбавлені належної ясності й визначеності. Германське право було досить примітивним, оскільки було пристосоване лише до вкрай нескладних умов натурального господарства, наповнене принципами спрощеного колективізму — родинного, родового, громадського. У V–VIII статтях закони германських племен, що переважно складалися з їх звичаїв, уперше були записані латиною. Йдеться про так звані варварські правди(leges barbarorum), або закони варварів. Найдавніша з тих, що дійшли до нас, — Салічна правда (496). З VI століття більшість германських племен уже мала свої варварські закони.

Другий етап[ред.ред. код]

    Другий етап — етап формування романо-германської правової сім'ї (XII–XVIII). На думку багатьох компаративістів, саме його слід вважати часом, коли з наукової точки зору з'являється система романо-германського права. Рене Давид характеризував цей період як такий, коли нове суспільство знову почало розуміти необхідність звернення до права, оскільки тільки право може забезпечити порядок і безпеку. Передові верстви суспільства вимагали від панівних класів того, щоб всі суспільні відносини базувалися тільки на праві, щоб був усунений режим анархії і сваволі. У цей час зароджується ідея рецепції римського права. Можна умовно виокремити п'ять обставин, що суттєво вплинули на формування романо-германського права в даний період:

  1. Рецепція римського права.
  2. Діяльність європейських університетів.
  3. Вплив канонічного права.
  4. Створення міського права .
  5. Створення торговельного права.

    Із подальшим розвитком європейського суспільства змінюється не тільки ставлення до права, а й уявлення про нього. В університетських програмах та курсах пріоритетне ставлення до римського права поступово трансформується у намір формулювати такі принципи права, які були виразом не тільки академічних, а й раціональних начал. Ця нова течія, напрям, школа (теорія, [[доктрина]) природного права остаточно затверджується в університетах Європи в XVII–XVIII ст. Тут розроблялись і реалізовувались нові ідеї, постулати, теоретичні положення, що формували «краще право» «нове право», «справедливе право», виявлялися зв'язки права з філософією, релігією, мораллю.

Третій етап[ред.ред. код]

     Третій період асоціюється з посиленням розвитку законодавства в європейських країнах і кодифікацією. Буржуазні революції змінили докорінно або відмінили як такі феодальні правові інститути. Закон стає основним джерелом романо-германського права. У ХІХ столітті в більшості країн Європейського континенту приймаються численні кодекси.     У наш час кодекси (поряд з іншими правовими актами і насамперед із звичайними чинними законами) регулюють практично всі важливі сфери суспільного життя. Вони в романо-германській правовій сім'ї є основними джерелами права. На вершині піраміди нормативно-правових актів у системі романо-германського права знаходяться конституції та конституційні закони, вища юридична сила яких та вплив на зміст і процес розвитку системи романо-германського права є беззаперечні. Великі революційні зміни торкнулися також правових інститутів і галузей публічного права. Вони викликані насамперед зміною стосунків між громадянином і державою, визнанням і подальшим розширенням прав і свобод людини і громадянина, реформуванням системи державної влади, що відбулося після прийняття конституцій (визнання принципу поділу влади, поява конституційних судів). У ХХ столітті відбувається зближення національних правових систем з міжнародним правом.

Джерела в романо-германській правовій сім'ї[ред.ред. код]

    Для всіх правових систем романо-германської сім'ї загальними є такі джерела права:

  1. нормативно-правові акти;
  2. міжнародні договори;
  3. правові звичаї;
  4. судова практика (судові прецеденти);
  5. правова доктрина;
  6. загальні принципи права.

    Основним джерелом права у країнах романо-германської правової сім'ї є нормативно-правовий акт — офіційний письмовий документ, що містить загальнообов'язкове правило поведінки (норму права). Видані органами законодавчої влади, а також іншими уповноваженими органами нормативно-правові акти, що містять норми права, які юристам належить тлумачити і застосовувати для винесення рішення з конкретних справ, складають у країнах романо-німецької правової сім'ї певну ієрархічну систему.
     Верхній щабель цієї системи належить конституції, або, як вони називаються у деяких країнах, конституційним законам. За нормами, що містяться в конституціях, визнається найвища юридична сила.
      Конституції більшості країн, що належать до романо-німецької правової сім'ї, наголошують на принципі, згідно з яким міжнародно-правові акти після їх ратифікації мають пріоритет над актами національного законодавства. Проте норми міжнародних договорів не можуть протирічити конституції.
      Значну роль в системах романо-германської правової сім'ї відіграє кодифікація. Вона дозволяє упорядкувати норми права шляхом переробки чинного законодавства і створення в процесі правотворчості єдиного, логічно, юридично і соціально цілісного, внутрішньо і зовнішньо узгодженого нормативно-правового акта. Практично в усіх країнах романо-германського права ми знаходимо п'ять основних кодексів: кримінальний, цивільний, кримінально-процесуальний, цивільно-кримінальний та комерційний (торговельний). Кодекси серед юристів зазвичай мають підвищений авторитет. Це пояснюється низкою їх характерних рис:

  1. у кодифікованому акті, як правило, формулюються норми, що регулюють найважливіші питання суспільного життя, які визначають нормативні основи тієї чи іншої галузі (інституту) законодавства;

  2. кодификація спрямована на створення більш стійких, стабільних норм, розрахованих на тривалий період їхньої дії;

  3. кодекс є підсумком удосконалення законодавства, зведеним актом, упорядкованою сукупністю взаємозалежних приписів. Він є єдиним, внутрішньо пов'язаним документом, що містить як перевірені життям, суспільною практикою чинні норми, так і нові правила, обумовлені динамікою життя, потребами розвитку суспільства.

Крім законів, право країн романо-німецької правової сім'ї включає багато норм, що видаються не парламентом, а іншими державними органами. Йдеться про регламенти, декрети, адміністративні циркуляри, що видаються виконавчими органами влади.
    Особливе положення в системі джерел романо-німецької правової сім'ї займає звичай. Закон як писаний нормативно-правовий акт для правильного розуміння його приписів і правильного застосування в деяких випадках вимагає з'ясування змісту і спрямованості звичаю, на основі норм якого цей закон базується. Крім того, навіть деякі поняття, категорії, що використовуються в юриспруденції, потребують пояснення з точки зору звичаю. Звідси стає зрозумілим, що звичай може діяти не тільки як доповнення до закону, а й нарівні з ним. Проте роль звичаю у країнах романо-німецької правової сім'ї дуже обмежена.
    Суперечливою є думка щодо питання про судову практику як джерела романо-німецького права. Проте аналіз реальної дійсності дозволяє зробити висновок про те, що судова практика в ряді випадків може відігравати роль допоміжного джерела права. Свідченням тому є велика кількість судових збірників і довідників, а також помітне значення і роль касаційного прецеденту у формуванні права.враховуючи прагнення юристів усіх цих країн спиратися у своїх рішеннях на закон, можна говорити про судовий прецедент лише як про деякий виняток, що не порушує основоположного принципу верховенства закону.
      Протягом тривалого часу в романо-німецькій правовій сім'ї головним джерелом права була наукова доктрина, яка, головним чином, була відпрацьована в університетах у ХІІІ-ХІХ ст. Лише відносно нещодавно, з перемогою ідей демократії і запровадженням кодифікації, первинність доктрини була замінена домінуванням закону. Особливо помітна роль доктрини при розгляді права не тільки як сукупності норм права, а й як складного механізму регулювання суспільних відносин, що, до речі, властиве саме юридичній науці країн, які належать до романо-німецької правової сім'ї. Ось тоді її роль виявляється саме в тому, що доктрина створює понятійно-категоріальний апарат, яким користується і законодавець. Вона розробляє методи, з допомогою яких вивчають право, застосовують і тлумачать його.
     Довготривалий вплив школи природного права зумовив те, що у романо-німецькій правовій сім'ї широко використовують загальні принципи права, які юристи можуть знайти в самому законі, а в разі необхідності — поза законом. Ці принципи свідчать про підпорядкування права ідеї справедливості у вигляді, як остання розумілася у відповідну епоху і певний момент[3].

Ознаки систем романо-германської правової сім'ї[ред.ред. код]

    Для сім'ї романо-германського права характерні такі спільні ознаки[4]:

  1. Формування на основі рецепції (запозичення) римського права, яке після розпаду Західної Римської імперії більше семи століть було «мертвим», нечинним правом, та канонічного права.

  2. Єдине розуміння сутності права, що склалося завдяки дослідженню і викладанню римського та канонічного права в європейських університетах. Перший з них — Болонський — заснований у 1088 р., а у XV ст. в Європі діяло вже більше 60 університетів.

  3. Єдине розуміння норми права, котра розглядалася як абстрактне, загальне та неперсоніфіковане правило поведінки, що може неодноразово застосовуватися до невизначеної кількості випадків та осіб.

  4. Основним джерелом права виступає нормативно-правовий акт, головним з яких в ієрархії, починаючи з ХІХ ст., є закон. Інші джерела права також визнаються, але мають другорядне значення.

  5. За деякими винятками, не визнаються правотворчі повноваження судді та судові прецеденти.

  6. Визнається поділ права на публічне та приватне, а також на відносно виокремлені галузі (конституційне, цивільне, кримінальне, адміністративне та ін.).

  7. Усі основні галузі права кодифіковані.
  8. Загальний поняттєвий фонд та термінологія, тобто подібність правових понять і категорій, які використовуються у кожній національній правовій системі.

  9. Наявність системи загальних принципів, на яких базується правовий порядок. Деякі з них зафіксовано в законодавстві (наприклад, заборона зловживати правом, порушувати рівноправність чоловіків і жінок).

  10. Пріоритет матеріального права над процесуальним.

Див. також[ред.ред. код]

  1. Правова система
  2. Римське право
  3. Англосаксонська правова сім'я

Примітки[ред.ред. код]

  1. Скакун О. Ф. Теорія держави і права: Підручник / Пер. з рос. — Харків: Консум, 2001. — 664 с.
  2. Зайчук О. В., Оніщенко Н. М. Теорія держави і права. Підручник / За ред. О. В. Зайчука, Н. М. Оніщенко. — К.: Юрінком Інтер, 2006. — 688 с.
  3. Теорія держави і права: Навч. посіб. / А. М. Колодій, |в. В. Копейчиков, С. Л. Лисенков та ін.; За заг. ред. С. Л. Лисенкова В. В., КопєйчиковаІ. — K.; Юрінком Інтер, 2003 — с.313-316.
  4. Загальна теорія держави і права: [Підручник для студентів юридичних вищих навчальних закладів] / М. В. Цвік, О. В. Петришин, Л. В. Авраменко та ін.; За ред. д-ра юрид. наук, проф., акад. АПрН України М. В. Цвіка, д-ра юрид. наук, проф., акад. АПрН України О. В. Петришина. — Харків: Право, 2009. — c.564.

Джерела[ред.ред. код]

  1. Загальна теорія держави і права: [Підручник для студентів юридичних вищих навчальних закладів] / М. В. Цвік, О. В. Петришин, Л. В. Авраменко та ін.; За ред. д-ра юрид. наук, проф., акад. АПрН України М. В. Цвіка, д-ра юрид. наук, проф., акад. АПрН України О. В. Петришина. — Харків: Право, 2009. — c.565-566.

  2. Теорія держави і права: Навч. посіб. / А. М. Колодій, |в. В. Копейчиков, С. Л. Лисенков та ін.; За заг. ред. С. Л. Лисенкова В. В., КопєйчиковаІ. — K.; Юрінком Інтер, 2003 — с.313-316.

  3. Скакун О. Ф. Теорія держави і права: Підручник / Пер. з рос. — Харків: Консум, 2001. — 664 с.

  4. Зайчук О. В., Оніщенко Н. М. Теорія держави і права. Підручник / За ред. О. В. Зайчука, Н. М. Оніщенко. — К.: Юрінком Інтер, 2006. — 688 с.

  5. Порівнянльне правознавство. Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів / В. Д. Ткаченко, С. П. Погребняк, Д. В. Лук'янов; За ред. В. Д. Ткаченка. — X.: Право, 2003. — 274 с