Роман про Ренара

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
«Роман про Ренара»
Reineke.1498.jpg
Оригінал "Roman de Renard"
Жанр епос
Автор Q1968124 / середньовічний епос

Роман про Ренара (фр. «Roman de Renard») — анімалістичний французький епос про хитрого лиса Ренара, в якому алегоричній формі розкривались актуальні проблеми суспільного життя.

Історія циклу[ред.ред. код]

Цикл став відомий під назвою «Роман про Ренара». Єдність твору визначається задумом створити у циклі оповідань картину звичаїв і законів феодального суспільства. До сприйняття алегоричної оповіді читача готує своєрідне попередження, що у творі йдеться про нові порядки, характерні для життя середньовічного міста. Герої й конфлікти нового епосу не схожі на те, що було представлено у картинах античного світу й описано у рицарських романах. Як давно минулі згадуються події, пов'язані з іменами Париса з міфів та «Іліади», Трістана з рицарського роману. У жартівливому тоні автор обіцяє розповісти про війну, яку ведуть Ренар і Вовк. У кожному оповіданні йдеться про нові пригоди й витівки героя.[1]

Сюжет роману[ред.ред. код]

Стосунки між звірами у «Романі про Ренара» побудовані за зразком ієрархії станів у тогочасних європейських державах із тією ж системою соціальних відносин. Це створює можливість в алегоричній формі відтворити типові явища сучасного авторам суспільства. Правитель держави тварин — лев Нобль (Благородний) — оточений своїми васалами — зграєю хижаків, серед яких виділяються похмурий вовк Ізегрім із його ненаситною вовчихою, ненажера Ведмідь, лукавий кіт Тьєбо, тупий і боягузливий баран Белін, віслюк Бернар. Лис Ренар — уособлення свавілля, підступності, насильства. Витівки Ренара, безкарність його зухвалих учинків — свідчення того, що у суспільстві. панує право дужчого й нахабнішого. Ренар не боїться лева, знущається з чиновних і нечиновних звірів, але боїться простого селянина, бо він розумніший, здатний захистити себе. Авторитет його суддівських рішень визнають й інші звірі. У творі досить відчутно виявляються традиції народних казок про тварин.[2]

Наступник Ренара — лис Микита[ред.ред. код]

«Роман про Ренара» здобув загальноєвропейську популярність. Переробки творів про Лиса відомі у багатьох європейських літературах Середньовіччя. Мотиви цього сюжету розробляв І. Франко у творі «Лис Микита». У статті «Хто такий „Лис Микита“ і звідки родом?» Франко зробив короткий огляд виникнення й поширення мотивів про хитрого лиса у світовій літературі, починаючи з часів, коли «в старім Вавілоні оповідання про звірів дуже подібні до наших байок… списувано на глиняних табличках», і до того часу, коли, воюючи «за святий хрест», християни спілкувалися з різними народами, "попереймали від них велику силу оповідань та байок… списували їх, перероблювали, сплітали до купи зі своїми власними, і так повстала в Європі величезна сила гарних повістей та поем, що довгі роки були духовним кормом наших прадідів і ще й досі не перестали нам подобатися. От тоді-то була зложена й наша повість про «Лиса Микиту». Розкриваючи свої принципи переробки художнього твору іноземної літератури, розуміння того, як зробити його надбанням іншої національної культури, І. Франко визначив завдання, які стали головними вимогами з сучасній теорії художнього перекладу:

« «Я бажав не перекласти, а переробити стару повість про лиса, зробити ЇЇ нашим народним добром, надати їй нашу національну подобу. Я, так сказати, на чужий, позичений рисунок накладав наші кольори».[3]  »

Про те, як блискуче реалізовано поставлене митцем завдання, свідчать фрагменти його твору, в яких у віршованій формі змальовано ті ж ситуації, що складають українську народну казку, зокрема, про те, як І Лис вчив Вовка рибу ловити. У Пісні першій оповідається про те, як Лис побачив «хлопа», що їхав із рибою на торг:

«От мій зиск»,— промовив стиха…
Взяв Микиту за хвостину
Та й на віз між рибу кинув,
Сів і їде в добрий час.
А Микита, той проноза,
Ну ж метати риби з воза…[4]

Відома за казкою ситуація, коли Вовк ловив рибу в ополонці, у Франка відбувається з вовчицею. У Пісні одинадцятій твору «Лис Микита» розповідається, як Лис переконав Вовчицю, що, послухавши його, вона наловить багато риби. Він таким «щирим чинився», Що повірила вона:

Поквапно на лід присіла,
В ополонку хвіст встромила,
Та й держить, держить — дурна!
«Лисе,— каже,— щось щипає!»
«Цить, то риба так хапає».
А то хвіст хапав мороз..[5]/

Примітки[ред.ред. код]

  1. Кирилюк З. В. Література Середньовіччя. Харків, «Ранок», 2003.
  2. Кирилюк З. В. Література Середньовіччя. Харків, «Ранок», 2003.
  3. Кирилюк З.В. Література Середньовіччя. Харків, "Ранок", 2003.
  4. Іван ФРАНКО ЛИС МИКИТА http://abetka.ukrlife.org
  5. Іван ФРАНКО ЛИС МИКИТА http://abetka.ukrlife.org

Див. також[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • Іван ФРАНКО ЛИС МИКИТА http://abetka.ukrlife.org/
  • Кирилюк З. В. Література Середньовіччя. Харків, «Ранок», 2003.