Ервін Роммель

Ервін Ойген Йоганнес Роммель
Erwin Eugen Johannes Rommel
Прізвисько	"Wüstenfuchs" («Лис пустелі»)
Народився	15 листопада 1891(18911115) Хайденхайм, Королівство Вюртемберг, Німецька імперія
Помер	14 жовтня 1944 (52 роки) Блауштайн, Баден-Вюртемберг, Третій Рейх
Країна	Німецька імперія Веймарська республіка Третій Рейх
Приналежність	Рейхсхеер Рейхсвер Вермахт
Вид ЗС	Сухопутні війська Німеччини
Рід військ	танкові війська
Роки служби	1911—1944
Звання	генерал-фельдмаршал
Командування	7-а танкова дивізія Африканський корпус Танкова армія «Африка» група армій «E» група армій «B»
Війни/битви	Перша світова війна Друга світова війна
Нагороди
Підпис

Е́рвін О́йген Йога́ннес Ро́ммель (нім. Erwin Eugen Johannes Rommel; * 15 листопада 1891, Хайденхайм — † 14 жовтня 1944, Блауштайн) — німецький воєначальник часів Третього Рейху, генерал-фельдмаршал (1942) Вермахту. Кавалер Лицарського хреста Залізного хреста з Дубовим листям, Мечами та Діамантами (1943). Один з найславетніших генерал-фельдмаршалів нацистської Німеччини, що здобув величезну повагу, як серед німецьких та італійських солдат, так і серед вояків противника.

За бойові заслуги на італійському фронті Першої світової війни був нагороджений орденом Pour le Mérite. З початком Другої світової війни Ервін Роммель відмінно зарекомендував себе в якості командира 7-ї танкової дивізії в ході Французької кампанії 1940 року. Однак, феноменального успіху та слави Роммель здобув за часів командування німецько-італійськими військами в Північно-Африканській кампанії, вважаючись одним з найбільш досвідчених командувачів з ведення бойових дій в умовах пустелі, за що отримав прізвище «Лис пустелі» (нім. Wüstenfuchs,  listen^{опис файлу} ). У 1944 на Західному фронті очолював війська Вермахту, що протистояли союзникам в ході вторгнення в Нормандію.

Один з небагатьох німецьких воєначальників, який не брав участь в нацистських воєнних злочинах. Західними союзниками, проти яких постійно боровся фельдмаршал (він ніколи не був призначений на Східний фронт), Роммель вважається найгуманнішим та найбільш досвідченим військовим професіоналом. Війська його Африканського корпусу ніколи не були звинувачені у воєнних злочинах. Поводження із солдатами противника, що були захоплені ним під час боїв в Африці, відповідало нормам міжнародного права. Крім того, Роммель повністю проігнорував наказ вищого керівництва нацистської Німеччини щодо страти захоплених командос та десантників, а також військових й цивільних осіб єврейського походження всюди, де генерал-фельдмаршал керував веденням бойових дій.

Після провалу заколоту 20 липня 1944, коли було скоєно невдалий замах на Гітлера, один із змовників назвав ім'я Роммеля, хоча Роммель у змові безпосередньої участі не брав. Враховуючи видатні заслуги генерал-фельдмаршала та величезну шану німецького народу, Гітлер вирішив прибрати Роммеля тихцем. 14 жовтня 1944, за однією із версій в обмін на гарантії для його родини, Роммель наклав на себе руки, прийнявши ціанистий калій. За наказом Гітлера Роммель, як національний герой Третього рейху, був похований з усіма військовими почестями. 18 жовтня 1944 — день його похорону — був оголошений днем національного трауру.

Біографія

Ранні роки

Ервін Ойген Йоганес Роммель народився 15 листопада 1891 року в Хайденхаймі, в 45 км від міста Ульм, в родині простого шкільного вчителя Ервіна Роммеля старшого (1860—1913); його мати Хелен фон Луц була дочкою колишнього президента уряду Вюртемберга.

У Ервіна було два брати: Карл і Герхард. Карл згодом став успішним стоматологом, а Герхард — оперним співаком. Крім того, у нього була сестра, Хелен, яку він дуже кохав. Згодом вона стала вчителем мистецтва та рукоділля у вальдорфській школі в Штутгарті.

Дитинство його було не просто бурхливим, а буйним. Він постійно ставив перед собою складні завдання і з непереборною завзятістю добивався успіху. У 14-літньому віці, Роммель зі своїм товаришем побудували повномасштабний планер, який зміг літати на короткі відстані. Роммель планував стати інженером, і все життя демонстрував надзвичайні технічні здібності, але, в липні 1910 року, несподівано для усієї родини, поступив на службу в армію. Військові терені Роммель вибрав всупереч волі батька, який походив з сім'ї потомствених вчителів і хотів, щоб його син також продовжував сімейну традицію, тим більше, що військових в роду Роммеля ніколи не було. Для початку своєї кар'єри він обрав місцеву піхотну частину, 124-й (6-й Вюртембергський) піхотний полк, де став фанен-юнкером. Через три місяці служби Роммель отримав звання капрала, а ще через 6 — сержанта. У березні 1911 року він вступив до офіцерської військової школи в Данцигу (сьогодні Гданськ). У січні 1912 році по закінченню військового училища став лейтенантом. Про свої однокурсників Роммель згадувати не любив. І взагалі заняття в академії викликали в нього непоборну нудьгу. Зубріння і нескінченні повторення пройденого виводили його із себе.

Після отримання офіцерського звання, Роммель повернувся назад до своєї частини. Навчаючись в офіцерській школі, він познайомився зі своєю майбутньою дружиною, Люсі Моллен. Офіційно вони одружилися 27 листопада 1916 в Данцигу. Єдина їхня дитина, син Манфред, народився в переддень Різдва 1928 року.

З 1912 року і до початку Першої Світової Війни Роммель служив полковим офіцером і відповідав за набір новобранців в Вайнгартені. Бойові товариші прозвали його «життєрадісний лейтенант з Вайнгартена». Він користувався авторитетом у солдатів і був на хорошому рахунку у командування. Юний Роммель був не тільки хорошим солдатом «зі світлою головою» і швидкою реакцією, але і відмінним спортсменом — загартованим, сильним, спритним, витривалим.

Військова кар'єра

• 19 липня 1910 — фанен-юнкер
• 27 січня 1912 — лейтенант
• 18 вересня 1915 — обер-лейтенант
• 18 жовтня 1918 — гауптман
• 1 квітня 1932 — майор
• 1 березня 1935 — оберст-лейтенант
• 1 серпня 1937 — оберст
• 1 серпня 1939 — генерал-майор
• 1 січня 1941 — генерал-лейтенант
• 1 липня 1941 — генерал танкових військ
• 30 січня 1942 — генерал-полковник
• 22 червня 1942 — генерал-фельдмаршал

Перша світова війна

2 серпня 1914 полк Роммеля був відправлений на Західний фронт, сам же Роммель приєднався до нього кілька днів по тому, закінчивши всі свої справи в Вайнгартені. Лейтенант Роммель прийняв свій перший бій, коли йому виповнилося 23 роки, і з початку своєї бойової кар'єри Роммель показав себе хоробрим офіцером. Незабаром в полку заговорили про його сміливість і рішучість. Він став першим з лейтенантів свого полку, кому був вручений Залізний Хрест першого класу: у вересні 1914 року Роммель був поранений в ногу, коли бився в штиковій бійці відразу з трьома французами, так як скінчилися набої. Високу нагороду він отримав в січні 1915 року, а незадовго до цього, наприкінці вересня 1914 року, відразу ж після початку бойових дій, мужність і відвага принесли йому бажану всіх німецьких фронтовиків нагороду — «Залізний хрест» 2-го ступеня. Влітку 1915 року він був підвищений в обер-лейтенанти і призначений командиром роти.

У вересні-жовтні Роммель був переведений в гірські частини для тренувань. Наприкінці 1916 року Роммеля відправили на Східний (Карпатський) фронт, де він бився з румунами. У травні 1917 року його переводять на Західний фронт, а в серпні того ж року знову на Карпатський фронт, де він брав участь у штурмі гори Косна та Капоретто. За свої самовіддані дії при штурмі Капоретто, де Роммель з невеликою кількістю вояків розбив італійців, які суттєво переважали німців у силі. Під час двох боїв загін Роммеля, втративши лише 30 вбитих і поранених, захопив гору Матажюр (італ. Matajur) й примусив капітулювати італійські війська, які мали 150 офіцерів, 9 000 солдат та 81 артилерійську гармату. За цей подвиг Роммель був представлений до «Pour le Mérite» і отримав звання гауптмана. Роммель став одним з небагатьох молодих офіцерів, хто отримав таку нагороду, як «Pour le Mérite». Зазвичай нею нагороджували виключно генералів. Незабаром Роммель відбув до центру розподілу молодих офіцерів, де і залишався до кінця війни. У середині грудня 1918 року він отримав призначення у свій старий полк в Вайнгартені.

Е.Роммель з Гітлером на параді. 30 вересня 1934

У всіх, без винятку, спогадах тих років про Ервіна Роммеля, говориться про «задоволення», з яким він бере участь у великих військових операціях і боях локального значення. Він ставився до будь-якої військової операції як до цікавої задачі, що вимагає оригінального і витонченого рішення. Йому подобалося придумувати такі плани, які дозволяли б малими силами перемагати формально більш сильного противника. Нерідко він особисто брав участь в атаках з окопів, перестрілках і розвідці. Здавалося, що він хоче бути відразу на всіх ділянках фронту і заміняти собою всю армію. Всі рішення він приймав швидко, якщо не сказати стрімко, але завжди скрупульозно продумуючи їх і ніколи не випускаючи з уваги можливості уникнути втрат.

Інтербеллум

Влітку 1919 року Ервін Роммель став командиром роти внутрішньої безпеки, а в січні 1921 — командиром роти в піхотному полку в Штуттгарті, якою він командував більше 10-ті років. У Штуттгарті Роммель залишався до жовтня 1929 року, коли він був призначений інструктором в піхотну школу в Дрездені. У той же час Роммель написав свою книгу «Піхота наступає» (нім. Infanterie greift an.), яка ґрунтувалася на його особистому досвіді, набутому під час Першої Світової Війни. Роммель ніяк не очікував, що його робота стане бестселером у нацистській Німеччині, а в Швейцарській армії зроблять з неї взагалі посібник з бойової підготовки! Канцлер Адольф Гітлер також прочитав його працю, яка справила на нього незабутнє враження.

У 1931 році Ервін Роммель нарешті отримав чин майора. Як і більшість молодших офіцерів рейхсверу — армії Веймарської республіки прихід в січні 1933 року нацистів до влади зустрів з байдужістю. У 1933 році отримав посаду командира батальйону в 17-му гірсько-піхотному полку, а через рік був підвищений до рангу оберст-лейтенанта (1934). У 1935 році призначений викладачем Військової академії, що знову відкрилася в Німеччині (була скасована в 1920 році відповідно до умов Версальського договору року 1919). Під час нацистського з'їзду 1936 року в Нюрнберзі познайомився з Адольфом Гітлером, будучи включений як один з представників армії в його свиту. Після цього Роммель, котрій не цікавився раніше політикою, стає ревним прихильником фюрера. У тому ж році він став військовим радником «Гітлерюгенду», але, незабаром через розбіжності з його керівником Б. фон Ширахом був змушений залишити свій пост і повернутися до академії. У 1938 році Роммель призначається комендантом Терезіанської військової академії (Вінер-Нойштадт) і отримує чин оберста. Під час Судетської кризи командував особливим батальйоном, який здійснював охорону штаб-квартири Гітлера.

Гітлер з генералами Вермахту на території Польщі під час військової кампанії. М.Борман, А.Гітлер, Е.Роммель, В. фон Райхенау. Польща. Вересень 1939

Друга світова війна. Початок

У вересні 1939 року Роммель був підвищений в генерал-майори, залишаючись на посаді начальника особистої охорони Адольфа Гітлера на весь час проведення Польської кампанії. У той же самий час Роммель усвідомив весь потенціал танкових дивізій і тактики бліцкригу.

Після закінчення бойових дій Роммель звернувся до фюрера з проханням призначити його командиром танкової дивізії. В оточенні Гітлера це прохання викликало здивування, тому що ніякого відношення до танків Роммель до цього не мав, вся його 30-річна військова служба була пов'язана тільки з піхотою. Але прохання свого улюбленця фюрер все ж задовольнив, віддавши наказ на призначення Роммеля на посаду командира 7-ї танкової дивізії.

«Це було досить нескромне прохання з мого боку — пізніше згадував Роммель. — Адже я не мав ніякого відношення до бронетанкових військ, і, крім мене, було досить генералів, у яких були куди більш вагомі підстави вимагати для себе командування».

15 лютого 1940 Роммель став командиром 7-ї танкової дивізії. Пізніше він згадував:

«Я губився в здогадах, що слід було вважати найгіршим фактором у стані моєї дивізії. Неповноту комплектації, відсутність сучасних бронемашин або розхитаність особового складу.»

Кожен офіцер дивізії знав, що замість усталених за нормативами чотирьох батальйонів в полках, в них було всього три, та ще оснащених переважно легкими танками чеського виробництва, які були в 2 рази легше новітніх французьких і англійських бронемашин. Тому жоден з військовослужбовців дивізії навіть не припускав, що їх частини можуть бути кинуті в атаку на противника. Всі вони глибоко помилялися. Що зробив Роммель? Роммель ввів строгу дисципліну, виснажливі тренування, постійні маневри, детальне вивчення солдатами всіх можливостей наявної техніки — все це призвело до того, що вже через два з половиною місяці дивізія була готова до виходу на поля битв.

Командир 7-ої танкової дивізії генерал-майор Е.Роммель в ході Французької кампанії. (червень 1940)

Французька кампанія

У ході підготовки німецького вторгнення в Нижні країни та до Франції (кодова назва План «Гельб» (нім. Fall Gelb) 7-а танкова дивізія Роммеля стала частиною 15-го моторизованого корпусу генерала Г.Гота, який розташовувався в центрі угруповання військ вторгнення.

10 травня 1940 Німеччина вторглася до Західної Європи. 12 травня 7-а танкова дивізія досягла Дінана, де була затримана у мостів, що були знищені, через річку Маас. Бельгійські війська артилерійським та снайперським вогнем чинили опір підрозділам дивізії Роммеля. Тоді, командир дивізії наказав підпалити місцеві будівлі, й маскуючись за димом, почав форсування на гумових човнах своїх солдат через річку. Особисто Роммель переправився на чолі другої хвилі атакуючих, з якими почав штурм протилежного берегу. 13 травня, після важких боїв, дивізія Роммеля в битві біля річки Маас розгромила дві французькі дивізії (1-у танкову та 4-у піхотну) й розгорнула стрімкий наступ вперед.

15 травня Роммель фактично досяг Вілле-Поль і продовжив своє просування на захід і до 20 травня досяг Арле. План Роммеля припускав обійти Аррас з півдня, а потім повернути на північ у напрямку на Лілль. 21 травня Роммель досяг району Аррас, де його передові частини були атаковані двома англійськими танковими полками (70 танків). Після того, як англійські танки завдали важких втрат німецькій піхоті і протитанковим артилерійським розрахунками, їх просування було зупинено за допомогою всього декількох 88-мм зенітних гармат Flak розташованих позаду німецьких бойових порядків. Це було вперше, коли 88-мм зенітні гармати застосовувалися проти наземних цілей, і незабаром вони стали відомими і страшними «вбивцями танків».

При підготовці наступу в центральній Франції, яке почалося 5 червня 1940 року, 7-а танкова дивізія Роммеля розташовувалася неподалік від берегової лінії, в містечку Аббевіль. 8 червня Роммель досяг околиць Руана, а 10 червня вийшов на берег Ла-Маншу поруч з Дьєпом. Просуваючись поздовж французького узбережжя вже 17 червня дивізія Роммеля досягла південних околиць морського порту Шербур на крайньому півночі півострову Котантен. 19 червня міський гарнізон Шербуру та майже в повному складі англійська піхотна дивізія на чолі з її командиром здалися йому. 25 червня 1940 битва за Францію була закінчена.

За шість тижнів кампанії Роммель втратив 2594 людини вбитими, пораненими і захопленими в полон. За той же самий період його солдати взяли в полон 100 тис. військових противника, у тому числі 4 адміралів, серед них командувача французьким Атлантичним флотом, та 17 генералів, знищили 70 літаків, захопили 500 танків, 14 літаків, 277 гармат, 64 протитанкових гармати, 5000 вантажівок, 2000 машин, 1500 кінських возів, і тонни провіанту і боєприпасів. Роммель із задоволенням включав всі трофеї до складу своєї дивізії. Ця практика йому ще стане дуже в нагоді в пустелях Північної Африки.

Командир 7-ої танкової дивізії генерал-майор Е.Роммель на параді в Парижі з нагоди перемоги та капітуляції Франції.

За успішні бойові дії у Франції Ервін Роммель отримав Лицарського хреста та чин генерал-майора.

За часів боїв за Францію 7-а танкова дивізія Роммеля отримала прізвисько «Дивізія-Примара», тому що ніхто не знав, де вона знаходиться в даний час, включаючи вище командування Вермахту і штаб самого Роммеля. Успіх 7-ої танкової дивізії у Франції, в першу чергу, ґрунтувався на швидкості і максимальній дистанції, що покривалася нею. Як командир 7-ї танкової дивізії, Роммель вдавав із себе безумовного військового лідера з унікальними методами командування. Роммель мав звичай керувати своїми частинами з передової, так як відчував важливість присутності командира поблизу своїх солдатів. Практично завжди Роммель йшов попереду, разом зі своїми розвідувальними підрозділами, іноді довго не виходячи на зв'язок з вищим командуванням, так як не хотів, щоб йому заважали. Роммель з'ясував для себе, що керівництво Вермахтом реально нічого не розуміє у веденні танкової війни, тому він просто обривав зв'язок, а доповідав пізніше. Його штаб критикував його за таку поведінку і іноді сам був нездатний визначити, де Роммель знаходився нещодавно. Нерідко траплялися випадки, що Роммель отримував наказ захопити яке-небудь бельгійське або французьке містечко. Він чесно виконував наказ, але при цьому його цілком могло «занести» ще на пару сотень кілометрів в сторону від визначеної цілі, і там він здобував несподіваної перемоги, іноді більш важливі, ніж були зазначені в наказі. Цими перемогами він ставив свого начальника, фон Рундштедта, в безглузде становище, виходило, що командувач групи армій погано планує військові операції, не використовує всі наявні можливості. У своїх листах до дружини Ервін Роммель писав, що Французька кампанія була «розважальної прогулянкою по Франції».

Командувач корпусом «Африка» Е.Роммель в пустелі Африки. Січень 1941

Африканська кампанія

Перші бої кампанії 1941 року

Зірковим часом для Ервіна Роммеля стала Африканська кампанія. З цього часу Роммеля почали кликати «Лисом пустелі» (причому як союзники, так і противники), через його непередбачуваність дій, феноменальні лідерські здібності командувача, військовий талант та майстерність імпровізацій у діях.

Роммель з генерал-губернатором Італійської Лівії Італо Гарібольді та генералом Йоганесом Штрейхом. Триполі. Лютий 1941

До лютого 1941 року війська Муссоліні в Північній Африці опинилися на грані повного розгрому. 9 грудня 1940 британці під командуванням генерала Річарда О'Коннора, розпочавши операцію «Компас» — наступ проти італійських військ — протягом двох місяців витіснили італійські війська з Єгипту, відкинули їх більше ніж на 600 миль, завдавши ним загальних втрат 130 000 чоловік та 400 танків, при власних всього 2 000 й готувалися до повного захоплення всієї Лівії. Гітлеру довелося виручати свого невдалого союзника. 6 лютого 1941 Роммеля, щойно підвищеного в ранг генерал-лейтенанта, викликали до Берліну і призначили командувачем невеликого механізованого об'єднання, котре мало горде ім'я «Німецький Африканський Корпус» (нім. Deutsches Afrika Korps), котрій відправлявся на допомогу італійській армії. До його складу входили лише дві дивізії (5-а легка і 15-а танкова), причому на їх перекидання відводилося кілька місяців, а Роммелю було наказане відбути до Триполі 12 лютого 1941.

14 лютого 1941 перші частини 5-ої легкої дивізії разом зі своїм командувачем, Ервіном Роммелем, висадилися в Триполі, де на початку травня до них приєдналася 15-а танкова дивізія. Прибувши на театр воєнних дій Роммель знайшов італійські частини (що мали лише 7 000 вояків після розгрому) майже небоєздатними й повністю деморалізованими в результаті поразок, завданих їм англійцями. Генерал негайно організував розвідку й невдовзі оцінивши обстановку Роммель прийшов до висновку, що противник, котрій йому протистояв, недостатньо сильний і до того ж його війська розкидані на значному просторі. Тому, не чекаючи повного зосередження всіх своїх сил, перекидання яких в Північну Африку затримувалася, він вирішив негайно перейти в наступ.

Вже 27 лютого корпус «Африка» мав перше бойове зіткнення з англійськими військами у Ель Агейла (Лівія), де Роммель розбив англійські війська під командуванням генерала Арчібальда Вавеля.

24 березня 1941 лише силами 5-ої легкої дивізії за підтримки 2-х італійських дивізій Роммель розпочав наступ, а 31 березня була проведена успішна атака англійських позицій у Мерса Брега. Командувач об'єднаними німецько-італійськими військами застосував тактику бліцкригу, що дуже добре зарекомендувала себе у Франції й виявилася для англійців в Африці чимось несподіваним, діяв напористо, рішуче та не гаючи часу, завдаючи удари по всіх напрямках та призводячи ворога в сум'яття. Корпус «Африка» продовжував тіснити британські частини, що відступали, на схід, рухаючись на Тобрук, який захищав шлях вглиб країни, до Нілу. Роммель, повністю ігноруючи протести та спроби головнокомандувача італійськими військами в Африці генерала Італо Гарібольді його зупинити, й маючи по суті, лише одну дивізію, без зволікань пройшов від Триполітанії, через Лівію до Кіренаїки і захопив Бенгазі. У ході проведеної ним операції Роммель розгромив 2-ю англійську бронетанкову дивізію і блокував у Тобруці до півтори дивізії противника, захопивши велику кількість полонених, зокрема 2 англійських генерали. Проте активні дії англійської авіації і флоту на Середземному морі призвели до гострої нестачі пального та продовольства у військах Роммеля.

Генерал-лейтенант Е.Роммель на фоні бомбардувальника Heinkel He 111 веде розмову з гауптманом Йоахимом Мюнхебергом. Північна Африка. Літо 1941

Облога Тобрука

13 квітня 1941 Роммель захопив Бардія і Соллум, остаточно відрізавши війська Британської співдружності в районі Тобруку, а до 15 квітня вийшов до західного кордону Єгипту. Стрімкий наступ Роммеля змусив англійські війська та їх союзників відступити за укріплену лінію оборони навколо Тобрука. Фронт в Північній Африці стабілізувався по лінії лівійсько-єгипетського кордону

Облога німцями Тобрука, з гарнізоном, що складався з австралійської 9-ої дивізії та британських формувань, які опинилися в оточенні, й в цілому складали 25 000 військових, тривала 240 днів. Намагаючись скористатися ситуацією, ще 11 квітня Роммель спробував з ходу прорвати оборонну лінію навколо міста-порту та захопити його. Атака тривала до 13 квітня, але захлинулася. Однак, Роммель залишався безжурним, він вірив, що зможе швидко опанувати Тобрук й йому потрібні лише додаткові резерви й техніка, безперервно телеграфуючи до Берліну з проханнями. В той же час, Вермахт був цілком зосереджений на підготовці операції «Барбаросса» й вищому командуванню Німеччини була байдуже доля третьорядного містечка на середземноморському узбережжі Африки. Проте, на чисельні та наполегливі вимоги командувача корпусу «Африка», генерал Гальдер наказав своєму заступникові Ф.Паулюсу виїхати до району бойових дій, оцінити обстановку на місті й прийняти відповідне рішення. 27 числа Паулюс прибув до обложеного міста й під настійними переконаннями Роммеля, надав дозвіл на штурм укріплень. Ця спроба, що розпочалася з 30 квітня 1941 року, також виявилася невдалою. Бої за місто розгорнулися з новою силою, однак, вже 4 травня 1941 представник Генерального штабу Сухопутних військ був змушений зупинити наступ, який опинився на межі провалу. Роммель, не тямлячи себе від люті, намагався продовжити штурм Тобруку, але ОКХ суворо заборонили йому це робити до підходу резерву та завершення ретельної підготовки штурму порту.

Емблема Корпусу «Африка»

Після того як наступ було відкладене, Роммель організував прикриття кордону силами італійських військ, водночас тримаючи мобільні резерви на випадок спроб британців атакувати з Єгипту, а особисто зосередився на детальнішому проробленні плану штурму Тобруку, який він намітив на 21 листопада 1941. Проте, цьому штурму не судила доля. Більш того, Роммель з отриманням підкріплень і поліпшенням постачання розраховував розгорнути наступ на Александрію і Каїр. Однак підготовка Гітлера до війни з Радянським Союзом, складності із постачанням військ в Африці створювали багато труднощів Роммелю в його планах й це врятувало англійську армію «Ніл» (з вересня 1941 року 8-а англійська армія) від повного розгрому, а Англію — від втрати Єгипту та Суецького каналу.

До середини червня 1941 англійці двічі невдатно зробили спроби деблокувати обложений Тобрук (з 15 травня 1941 — операція «Бревіті» та з 15 червня — операція «Бетлекс»), але щоразу були відкинуті назад німецькими та італійськими військами.

Перед початком битви, Роммель наказав прив'язати до всіх допоміжних машин і до деяких легких італійських танків зв'язки дерев і чагарнику на довгих тросах. Італійські танки йшли в першій лінії, один за іншим, за ними — допоміжні машини. Зв'язки дерев і чагарнику піднімали величезні хмари пилу. Для англійців це виглядало як повномасштабна атака великих сил. Вони (англійці) не тільки відступали, а й знімали додаткові сили з інших ділянок оборони.

Водночас Ервін Роммель встановив свої 88-мм зенітні гармати за U-подібними піщаними валами і вкопав їх у землю. Причому вкопані вони були настільки глибоко, що стволи гармат височили над рівнем піску всього на 30-60 см. Вкопували їх у зв'язку з тим, що артилерійські системи не мали коліс, а профіль був дуже високий і помітний для противника. Потім навколо кожної гарматної позиції був натягнутий легкий тент під колір піску так, що навіть у бінокль неможливо було визначити в піску вогневі позиції. Коли англійці побачили безліч таких піщаних дюн, то це не викликало у них занепокоєння, так як вони не знали жодного зразку німецької важкої зброї з таким низьким силуетом. А потім Роммель послав свої легкі танки в хибну атаку на англійські позиції. Англійські крейсерські танки, відчуваючи легку перемогу, кинулися назустріч, у той час як німецькі легкі танки розгорнулися і відступили за лінію 88-мм гармат. Коли дистанція скоротилася до мінімуму (артилерійські розрахунки мали воістину залізну витримку), пастка закрилася, і гармати відкрили вогонь по танкам впритул.

Роммель на командно-штабній машині Sd.Kfz 250/3 Alte "Greif". Північна Африка. 1942

Одночасно Роммель атакував з абсолютно іншого напрямку силами німецьких танкових дивізій. Британці були повністю дезорієнтовані і розгромлені вщент, втративши 87 танків проти 25 німецьких.

У липні 1941 року, створивши значну перевагу в силах, англійці спробували перейти в наступ і знову оволодіти стратегічною ініціативою на ТВД, але знову були розбиті Роммелем. За свої перемоги в Північній Африці навесні — влітку 1941 року Роммель був нагороджений дубовим листям до Лицарського хреста і отримав чин генерала танкових військ, а 15 серпня 1941 року його корпус був перетворений на танкову групу «Африка». В оперативному підпорядкуванні Роммеля знаходилися також італійські війська, що відрізнялися доволі низькою боєздатністю. Роммель став фактичним командувачем усіма італійсько-німецькими військами в Північній Африці (Корпус «Африка» і п'ять італійських дивізій). У той же час 5-а легка дивізія була переформована на 21-у танкову дивізію, а до Корпусу «Африка» приєдналася зновприбула 90-а легка дивізія. Роммель наполегливо просив прислати боєприпаси і амуніцію, але отримав лише невелику частину запитуваного.

Незабаром ім'я Ервіна Роммеля стало дуже популярним в Арабському світі, він величався місцевим населенням, як визволитель від англійського панування. У Німеччині, міністр пропаганди Йозеф Геббельс також використовував популярність Роммеля серед солдатів і цивільного населення з метою створення образу непереможного народного маршала (нім. Volksmarschall).

Вінстон Черчілль, виступаючи в Палаті громад, сказав:

«Ми маємо дуже сміливого і талановитого противника, що діє проти нас, й, дозвольте мені запевнити, незважаючи на хаос війни, великого полководця» Оригінальний текст (англ.) «We have a very daring and skillful opponent against us, and, may I say across the havoc of war, a great general»

17 листопада 1941, з метою підірвати штаб-квартиру Роммеля, а його вбити, англійцями було надіслано спеціальний підрозділ командос. Але місія не увінчалася успіхом, так як Роммеля там на той час не виявилося.

Спілкування з італійськими офіцерами. Північна Африка. Ель Агейла. 12 січня 1942

Операція «Крусейдер»

18 листопада 1941 англійці, отримавши сильне підкріплення, почали свій наступ під кодовою назвою «Крусейдер» з метою розгрому угруповання противника в Кіренаїці та деблокаді Тобруку. 8-а англійська армія (6 дивізій та 5 бригад) налічувала близько 120 тис. осіб, понад 900 танків і понад 1000 літаків. Роммелю ж довелося протистояти їм, маючи лише 15% від необхідних йому боєприпасів і пального. Під його командуванням було лише 10 дивізій (7 італійських і 3 німецьких) загальною чисельністю близько 100 тис. осіб, більш за 400 танків і 340 літаків.

8-а британська армія Аллана Каннінгама нанесла удар відразу по кількох напрямках, й хоча всі атаки противника Роммелю вдалося відбити, через брак власних сил і особливо засобів, він був змушений розпочати відступ. 5 грудня 1941 Роммель зняв облогу Тобрука, яка тривала 8 місяців, а слідом за тим залишив і Кіренаїку. В ході 2-місячних боїв англійські війська просунулися на глибину майже 800 км, але не змогли вирішити своє головне завдання — знищити німецько-італійські війська в Північній Африці. Успішному просуванню 8-ої англійської армії на таку велику глибину значною мірою сприяв британський флот, що забезпечував ній безперебійне постачання всім необхідним і здійснював потужну вогневу підтримку на приморському фланзі. Тилове ж забезпечення військ Роммеля перебувало у вкрай жалюгідному стані.

22 і 23 листопада Роммелю вдалося зупинити просування британців й навіть контратакувати, вийшовши ним в тил, але значного успіху він не зміг досягнути й незабаром, 29 листопада англійські війська прорвалися до обложених частин в місто Тобрук. До 7 грудня 1941 року корпус «Африка» був змушений відступати через Кіренаїку і до 6 січня 1942 відкотився до Ель Агейла в Лівії, звідки Роммель розпочав свій блискучий наступ.

У середині січня Роммель перегрупував свої частини і вирішив провести новий наступ, коли його війська будуть належним чином екіпіровані і забезпечені.

Кампанія 1942

21 січня 1942 отримавши підкріплення і перегрупувавши свої сили, Роммель завдав раптовий контрудар по противникові, знову опанував Бенгазі, відкинув англійські війська на 600 км на схід і вийшов на рубіж Ель-Газала, Бір-Хакейм, де був змушений зупинитися через брак пального та боєприпасів. Випередивши противника з переходом в наступ, Роммель зірвав його план наступу на Триполі. За цю вражаючу перемогу (на тлі поразки німецьких військ під Москвою) Гітлер нагородив Роммеля мечами до Лицарського хреста і підвищив у генерал-полковники (січень 1942 року). 22 січня 1942 року його танкова група була перетворена на танкову армію «Африка» і Роммель став її командувачем.

Генерал-фельдмаршал Ервін Роммель — командувач танкової армії «Африка»

З кінця січня 1942 року на північно-африканському ТВД настало затишшя в бойових діях, що тривало до кінця травня. Обидві сторони здійснювали інтенсивну підготовку до нових битв. Першим удар завдав Роммель, який атакував в ніч на 27 травня 1942 британські війська, незважаючи на їх значну перевагу в силах. У Роммеля було 560 танків (320 німецьких, 50 з яких були застарілими танками Panzer II та 240 італійських танків, які були не краще за танки Panzer II), тоді як британці мали 900 танків, зокрема 200 новітніх танків «Грант», велику кількість бронемашин і полуторну перевагу в артилерії. Співвідношення в авіації було рівним, кожна зі сторін мала по 600 літаків.

Битва в районі Ель-Газала, Бір-Хакейм тривала більше 2 тижнів (27 травня-12 червня 1942 року) і завершилася повною перемогою Роммеля. 8-а англійська армія була розбита і почала безладний відступ, переслідувана противником. 21 червня війська Роммеля опанували Тобрук, захопивши там 33 тис. полонених, а також великі запаси озброєння, боєприпасів і продовольства. 22 червня 1942 року захоплений блискучою перемогою Роммеля Гітлер підвищив його в генерал-фельдмаршали. 50-річний Роммель став наймолодшим фельдмаршалом німецької армії і досяг вершини у своїй військовій кар'єрі.

«Гітлер зробив мене фельдмаршалом, — писав він у той вечір дружині. — Але я замість цього волів би ще одну дивізію».

Після битви під Ель-Газала в армії Роммеля залишалося в строю лише близько 100 справних танків, але він, тим не менш, вирішив продовжувати наступ, щоб остаточно завершити знищення 8-ої англійської армії. Глибина просування його військ склала 600 км, вони вторглися в Єгипет, маючи завдання захопити Каїр і Александрію, а потім вийти до Суецького каналу. Ця мета була вже майже досягнута — танки Роммеля знаходилися в 110 км від Александрії, коли 30 червня зненацька наразилися на добре організовану оборону противника західніше Ель-Аламейна, яка перебувала в 96 км від Александрії та в 240 км від Каїра. Спроба Роммеля сходу подолати її успіхом не увінчалася. Британці, відбивши удар німецьких військ, потім самі атакували італійців і примусили їх до втечі. Роммелю довелося виділити значну частину сил німецького Африканського корпусу, щоб відновити фронт у смузі свого союзника.

Але до цього моменту німецько-італійські війська були повністю виснажені, маючи у своєму розпорядженні лише 50 справних танків і трималися тільки на трофейних припасах; до речі, 85% транспортних засобів, що були в розпорядженні Роммеля, були вироблені в Детройті. З початку липня і до кінця серпня англійці зосередили свої зусилля на знищення залишків «Африканського корпусу», але їх спроби мали лише невеликий успіх. Тільки в період з 5 по 27 липня «Лис пустелі» відбив 10 великих атак. Британські війська зазнавали важких втрат, проте резерви Роммеля були вичерпані повністю. 26 липня його важка артилерія випустила свій останній снаряд, а польова продовжувала стріляти лише тому, що користувалася трофейними англійськими гарматами і боєприпасами. Ервін Роммель продовжував наполягати на доставці йому боєприпасів, палива та провізії, але в той момент всі зусилля німецької військової машини були направлені на Східний фронт, тому Роммелю діставалися лише крихти із запитуваного забезпечення.

Перша битва під Ель-Аламейном

Перша битва під Ель-Аламейном тривала майже 4 тижні (1-27 липня 1942) і завершилася для німців невдачею — прорвати оборону противника їм не вдалося. Похід до Єгипту був зірваний. В ході бойових дій під Ель-Аламейном Роммель, майстерно маневруючи своїми силами, відбив потужний наступ противника, але при цьому майже повністю вичерпав наявний у нього запас пального і боєприпасів. Надії на швидке їх підвезення не було, оскільки головна база постачання танкової армії «Африка» перебувала за багато сотень кілометрів від району бойових дій, а на море панував британський флот.

Роммель вже прийняв рішення на відступ в тому випадку, якщо англійці відновлять свої атаки. Але противник також був знекровлений і втратив здатність вести активні бойові дії. На африканському фронті знову встановилося затишшя. Британці досить швидко поповнили свої втрати, і вже до початку вересня співвідношення в людях і танках було 3:1, а в літаках 4:1 на їх користь.

Розуміючи, що час працює не на нього, Роммель зробив нову спробу прорватися до річки Ніл, на цей раз через гірський хребет Алам Хальфа. Але в боях, які розгорнулися там 30 серпня — 2 вересня 1942 року, його війська зазнали невдачі, втративши до 50 танків, опинився без постачання і під тиском чисельно переважаючих сил союзників змушені були відступити на вихідні позиції. Втрати англійців склали близько 70 танків. 8-у англійську армію тепер очолював новий командувач генерал Б. Монтгомері. Це був вже п'ятий її командувач, що змінилися менш ніж за рік. Таким чином, спроба Роммеля обійти оборону противника в районі Ель-Аламейна закінчилася провалом. В цей період склався такий баланс сил: британські війська мали близько 700 готових до бою танків проти 259 пошарпаних у боях машин Роммеля, Королівські ВПС повністю витіснили з неба літаки Люфтваффе, запаси ж провіанту та боєприпасів мали співвідношення як 38:1 (500 000 тонн у союзників проти 13 000 у країн Осі)!

До цього часу Роммель був уже серйозно хворий. До межі виснажений півторарічним перебуванням в спекотних африканських пісках, Роммель страждав на багато хвороб (шлунок, кишечник, печінка, гіпертонія тощо) і сильної перевтоми Роммель отримав відпустку для лікування і 27 вересня відбув на один з гірських курортів в Австрії. Командування армією очолив його заступник генерал Г. Штумм. З вересня по жовтень 1942 року обидві сторони утримувалися від будь-яких наступальних акцій, і займалися лише зміцненням своїх оборонних позицій.

Друга битва під Ель-Аламейном

23 жовтня британці перейшли в наступ, якими командував Монтгомері, почали свій наступ з метою повернути втрачену територію і знищити німецько-італійські війська в Північній Африці. На початку наступу під Ель-Аламейном Монтгомері мав значну перевагу в силах і засобах над німецько-італійськими військами (230 тис. осіб, 1440 танків, 2311 гармат і 1500 літаків проти 80 тис. чоловік, 540 танків, 1219 гармат і 350 літаків), що складало 4:1 в живій силі та 5:1 по танках і артилерії, 3:1 по протитанковим гарматам й 4:1 по літаках. Наступного дня до ставки Гітлера надійшло повідомлення, що генерал Штумм пропав безвісти (незабаром його тіло було знайдено, генерал помер від серцевого нападу).

Відразу після початку англійського наступу Роммель знову був відкликаний до Африки і 25 жовтня він прибув в свою штаб-квартиру. Прибувши до армії, Роммель доклав максимум зусиль, щоб відбити наступ противника. Деякий час, використовуючи недостатню рішучість англійців, це йому вдавалося, більш ніж на тиждень зв'язавши противника в безперервних боях. Але натиск противника все зростав: він вводив в бій все нові і нові сили. У ніч на 3 листопада Роммель був змушений віддати своїм військам наказ на відступ, оскільки всі можливості для подальшого опору були вже вичерпані. Але тут, на свій превеликий подив, він отримав наказ Гітлера «стояти твердо, не здавати ні п'яді землі і задіяти в битві всіх і все, до останнього солдата і останньої гвинтівки». Фельдмаршал відмовлявся вірити своїм очам — до цього часу Гітлер ніколи не втручався в його оперативні плани. Він підкорився наказу фюрера, але це коштувало йому втрати більше половини танків, що ще залишалися у нього і цілого італійського корпусу (10-й армійський корпус). Увечері 4 листопада Роммель на свій страх і ризик знову віддав наказ на відступ. Його рішення про відступ з Єгипту Гітлер змушений був затвердити заднім числом.

12 листопада, переслідуючи розрізнені сили противника, англійці досягли Тобрука і захопили його. Ще більше погіршило ситуацію те, що 8 листопада 1942 року англо-американське командування розпочало вторгнення в Північно-Західну Африку — операцію «Торч». Англійці продовжили свій наступ і, 19 листопада, знову захопили Бенгазі, а потім, 17 грудня, — Ель Агейла.

Друга битва під Ель-Аламейном (23 жовтня — 4 листопада 1942 року) закінчилася повною поразкою німецько-італійської танкової армії (1 листопада 1942 танкова армія «Африка» була перейменована на німецько-італійську танкову армію). Її втрати склали 55 тис. чоловік, 320 танків і близько 1 тис. гармат. Залишки розгромлених під Ель-Аламейном військ Роммеля уникли повного знищення тільки через те, що британці вели переслідування надто повільно.

Генерал-фельдмаршали Е. Роммель, А. Кессельрінг з генералом Ф.Байерлайн. 1943

Кампанія 1943

Після висадки у листопаді 1942 англо-американських військ в Марокко та Алжирі Роммель запропонував Гітлеру залишити Північну Африку і евакуювати німецько-італійські війська в Європу. Але фюрер не побажав про це навіть і чути. За його наказом в Африку була перекинута знову сформована 5-а танкова армія (генерал Ю. Фон Арнім), яка разом з німецько-італійською танковою армією утворила групу армій «Африка», яку очолив Роммель (лютий 1943 року).

Ервін Роммель, через практично повну відсутність постачання, не мав можливості ані обладнати досить потужні оборонні позиції, ані контратакувати, і вирішив відступити до німецького плацдарму в Тунісі. Цю операцію відступу на тисячу міль Роммель провів з блиском, не втративши жодного солдата. 19 лютого 1943 Роммель почав свій останній наступ у Північній Африці. Наприкінці лютого війська нової групи армій завдали поразки американцям у боях на перевалі Кассерін, але на початку березня самі зазнали серйозну невдачу при Ме-Денін.

6 березня 1943 Роммель відбув до Німеччини для доповіді Адольфу Гітлеру про ситуацію в Північній Африці. Насправді, після прибуття в Німеччину йому наказали «підлікуватися», і всі надії Роммеля повернутися в Африку провалилися. Проте, 11 березня 1943 року прибулий до ставки фюрера фельдмаршал був нагороджений діамантами до Лицарського хреста. Лицарський хрест з дубовим листям, мечами та діамантами був вищою бойовою нагородою у нацистській Німеччині. Роммель став першим з гітлерівських фельдмаршалів, удостоєних цієї нагороди. Після нього до кінця війни таку нагороду отримали ще три фельдмаршала (Кессельрінг, Модель і Шернер). Всі вони, як і Роммель, були «вихідцями з народу», але на відміну від нього, були затятими нацистами.

На той час Роммель вже був морально виснажений і важко хворий. Два місяці по тому, 13 травня 1943 року, всі німецько-італійські війська в Північній Африці були повністю оточені і здалися англійцям (200 000 осіб). Вже коли агонія Африканського корпусу наближалася до кінця, Гітлер закликав Роммеля в ставку. «Мені слід було прислухатися до вашої думки», — визнав він.

Незважаючи на провал Африканської кампанії Роммель став легендою. Його численні подвиги і тактичні прийоми стали надбанням нації. Його обожнювали як солдати, так і прості громадяни. Багато хто з його солдатів писали додому рідним приблизно такі рядки:

«Я невдовзі повернуся додому, у відпустку. За мене не турбуйтеся, адже я, як і всі, знаю, що наш фельдмаршал непереможний».

Що характерно, це знали не тільки німецькі солдати. Після численних вигадок і трюків Роммеля англійці, навіть маючи повну перевагу, не підозрювали, чим для них цей успіх обернеться. Роммель навчив їх не вірити ні своїм очам, ні своїм генералам. Тільки цим фактом пояснюється повне невміння англійців закріплювати свій успіх Північній Африці.

Генерал-фельдмаршал Е. Роммель на інспекції оборонних споруд поздовж морського узбережжя

Західний фронт

З березня по липень 1943 Ервін Роммель насолоджувався своїм лікуванням, проводячи час зі своєю дружиною, і рідше — з сином. Але незабаром Роммель знову увійшов фюрерові в довіру, й його неофіційна відставка закінчилася.

23 липня 1943 Роммель виїхав до Греції, де він був призначений командувач групою армій «E», що мала захистити грецьке узбережжя від можливої ​​висадки союзників, яка ніколи не сталася. У серпні 1943 року її війська були перекинуті до Північної Італії. Після висадки англо-американських військ на півдні Апеннінського півострову утворився Італійський театр воєнних дій. Бойові дії на ньому вели війська групи армій «C» під командуванням генерал-фельдмаршала А. Кессельрінга. Оперативно-стратегічні погляди двох фельдмаршалів, які опинилися в Італії, відразу ж кардинальним чином розійшлися. Гітлер став на бік свого нового улюбленця Кессельрінга, який завжди і з будь-якого приводу з ним погоджувався.

Врешті-решт у листопаді 1943 року всі війська, що знаходилися в Італії, були підпорядковані Кессельрінгові, а Роммель знову опинився не при справах. Не знаючи, що робити з ним, Гітлер поки доручив Роммелю проінспектувати Атлантичний вал, колосальну систему довготривалих оборонних споруд, що споруджувалися Вермахтом поздовж узбережжя від Данії до Іспанії. Висновки очолюваної Роммелем інспекції були невтішні для Гітлера. У своїй доповіді фюреру Роммель заявив, що останній для Німеччини шанс виграти війну — це не допустити висадки англо-американських військ у Франції і тим самим зірвати план західних союзників відкрити Другий фронт в Європі. Вирішення цього завдання він готовий був узяти на себе. Але командувач військами на Заході генерал-фельдмаршал Г. фон Рундштедт був не в захваті від активності, яку розгорнув прибулій фельдмаршал, котрій до того ж знаходиться не при справах, у сфері, яка перебувала в межах його компетенції. Він запідозрив, що Роммель присланий на Захід йому на заміну і доклав чималих зусиль, щоб дезавуювати діяльність свого «суперника».

Генерал-фельдмаршали Е. Роммель, Г.фон Рундштедт та генерал-лейтенант А.Гаус в штаб-квартирі Командування військами Вермахту на Заході. Готель «Георг V». Париж. 19 грудня 1943

Але наприкінці грудня все ж таки відбулася зустріч двох фельдмаршалів, на якій вони зуміли прийти до згоди. 30 грудня 1943 Роммель виступив з пропозицією створити на Заході групу армій «B» у складі 7-ї армії (генерал Ф. Долльман), 15-ї армії (генерал Г. фон Зальмут) та 88-го окремого армійського корпусу — всього 38 дивізій. Гітлер чи був у захваті від цієї ідеї, оскільки, судячи з усього, замірявся використати Роммеля на Східному фронті, але, в кінцевому рахунку, змушений був погодитися.

Генерал-фельдмаршал Ервін Роммель здійснює інспекційну перевірку Індійського добровольчого легіону СС «Вільна Індія». 10 лютого 1944

Битва в Нормандії

2 січня 1944 Ервін Роммель отримав під своє командування групу армій «B» і безпосередньо підпорядковувався генерал-фельдмаршалу фон Рундштедту. Роммель відповідав за величезну територію від Голландії до Бордо і організовував берегову оборону проти очікуваного вторгнення союзних сил. Він також був призначений генерал-інспектором, і в сферу його відповідальності входила й підготовка «Атлантичного валу». В ході приготування Західної Європи до оборони, Роммель розробив спеціальні протидесантні та протипосадочні бар'єри, названі «Спаржа Роммеля» (нім. Rommel-Spargel), поряд з багатьма іншими спорудами. До 20 травня 1944 німецькі солдати менш ніж за 5 місяців поставили 4 193 167 мін, тобто вдвічі більше, ніж було встановлено союзниками за попередні 3 роки. Крім того, його війська звели 517 000 берегових споруд, тисячі антипланерних загороджень, тисячі протитанкових ровів, хибні укріплення дотів і дзотів.

Втім незабаром після досягнутого компромісу між Роммелем і Рундштедтом знову виникли великі розбіжності, на це раз з питання застосування 10 танкових дивізій, котрі перебували на Заході. У розпорядженні Роммеля не було жодної танкової дивізії, всі вони знаходилися в резерві Командування Рундштедта. Роммель правильно вгадав місце можливої ​​висадки англо-американських військ — Нормандія, і приступив до зміцнення оборони в цьому районі, маючи намір у разі вторгнення відразу ж скинути противника в море. Але для цього йому було потрібне ударне танкове угруповання. Однак у Рунштедта був інший план, який зводився до того, що, оскільки німецькі війська на Заході не в змозі перешкодити висадці союзників у Франції, то вирішальна битва має бути не на узбережжі, а в глибині, де вони будуть позбавлені потужної підтримки флоту. Саме там він і припускав застосування своїх танкових дивізій як основну ударну силу. Роммель йому заперечував, нагадуючи, що часи великих танкових перемог вже проминули. З власного досвіду, як ніхто інший з воєначальників Третього Рейху, він знав бойові можливості англо-американської авіації і розумів, що варто тільки західним союзникам закріпитися на континенті, то вибити їх звідти буде практично вже неможливо. Але переконати старого фельдмаршала було даремно. Зіткнувшись з новими розбіжностями між фельдмаршалом, Гітлер пішов на компроміс і… підтримав їх обох, притому досить оригінальним чином. 3 танкові дивізії він підпорядкував Роммелю, 3 інших він відправив на південь Франції, до складу групи армій «G», а 4 дивізії залишив у розпорядженні Рундштедта в якості стратегічного резерву. У підсумку обидві зацікавлені сторони залишилися незадоволені таким рішенням, тому що плани кожної з них виявилися зірваними.

Генерал-фельдмаршал Е. Роммель на укріпленнях Атлантичного валу. 21 березня 1944

4 червня 1944 Роммель виїхав на декілька днів у справах до Німеччини, а через 2 дні після його від'їзду почалася висадка союзних військ у Нормандії. За відсутності Роммеля командування виявилося паралізованим. Контратакувати в цей день змогла тільки одна дивізія. Пізно ввечері 6 червня фельдмаршал терміново повернувся до свого штабу і вже 9 червня завдав контрудару силами 3-х танкових дивізій, в ході якої йому навіть вдалося пробитися до узбережжя на відстань 3 миль, але тут йому шлях перешкодили чотири англійські дивізії з їхньою потужною підтримкою авіацією і корабельною артилерією. Протягом шести кривавих тижнів Роммель утримував союзників серед живоплотів Нормандії, на певний час стримавши наступ англо-американських військ, які прагнули розширити захоплений плацдарм. Німці встояли тільки завдяки мужності їх солдатів і майстерності Роммеля. На боці союзників була колосальна чисельна перевага в піхоті — 9:1, в артилерії — 50:1, про літаки згадувати взагалі не доводиться, тому що люфтваффе в повітрі не було видно. Як і в Північній Африці, Ервін Роммель домігся від своїх солдатів максимальних зусиль, але як і в Північній Африці, одного цього було недостатньо.

У багатьох відносинах битва за Нормандію стала його кращим боєм, й хоча Роммелю із великими труднощами вдалося стримати наступ противника, сили 7-ї армії Вермахту, що оборонялася на цій ділянці фронту швидко вичерпалися, у важких оборонних боях вона зазнала великих втрат, заповнювати які було нічим.

Неодноразові звернення Роммеля до Гітлера з проханням направити в Нормандію війська 15-ї армії, що обороняла узбережжі протоки Па-де-Кале, результату не дали. Фюрер вважав, що західні союзники наносять у Нормандії лише відволікаючий удар, а справжня їх висадка відбудеться саме в смузі 15-ї армії. 15 липня зневірившись у своїх зусиллях утримати фронт, Роммель направив Гітлеру послання, схожий швидше на ультиматум, в якому закликав його зробити правильні висновки з цієї обстановки, і відкрито дав зрозуміти, що настав час припинити війну і укласти мир з західними державами.

«Я дав йому останній шанс, — заявив Роммель у своєму оточенні -. І якщо він їм не скористається, ми будемо діяти».

З початку 1944 року Ервін Роммель вже брав участь в антигітлерівській змові і готовий був грати саму активну роль у поваленні нацистського режиму. Йому навіть вдалося залучити на свій бік командира 2-го танкового корпусу СС генерала В. Біттріха. Але при всіх своїх радикальних поглядах Роммель був противником фізичного усунення Гітлера. Він вважав, що нацистський диктатор повинен бути арештований і відданий суду. Але долі було завгодно розпорядитися інакше.

17 липня 1944 року за три дні до замаху на Гітлера автомобіль Роммеля потрапив під бомбардування, а сам він був важко поранений в голову осколком авіаційної бомби. Всім здавалося, що поранення смертельне, але фельдмаршал все ж вижив і був евакуйований для лікування до Німеччини.

8 серпня 1944 після шпиталю він приїхав в Херлінг, село в його рідній Швабії, поблизу Ульма, куди він ще в 1943 році перевіз свою сім'ю, рятуючи її від бомбувань. До цього часу гестапо вже мало даними і про причетність Роммеля до змови.

Смерть

14 жовтня 1944 в його будинку, попередньо оточеному есесівцями, з'явилися два посланця Гітлера — начальник управління кадрів ОКХ генерал-лейтенант В. Бургдорф і його заступник генерал-майор Е. Мейзель. Вони запропонували фельдмаршалу на вибір — самогубство чи суд честі. Роммель вибрав останнє. Тоді генерали дали зрозуміти йому, що вирок вирішений і, крім того, репресіям будуть піддані його співпрацівники та підлеглі, й ще ж і надто — його сім'я. Однак, якщо фельдмаршал віддасть перевагу самогубству, то його чекають державні похорони з усіма військовими почестями, а сім'ї гарантується безпека і пенсія.

Бургдорф привіз з собою капсулу ціанистого калію з цієї нагоди. Через кілька хвилин наодинці, Роммель наголосив, що він вирішив припинити своє життя і довів своє рішення до дружини і сина. Тримаючи свій маршальський жезл в руці, Роммель вийшов на вулицю й сів в Opel Бургдорфа де водієм був СС обершарфюрер Генріх Дусе, і виїхав з села. Дусе відійшов від автомобіля, залишивши Роммеля з генералом Майзель. Через п'ять хвилин Бургдорф наказав йому повернутися до машини, і водій помітив, що фельдмаршал лежав у неприродній позі. Десять хвилин по тому група зателефонувала дружині Роммеля, щоб повідомити їй, що він мертвий.

Офіційною причиною його смерті було названо крововилив у мозок. 18 жовтня 1944 генерал-фельдмаршал Ервін Роммель був похований з усіма військовими почестями, а Гітлер особисто оголосив цей день днем ​​національного трауру. Роммелю було всього 52 роки…

Траурна церемонія похорон генерал-фельдмаршала Ервіна Роммеля

Похорон Ервіна Роммеля

Роль Ервіна Роммеля в історії

Ервін Йоганн Ойген Роммель був видатним і безумовним військовим лідером з унікальними методами командування. Роммель виявився одним з небагатьох командирів нацистської Німеччини, що не залученим у жодному воєнному злочині. Своїми супротивниками на полі бою він поважався й був для них останнім з лицарів. В ході боїв в Північній Африці Роммель часто урізав норму води для своїх солдатів, щоб полонені завжди були забезпечені їй. На думку багатьох істориків, Роммель був кращим з фельдмаршалів Гітлера. Він мав неабиякий військовий талант і володів винятковою особистою мужністю (переніс 6 поранень). Його вміння, знехтувавши найгірший співвідношення сил, кидатися в бій і перемагати стало легендою. Його атаки відрізнялися відвагою, розумом і безстрашністю, в поєднанні з певною часткою нерозсудливості. Його особисті папери і замітки були зібрані докупи його дружиною Люсі і Фрітцем Байерлейном під назвою «Папери Роммеля» («Krieg ohne Hass») і вперше опубліковані в 1950 році. Вони описують всі битви Роммеля і його персональний досвід.

Роммель належав до молодшого покоління гітлерівських фельдмаршалів. Подібно іншим вищим воєначальникам Третього рейху, він був кадровим офіцером кайзерівської армії, що почав військову службу незадовго до Першої світової війни. Сміливо бився на її фронтах в якості стройового офіцера, про що свідчать заслужені ним високі бойові нагороди. Майже всю світову війну провів на фронті, кілька разів був поранений. Після поразки Німеччини у війні й демобілізації кайзерівської армії в числі небагатьох її офіцерів продовжив службу в армії Веймарської республіки — рейхсвер. Просування по службі в стотисячному Рейхсвері для абсолютної більшості офіцерів було дуже повільним. Не був винятком із цього правила і Роммель; незважаючи на все своє ревне ставлення до служби і бойові відзнаки, отримані на фронтах Першої світової війни. Із 15 років служби в республіканській армії 11 років він прокомандував ротою, а чергове військове звання майора отримав лише через 14 років.

У 1933 році, з приходом до влади в Німеччині нацистів, які обрали курс на мілітаризацію країни, положення офіцера докорінно змінюється, хоча, як і більшість військових рейхсверу, Роммель приєднався до нацистів не відразу. Проте, саме завдяки нацистському режиму, талановитий офіцер всього за 6 років з майорів став генералом, а ще через неповних 3 роки — генерал-фельдмаршалом і одним з найбільш славетних полководців Третього рейху. Але це відбулося вже під час війни.

Кар'єра Роммеля була феноменальною, тим більше, що особливих симпатій до націонал-соціалізму він не відчував, хоча особисто до Гітлера ставився не тільки з великою повагою, але навіть схилявся перед ним. В цілому ж, як й основна маса військових професіоналів старшого покоління — колишніх офіцерів кайзерівської армії Роммель дотримувався принципу, що армія повинна стояти поза політики, що вона перебуває на службі у держави і захищає державні, загальнонаціональні інтереси, а не інтереси якихось окремих політичних партій. Прозріння для нього настало тільки в 1943 році, коли йому стали відомі конкретні факти про творяться нацистами звірства і особистої причетності до них Гітлера. Саме це і стало однією з основних причин різкого і несподіваного переходу Роммеля в лави антигітлерівської опозиції.

Фельдмаршал Роммель мав велику мужність, особисту хоробрість (за час своєї військової служби був поранений в боях не менше 6 разів), завидною енергією, підприємливістю і завзятістю в досягненні поставлених цілей. У бойовій обстановці нерідко з'являвся на найвідповідальніших і найбільш небезпечних ділянках фронту, досконало володів цінним даром надихати і захоплювати війська на рішення поставлених завдань. Виявляв велику турботу про підлеглих і був шанований своїми військами. Цьому багато в чому сприяла його простота і невимушеність у спілкуванні з підлеглими, з якими він, не роблячи собі ніяких послаблень, ділив всі тяготи похідно-бойового життя.

Як людина Роммель відрізнявся серйозним характером і ґрунтовним підходом до дорученої справі. Разом з тим йому були притаманні запальність, самовпевненість, доходила часом до пересічного впертості. Іноді він занадто захоплювався приватними успіхами, а відвага і безстрашність у ньому нерідко поєднувалися з відомою часткою нерозсудливості, коли він міг атакувати противника, незважаючи на співвідношення сил та інші не зовсім сприятливі умови обстановки. Роммель любив і вмів ризикувати, ця якість, що називається, була в нього в крові. Взагалі бойова діяльність Роммеля в роки Другої світової війни відрізнялася певною мірою неординарністю, ніж він помітно виділявся з основної маси воєначальників нацистського вермахту.

Ервін Роммель нагороджує солдат Залізним Хрестом. Північно-Африканська кампанія. 21 серпня 1942

Роммель як воєначальник

Як воєначальник Роммель володів далеко неабияким військовим талантом. Західні історики одностайно відносять його до числа найбільш талановитих полководців Третього рейху і відводять йому в цьому ряду друге місце після Манштейна. Зірка Роммеля розпочала сходити на військовому горизонті Третього рейху під час Французької кампанії 1940 року, коли він блискуче проявив себе як командир танкової дивізії. Вже тоді видатні військові дарування Роммеля, різко відрізняли його із загальної маси командирів з'єднань, були помічені вищим командуванням Вермахту й оцінені належним чином. І не випадково Гітлер саме йому довірив командування на самостійному — Північноафриканському ТВД. У його очах «виходець з народу» Роммель був як раз той самий тип воєначальника нової, націонал-соціалістичної, формації, представники якої мали прийти на заміну так нелюбої їм касти манірних і непередбачуваних прусських аристократів, генштабістів старого гарту, до яких він завжди ставився з побоюванням і ніколи ним повністю не довіряв.

Генерал-фельдмаршал Ервін Роммель

Перемоги Роммеля в Північній Африці принесли йому гучну бойову славу. В ході проведеної там кампанії він завдав цілу низку важких поразок противнику, який мав велику перевагу в силах, проявивши високу військову майстерність. І тільки обмеженість в силах і засобах не дозволила Роммелю реалізувати досягнутий ним на першому етапі кампанії успіх. У кінцевому рахунку, Північно-Африканська кампанія Вермахту 1941—1943 років завершилася нищівною поразкою. Але це сталося з незалежних від Роммеля обставин, бо він був поставлений в такі умови, коли крах був неминучий. Роммель це передбачав і завчасно пропонував Гітлеру вихід із ситуації, але всі його цілком реальні докази були відкинуті. Трагічний фінал німецько-італійської війни в Африці настав вже без Роммеля. Існує версія, що Гітлер навмисно відкликав його з Африки, не бажаючи, щоб ще один його фельдмаршал (після Паулюса) опинився в полоні.

З великим мистецтвом, незважаючи на велику перевагу противника в силах і обмеженість у свободі дій, Роммель провів свою останню битву влітку 1944 року в Нормандії. Протягом декількох тижнів він стримував потужний натиск американо-англійських військ і спочатку не дозволив їм розвинути досягнутий успіх у глибину. Не підлягає сумніву, що фатальний збіг обставин, пов'язаний з пораненням Роммеля і виключенням його з боротьби, самим негативним чином відбився на подальшому розвитку подій й в решті-решт на кінцевому результаті оборонної операції німецьких військ в Нормандії.

Стосунки з Гітлером

Важливу роль в успішному просуванні Роммеля по службі при нацистському режимі зіграло особисте знайомство з Гітлером, яке відбулося в 1936 році. З того часу Роммель став ревним прихильником фюрера. У свою чергу і Гітлер не випускав з свого поля зору здатного офіцера, надавав йому велику довіру.

«Роммель єдиний надійний офіцер рейхсверу, якому я можу довірити свою особисту безпеку», — заявив у середині 1930-х років Гітлер своїм партайгеноссе.

Як воєначальник Роммель користувався у Гітлера великим авторитетом. Це підтверджує той факт, що в 1941—1942 роках він був, мабуть, єдиним з воєначальників Третього рейху, якому фюрер надав повну свободу дій на ТВД, не втручаючись у його оперативні плани. Проте в кінці 1942 року довіра Гітлера до фельдмаршала істотно похитнулося. Причина полягала не тільки й не стільки в поразці, яку зазнав у Північній Африці Роммель, а головним чином в його незгоді з порочною стратегією Гітлера і спробами протидіяти їй. Цього фюрер нікому і ніколи не прощав. Саме авантюризм Гітлера в політиці і військової стратегії, яка вела, на думку Роммеля, країну та армію до неминучої катастрофи, розчарування фельдмаршала в своєму недавньому кумирі зумовили його перехід у табір антигітлерівської коаліції, яка поставила собі за мету усунення нацистського диктатора від влади. Але спроба повалити Гітлера закінчилася провалом. Всі змовники заплатили своїм життям за зроблену ними відчайдушну акцію. Не уникнув цієї долі і Роммель — фінал його життя і військової кар'єри був трагічний.

Нагороди генерал-фельдмаршала Ервіна Роммеля

Нагороди генерал-фельдмаршала Ервіна Роммеля

Перша світова війна

• Залізний Хрест 2-го класу (30 вересня 1914)
• Військовий орден «За заслуги» (Баварія) IV ступеня з мечами
• Військовий орден «За заслуги» (Баварія) II ступеня
• Залізний Хрест 1-го класу (22 березня 1915)
• Орден Фрідріха (Вюртемберг) I ступеня з мечами
• Орден «За військові заслуги» (Вюртемберг) (8 квітня 1915)
• Хрест «За військові заслуги» (Австро-Угорщина) III ступеня з бойовою відзнакою
• Pour le Mérite (10 грудня 1917)
• Срібний нагрудний знак «За поранення» (1918)
• Почесний хрест ветерана війни за 1914-1918 (1934)

Друга світова війна

• Медаль «В пам'ять 1 жовтня 1938»
• Медаль «В пам’ять 22 березня 1939 року»
• Пряжка до Залізного хреста 2-го класу (17 травня 1940)
• Пряжка до Залізного хреста 1-го класу (21 травня 1940)
• Лицарський хрест Залізного хреста (27 травня 1940)
  • Лицарський хрест Залізного хреста з Дубовим листям № 10 (20 березня 1941)
  • Лицарський хрест Залізного хреста з Дубовим листям та Мечами № 6 (20 січня 1942)
  • Лицарський хрест Залізного хреста з Дубовим листям, мечами та діамантами № 6 (11 березня 1943)
• Срібний знак «За танкову атаку»
• Золотий нагрудний знак «За поранення» (7 серпня 1944)
• Срібна медаль «За військову доблесть» (22 квітня 1941) (Італія)
• Лицар Колоніального ордену Зірки Італії (28 квітня 1942) (Італія)
• Великий офіцер Савойського військового ордену (1942) (Італія)
• Орден Михая Хороброго:
  • 3-го класу (12 липня 1944) (Румунія)
  • 2-го класу (12 липня 1944) (Румунія)
• Медаль за вислугу років у збройних силах I ступеня (за 25 років військової служби)
  • Медаль за вислугу років у збройних силах II ступеня (за 18 років військової служби)
  • Медаль за вислугу років у збройних силах III ступеня (за 12 років військової служби)
  • Медаль за вислугу років у збройних силах IV ступеня (за 4 роки військової служби)
• 2 рази відмічений в доповіді Вермахтберіхт (26 червня 1942, 10 вересня 1943)

Джерела

• «Роммель, Эрвин». на hrono.ru. http://hrono.ru/biograf/bio_r/rommel.php. (рос.)
• «Роммель Эрвин Иоганн Ойген». на s-s.name. http://s-s.name/rommel.html. (рос.)
• «Эрвин Роммель». на peoples.ru. http://www.peoples.ru/military/fascism/erwin_rommel/. (рос.)
• Эрвин Роммель
• Роммель, Эрвин

Посилання

• «Rommel, Erwin». на lexikon-der-wehrmacht.de. http://lexikon-der-wehrmacht.de/Personenregister/R/RommelE-R.htm.  (нім.)
• «Generalfeldmarschall Erwin Johannes Eugen Rommel». на geocities.com. http://www.geocities.com/orion47.geo/WEHRMACHT/HEER/Generalfeldmarschall/ROMMEL_ERWIN.html.  (англ.)
• «Erwin Rommel». на achtungpanzer.com. http://www.achtungpanzer.com/erwin-rommel.htm.  (англ.)
• The Forced Suicide of Field Marshall Rommel, 1944
• Who Was Erwin Rommel?
• Erwin Rommel Jewish Virtual Library
• Rommel in Libya
• Rommel's battlefields in Libya today
• Erwin Rommel in the french castle in la Roche Guyon, some pictures
• Rommel, Erwin Johannes Eugen — нагороди фельдмаршала Роммеля (англ.)
• Эрвин Роммель: ловушка для Лиса Пустыни
• Рудольф Шнайдер: «Я был водителем Роммеля»
• Роммель Африканский
• Загадки Истории: Эрвин Роммель
• Erwin Eugen Johannes Rommel — фото Е.Роммеля
• Судьба Эрвина Роммеля - ещё одна загадка истории

Література

• Митчем-мл., Сэмюэл Уильям; Мюллер Джин Командиры Третьего рейха = Hitler's Commanders / Пер. Т. Н. Замиловой, А. В. Бушуева, А. Н. Фельдшерова. — Смоленск : Русич, 1995. (рос.)
• Митчем Сэмюэль У. Величайшая победа Роммеля = Rommel's Greatest Victory / Пер. А. Больных. — М.: : ACT, 2002. (рос.)
• Кох Лутц Лис пустыни. Генерал-фельдмаршал Эрвин Роммель = Rommel. Die Wandlung eines grossen Soldaten. — Ростов на Дону : Феникс, 1999. — 384 с. (рос.)
• Залесский К.А. Кто был кто в Третьем рейхе. — М. : АСТ, 2002. — 944 с. — ISBN 5-271-05091-2 (рос.)
• Майкл Ли Лэннинг «Сто великих полководцев» Москва, 1998. (рос.)
• Almásy, László With Rommel's Army in Libya. — Bloomington, Ind. : 1st Books Libr., 2001. ISBN 0759616086.
• Berger, Florian Mit Eichenlaub und Schwertern. Die höchstdekorierten Soldaten des Zweiten Weltkrieges (German). — Selbstverlag Florian Berger, 2000. ISBN 3950130705.
• Bierman, John The Battle of Alamein: Turning Point, World War II, 2002. ISBN 0-670-03040-6.
• Brighton, Terry Masters of Battle: Monty, Patton and Rommel at War. — Penguin, 2009. ISBN 978-0-141-02985-6.
• Carver, Michael El Alamein. — Wordsworth Editions, 1962. ISBN 1-84022-220-4.
• Clostermann, Pierre The Big Show: The Greatest Pilot's Story of World War II. — London : Cassell, 2005. ISBN 978-0304366248.
• Van Creveld, Martin L. Supplying War: Logistics from Wallenstein to Patton. — Cambridge & New York : Cambridge University Press, 1977. ISBN 978-0-521-21730-9.
• Fellgiebel, Walther-Peer Die Träger des Ritterkreuzes des Eisernen Kreuzes 1939–1945 (German). — Friedburg, Germany : Podzun-Pallas, 2000. ISBN 3-7909-0284-5.
• Charles Douglas-Home: Rommel. List, München 1974.
• David Fraser: Rommel. Die Biographie. Siedler, Berlin 1995, ISBN 3-88680-559-X.
• De Lannoy, Francois Afrikakorps, 1941–1943: The Libya Egypt Campaign. — Bayeux : Heimdal, 2002. ISBN 2-84048-152-9.
• Forty, George The Armies of Rommel. — London : Arms and Armour Press, 1997. ISBN 1-85409-379-7.
• Fraser, David Knight's Cross: A Life of Field Marshal Erwin Rommel. — New York, NY : HarperCollins, 1994. ISBN 0-06-092597-3.
• Greene, Jack Rommel's North Africa Campaign: September 1940 – November 1942. — Conshohocken, PA : Combined Books, 1994. ISBN 1-58097-018-4.
• Haus der Geschichte Baden-Württemberg: Mythos Rommel. Ausstellungskatalog. Stuttgart 2008.
• Hakim, Joy War, peace, and all that jazz. — New York : Oxford University Press, 1995. ISBN 019507761X.
• Hunt, Sir David A Don at War. — Frank Cass, 1990. ISBN 0-71463-383-6.
• Irving, David The Trail of the Fox—The Search for the True Field Marshal Rommel. — Weidenfeld & Nicolson, 1977. ISBN 1-872197-29-9.
• Jentz, Thomas L. Tank Combat in North Africa: The Opening Rounds: Operations Sonnenblume, Brevity, Skorpion and Battleaxe February 1941 – June 1941. — Atglen PA : Schiffer Military History, 1998. ISBN 0-7643-0226-4.
• Kelly, Orr Meeting the Fox: The Allied Invasion of Africa, from Operation Torch to Kasserine Pass to Victory in Tunisia. — New York : J. Wiley, 2002. ISBN 0-471-41429-8.
• Knopp, Guido Hitlers Krieger. — Goldmann Verlag, 2000. ISBN 3-442-15045-0.
• Kriebel, Rainer Inside the Afrika Korps: The Crusader Battles, 1941–1942. — London : Greenhill Books, 1999. ISBN 1-85367-322-6.
• Latimer, Jon Alamein. — Cambridge, Mass. : Harvard University Press, 2002. ISBN 0-674-01016-7.
• Latimer, Jon Tobruk 1941: Rommel's Opening Move. — Oxford : Osprey Military, 2001. ISBN 1-84176-092-7.
• Lewin, Ronald Rommel As Military Commander. — New York : B&N Books, 1998. ISBN 0-7607-0861-4.
• Rommel, Erwin The Rommel Papers. — New York : Da Capo Press, 1982. ISBN 0306801574.
• von Luck, Hans Panzer Commander: The Memoirs of Colonel Hans von Luck. — Cassel Military Paperbacks, 1989. ISBN 0-304-36401-0.
• Rudolf Lill (Hrsg.): 20. Juli — Porträts des Widerstands. 2. Auflage. Econ, Düsseldorf 1995.
• von Mellenthin, Friedrich Panzer Battles: A Study of the Employment of Armor in the Second World War. — Cassell, 1955. ISBN 0-345-32158-8.
• Mitcham, Samuel W. Rommel's Greatest Victory. — Novato, Calif. : Presidio, 2001. ISBN 0-89141-730-3.
• Manfred Rommel: 1944 — Das Jahr der Entscheidung: Erwin Rommel in Frankreich. Hohenheim Verlag, Stuttgart 2010, ISBN 978-3-89850-196-5.
• Marshall, Charles F. The Rommel Murder: The Life and Death of the Desert Fox. — Stackpole Marshall Books, 1994. ISBN 0-8117-2472-7.
• Ralf Georg Reuth: Erwin Rommel. Des Führers General. Piper, München 1987, ISBN 3-492-15222-8.
• Ralf Georg Reuth: Erwin Rommel. Das Ende einer Legende. Piper, München 2005.
• Reuth, Ralf Georg Rommel: The End of a Legend. — London : Haus Books, 2006. ISBN 1904950205.
• Rommel, Erwin Gefechts-Aufgaben für Zug und Kompanie : Ein Handb. f. d. Offizierunterricht. — Mittler & Sohn, 1934.
• Rommel, Erwin Infantry Attacks, 2006.
• Rommel, Erwin Rommel and his Art of War. — London : Greenhill Books, 2006. ISBN 1853675431.
• Ryan, Cornelius A Bridge Too Far. — London : Hodder, 2007. ISBN 0340933984.
• Sakkers, Hans Generalfeldmarschall Rommel: opperbevelhebber van Heeresgruppe B bij de voorbereiding van de verdediging van West-Europa, 5 November 1943 tot 6 Juni 1944 (Dutch), 1993. ISBN 90-800900-2-6.
• Schaulen, Fritjof Eichenlaubträger 1940 – 1945 Zeitgeschichte in Farbe III Radusch – Zwernemann (German). — Germany : Selent, Pour le Mérite, 2005. ISBN 3-932381-22-X.
• Scherzer, Veit Die Ritterkreuzträger 1939–1945 Die Inhaber des Ritterkreuzes des Eisernen Kreuzes 1939 von Heer, Luftwaffe, Kriegsmarine, Waffen-SS, Volkssturm sowie mit Deutschland verbündeter Streitkräfte nach den Unterlagen des Bundesarchives (German). — Jena, Germany : Scherzers Miltaer-Verlag, 2007. ISBN 978-3-938845-17-2.
• Shirer, William L. The Rise and Fall of the Third Reich. — New York : Simon and Schuster, 1960. ISBN 978-0-671-62420-0.
• Showalter, Dennis Patton and Rommel: Men of War in the Twentieth Century, 2005. ISBN 978-0-425-20663-8.
• Speidel, Hans Invasion 1944: Rommel and the Normandy Campaign. — Chicago : Henry Regnery, 1950.
• Stegemann, Bernard Germany and the Second World War—Volume III—Part IV and V. — Oxford : Clarendon Press, 1995. ISBN 0198228848.
• Van Creveld, Martin Supplying War: Logistics from Wallenstein to Patton. — Cambridge : Cambridge University Press,, 1977. ISBN 0-521-29793-1.
• Williamson, Gordon Knight's Cross with Diamonds Recipients 1941–45. — Osprey Publishing, 2006. ISBN 1-84176-644-5.
• Willmott, Ned Strategy and Tactics of War. — London, New York : Marshall Cavendish, 1979. ISBN 978-0-856-85503-0.
• Young, Desmond Rommel The Desert Fox. — New York : Harper & Row, 1950.
• Windrow, Martin Rommel's Desert Army. — Osprey Publishing, 1976. ISBN 978-0-850-45095-8.
• Robert Wistrich: Erwin Rommel. In: Wer war wer im Dritten Reich. Harnack, München 1983, S. 225—229.

Відео

• Erwin Rommel Tribute
• Erwin Rommel - In Memory

Примітки

Міжнародне визнання та нагороди
Попередник: Прапор США США	Людина тижня журналу «Тайм» 13 липня 1942	Наступник: Дмитро Шостакович СРСР

Командування військовими формуваннями (установами) Третього Рейху
Попередник: ?	Начальник Терезіанської військової академії 1938	Наступник: ?
Попередник: ?	командир бригади охорони фюрера 25 серпня 1939 — 5 лютого 1940	Наступник: ?
Попередник: генерал-майор Георг Штумм	командир 7-ої танкової дивізії 15 лютого 1940 — 13 лютого 1941	Наступник: генерал-майор Ганс фон Функ
Попередник: сформований	командир корпусу «Африка» 19 лютого — 15 серпня 1941	Наступник: генерал-полковник Йозеф Гарпе
Попередник: сформована	командувач танкової групи «Африка» 1 вересня 1941 — 30 січня 1942	Наступник: перетворена на ТА «Африка»
Попередник: сформована з ТГр «Африка»	командувач танкової армії «Африка» 30 січня — 20 вересня 1942	Наступник: генерал танкових військ Георг Штумм
Попередник: генерал танкових військ Георг Штумм	командувач німецько-італійської танкової армії 24 жовтня 1942 — 23 лютого 1943	Наступник: перетворена на групу армій «Африка»
Попередник: сформована	командувач групи армії «Африка» 23 лютого — 10 березня 1943	Наступник: генерал-полковник Ганс-Юрген фон Арнім
Попередник: знов сформована	командувач групою армій «B» 15 липня 1943 — 19 липня 1944	Наступник: генерал-фельдмаршал Гюнтер фон Клюге