Російська загально-військова спілка
Російський Загально-Військовий Союз (рос. Русский общевоинский союз) (скороченоРОВС) - створений у 1924 в Білій еміграції під керівництвом генерала П. Н. Врангеля союз, спочатку об'єднав військові організації і союзи Білій еміграції у всіх країнах, в наш час[Коли?] об'єднує нащадків учасників Білого руху та їх однодумців.
Зміст |
Історія [ред.]
РОВС був наймасовішою організацією російської еміграції, у момент створення союз нараховував до 100 тисяч членів. Є думка, що організація існувала до 1940 року [1] або до 2000 року [2], хоча насправді вона існує до сьогодні [3].
Штаб РОВС перебував у Парижі, а його відділи та відділення - в країнах Європи, Південної Америки, США та Китаї.
Основним друкованим періодичним виданням РОВС був журнал «Часовой» (редактор В. В. Орєхов), який почав видаватися зі схвалення генерала П. М. Кутепова в 1929 р . і виходив з перервою на 1941-1945 р. р. аж до початку 1988 р. (формально цей журнал вважався незалежним виданням).
У розпорядженні РОВС перебував також «Фонд порятунку Росії», з коштів якого фінансувалася його діяльність.
З кінця 1920-х років діяльність РОВС виявилася зовсім паралізованою. Радянські спецслужби завербували в якості своїх агентів керівників Союзу, в тому числі адмірала Крилова, генерала Монкевича, а пізніше і генерала Скобліна, що допомагав за гроші більшовикам разом зі своєю дружиною, відомою співачкою Плевицькою. За допомогою іншого агента ГПУ С. М. Третьякова чекісти встановили мікрофони в паризькій штаб-квартирі РОВС і прослуховували всі таємні збори організації. Найуспішнішими операціями чекістів виявилися викрадення керівників РОВС, спочатку в 1930 році генерала Кутепова, а через сім років генерала Міллера. Генерали зникли безслідно, викликавши серед частини еміграції паніку через «всемогутності ГПУ». Випадки ці психологічно деморалізували російську еміграцію [4].
Добровольці з РОВС вели підпільну роботу в СРСР, билися проти комунізму і в лавах армій інших країн: під час громадянських воєн у Китаї і Іспанії (1936-1939) )[5].
Критиками (Г. Граф, С. Маньков, Й. Верешанін,) відзначається, що РОВС не був єдиним наступником саме Російської Імператорської Армії і Флоту, оскільки існували й інші військові союзи, зокрема Корпус Імператорської Армії і Флоту, з якими РОВС боровся. Крім того, керівництво РОВС не могло встояти перед інфільтрацією агентами ОГПУ ще й тому, що було непослідовно монархічним (протидіяло саме монархічній роботі) і проантантовскім.
Разом з тим, в період приблизно 1930-1939 рр.. в активній частині членів РОВС мали місце профашистські настрої.
Ідеологія [ред.]
Основним принципом Російського Загально-Військового Союзу є самовіддане служіння Батьківщині, непримиренна боротьба проти комунізму і всіх тих, хто працює на розчленування Росії. Російський Загально-Військовий Союз прагне до збереження основ і кращих традицій і заповітів Російської Імператорської армії та армій білих фронтів Громадянської війни в Росії.
Організаційна структура [ред.]
РОВС поділено на відділи, що займаються країни та регіони:
- I відділ - Великобританія, Голландія, Данія, Єгипет, Іспанія , Італія, Норвегія, Персія ( Іран), Польща, Сирія, Фінляндія, Франція з колоніями, Швейцарія, Швеція;
- II відділ - Австрія, Угорщина, Німеччина, Вільне місто Гданськ, Латвія, Литва, Естонія;
- III відділ - Болгарія, Туреччина;
- IV відділ - Греція, Румунія, Югославія;
- V відділ;
- VI відділ - Чехословаччина;
- VII відділ;
- Далекосхідний відділ зі штаб-квартирою в Харбін е;
- Північноамериканський відділ;
- Департамент у Австралії і Нової Зеландії;
- Південноамериканський відділ.
У наші дні [ред.]
У ряді міст Росії і України [6], а також країн Російського зарубіжжя діють Відділи, Відділення та Представництва РОВС. Офіційний друкований орган Союзу - журнал «Весник РОВС».
Залишаючись в ідейному плані на позиціях непримиренності, РОВС ставить своїм завданням домагатися офіційного юридичного засудження діяльності КПРС і КДБ. Так, РОВС активно виступив на підтримку ініціативи Парламентської Асамблеї Ради Європи (ПАРЄ) про необхідність міжнародного засудження комунізму [7].
Про негативне ставлення керівництва РОВС до політичного курсу, що проводиться владою Російської Федерації, свідчить, зокрема, Заява РОВС з приводу перенесення праху Денікіна до Москви:
Очевидно, що існуючий в Російській Федерації антинаціональний режим, активно продовжує справу руйнації тепер вже останніх залишків історичної Росії, постійно потребує ідеологічному прикриттю своїх злочинів - як минулих, так і нинішніх. Одночасно спадкоємцям ленінської банди необхідно завчасно нейтралізувати і потенційну небезпеку відновлення боротьби проти неї під прапорами і гаслами Російського Білого руху: сьогодні Біла Ідея є виключно актуальною і потенційно дуже небезпечною для путінського і аналогічних йому режимів на території розчленованої Росії! Символічне перепоховання владою Російської Федерації праху колишнього Головнокомандувача ЗСПР ген. Денікіна і найбільшого Білого ідеолога професора І. А. Ільїна якраз і покликане служити цим брудним політичним цілям професійних фальсифікаторів з Луб'янки. [8]
Ідейна позиція РОВС в наш час[Коли?] зустрічає протидію з боку офіційної влади і спецслужб України та Росії, а також з боку зміновіхівської частини Російського Зарубіжжя [9].
Керівники РОВС [ред.]
- 1924-1928 Врангель Петро Миколайович - засновник РОВС
- 1924-1929 Вел. Кн. Микола Миколайович Молодший - Верховний Головнокомандувач Російської Армією
- 1929-1930 Кутепов Олександр Павлович
- 1930-1937 Міллер Євген Карлович
- 1937-1938 Абрамов Федір Федорович
- 1938-1957 Архангельський Олексій Петрович
- 1957-1967 Лампі, Олексій Олександрович
- 1967-1979 Харжевской Володимир Григорович
- 1979-1983 Осипов Володимир Петрович
- 1983-1984 Дьяков Володимир Іванович
- 1984-1986 Калініченко Петро Олексійович
- 1986-1988 Іванов Борис Михайлович
- 1988-1988 Іович Микита Іванович
- 1988-1999 Гранітов Володимир Володимирович
- 1999-2000 Бутков Володимир Миколайович
- 2000-2000 Вишневський Володимир Олександрович
- З 2000 року Іванов Ігор Борисович
Почесні Голови РОВС [ред.]
- 2000-2003 Федоров Микола Васильович (Отаман ВВД)
- З 2004 Міхєєв Ярополк Леонідович
Див. також [ред.]
Примітки [ред.]
- ↑ Энциклопедический словарь «История Отечества с древнейших времен до наших дней»
- ↑ Блинов М. Ю., пор.. Из истории РОВС
- ↑ новости РОВС
- ↑ Платонов О. О. Терновий вінець Росії. Історія російського народу в XX столітті. М.: «Родник» Т. 1, с. 871-872
- ↑ Обращение к испанскому народу по случаю 70-летия окончания войны 1936—1939 гг.
- ↑ Київський Російський Загально-Військовий Союз
- ↑ http://www.izput.narod.ru/rvpp . html Росіяни - на підтримку ідеї міжнародного засудження комунізму]
- ↑ Заява РОВС «Білу ідею не поховайте!» з приводу перенесення праху Денікіна до Москви. Київський Телеграф, жовтень 2005 року
- ↑ html І. Б. Іванов «Русист» як «загроза державній безпеці» Російської Федерації.
Література [ред.]
- Бутков В. Н. Исторические записки и воспоминания члена Русского Обще-Воинского Союза //«Вестник РОВС», № 1-9, 2001—2004.
- Голдин В. И. Солдаты на чужбине. Русский Обще-Воинский Союз, Россия и Русское Зарубежье в XX—XXI веках. Архангельск: Солти, 2006. ISBN 5-7536-0165-0
- Иванов И. Б. Русский Обще-Воинский Союз. Краткий исторический очерк. СПб,1994.
Посилання [ред.]
- Положение о Русском Обще-Воинском Союзе. 1959.
- Сводка руководящих указаний по организации и деятельности судов чести. 1932.
- Информация I-го отдела РОВС (1960-1975).
- Избранные статьи и выступления Председателя РОВСа И. Б. Иванова
- Официальный сайт 1-го Отдела РОВС в России
- Неофициальный сайт о РОВС
- Официальный сайт II Отдела РОВС (Малороссия, Крым)
- Сайт историка С. В. Волкова
- Электронный журнал I Отдела РОВС в России
