Російська національна бібліотека

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Координати: 59°56′02″ пн. ш. 30°20′08″ сх. д. / 59.93389° пн. ш. 30.33556° сх. д. / 59.93389; 30.33556

Російська національна бібліотека (споруди на Невському проспекті Петербурга)
Российськая национальная библиотека
Невский 37.jpg

Головний корпус бібліотеки
Тип публічна
Адреса Петербург, пл. Остовського, б. 1
Засновано 1795 рік
Зібрання
Обсяг фондів 35 718 000 одиниць збереження [1] (15 000 000 книг; 13 100 000 журналів; 617 000 річних комплектів газет)
Доступ і користування
Кількість читачів бл. 1 100 000
Інші відомості
Директор В. М. Зайцев (з 1985 р.)
Штат 1850
Невский 37.jpg

Російська національна бібліотека (комплекс будівель на Невському проспекті), колишня Імператорська бібліотека, колишня Бібліотека імені Миха́йла Салтико́ва-Щедріна́ в Ленінграді (Державна ордена Трудового Червоного Прапора публічна бібліотека імені М. Є. Салтикова-Щедріна) в Ленінграді — найбільша після Російської державної бібліотеки наукова бібліотека Росії, одна з найбільших бібліотек світу.

Історія бібліотеки[ред.ред. код]

Заснування[ред.ред. код]

Даниловичівський палац у Варшаві, де знаходилася бібліотека Залуських

Заснована в 1795 році за наказом імператриці Катерини ІІ та отримала назву — Імператорська бібліотека. Заснуванню бібліотеки передувало декілька різних причин та подій :

  • прихильність до читання самої імператриці,
  • мода на просвітництво в кінці 18 століття
  • наявність в Петербурзі декількох великих, приватних бібліотек при відсутністі значної державної бібліотеки,
  • вивезення у 1795 році з захопленої військами Російської імперії Варшави у якості трофею бібліотеки Залуських (майже 300.000 томів та 10.000 рукописів).

Демонстративна прихильність Катерини ІІ ідеям просвітництва йшла поряд з імперськими амбіціями та імперськими засобами вирішення проблем.

Перше розташування[ред.ред. код]

Анічков палац у 1753 р. ліворуч від Анічкова моста

Значну кількість книг та рукописів треба було десь розмістити, бо спеціального приміщення для бібліотеки як, наприклад, у Варшаві — Петербург ще не мав. Згадали про парковий павільйон біля Анічкова палацу, де й розмістили книжкове зібрання.

Сад бароко біля Анічкова палацу в той час простягався аж до Садової вулиці впритул до Гостинного двору. І як сад бароко мав регулярне розпланування, штучні ставки, фонтани, декілька павільйонів. Своїм боком сад виходив на Невську перспективу. Його почали скорочувати, розмістили театр, розпланували площу перед театром, замовили проект нової будівлі для бібліотеки на місці павільйону, що був замалим для бібліотеки.

Нова будівля бібліотеки[ред.ред. код]

Невдовзі надто малий павільйон розібрали. Проект нового приміщення розробив архітектор Єгор Соколов в модних формах класицизму. Проект розглянув Оленін Олексій Миколайович (1764–1843), призначений у 1808 р. помічником графа Строганова, що був директором бібліотеки імператорського двору. Оленін був знавцем мистецтв і навіть художником, тож він значно вдосконалив для нього не зовсім переконливий проект Є. Соколова, наказавши зробити більші за розмірами вікна, замовив бібліотечні меблі для нової будівлі.

14 січня 1814 року відбулося офіційне відкриття нового приміщення Імператорської Публічної бібліотеки.

Будівля Імператорської бібліотеки[ред.ред. код]

Russian National Library building.jpg

Головним фасадом будівля повернена до театральної площі та Анічкова палацу на тіньовий бік. Торець будівлі виходить на Невську перспективу. Аби прикрасити цей торець, його розпланували заокругленим. Затемнений головний фасад прикрасили рустом, колонадою по другому поверху та скульптурами поміж колон. Вінчав будівлю фронтон, поверх якого встановили скульптуру давньогрецької богині мудрості Афіни зі списом.

Упорядкування роботи бібліотечного закладу[ред.ред. код]

Напіврабський стан служителів Імператорської бібліотеки не сприяв успішній та досконалій праці закладу. Книжки розставили по полицям, керуючись лише їхніми розмірами. Ніякого розподілу за темами, країнами, авторами не було. Відшукати потрібне видання в такому хаотичному розташуванні великої колекції книжок стало неможливо. За упорядкування бібліотеки узявся О. М. Оленін, що вивчав бібліотечну справу за кордоном. Він добився перерозподілу книжкового зібрання по відділам, темам, мовам. Саме Оленін вводить систему отримання Імператорською бібліотекою обов'язкового примірника видань друкарень імперії, відому ще з Бодлеанської бібліотеки Оксфордського університету або Національної бібліотеки Франції.

Окремі бібліотеки в її складі[ред.ред. код]

  • Бібліотека Залуських (за часів СРСР більшу її частину повертуто до Польщі)
  • Бібліотека Вольтера
  • Бібліотека Дідро
  • Бібліотека Ланського
  • Більша частина архіву Головного архівного управління Франції зі зруйнованої фортеці Бастілія в Парижі (викуплена дипломатом Петром Дубровським і перевезена в Петербург),
  • Бібліотека Шляхетного Кадетського корпусу тощо.


Уславлені працівники бібліотеки (неповний перелік)[ред.ред. код]

Експедиції[ред.ред. код]

З ініціативи О.Оленіна розпочалися експедиції по старим містам Російської імперії з метою збору та рятування стародруків, рукописів, історичних речей, зразків написів на надгробках тощо.

  • Одну з перших експедицій Публічної бібліотеки очолив Петро Валуєв. Разом з помічниками вони пересувались маршрутом Петербург — Стара Ладога — Вологда — Київ — Москва — Петербург із заходом у монастирі, села тощо. Купували стародруки, робили копії з цікавих зразків рукописів, ретельно відтворюючи навіть історичні помилки, написи на сторінках, мініатюри, щоби зберігти автентичний вигляд археографічних пам'яток.
  • Особливобагатою була експедиція Строєва, що дала багато нового історичного матеріалу.
  • Петро Каменський відбував у Китай. Оленін дав тому 2.000 на придбання китайських, манчжурських, японських книг, географічних карт місцевостей тощо.
  • Оленін налагодив зв'язки з російськими дипломатами в європейських країнах і ті почали переправяти в Бібліотеку стародавні рукописи, монети, папіруси Стародавнього Єгипту, злепки з рельєфів Парфенону, що вивіз у Лондон з Афін лорд Елджин тощо.

Цензура в бібліотеці[ред.ред. код]

Право отримання Імператорською бібліотекою кожного друкованого видання в Імперії приводило до включення в її колекції і революційних, заборонених видань («Подорож з Петербурга у Москву» Радіщєва, брошур Леніна, видань доби революції 1905–1907 рр. тощо). Їх зберігали, але доступу відвідувачі публічної бібліотеки до них не мали ще за часів царату.

Цензурні обмеження в бібліотеці набули в СРСР надзвичайної сили за часів Сталіна та політичних процесів над реальними чи сумнівними політичними супротивниками. Цензурні обмеження зняті лише за часів розвалу СРСР.

Бібліотека в 20 столітті[ред.ред. код]

1913 у фондах бібліотеки було 3 016 635 одиниць збереження, а 1958— 12 447 313. Різко збільшилась кількість відвідувань: з 194 082 в 1913 до 1695 146 в 1958. Щоденно в 26 читальних залах працює 4500—5000 читачів. Відповідно збільшилась і видача книг: з 462 187 тт. 1913 до 7 215 435 в 1958. В фондах бібліотеки зберігаються друковані видання 85 мовами народів СРСР. Широко представлена література укр. мовою (близько 100 000 примірників), в тому числі 75 різних видань «Кобзаря» Т. Г. Шевченка. В фондах листівок перших років Рад. влади багато листівок укр. мовою. В фондах відділу рідкісної книги зберігається особиста бібліотека Вольтера (коло 7000 томів). На берегах багатьох книг є його особисті помітки. Із відомих тепер у світі 40 тис. інкунабул 4000 представлені в фондах бібліотеки. Широко відоме зібрання рукописів бібліотеки (понад 300 000), серед них: перша датована пам'ятка вітчизняного письменства— «Остромирове євангеліє» (1056—57), найдавніший список літопису Нестора (1377), рукописні книги 11 —12 ст. та ін.

Примітки[ред.ред. код]

  1. http://www.nlr.ru:8100/nlr/docs/stat.htm Російська національна бібліотека: Статистичні дані за 2005 - 2009 рр.

Література[ред.ред. код]