Російсько-турецька війна (1686—1700)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Російсько-турецька війна 1686—1700
Російсько-турецькі війни, Велика турецька війна
Azov.jpg
Взяття Азову
Дата: 16861700
Місце: Османська імперія
Результат: Карловицький мир, Константинопольський договір
Сторони
Османська імперія Московське царство

Російсько-турецька війна  — війна у 16861700 роках між Московським царством і Османською імперією за контроль над південною Україною та Донщиною. Складова Великої турецької війни 16831699 років. Закінчилася поразкою Османів і підписанням в 1700 році Константинопольського договору.

Опис[ред.ред. код]

У 1656 р. посаду великого візира Османської імперії захопила енергійна людина Мехмет Кепрюлю, яка зуміла підсилити дисципліну армії і завдати декілька поразок ворогам. Австрія повинна була укласти в 1664 р. не особливо для неї вигідний мир у Васварі; у 1669 р. турки завоювали Крит, а в 1672 р., за миром у Бучачі, отримали від Польщі Поділля і навіть частину України. Цей мир викликав обурення народу і сейму, і війна почалася знову. У ній взяла участь і Росія; зате на боці османів стояла значна частина козаків з Дорошенком на чолі.

Під час війни помер великий візир Ахмет-паша Кепрюлю після 15-річного керування країною (1661—76). Війна, що йшла із змінним успіхом, закінчилася Бахчисарайським перемир'ям, укладеним в 1681 р. на 20 років, як status quo; Західна Україна, що представляла після війни справжню пустелю, і Поділля залишилися в руках турок. Осман легко погодився на мир, оскільки у них на черзі стояла війна з Австрією, яку розпочав наступник Ахмет-паші Кара-Мустафа Кепрюлю. Османам вдалося підійти до Відня і обложити його (з 24 липня до 12 вересня 1683 р.), але облогу довелося зняти, коли польський король Ян Собеський уклав союз з Австрією, поквапившись на допомогу Відню і отримав біля неї блискучу перемогу над османським військом.

У Бєлграді Кара-Мустафу зустріли посланці від султану, що мали наказ доставити до Константинополя голову нездібного полководця, що і було виконано. У 1684 р. до коаліції Австрії і Польщі проти Османської імперії прилучилася і Венеція, пізніше і Росія.

В ході війни, в якій османам довелося довелося не нападати, а захищатися на власній території, в 1687 р. великий візир Сулейман-паша був розбитий при Мохачі. Поразка османських військ викликало роздратування яничар, які залишалися в Константинополі, бунтуючи і грабуючи. Під загрозою повстання, Мехмед IV послав їм голову Сулеймана, але це не врятувало його самого: яничари скинули його за допомогою фетви муфтія і насильно звели на престол його брата, Сулеймана II (1687—91), людини піддатного пияцтву і абсолютно нездібного до управління. Війна продовжувалася при ньому і при його братах, Ахмеді II (1691—95) і Мустафі II (1695—1703). Венеціанці опанували Морією; австрійці узяли Бєлград (незабаром знову віддали османцям) і всі значні фортеці Угорщини, Славонії, Трансільванії; поляки зайняли значну частину Молдавії.

У 1699 війна була закінчена Карловицьким мирним договором, який був першим, за яким Османська імперія не отримувала ні данини, ні тимчасової контрибуції. Значення його значно перевершувало значення Ситваторокського миру. Стало для всіх зрозуміло, що військова могутність османів зовсім не велика і що внутрішні нелади розхитують їх державу все більш і більш.

У самій імперії Карловицький мир викликав серед освіченішої частини населення усвідомлення необхідності деяких реформ. Це усвідомлення вже раніше мали Кепрюлю — сім'я, що дала державі протягом 2-ої половини XVII і початку XVIII сторіч. 5 великих візирів, що належали до найчудовіших державних людей Османської імперії. Вже в 1690 р. великий візир Кепрюлю Мустафа видав Нізамі-Джедід (осман. Nizam-ı Cedid - «Новий порядок»), що встановив найбільші норми поголовних податків, що стягуються з християн; але закон цей не мав практичного застосування. Після Карловицького миру християнам в Сербії і Банаті пробачили податки за рік; вищий уряд в Константинополі став піклуватися про захист християн від поборів і інших утисків. Недостатні для того, щоб примирити християн з турецьким гнітом, ці заходи дратували яничар і турок.

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]