Російсько-турецька війна (1735—1739)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Російсько-турецька війна 1735—1739
Російсько-турецькі війни
Theatrum Belli Ao MDCCXXXVII. L'Isle.png
Карта бойових дій 1737 року
Дата: 17351739
Місце: Кавказ, Балканський півострів
Результат: Белградський мирний договір 1739, Азов повернено Росії
Сторони
Flag of Russian Empire for private use (1914–1917) 3.svgРосійська імперія,
Flag of the Cossack Hetmanat.svg Військо Запорозьке

Flag of the Habsburg Monarchy.svg Австрія
Ottoman flag.svg Османська імперія,

Flag of the Crimean Tatar people.svg Кримське ханство
Командувачі
Б. X. Мініх
П. П. Лассі
Яків Лизогуб
Каплан-Гірей

Росі́йсько-туре́цька війна́ 1735–1739 років була наслідком російсько-турецьких протиріч, що загострилися у зв'язку із Російсько-польською війною 1733–1735 рр. та набігами кримських татар. Вона стала продовженням боротьби Росії за вихід до Чорного моря.

Передумови[ред.ред. код]

Росії вдалося забезпечити сприятливу міжнародну обстановку шляхом укладення у 1732–1735 рр. договорів з Іраном (який у 1730–1736 вів війну з Туреччиною) та затвердження на польському троні у 1735 р. Августа III замість французького ставленика Станіслава Лещинського, якого підтримувала пов'язана з Францією Туреччина. Спільницею Росії з 1726 р. була Австрія.

Приводом до початку війни послужили набіги кримських татар в кінці 1735 р. на Україну і похід кримського хана на Кавказ.

Події[ред.ред. код]

1736 рік[ред.ред. код]

План російського командування на 1736 р. передбачав захоплення Азову та Криму. 20 (31 травня) 1736 р. Дніпровська армія фельдмаршала Б. X. Мініха (62 тис. осіб) штурмом захопила Перекопські укріплення, а 17 (28 червня) зайняла Бахчисарай, але нестача продовольства, води та епідемії змусили Мініха відступити на Україну. 19 (30 червня) 1736 р. російська Донська армія генерала П. П. Лассі (28 тис. осіб) за сприяння Донської флотилії віце-адмірала П. П. Бредаля захопила Азов.

Після захоплення корпусом генерал-лейтенанта М. Леонтьєва форту Кінбурн, частина Запорозької флотилії зосередилась в кінбурнській гавані і розпочала спостереження за Очаковим.

Активну участь у війні прийняли й запорозькі козаки. В ставці Мініха кошовому Малашевичу поставили завдання блокувати турецький флот та дії татарських загонів. Літом 1736 р. запорозький флот перервав морське сполучення Туреччини з Кримом та дезорієнтував турецьке командування. Постійними локальними нападами на турецькі галери вони руйнували комунікації турків. Так, 30 червня 1736 р. 100 запорожців на 5 дубах здійснили напад на татар у гирлі Буга, а вже наступного дня, 1 липня 1736 р., 80 запорожців на 3 дубах з'явилися під Очаковом, захопивши у полон галеру з яничарами. 6 вересня 1736 року партія запорожців на десяти дубах захопила поблизу Очакова турецьку галеру, на якій знаходилось п'ятнадцять гармат і одна мортира. Трофейні гармати козаки доправили на Січ.

1737 рік[ред.ред. код]

Навесні 1737, ще до початку кампанії, Запорозька флотилія взяла під контроль гирло Дніпра. Так, 30 березня при урочищі Станіславі (що біля гирла Інгульця) козаки на дубах атакували переправу татарської орди, «к которой от Очакова для перевозу Днепра несколько судов приведено было», відігнавши турецькі судна в Лиман. Березневий виступ армії Б. Х. Мініха до Очакова затримувався через проблеми із наведенням переправи на правий берег Дніпра.

У липні 1737 р. армія Мініха (60-70 тис. осіб) штурмом опанувала турецькою фортецею Очаків. На той час в Очакові перебувало 22 000 турецького війська при 122 гарматах, 9 мортирах і 34 басах. Війська гарнізону очолював очаківський сераскер Яхья-паша, а комендантом фортеці був двобунчужний паша Мустафа-ага. На допомогу фортеці мали прибути війська бендерського сераскера Абдулли-паші, а із Синопу — чорноморська ескадра. На момент підходу до фортеці армії Б. Х. Мініха, флотилії В. Дмітрієва-Мамонова разом із облоговою артилерією в пониззі Дніпра не виявилось. Не чекаючи на підхід до Очакова турецької армії і флоту, Мініх зважився на штурм із тими гарматами, які були в його розпорядженні. Очаківський пороховий льох вибухнув через пожежу, спричинену обстрілом фортеці польовою артилерією Мініха. Вибух спричинив величезні руйнування і жертви. Пожежа, що охопила місто, дісталася ще двох порохових льохів. Поблизу епіцентру одного із цих вибухів міський мур частково обвалився. Неспроможний одночасно гасити пожежу і обороняти місто, гарнізон кинувся на пристань до своїх галер. У цей самий час, російська легка кіннота (гусари і донці) прорвалася в гавань через відчинені Морські ворота.

Відразу після падіння Очакова турки залишили і Кінбурн. Проте без флотилії перекинути війська до Кінбурна Мініх не міг. Достеменної інформації про те, що коїться у тій фортеці, також не було. 5 липня фельдмаршал виступив із армією на Бендери, залишивши в Очакові восьмитисячний гарнізон під командуванням генерал-майора І. Бахмєтьєва та інженер-полковника М. Брадке.

Армія Ласі (близько 40 тис. осіб) у червні переправилася через Генічеську протоку на Арабатську стрілку, форсувала Сиваш і у липні вступила в Крим. Російські війська завдали ряд поразок військам кримського хана і зайняли Карасубазар, проте через нестачі води та продовольства були змушені знову залишити Крим.

7 липня 1737 із Синопу до Очакова прийшло п'ять турецьких кораблів, на яких перебувало до 5000 яничарів. Те, що Очаків у руках росіян, а Кінбурн покинуто, для капудан-паші стало повною несподіванкою. Пролавірувавши певний час між фортецями, кораблі вийшли в море.

В липні 1737 року у війну проти Туреччини вступила Австрія. В цих умовах Туреччина виказала зацікавленість в проведенні мирних переговорів, за для чого в Немирові 16 серпня було скликано мирний конгрес. За час його проведення Туреччина змогла виграти час та, перегрупувавши свої сили, нанесла Австрії кілька відчутних ударів. Переговори безрезультатно завершились в листопаді.

Впродовж літа на правому березі Дніпра було споруджено опорні пункти: ретраншементи Кам'янський (супроти Усть-Самарської фортеці), Кайдацький, Ненаситенський, Хортицький (напроти острова Мала Хортиця), а також Новий шанець (на місці знесеного у 1700 Кизи-Кермена). У цих ретраншементах було влаштовано пристані, на лівому березі Дніпра стоянками для суден флотилії могли служити торішні редути і ретраншементи, зведені армією Б. Х. Мініха під час походу на Крим.

Восени 1737 у поганій якості суден і провалі морської кампанії Х. Мініх звинуватив В.Дмітрієва-Мамонова (Контр-адмірал уникнув військового суду лише завдяки тому, що перебував у родинному зв'язку з родиною імператриці). Замість І. Бахмєтьєва, який отримав відпустку на лікування, на посаду обер-коменданта Х. Мініх призначив генерал-майора барона Ф. фон Штофельна (Штофеля). Із Очакова Х. Мініх подався «к Днепровским гирлам». На найбільшому острові Дніпровського гирла за розпорядженням фельдмаршала було закладено редут Св. Ганни, поблизу урочища Кошова Голова (що біля гирла Інгульця) — подвійний ретраншемент Олександр-шанець. Олександр-шанець мав стати головною базою флотилії і перебувати у віданні обер- коменданта Очакова.

Складною проблемою для російського командування стало утримання Очакова. Мініх призначив командиром залоги генерала Штофельна, підпорядкувавши йому дві тисячі чоловік регулярних військ та 250 лівобережних козаків під командуванням миргородського полковника В. Капніста. Але оборона міста була б неможливою без дій запорожців на морі. Ще під час підготовки кампанії Мініх цікавився у січовиків, чи можуть їх судна «с грузом и без груза чрез пороги весною перейти», оскільки планував передати козакам частину кораблів, збудованих на Брянській верфі. Головнокомандуючий отримав відповідь, що «таковые суда, а особливо дубы вешнею водою чрез помянутые пороги проходить могут», що й було здійснено.

Про підготовку козаків до морських походів пише 8 червня 1737 р. кошовий І.Малашевич військовому судді Решетилу на Січ. При цьому він наполягає, щоб вже зараз, використовуючи наявні чайки та дуби, проводилася морська розвідка, про результати якої слід доповідати російському командуванню. 16 липня 1737 р. до Очакова прибуло 1500 запорожців на 38 суднах. Запорізькі кораблі всю кампанію успішно забезпечували Очаків продовольством, боронячи його від турецьких галер.

В жовтні 1737, бачачи відхід армії Мініха на лівий берег Дніпра, турецьке командування спробувало повернути Очаків і Кінбурн. В перших числах жовтня під Очаковом з'явились кінні розвідувальні партії турків. До Кінбурна з боку Криму підійшла чисельна татарська партія.

5 жовтня в Дніпровський лиман зайшла турецька ескадра, але запримітивши в гаванях фортець російські судна, відійшла до Березанського острова. В цей час із півсотнею навантажених суден до Очакова прибув В. Дмітрієв-Мамонов.

14 жовтня до Очакова підступило об'єднане 40 тисячне турецько-татарське військо сілістрійського сераскера Ієнтір-Алі-паші та калги-султана Бєґлі-Гірея.

З 15 по 30 жовтня під Очаковом розгорнулося жорстоке бойовище: цілодобові бомбардування і штурми, мінні підкопи з обох боків, вилазки гарнізону. Особливо запеклі бої точилися біля Преображенських, Семенівських та Ізмайлівських воріт. Атаки і приступи припинялись лише під час проливних дощів. З моря Лиман блокували 12 галер, з цих галер турки обстрілювали російські позиції в районі Морських (старих) і Христофорівських (нових) прибережних воріт. Число захисників Очакова становило близько 5000 солдатів і козаків, а також нечисельна морська команда при сотні суден, більша частина з яких була в аварійному стані; при цьому половину усіх плавзасобів складали вантажні байдаки (запорозька флотилія на цей момент вже стала на зимівлю в Новому шанці). Контр-адміралу Дмітрієву-Мамонову нічого іншого не залишалось як обороняти фортецю з боку моря, прикриваючи її гавань і прибережні фланги.

30 жовтня 1737, несподівано для російського гарнізону, супротивник припинив атаки. Турки, покинувши усі припаси і спорядження, завантажились на кораблі і вийшли в море; Буджацька та Єдисанська орди відійшли степом до Аккермена, а кримчаки подались з-під Кінбурна до Перекопу. За офіційною версією штабу Мініха, причиною такого поспішного відступу супротивника була отримана звістка про рух російських військ на допомогу гарнізону Очакова. Насправді ж на той момент у придніпровських ретраншементах, що звідусіль були оточенні татарами, нараховувалось всього кілька тисяч піших солдатів і козаків, а найближчі армійські полки знаходились у Полтаві. Як стало відомо пізніше, в турецькому таборі спалахнула чума, занесена з Молдови.

1738 рік[ред.ред. код]

Навесні 1738 Кошовий Іван Білецький разом з віце-адміралом Сенявіним обирали місце для судноверфі «на острове, именуемом Вышних Хортиц, лежащем ниже порогов в 10 верстах». Цей же кошовий водив авангард військ Мініха до Дністра у новій війні з турками.

24 травня 1738 в Усть-Самарі від чуми помер Н. Сенявін. Головним командиром на верфі у Брянськ було призначено радника Адміралтейств-колегії контр-адміральського рангу З. Мішукова; командування флотилією на Лимані і Дніпрі залишилось за Дмітрієвим-Мамоновим.

На першу половину серпня 1738 року зволікання із евакуацією гарнізонів Очакова і Кінбурна загрожувало залишенням на валах усієї артилерії через пошесть чуми. Також наполовину спорожніли Олександр-шанець, форт Св. Анни і Новий шанець (Кизи- Кермен).

Запорозькі човнові команди, рятуючись від «заразы», мали окремі стоянки на островах Дніпровського гирла.

У 1738 р. активні бойові дії не велися.

У зв'язку з епідемією чуми російські війська залишили фортеці Очаків і Кінбурн. 14 серпня 1738 року Ф. Штофельн зібрав офіцерів очаківського гарнізону на консиліум. Офіцери постановили підірвати Очаків і Кінбурн «до подошвы», а людей і гармати підняти Дніпром до порогів.

Обидві фортеці було зруйновано 31 серпня. На цей момент епідемія вже встигла перекинутись на Українську укріплену лінію і прикордонні райони Малоросії і Слобожанщини.

1739 рік[ред.ред. код]

18 січня 1739 від чуми помер В. Дмітрієв-Мамонов. Замість нього флотилію очолив капітан полковницького рангу Я. Барш (згодом контр-адмірал).

До кінця травня 1739 переправу кримської експедиції було завершено, армія П. Лассі, яка зосередилась на Слобожанщині, готувалась виступати на Крим. Впродовж квітня-травня з Брянська до порогів вийшло 827 байдаків. Вирушаючи на Дунай, Мініх включив Дніпровську флотилію разом із корпусом Ф. Штофельна і Запорозьким військом до складу армії П. Лассі. Контр-адмірал Я. Барш залишався із штабом на Хортицькому острові впорядковувати флотилію. Керівництво розвідувальними і десантними операціями флотилії в пониззі Дніпра і на Лимані було покладено на Ф.Штофельна. Флотилія мала прикрити дії П.Лассі від можливих диверсій з боку «буджацких и белгородских татар», а у разі вступу армії в Крим — діяти на морі до самого Дунаю.

10 липня чотири човни зайшли в Лиман і спробували розвідати ситуацію в районі Очакова. Із засідки їх атакували дві шлюпки. Під час бою одне турецьке судно вдалось потопити, а інше взяти на абордаж; два інші ворожі судна залишили місце бою. По тому підходити до Очакова і Кінбурна турки не наважувалися.

Привівши в липні армію до Генічеської протоки і висилаючи партії до Сиваша, П. Лассі впевнився, що усі переправи на кримський берег ретельно охороняються татарською кіннотою і турецьким флотом. Армія відійшла до Андріївського ретраншементу, де отримала провіант, після чого стала табором у верхів'ї Молочних Вод.

1739 року 58-тисячна армія Мініха переправилася через Дністер і 17 (28 серпня) завдала поразки турецькій армії поблизу Ставучан, зайняла фортецю Хотин (30 серпня) та Ясси.

Морське забезпечення військ Мініха, які діяли на молдавському напрямку, повністю покладалося на запорозьку флотилію. Запорізькі судна на той час були основною силою, яка протистояла турецьким галерам на Чорному морі під час російсько-турецької війни. Козаки, окрім іншого, мали завдання вести розвідку та спостерігати за ворожими сухопутними та морськими силами, які концентрувалися в районі Очаків-Кінбурн, затримувати турецькі кораблі, які намагалися ввійти в Дніпро чи Буг, не допускати висадки десанту тощо.

7 (18 вересня) Австрія зазнала поразки від турецьких військ та уклала сепаратний мир. Це поряд із загрозою нападу Швеції змусило Росію укласти з Туреччиною Белградський мирний договір 1739, за яким Росія повернула собі Азов.

Джерела[ред.ред. код]