Російсько-турецька війна (1787—1792)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Російсько-турецька війна 1787–1792
Російсько-турецькі війни
1787-1792 Osmanli-Rus Savasi.PNG
Мапа бойових дій 1787—1792 рр.
Дата: 17871792
Місце: Південна Україна, Бессарабія, Валахія, Сербія, Чорне море
Результат: Анексія Росією Криму та земель між Південним Бугом та Дністром
Сторони
Російська імперія
Австрія
Османська імперія
Задунайська Січ
Командувачі
Г. О. Потьомкін,
П. О. Румянцев,
М. В. Репнін,
Сидір Білий
Антон Головатий
О. В. Суворов, Ф. Ф. Ушаков
Юсуф-паша


Російсько-турецька війна 1787–1792 була викликана прагненнями Туреччини, яку підтримували Великобританія, Пруссія та Франція, повернути Крим і не допустити посилення російського впливу у Закавказзі та на Півдні України. Російська імперія, спираючись на союз з Австрією, прагнула міцно утвердитися у Північному Причорномор'ї і розширити свої володіння на Кавказі.

Події[ред.ред. код]

Кампанія 1787 року[ред.ред. код]

На початку серпня 1787 р. турецький уряд висунув Росії ультиматум, вимагаючи повернення Криму, визнання Грузії васальним володінням турецького султана і згоди на огляд російських торгових суден, що проходять через протоки.

Ультиматум був відкинутий, і 13 (24 серпня) Туреччина оголосила війну Росії. Турецьке командування, маючи армію чисельністю близько 200 тис. осіб і флот, планувала захопити Кінбурн, Херсон, а потім Крим, розгорнувши одночасно дії на Північному Кавказі.

Росія зосередила 2 армії: Катеринославську під командуванням фельдмаршала Г. О. Потьомкіна (82 тис. осіб) із завданням опанувати Очаків і вийти до Дунаю й Українську під командуванням фельдмаршала П. О. Румянцева (37 тис. осіб), розташовану на Поділлі, для сприяння головним силам. Оборона Криму та Кавказу покладалася на окремі корпуси і Чорноморську козачу флотилію (оскільки власне Чорноморський флот Російської імперії ще тільки активно будувався).

У вересні 1787 року турецьке командування вирішило захопити Кінбурнську фортецю, в якій перебував О. В. Суворов зі своїм корпусом. Турецька ескадра заблокувала Дніпровський лиман та висадила на Кінбурнську косу 6-ти тисячний десант яничар. У бойових діях активну участь брали й українські козаки.

1 (12 жовтня) у Кінбурн висадився турецький десант. Бій за Кінбурнську фортецю був жорстокий, сам Суворов був поранений. І лише висадка козацького десанту Лиманської флотилії та відмова задунайських козаків (що йшли на допомогу туркам) воювати з «братами-запорожцями» дозволили О. Суворову скинути яничар в лиман, та успішно завершили оборону Кінбурна.

Після невдалого штурму Кінбурна обидві сторони взяли перерву в активних бойових діях. Росія — для того, щоб добудувати Чорноморський флот та встигнути набрати достатньо війська (в основному в Україні), Туреччина — для перевезення нових військ для захисту Очакова та нападу на Херсон. Зі Стамбула на підмогу туркам в Очаків була направлена ескадра із 50 кораблів на чолі з капудан-пашею Ескі-Гасаном.

Турецький флотоводець знав, що негода в морі фактично вивела з ладу залишки російського флоту «великого моря». Знали про реальний стан справ і у Петербурзі.

У грудні 1787 року українські козаки перейшли з Прогноїв до Васильківського урочища в гирлі Дніпра, де заклали військовий кіш (Васильківську Січ). На військовій раді кошовим отаманом було обрано Сидора Білого, суддею — Антона Головатого, обрали старшину з 38 курінних отаманів «як одвіку водилося у Запорозькому Військові».

Кампанія 1788 року[ред.ред. код]

З метою залучили якомога більше українців на свій бік під час військових дій, 22 січня 1788 року імператриця Катерина II, підписала указ про створення «Війська вірних козаків». Козаки були підпорядковані генерал-аншефу О. Суворову, командуючому імператорськими військами. Суворову було доручено командувати 20 батальйонами, 38 ескадронами, флотилією та контролювати один із найважливіших у стратегічному плані Херсоно-Кінбурнський район.

Основні військові дії Російсько-турецької війни у 1788 році розгорталися на Дніпровсько-Бузькому лимані.

У січні 1788 р. у війну вступила Австрія, але у червні почалася війна Росії зі Швецією та загострилися відносини з Польщею, внаслідок чого воєнні дії в Молдові обмежилися облогою та взяттям фортець Хотин (у вересні) та Очаків (у грудні).

21 травня турецький флот, у складі 10 лінійних кораблів, 6 фрегатів і 40 шиняв (малих суден), став на рейді Васильківського Коша і розпочав його артилерійський обстріл. Козаки, під проводом кошового Сидора Білого на чайках зайняли бойову позицію та розпочали атаку турецьких кораблів. Але адмірал Гасан-паша бою не прийняв і відвів свою ескадру до Очакова.

25 травня частина кораблів турецької ескадри заблокували вихід з лиману до моря. Таким чином основною військовою силою, що протистояла турецькому флоту була козацька флотилія.

7 червня, турецький капітан-паша кинув у бій у Дніпровському лимані 36 суден. Та більша маневреність козацьких чайок, ніж трипалубних фрегатів, визначила перевагу козацького флоту. Під час сильного вітру на веслах зі спущеними вітрилами, взявши на буксир неповороткі скампавеї, флотилія, під командуванням Сидора Білого, атакувала турецький флот. У цьому бою турки втратили три лінійних кораблі і змушені були знову відступити в Очаків.

17 червня, у лимані поблизу Очакова, козацька флотилія та «російська» парусна ескадра, під командуванням Джона Поль Джонса (обидві флотилії, в основному, комплектували екіпажі своїх кораблів в Україні та з українців) атакували турецький флот. У ніч на 18 червня капітан-паша спробував вивести свій флот із лиману, але під час здійснення цієї операції турецькі кораблі потрапили під вогонь берегової батарей Суворова на Кінбурнській косі й суден козацької флотилії. Розгром турецького флоту був повним: загальні втрати становили 15 суден, 6 тисяч чоловік вбитими й пораненими, близько 2 тисяч полоненими. Проте й козаки, хоч і виграли битву, понесли втрати. Під час абордажних боїв загинуло 18 козаків, в полон потрапило 235 козаків. Було смертельно поранено й кошового отамана Сидора Білого.

За підсумками козацьких перемог радісний Потьомкін доповідав 19 червня 1788 року в Петербург: «Флот капудан-паші веслувальною флотилією розгромлений, 6 кораблів лінійних спалено та 2 піддалися… 30 суден розбиті… Між кораблями знищені капудан-пашинський та віце-адміральський, у полон узято людей з 3000, побито не менше… Ця перемога отримана малими, новозбудованими за небувалим калібром, веслувальними суднами…. з 200 менших гребних суден, в кожному по 60 запорожців…. Цими суднами керують запорожці, котрих тепер є двадцять тисяч на чолі з їх отаманом Сидором Білим».

Влітку 1788 року гребна частина флотилії мала 51 великих кораблі, парусна ескадра — 14 (лінійні кораблі та фрегати). І хоча основі сили Чорноморського флоту складали козацькі човни, офіційно керівництво ескадрами здійснювали контр-адмірали Карл Нассау-Зігену та Поль Джонс. На початку червня під Очаковим Суворов писав: «… проти бусурманських суден видається мені корисним направити до блокфорту мої запорозькі судна, які лише одні здатні до погоні».

Війська Григорія Потьомкіна розпочали облогу турецької фортеці Очаків. Турецька ескадра була розбита, і з моря до фортеці не турки могли підвозити припаси та війська, оскільки силами Лиманської флотилії Чорноморського флоту, ця небезпека була знята.

Облога Очакова тривала аж до грудня. Хоча місто й залишилось без підтримки флоту, воно отримувало підтримку з о. Березань. Як тоді казали «якщо Очаків був ключем до дверей в Чорне море, то Березань — його засувом». Далекобійні гармати цієї фортеці діставали до Кінбурнської коси, не даючи російським галерам ні вийти в море, ні висадити десант біля стін Очакова.

Потьомкін ще в липні наказав Суворову штурмом оволодіти островом, але російський армія, хоча й атакувала його, проте невдало.

У жовтні 1788 року Г. Потьомкін доручив Антону Головатому захопити турецьке укріплення на острові Березань — важливого стратегічного пункту в гирлі Дніпра, яке підтримувало Очаків. Козаки, взявши на плечі гармати, під вогнем турецьких батарей, стрімко атакували. Після навального штурму козаки оволоділи береговими окопами та турецькою артилерійською батареєю. Незабаром у полон здався весь турецький гарнізон. Усього було захоплено 300 вояків, 23 гармати, 150 бочок пороху і кілька ворожих знамен. У козаків загинули полковий старшина, 4 курінних отамани та 24 козаки. За цей подвиг Головатий був нагороджений Георгіївським хрестом.

Облога Очакова 1788 р.

Восени 1788 року Потьомкін за безініціативність під Очаковом відсторонив Нассау-Зігена від посади «командувача» гребною флотилією та призначив замість нього іншого іноземця — генерала де Рібаса. Антон Головатий офіційно залишився лише командиром ескадри козацьких чайок.

Очаків захопили у турок у грудні 1788 року за активної допомоги українських козаків, які брали участь у його штурмі на лівому фланзі армійських підрозділів та атаці з моря козацької флотилії. Найавторитетніші серед військових нагороди за штурм Очакова отримали наступні особи: Військовий орден Св. Великомученика і Побідоносця 1 ступеню — генерал-фельдмаршал Г. О. князь Потьомкін-Таврійський; 2 класу — генерал-поручик В. А. принц Ангальт-Бернбург та генерал-поручик О. М. Самойлов; 4 класу — бригадир З. О. Чапега та полковник А. А. Головатий.

Кампанія 1789 року[ред.ред. код]

У 1789 р. за планом Потьомкіна планувалось заволодіти Бендерами та іншими фортецями Бессарабії. Армія Румянцева повинна була спільно з австрійським корпусом принца Кобургського наступати до нижнього Дунаю. Через інтриги Потьомкіна Румянцев був замінений генералом М. В. Репніним, а потім обидві армії об'єднані в одну — Південну — під командуванням Потьомкіна.

У липні головні сили військ рушили до Бендер. Великий везир Юсуф-паша направив 30-тисячний корпус Османа-паші проти австрійського корпусу (12 тис. осіб), але дивізія Суворова (5 тис. осіб) прийшла йому на допомогу і 21 липня (1 серпня) 1789 корпус Османа-паші був розбитий під Фокшанами.

Юсуф-паша з головними силами (близько 100 тис. осіб) перейшов у наступ проти австрійського корпусу принца Кобургського (18 тис. осіб), але Суворов, що знову був надісланий на допомогу з 7-тисячною армією, 11 (22 вересня) розгромив турок поблизу Римника. Серед підрозділів, які особливо відзначилися в цій битві, були Стародубський та Чернігівський карабінерні полки, які складалися з українців. Під час штурму турецького табору першим увірвався на ворожі позиції саме Стародубський полк. Переконлива перемога під Римником дала можливість російським військам завоювати Хаджибей і оточити одну з наймогутніших турецьких фортець — Ізмаїл.

Взяття Хаджибея здійснили шість полків козаків-чорноморців (три полки кавалерії та три піхоти загальною кількістю 3000 вояків) під командуванням отамана Захара Чепіги та загальним керівництвом І. де Рібаса (Дерібаса), з одночасним штурмом морського десанту флотилії під командуванням Антона Головатого. 14 вересня 1789 р. козаки оволоділи Хаджибейською фортецею.

Слідом за Хаджибеєм впала фортеця Акерман, а за нею козацька ескадра Антона Головатого із 50 чайок при підтримці козацької кінноти Захарія Чепіги і російської піхоти Михайла Кутузова нічним штурмом взяла фортецю Бендери на Дністрі.

Кампанія 1790 року[ред.ред. код]

У 1790 р. Потьомкіну було поставлено завдання рішучими діями домогтися якнайшвидшого переможного закінчення війни, але він діяв повільно і мляво. Турецьке командування розвернуло активні дії на Кавказі і готувало десант до Криму. Але 40-тисячна армія Батал-паші, що наступала від Анапи у Кабарду, була в вересні розбита, а російський Чорноморський флот під командуванням контр-адмірала Ф. Ф. Ушакова завдав поразки турецькому флоту у Керченській морській битві у липні 1790 р. та у битві поблицу Тендри (у серпні), чим зірвав висадку турецького десанту в Криму.

У вересні 1790 р. Австрія вийшла з війни. Попри це, підписання Росією миру зі Швецією дозволило восени почати наступ на Дунай.

На початку грудня флотилія Головатого увійшла в Дунай. Напроти Ізмаїла турки розташували важку артилерійську батарею на острові Сулин, яка не дозволяла підійти до фортеці, в Дунаї вели патрулювання турецькі кораблі. Спочатку флот під командуванням Головатого взяв штурмом Сулин і дав змогу розмістити там артилерію Суворова. Після цього у двох битвах біля острова Верхні Чатапи і вище Ізмаїла потопив турецькі кораблі, чим лишив турецьку фортецю можливості отримувати підкріплення і припаси. Наступною впала фортеця Табія, на штурм якої Головатий вів козаків особисто. Розвиваючи успіх, Головатий з своїми козаками вдарив на Ізмаїл і у кровопролитному бою взяв редути і важку турецьку батарею, яка прикривала фортецю з сторони Дунаю.

11 грудня 1790 року десант флотилії Головатого розпочав новий штурм. 100 козацьких суден атакували Ізмаїл з боку Дунаю і під градом ядер і картечі висадили козаків для штурму фортеці. Козаки першими увійшли у фортецю. Після цього надійшла допомога від гренадерів Кутузова військ Суворова. В бою за Ізмаїл чорноморські козаки А.Головатого взяли 26 турецьких знамен, десятки гармат, багато зброї і амуніції. За взяття Ізмаїла Антон Головатий був нагороджений хрестом Святого Георгія а козаки срібною медаллю «За отменную храбрость при взятии Измаила декабря 11 дня 1790». Таким чином, саме дії флотилії козацького «адмірала» А. Головатого відкрили шлях до Ізмаїлу з боку Дунаю, та вирішили питання взяття фортеці. Суворов особисто відзначав у рапорті Потьомкіну «полковника і кавалера Головатого, який відмінною хоробрістю, працею і постійним старанням не тільки війську своєму подавав приклад, але й сам діяв безстрашно».

Кампанія 1791 року[ред.ред. код]

Наприкінці лютого 1791 року Потьомкін поїхав до Петербургу, і керування армією прийняв на себе генерал Рєпнін.

У червні 1791 р. російські війська під командуванням Рєпніна перейшли через Дунай і завдали турецькій армії поразки при Бабадазі та Мачині. На Кавказі російські війська захопили Анапу.

Перемога у Мачина, 28 червня 1791 року, змусила турецького візира розпочати мирні перемовини, які всіляко затягувались. Розгром Ушаковим турецького флоту при Каліакрії 31 липня (11 серпня) прискорив підписання Ясського мирного договору 1791, за яким до Росії відійшла територія між Південним Бугом і Дністром, а також підтверджено приєднання Криму. Бессарабія (в тому числі здобутий Ізмаїл) та придунайський край залишались в складі Оттоманської імперії.

Джерела[ред.ред. код]