Ротару Софія Михайлівна

Софія Михайлівна Ротару
Народилася	7 серпня 1947(1947-08-07) (65 років) Маршинці, Новоселицький район, Чернівецька область
Громадянство	Україна
Відома	Співачка
Родичі	Михайло Феодорович (1918—2004) Олександра Іванівна (1920—1997)
Чоловік	Євдокименко Анатолій Кирилович
Діти	Руслан (1970)
Нагороди	Народна артистка України
Сторінка в інтернеті	(рос.) Офіційна сторінка

Софі́я Миха́йлівна Рота́ру (справжнє ім'я Софія Михайлівна Євдокименко-Ротару; *7 серпня 1947, Маршинці, Новоселицький район Чернівецької області) — українська та молдовська співачка, Народна артистка України, Народна артистка МРСР.

Біографічні відомості

Софія Ротару, 2009

Народилася 7 серпня 1947 року в селі Маршинці Новоселицького району Чернівецької області в багатодітній родині. Почала співати з першого класу, брала участь у шкільному і церковному хорі. У юності займалася в драмгуртку, співала народних пісень в художній самодіяльності, перемагаючи в районних і республіканських конкурсах.

1964 року вступила та 1968 року закінчила Чернівецьке музичне училище. 1964 року Софія уперше виступила на сцені Кремлівського палацу з'їздів.

Після знайомства зі своїм майбутнім чоловіком Анатолієм Євдокименком, студентом Чернівецького університету й одночасно сурмачем у студентському естрадному оркестрі, співачка вирішує випробувати свій талант як солістка естрадного оркестра.

Звичайно ж, вона продовжувала виконувати і народні пісні, що дотепер займають головні місця в її репертуарі.

1968 року Ротару стала лауреатом IX Всесвітнього фестивалю молоді і студентів у Софії (Болгарія), одержавши золоту медаль за виконання української народної пісні «На камені стою» і молдовської «Люблю весну», а також «Степом, степом» А. Пашкевича і «Валентини» Г. Георгіце (присвячена жінці-космонавту Валентині Терешковій).

У той же час Ротару починає викладати теорію і сольфеджіо в Чернівецькому культосвітньому училищі, а у 1974 році закінчує заочне відділення Кишинівського державного інституту мистецтв.

У 1971 році Ротару знялася в головній ролі в музичному телефільмі «Червона рута», названому так за піснею, що звучала у картині, композитора Володимира Івасюка, з яким у Софії склалася плідна творча співпраця. Однойменно був названий і вокально-інструментальний ансамбль, сформований Ротару й Євдокименко при Чернівецькій філармонії (Анатолій, який закінчив пізніше режисерський факультет Київського інституту культури, став потім режисером-постановником усіх концертних програм Софії).

Епоха «Червоної рути»

З «Червоною рутою» Ротару починає свої виступи по всій країні. Вона створює свій унікальний стиль, що характеризується тонким і гармонічним змішанням народного мелосу і сучасних естрадних ритмів. Її відкрита, експресивна, піднята манера виконання, оптимізм і ліричність (не позбавлені і драматичні ноти), хвилюючий голос, яскрава зовнішність скоряють слухачів усіх віків і національностей.

Музично-акторське дарування Ротару вшановане чисельними нагородами і преміями: У 1973 році в Болгарії на конкурсі «Золотий Орфей» Ротару одержала Першу премію за виконання пісень «Моє місто» Є. Доги і «Птах» Т. Русєва та Д. Дем'янова, у 1974 році в Сопоті завоювала Другу премію за виконання польської пісні з репертуару Халіни Фронцковяк «Хтось» (російський текст А. Дементьєва).

Визнання

Софія Ротару

У 1973 році вона стає заслуженою артисткою УРСР, у 1976 — народною артисткою УРСР, у 1983 — Народною артисткою Молдови, а в 1988 — народною артисткою СРСР.

Як говорить сама Софія Михайлівна, її душа — у піснях. «Пісня для мене — маленька новела зі своїм світом почуттів, драматургічним ладом, героями…» Такими новелами стали для неї пісні В. Івасюка («Водограй», «Два перстені», «Пісня буде поміж нас»), А.Бабаджаняна («Поверни мені музику», «Твої сліди»), Є.Доги («Моє місто»), О. Мажукова («Червона стріла»), Е.Мартинова («Яблуні в цвіті», «Лебедина вірність», «Балада про матір»), М. Блантера («Вороги спалили рідну хату»), Д.Тухманова («Родина моя», «Дамо земну кулю дітям»).

У 1980-і роки Ротару, продовжуючи експерименти з естрадною стилістикою, працює з В. Матецьким («Лаванда», «Луна, Луна, цветы, цветы», «Было, было, было и прошло»), Ю.Саульським («Осіння пісня»), Є. Птичкиним («Присвята») і навіть бере участь у спільному проекту з Д.Тухмановим і групою «Машина часу».

У 1970-1980-і роки на фірмі «Мелодія» у Ротару виходять вінілові платівки: «Червона Рута» (1972), «Софія Ротару» (однойменні — 1974, 1975, 1980, 1981), «Пісні Володимира Івасюка співає Софія Ротару» (1975, 1977), «Ніжна мелодія» (1985), «Монолог про любов» (1987), «Золоте серце» (1988) та інші, випускаються диски також за кордоном.

У 1990-і роки Ротару продовжує активну сценічну діяльність, бере участь у «Пісні року», випускає компакт-диски («Хуторянка», 1995, «Люби меня», 1998).

2001 року виходить нова концертна програма «Моє життя — моє кохання», присвячена 30-річчю сценічної діяльності. Виходять нові диски «Я тебя по-прежнему люблю» 2002, «Єдиному» 2003, «Небо — это я!» 2004, «Я же его любила» 2005, «Я — твоя любовь» 2008.

2011 рік - Софія Ротару стала головою журі пісенного конкурсу, що проходить в рамках щорічного Міжнародного музичного фестивалю Crimea Music Fest в місті Ялта (Крим, Україна).

Звання та нагороди

Зірка Софії Ротару на Алеї зірок в Києві

• Нагороджена орденами Знак Пошани (1980), «Дружби народів» (1985), «За заслуги» II ст. і «Св. княгині Ольги».
• Лауреат премії ім. Островського (1976), Ленінського комсомолу (1978), ім. К. Шульженко (1996), «Овація» (2000).
• «Людина року-2000».

Фільмографія

Окрім фільму «Червона рута», Софія Ротару знялася в картинах «Пісня буде поміж нас», «Монолог про любов», у головних ролях художніх фільмів «Де ти, любов?», автобіографічному фільмі «Душа», брала участь у декількох музично-документальних стрічках.

Фільмографія
«Соловейко з Буковини», 1966
«Червона рута», 1971
«Пісня буде поміж нас», 1975
«Монолог про любов»,
* «Де ти, любов?»
«Душа», 1981

Література

• Українська та зарубіжна естрада / Упорядник Мацишин І. Р. — К., 2000.

Див. також

• Смерічка
• Василь Зінкевич
• Назарій Яремчук

Посилання

• Офіційний сайт Софії Ротару (рос.)