Рудольф Пайєрлс

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Rudolf Peierls, 1937

Рудольф Ернст Пайєрлс (англ. sir Rudolf Ernst Peierls; 5 червня 1907, Берлін — 19 вересня 1995, Оксфорд) — англійський фізик-теоретик німецького походження. Член Лондонського королівського товариства (1945). Іноземний член Академії наук СРСР (1988).


Біографія[ред.ред. код]

Пайєрлс народився в Берліні в єврейській сім'ї. Навчався в університетах Берліна, Мюнхена та Лейпцига. Викладав у Цюріхському політехнікумі (1929–1932), потім переїхав до Англії, де вирішив залишитися після приходу Гітлера до влади в Німеччині (отримав британське громадянство в 1940 році). Працював у Манчестерському (1933–1935), Кембриджському (1935–1937), Бірмінгемському (1937–1963), Оксфордському (1963–1974), Вашингтонському університетах (1974–1977).

Під час Другої світової війни брав участь в Манхеттенському проекті, часто відвідував Нью-Йорк і Лос-Аламос. Пайєрлс був ініціатором запрошення в проект Клауса Фукса, який виявився радянським шпигуном. Згодом Пайєрлс був активним учасником Пагвоського руху.

З 1931 року був одружений з Євгенією Каннегіссер, з якою познайомився в Ленінграді, мав від неї три дочки і одного сина.

Наукова діяльність[ред.ред. код]

Наукові праці Пайєрлса присвячені квантовій механіці та квантовій електродинаміці, ядерній фізиці, фізиці твердого тіла, питанням магнетизму і математичної фізики. У 1929 році запропонував концепцію домішкової провідності напівпровідників (незалежно від Якова Френкеля). У 1931 році побудував квантову теорію теплопровідності неметалічних кристалів. Розробив загальну теорію діамагнетизму, вивчив особливості поведінки електронів в кристалах (спільно з Феліксом Блохом), ввів уявлення про проміжний стан надпровідників (спільно з Фріцем Лондоном), у 1933 році розвинув якісну теорію ефекту де Гааза — ван Альфвена. Розглянув рух дислокацій в кристалах і силу, що діє на них (сила Пайєрлса — Набарро). Пайєрлс вважається одним з піонерів теорії екситонів та сучасних уявлень про магнетизм.

У 1930 році разом з Львом Ландау проаналізував обмеження, що накладаються на квантове опис системи при обліку ефектів теорії відносності. Згодом займався розробкою теорії класичної електродинаміки, в тому числі нелокального типу (1954), питаннями теорії розсіювання.

У галузі ядерної фізики відомі роботи Пайєрлса, проведені спільно з Гансом Бете, за теорією зворотного бета-розпаду і протон-нейтронного взаємодії (1934–1935). У 1939 році разом з Нільсом Бором і Георгом Плачеком досліджував механізм ядерних реакцій, індукованих нейтронами, на основі сформульованої ними оптичної теореми і уявлень про складеному ядрі. У 1940 році спільно з Отто Фрішем оцінив критичну масу урану-235, яка виявилася не настільки велика, як вважалося раніше. Цей результат був викладений у так званому «меморандумі Фріша — Пайєрлса», який багато в чому ініціював широкомасштабні дослідження можливості створення ядерного озброєння. Пайєрлс також брав участь в обчисленнях характеристик ланцюгових реакцій і розробці методів розділення ізотопів.

Нагороди[ред.ред. код]

Бібліографія[ред.ред. код]

  • Пайерлс Р. Законы природы. — М.: ГИФМЛ, 1962. — 340 с.
  • Пайерлс Р. Квантовая теория твёрдых тел. — М.: ИЛ, 1956. — 260 с.
  • Пайерлс Р. Сюрпризы в теоретической физике. — М.: Наука, 1988. — 176 с.
  • Пайерлс Р. Электронная теория металлов. — М.: ИЛ, 1947. — 96 с.
  • Peierls R. Bird of Passage: Recollections of a Physicist. — Princeton University Press, 1985.
  • Peierls R. Selected Private and Scientific Correspondence. — World Scientific, 2007-2009.