Руслан і Людмила

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Руслан і Людмила
Ruslan and Ludmila (silver) rv.gif
Оригінал Руслан и Людмила
Жанр поема / поема-казка
Автор Пушкін Олександр Сергійович
Мова російська мова
Написаний 1817-1820
Виданий 1820

Руслан і Людмилапоема-казка російського поета Олександра Сергійовича Пушкіна, в якій розповідається про те, як богатир Руслан врятував викрадену злим чарівником княжну Людмилу, свою наречену.

Поема розпочата ще в ліцейські роки була опублікована у 1820. Вона складається з посвячення, 6 пісень та епілогу.

Поема лягла в основу лібрето опери Глінки «Руслан і Людмила».

Короткий зміст[ред.ред. код]

Посвята[ред.ред. код]

Поема присвячується юним дівчатам, «царицям душі» поета зі сподіванням, що бодай якась із них тишком прочитає її.

Пісня перша[ред.ред. код]

Весільна учта. Ілюстрація Рустама Рамазанова

Перша пісня починається прологом, дописаним до поеми в 1828, в якому розповідається про ученого кота, що ходить золотим ланцюгом на зеленому дубі біля моря, співаючи пісні й розповідаючи історії. Одна із оповідок кота пригадана в поемі.

Князь Володимир влаштував учту з нагоди одруження своєї доньки Людмили із Русланом. Серед гостей заздрісні конкуренти Руслана: відважний витязь Рогдай, хвалькуватий Фарлаф, юний хазарський хан Ратмир. Коли молодята усамітнилися в опочивальні, її заповнив дивний дух, гримить грім, б'є блискавка. Русланова наречена зникає.

Довідавшись про зникнення доньки, князь Володимир скасовує весілля й оголошує, що віддасть княжну тому, хто зуміє повернути її. Руслан та його супротивники вирушають на пошуки.

Руслан зустрічається із старим дідом-печерником, який розповідає йому, що Людмилу викрав злий чарівник Чорномор. Старий розповідає свою власну історію. Він фін, який у молодості закохався у красуню Наїну. Наїна відмовила йому, й тоді він почав вивчати чари. Врешті-решт йому вдалося чарами привернути серце Наїни до себе, але на ту пору вона вже стала старою каргою, і він сам сахнувся від завойованої любові, чого ображена Наїна не може йому пробачити.

Пісня друга[ред.ред. код]

Людмила у Чорномора.

Рогдай вирішує замість пошуків Людмили знайти й убити Руслана. Він нападає на якогось витязя, але це не Руслан, а Фарлаф. Рогдай перемагає Фарлафа, але зашилає його живим. З'являється стара карга, вказує Рогдаю, де шукати Руслана, а Фарлафу радить повертатися в Київ і чекати на винагороду.

Руслан вступає у бій з витязем, але оповідь переходить до Людмили. Вона опинилася у світлиці, де три дівиці готові виконати будь-яке її бажання. Двері світлиці виходять у чудовий сад, якому позаздрив би Соломон, але без Руслана їй самотньо.

10 слуг вносять горбатого карлика, це - Чорномор. Людмила зуміла скинути його на землю, і він заплутався у своїй бороді. Врешті-решт Чорномор утікає зі світлиці, залишивши свою шапку.

Тим часом Руслан здолав свого супротивника й залишив його тонути в Дніпрі.

Пісня третя[ред.ред. код]

Руслан і голова

До Чорномора в подобі дракона прилітає Наїна й пропонує йому свою допомогу в боротьбі із фіном. Чорномор знову йде до Людмили, але не може знайти її. Людмила навчилася користуватися шапкою-невидимкою Чорномора, й може будь-коли зникнути за власним бажанням.

Руслан опиняється на всипаному кістками полеглих полі бою. Він крушиниться над своєю власною долею, але згодом підбирає спис, шолом, обладунок і бойову сурму, а от меча знайти не може. Далі на його шляху постає величезна гора, що дивним чином гудить. Насправді це велитенська голова. Прокинувшись, голова розсердилася, але Руслану вдається пробити їй списом язик і щоку. Голова стрибає геть, і під нею Руслан знаходить меч. Він уже готовий атакувати голову мечем, але та благає помилувати її.

Голова розповідає про свою долю. Колись голова була могутнім богатирем, братом заздрісного Чорномора. Сила Чорномора в його бороді. Він сказав брату, що вони повинні сховати меч, спроможний здолати їх. Меч відрубає бороду Чорномора й голову його брату. Вони відправилися на пошуки меча, але посварилися за право володіти ним. Чорномор запропонував, щоб вони обидва приклали голови до землі, й меч дістанеться тому, хто перший почує звук. Однак, він лише скористався моментом для того, щоб відрубати голову брату. Голова, втім, залишилася живою.

Голова говорить Руслану, що була б йому вдячна, якби він здолав підлого Чорномора.

Пісня четверта[ред.ред. код]

Ратмир під час своєї мандрівки зустрічає юну вродливу дівицю, вона заманює його у свій терем, і він щасливо забуває про Людмилу.

Тим часом Людмила переховується від челядників Чорномора. Все ж, йому вдається виманити її, перекинувшись Русланом. Однак, сурмить ріг, і він виходить, залишивши шапку.

Пісня п'ята[ред.ред. код]

Політ Руслана й Чорномора

Чорномор зустрічається з Русланом, розпочинається поєдинок. Чорномор злітає, Руслан із ним, вчепившись за бороду. Політ триває два дні. Руслан вищипує бороду, аж поки чарівник не благає помилування. Чорномор відносить Руслана до своїх хоромів, але Руслан не може знайти Людмилу. Вона не відгукується. Врешті решт він випадково збиває шапку-невидимку з її голови. Вона, проте, без тями. Руслан чує голос фіна. Той здаля велить йому відвести Людмилу в Київ, де вона прокинеться.

Руслан вирушає в зворотну мандрівку разом із Людмилою та Чорномором. Дорогою вони знову зустрічають голову. Задоволена здійсненою помстою, голова помирає. Далі він зустрічає рибалку. Це хан Ратмир. Юний хазар пояснює Руслану, що знайшов своє кохання, і більше не боротиметься за Людмилу.

До Фарлафа приходить Наїна, й говорить йому, що настав час діяти. Він сідлає коня й вирушає в дорогу, знаходить місце, де спочивав Руслан, і пробиває його мечем уві сні. Руслан залишається лежати без свідомості й врешті помирає!

Пісня шоста[ред.ред. код]

Прокидається Чорномор і радіє смерті Руслана. Фарлаф із Людмилою повертаються до князя. Радість Володимира змінюється смутком, оскільки Людмила не прокидається від сну. В цей час місто опиняється під облогою печенегів.

Фін знаходить Руслана й оживляє його живою водою, а потім дає юнаку каблучку, яка допоможе розбудити Людмилу, але спочатку Руслан повинен врятувати місто. Руслан повертається у Київ і веде княжу дружину на переможну битву. Потім він торкається щоки Людмили чарівною каблучкою, і та прокидається. Володимир благословляє пару, а Руслан прощає Фарлафа й Чорномора.

Епілог[ред.ред. код]

Автор оплакує минулі дні, коли його відвідувало натхнення. Епілог також, як і пролог, був написаний для видання 1828 року.

Зовнішні посилання[ред.ред. код]


Література Це незавершена стаття про літературу.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.