Русь

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Русь (давньорус. Роусь) — назва історичного регіону в Східній Європі з центром у середньому Подніпров'ї. У 11 — 13 століттях позначала так звану Руську землю довкола Києва, Чернігова і Переяслава, що була осердям середньовічної держави Київська Русь. З 13 століття, після розпаду цієї держави, охоплювала усі території, які колись корилися Києву — від Балтійського до Чорного моря. В середньовіччі використовувалася в титулах світських і духовних правителів Руського королівства, Литви, Польщі, Речі Посполитої, Новгородщини, Московії, Угорщини, Австрії тощо. У новому часі вживалася як одна із самоназв козацької держави Війська Запорозького та Російської імперії. З 20 століття стала архаїчно-поетичною самоназвою України, Білорусі та Росії.

«Руська земля» у вузькому значенні терміну: 1 – за П.П.Толочком; 2 – за А.М.Насоновим [1]; 3 – за Б.О.Рибаковим

Значення[ред.ред. код]

Проблему етимології слова «Русь», що дотепер залишається дискусійною, не змішують з питанням прив’язки цього імені до відповідної території[1].

Більшість авторів вважають, що існувало два основних значення поняття Русь, Руська земля: вузьке — середнє Придніпров’я (Київське, Переяславське і Чернігівське князівства) і широке — всі землі, які увійшли в склад Київської Русі[2][1][3][4]. Дискусійними є лише питання про межі Руської землі у вузькому значенні і характер змін цих меж, а також питання про те, яке із цих понять — вузьке і широке — первинне, а яке похідне[4][5]. Рибаковим[6], Тихомировим[7], Насоновим[8], Кучкіним, Федотовим[9], Робінсоном[10], Кузьміним[5], Мавродіним[11], Роговим[12], Шаскольським[13], Моця[14] обґрунтовано первинність вузького значення Руської землі; окремі дослідники вузьке значення вважають привхідним (Ліхачов[15], Ведюшкіна[1])[4].

Вживання терміну «Русь» та його похідних у давньоруських писемних пам’ятках дозволило виділити також інші їх означення: етнічно-територіальне, політичне (династично-територіальне)[16], конфесійне чи етно-конфесійне[17], соціальне[18].

Вузьке (етнічно-територіальне) значення[ред.ред. код]

Аналіз більше семисот згадок «Руської землі» в літописних зводах дозволив уточнити значення цього словосполучення, як прийнято говорити, «у вузькому сенсі»[1].

За Рибаковим тотожні назви Русь або Руська земля мають два географічних концентри у вузькому значені:
1) Київ та Поросся (ядро чи «Русь всередині Русі») — область, у межах якої могла існувати якась політична єдність, що укладачами літописів ХІІ-ХІІІ ст. сприймалася як далеке минуле;
2) «вся Руська земля», у межах якої було декілька літописних племен і багато феодальних князівств, для яких політична єдність у ХІІ ст. «лише давня історична традиція» — Київ, Поросся, Чернігів, Переяславль, Сіверська земля, Курськ і, можливо, східна частина Волині, тобто лісостепова смуга від Росі до верхів’їв Сейму і Дінця[19].

На півдні (Іпат. л.), в Новгороді (Новг. 1-й л.), на північному сході (Лавр. л.) «Русь» в географічному аспекті виразно протиставлялася Галичу, Суздалю, Смоленську і Новгороду[2][19][20][21][22].

Області та міста, що не входили в поняття «Русь» у вузькому значенні:

Місто Географічне означення Русі Приклади літописних свідчень у наукових працях
Новгород Великий «Поїздки з Новгорода в Київ, Чернігів, Переяслав завжди розглядалися новгородським літописцем як поїздки в Русь»[23]. Сухопутну дорогу з Новгорода на південь називали «Руський шлях»[24].

«Новгород не називали ні «Руссю», ні «Руською землею» на півдні (Іпат. л., 1141 і 1178 рр..) і в самому Новгороді (Новг. 1 л.)»[21].

«Для новгородця під Руссю розумілася Київська земля… На відміну від жителів південної Русі, яких називали русинами, новгородці називали себе словенами»[20].

Новгородський перший літопис жодного разу не називає населення ані Приладожжя, ані всієї Новгородщини Руссю[25].

З Новгорода у 1136 р. «в то же лето, на зиму, иде в Русь архиепископ Нифонт с лучьшими мужи и заста князе с церниговьци стояще противу собе, и множество вои»[2],[3]

1149 р. — «иде археопископ новгородскыи Нифонтъ въ Русь» [4]

26.XI.1141. А коли Святослав (Ольгович) утікав із Новгорода (і) йшов у Русь до брата…[5]

У 1178 р. новгородці прислали до Мстислава Ростиславича, що володів Білгородом Київським, своїх мужів із запрошенням на князювання у них. Він же «… не хотяще ити из Рускои земли». Проте його вмовили, і на прощання князь заявив: «… не могоу никакого же. Рускои земле забыти» [6].

1179 р. — «Тъгда же новгородьци послашася по брата его по Мьстислава въ Русь, и въниде Мьстиславъ въ Новъгородъ… [7]

1221 р. — "Показаша путь новгородци князю Всеволоду: "не хощемъ тебе; поиди, камо хочеши"; иде къ отцеви в Русь" [8]

Володимир-на-Клязьмі, Ростов, Суздаль, Рязань «Ростово-Суздальська земля, а рівно і Рязань, протиставляються «Русі» і в південному літописі і в північно-східному»[21][26]. Лавр. л. за 1152 р. «В то же лето поиде Гюрги с сынми своими и с ростовцы с суждальци и с рязанци и со князи рязаньскыми в Русь...»[9]

Березень 1181. «Святослав же, ідучи із землі Суздальської, попалив город Дмитров. А коли вийшов він із Суздальської землі, то одпустив брата свого Всеволода (Святославича), і Олега, сина свого, і Ярополка (Ростиславича) в Русь, а сам (із) сином з Володимиром пішов до Новгорода Великого»[10].

Після смерті Андрія Боголюбського на нараді у Володимирі говорилося: «...князь наш убьен, а детей у него нету, сынок его в Новегороде, а братья его в Руси...»[11]

Смоленськ Смоленськ не вважали ані «Руссю», ані «Руською землею»[21]. В Смоленську «Ізяслав дав дари Ростиславу, котрі (були) од Руської землі і од усіх цесарських земель, а Ростислав дав дари Ізяславу, котрі (були) од верхніх земель і од Варягів»[12]

Смоленський князь Давид Ростиславич «сина свого Костянтина в Русь посла, братові своєму Рюрикови на руце». Рюрик в цей час був князем Київським[13]

Галич Галич був за межами власне Русі[26]. 1152 р., коли об’єднані поволзькі сили рушили відновлювати на Середньому Дніпрі владу Юрія Долгорукого, до них знову вирішив приєднатися й володар Галича Володимирко Володаревич: «Володимиръ же слышавъ оже идеть сватъ его Дюрги в Русь. поиде из Калича Киеву. Изяславъ же поиде противу Володимеру. Володимиръ же возвратися в Галич. Гюргеви же идущю в Русь. пришедъ и ста оу Глухова» [14].

«Руська земля» в широкому значенні[ред.ред. код]

Проблема географічних рамок поняття «Руська земля» в широкому значенні при всій показній ясності її продовжує залишатися невирішеною[1].

У якості «найбільш систематичного джерела» , який залучається для визначення меж Руської землі в широкому значенні, визнається «Список руських міст далеких та близьких» (1375-1381 рр..), в який потрапили не тільки власне руські, але також болгарські, волоські, польські та литовські міста[1]. На думку дослідників таке розуміння пов’язано з тим, що під терміном «руські» середньовічний книжник мав на увазі швидше за все етно-конфесійну спільність, близьку до того, що зараз іменується терміном «православний»[27]. Також, на думку М.М. Тихомирова, «в основу визначення того, що вважати руськими містами, був покладений принцип мови» — мови книжково-письмової, яку в сучасній славістиці прийнято називати церковнослов’янською[28].


  • Русь — давня назва Київської землі, країни полян, території Середнього Подніпров'я. Відома з середини 9 століття до приходу Олега (Ольгъ) в Київ (Федотов, 1837[29]; Насонов, 1951[21]; Тихомиров, 1979[20])
  • Русь — назва усіх земель, яка у своєму найбільш давньому та основному значенні є поняттям загальним, зверненим до всіх російських земель і до всього російського народу в цілому (Ліхачов, 1950[30]). Цей погляд заперечував дослідження літописних даних, проведених М.М.Тихомировим та його попередниками[19] і, за Б.О.Рибаковим, «абсолютно позбавлений історичного підходу в питанні утворення народності»[19].

Згадки в літературі[ред.ред. код]

У середньовічному кастилському гербовнику «Книзі знань про всі королівства», написаному анонімним автором близько 1350 року, Русь згадується під назвою великої країни «Роксія» (Roxia)[31]. Землі Русі лежать на захід від Танаїса (Дону). Столицею цієї країни є місто Ксорман (Xorman), що одночасно є столицею окремого королівства Ксорман[32]. Окремо від Русі згадуються Львівське королівство[33], Новгородська держава та Московія[32].

Глава про Русь в «Трактаті про дві Сарматії».

Русь раннього нового часу описується в «Трактаті про дві Сарматії» (1517), що був складений краківським каноніком Матвієм із Міхова. Під Руссю (лат. Russia) він розуміє південно-західну складову Європейської Сарматії, терени сучасної України, які також називає Роксоланією (лат. Roxolania)[34]. Згідно з «Трактатом» Русь розташована між татарським Танаїсом (Доном), Сарматськими горами (Карпатами) та Таврійським островом (Кримом). На північ від неї лежить Литва, на заході — Польща, на півдні — Крим та Молдавія, а на сході — Московія та Скіфія (Татарія)[34]. По центру Русі протікає її головна річка — Борисфен (Дніпро). Біля Сарматських гір мешкають русини, на чолі яких стоять поляки[34]. Столицею Русі є Львів[34]. Руські землі багаті на хліб, мед, пиво, домашню худобу, хутра, рибу, рослинні барвники[34]. На заході Русі видобувають сіль та крейду. В країні представлені 4 конфесії — католицизм, православ'я, юдаїзм та вірменське християнство[34]. Найбільшою з них є друга конфесія, що також називається руською вірою. Русини слідують грекам у моді й обрядах, мають власне письмо, подібне до грецького, але в церквах на службі читають і співають сербською мовою[34]. На чолі їх стоїть митрополит, що сидить у Києві, колишній столиці Русі. Руські пани і князі підпорядковуються великому князю литовському. Руська мова побутує як в Русі, так і за її межами — в Литві, Новгородщині, Псковщині та Московії[34].

За Гваньїні (1578) Руська земля називалася раніше Роксоланія і поділена була на Русь Білу, біля Києва, Смоленська, Вітебська, землі Сіверської; Русь Чорну в землях північно-західної Білорусі і Червону Русь біля Бескидів (Карпат) і простягається вона від Дністра до Дону, від Криму і до Литовського князівства. Жителів Руської землі називали старі автори роксоланами або слов'янами. Як синонім Русі Червоної вживалося також термін Поділля.

У праці «Книжка» 1600 року православного полеміста Івана Вишенського, Русь згадується не як країна, а як одна із самобутніх православних націй, поряд із греками, албанцями, сербами, болгарами, москвою та іншими[35].

«

Сама назва «Русь» узурпована москалями. Росіяни не тільки не є слов'янами, але навіть не належать до індо-європейської раси. Вони є «intrus» (незаконно вторглися), яких треба вигнати назад за Дніпро... Я хотів би, щоб цей погляд став переважним серед слов'ян.

Оригінальний текст (рос.)

Само название Русь узурпирована москалитами. Русские не только не являются славянами, но даже не принадлежат к индо-европейской расе. Они «intrus» (незаконно вторгшиеся), которых надо выгнать обратно за Днепр.... Я хотел бы, чтобы этот взгляд стал преобладающим среди славян.

— (Карл Маркс, Фридрих Энгельс, Сочинения, том 31, г. Москва, 1963 г.[36])

 »

Річ Посполита[ред.ред. код]

У Речі Посполитій 15691795 років Руссю називали українські етнічні та білоруські землі, що перебували під владою Корони Польської. Вони входили до складу провінції Великого князівства Литовського та Малопольської провінції.
Малопольська провінція поділялися на такі воєводства[37]:

Воєводство Центр
POL województwo podlaskie IRP COA.svg Підляське воєводство Дорогочин
POL województwo ruskie IRP COA.svg Руське воєводство Львів
POL województwo bełskie IRP COA.svg Белзьке воєводство Белз
POL województwo wołyńskie IRP COA.svg Волинське воєводство Луцьк
POL województwo podolskie IRP COA.svg Подільське воєводство Кам'янець
COA of Kiev Voivodship XVII.svg Київське воєводство Київ
POL województwo bracławskie IRP COA.svg Брацлавське воєводство Брацлав
POL województwo czernihowskie COA IRP.svg Чернігівське воєводство Чернігів

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в г д е Данилевский И.Н. Древняя Русь глазами современников и потомков (IX-XII вв.). Лекция 6. «Руська земля»
  2. а б Толочко П.П. Где находилась изначальная Русь? // Християнізаційні впливи в Київській Русі за часів князя Оскольда: 1150 років. Матеріали міжнародної наукової конференції. – Чернігів: Вера и Жизнь; Луцьк: Терен, 2012. – С.4-17.
  3. Котляр М.Ф. Духовний світ літописання. — К.: Інститут історії України НАН України, 2011.— С.13-14
  4. а б в Русская земля. Энциклопедия «Слова о полку Игореве»
  5. а б Кузьмин А. Г. Ипатьевская летопись и «Слово о полку Игореве»: (По поводу статьи А. А. Зимина) // История СССР. 1968. № 6.,С. 85.
  6. Рыбаков Б.А. 1) Древние Русы // Сов. археология. 1953. Вып. 17. С. 30—39, 72, 103; 2) «Слово» и его современники. С. 157—159;. 3) Киевская Русь и русские княжества XII—XIII вв. М., 1982. С. 55—56, 285—286, 483—564
  7. Тихомиров М.Н. 1) Происхождение названий «Русь» и «Русская земля» // Сов. этнография. 1947. № 6—7. С. 60—80 (переизд.: Тихомиров М. Н. Русское летописание. М., 1979. С. 22—48)
  8. Насонов А.Н. «Русская земля» и образование территории древнерусского государства. М., 1951
  9. Федотов А. О значении слова Русь в наших летописях // Рус. ист. сборник. М., 1837. Т. 1. С. 104—121
  10. Робинсон А. Н. «Русская земля» в «Слове о полку Игореве» // ТОДРЛ. 1976. Т. 31. С. 123—136.
  11. Мавродин В. В. Происхождение русского народа. Л., 1978. С. 148—169
  12. Рогов А. И. О понятии «Русь» и «Русская земля» (по памятникам письменности XI — нач. XII вв.) // Формирование раннефеод. народностей. М., 1981. С. 151—156
  13. Шаскольский И. П. 1) Вопрос о происхождении имени Русь в современной буржуазной науке: Критика новейшей буржуазной историографии. М., 1967; 2) Известия Бертинских анналов в свете данных современной науки // Летописи и хроники: 1980. М., 1981. С. 43—55
  14. «Руська» термінологія в Київському та Галицько-Волинському літописних зводах / О.П. Моця // Археологія. — 2009. — № 1. — С. 7-16.
  15. Лихачев Д. С. Комментарии // Повесть временных лет. М.; Л., 1950. Т. 2. С. 239—240, 252—253
  16. Генсьорський А. І. Термін «Русь» (та похідні) в древній Русі і в період формування східнослов’янських народностей і націй. Дослідження і матеріали з української мови. — Київ, 1962. — Т. V. — С. 16—30.
  17. Котышев Д.М. «Русская земля» в первой половине ХІІ века: из наблюдений над текстом Ипатьевской летописи за 1110-1150 годы. История 2006. № 7.
  18. «Самé слово Русь у давньоруських писемних пам’ятках має чотири основних значення: етнічне – народ, плем’я, рід тощо; соціальне – суспільний прошарок, верства або стан; географічне – територія чи земля; політичне – держава»Котляр М.Ф. Духовний світ літописання. — К.: Інститут історії України НАН України, 2011.— С.13-14.
  19. а б в г Б.А.Рыбаков. Киевская Русь и русские княжества XII-XIII вв. — М., 1982 — с. 55-67, 73, 85-90
  20. а б в Тихомиров М. Н. Русское летописание. — М., 1979. — с. 22-48.
  21. а б в г д Насонов А. Н. «Русская земля» и образование территории древнерусского государства. М., 1951. — с. 41−42.
  22. Моця О.П. Південна «Руська земля». — К., 2007.
  23. Б.А.Рыбаков. Киевская Русь и русские княжества XII-XIII вв. — М., 1982 — с. 55-67, 73, 85-90
  24. Янин В. Л. О начале Новгорода // У истоков русской государственности. Историко-археологический сборник. — Санкт-Петербург, 2007. – С. 211.
    Місцезнаходження та історія Поозер'я. Історична справка
  25. Залізняк Л. Л. Археологія України. Курс лекцій. — К., 2005.
  26. а б Моця О.П. «Руська» термінологія в Київському та Галицько-Волинському літописних зводах // Археологія. — 2009. — № 1. — С. 7-16.
  27. Дана теза чудово підтверджується рідко цитованим фрагментом Тверського літописного збірника: «Того же лета [6961/1453] взят был Царьград от царя турскаго от салтана, а веры рускыа не преставил, а патриарха не свел, но один в граде звон отнял у Софии Премудрости Божия, и по всем церквам служат литергию божественную, а Русь к церквам ходят, а пениа слушают, а крещение русское есть». Данилевский И.Н. Древняя Русь глазами современников и потомков (IX-XII вв.). Лекция 6. «Руська земля»
  28. «болгаре, басани, словяне, сербяне, русь во всех сих един язык». Данилевский И.Н. Древняя Русь глазами современников и потомков (IX-XII вв.). Лекция 6. «Руська земля»
  29. Федотов А. О значении слова Русь в наших летописях // Русский исторический сборник. — М., 1837. — т. I, с. 104–121.
  30. «наиболее древним, основным значением «Русь» и «русьский» является значение общее, обращенное ко всем русским землям и ко всему русскому народу в целом». Д.С.Ліхачов, коментар до Повісті минулих літ. — М.; Л., 1950, — ч. II. — Додатки, с. 241.
  31. Book of the Knowledge of All the Kingdoms, Lands, and Lordships that are in the World / translated by C. Markham. — London, 1912. — p.60.
  32. а б Book of the Knowledge of All the Kingdoms, Lands, and Lordships that are in the World / translated by C. Markham. — London, 1912. — p.61.
  33. Book of the Knowledge of All the Kingdoms, Lands, and Lordships that are in the World / translated by C. Markham. — London, 1912. — p.9.
  34. а б в г д е ж и Liber secundus. Tractatus primus. De descriptione Sarmatiae Europianae superioris. Capitulum primum. De Russia, de districtibus eius, de abundantia et contentis in ea // Mathiae de Mechovia. Tractatus de duabus Sarmatiis Asiana et Europiana et de contentis in eis. — Cracoviae: Ioannis Haller, 1517; Книга вторая. Трактат первый. Об описании верхней Европейской Сарматии. Глава первая. О Руссии, ее округах, изобилии и о находящемся в ней // Меховский Матвей. Трактат о двух Сарматиях / Пер. и комм. С. А. Аннинского. — Москва-Ленинград: Издательство Академии наук СССР, 1936. — C. 94—99.
  35. Іван Вишенський. Книжка // Українська література XIV-XVI ст. — Київ: Наукова думка" 1988.
  36. Маркс К., Энгельс Ф. Сочинения. Издание 2. Том 31. (Pdf-ZIP), г. Москва: изд. «Политиздат», 1963 г. - Институт Марксизма-Ленинизма при ЦК КПСС (рос.)
  37. Gloger, Zygmunt. Geografia historyczna ziem dawnej Polski. — Kraków, 1903.

Джерела та література[ред.ред. код]