Руський Каганат

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Київська Русь та сусідні держави

«Ру́ський кагана́т» — гіпотетично офіційна назва Давньоруської держави з 838 р. й, імовірно, до смерті Ярослава Мудрого 1054 року (можливо з перервою у 882–964). Надалі титул каган було замінено на «великий князь київський», назва каганат з посиленням зв'язків з християнським світом та остаточним зникненням з тогочасної політичної мапи двох інших каганатів — Аварського та Хозарського стала неактуальною, й замість неї застосовувалася назва «князівство Руське».

"Гадаємо, що слово “каган” мало на Русі IX ст. (а може, й раніше) значення офіційного державного титулу. За рангом це був ступінь політичної ієрархії, вищий не лише за князя, а й за великого князя (короля). Це був титул, що дорівнював царському, тобто імператорському, або принаймні претендував на таке. У “варварській” Європі на нього дивилися інакше, ніж у Константинополі чи Римі, і не лякалися множинності. Царів було багато - крім загальновизнаного у Царгороді, існували зверхники того рангу в Болгарії, в аварів, у Хозарії, Вірменії, Грузії і т. д. Юридичний бік справи мало хвилював численних претендентів на імператорський ранг — головне було ствердити своє політичне реноме. Отож, і київський володар, що справді був одним із найсильніших, мусив подбати про свою державну амбіцію."[1]

Документальні свідчення[ред.ред. код]

Найперша західноєвропейська згадка про Руський Каганат присутня в Бертинських анналах Франкської Імперії під 839 роком. У 839 році до імператора Людовика I (814–840), прибуло посольство візантійского імператора Феофіла (829–842), який: "прислав також… деяких людей, які стверджували, що вони і народ їх, називаються Рос (Rhos); їх король (rex) має титул хакана (chacanus). Феофіл просив імператора франків допомогти їм повернутися додому, оскільки найближчі шляхи для них були перерізані «скопищами варварів, досить нелюдських і диких племен». Розпитавши послів, Людовик запідозрив в них «свеонів» (Sueones), які прибули до нього з ціллю розвідки.

Із так званими «свеонами» Руського каганату в дослідженнях західних авторів, як правило зв'язується «Норманський каганат», який згадується в листуванні Василя І Македонянина з іншим германським імператором Людовиком ІІ під 871-м роком поряд з Аварським та Хозарським каганатами. Візантійський імператор послав сердитого листа франкському з приводу «титуляції». З формальної точки зору в «християнському світі» тільки візантійський іператор мав теоретичні повноваження на весь римський спадок, оскільки він володів і світською, і духовною владою (по т.з. «дару Луки»). Звідси і т.з. «двоголовий орел», як символ єдності двох гілок влади. Оскільки «франкські імператори» сиділи під ВатіканомПапа — намісник Бога на Землі), тому формально він повинен був визнавати старшинство Василя І (щось на зразок «старшого брата»). Інша справа «язичницький світ», який виходив за межі християнського. Проте з ним необхідно було рахуватися, звідси і проблема «титулування» варварських вождів союзів племен. І західний, і східний християнські імператори визнавали, що титул «кагана» в «язичницькому світі» є еквівалентний титулу імператора/василевса/царя в «християнському світі». Василь І написав, що він знає три каганати: Аварський, Хозарський та Норманський (Nortmanno). У відповідь йому, імператор Людовик ІІ відповів, що йому також відомі Аварський та Хозарський каганати (хоч йому і не знайомий титул «кагана»), проте про Норманський каганат йому нічого не відомо.

Досить цікавими є описи русів в арабських джерелах. Наприклад, Ахмад Ібн Русте (арабський географ 10-го століття) розташовує русів зразу за слов'янами, і пише наступне: "Що стосується ар-Русії, то вона знаходиться на острові, який оточений озером. Острів, на якому вони (руси) проживають, має довжину в три дні путі, покритий лісами та болотами, не здоровий та вологий настільки, що варто лише людині ступити ногою на землю, як остання трясеться через надлишок вологості. У них є цар, який називається хакан русів. Вони нападають на слов'ян, підпливають до них на кораблях, висаджуються та забирають їх в полон, а потім везуть в Хозаран і Булкар, де продають. Вони не займаються землеробством, а їдять лише те, що привозять із землі слов'ян. Коли в них народжується син, то він (рос) дарує новонародженому меч, кладе його перед немовлям і каже: «Я не лишаю тобі в спадок ніякого майна, і не має в тебе нічого, крім того, що ти придбаєш цим мечем».

Сьогодні практично не залишилося писемних згадок про функції кагана русів. Проте на основі арабських джерел, що описують ситуацію в Київській Русі, можна до певної міри реконструювати функції кагана на період Руського каганату.

Антропологія влади[ред.ред. код]

В 922 році Ібн Фадлан описав керманича київських русів (подібно до кагана хозар), як лідера, що має мало влади. Оскільки реальна політична і військова влада знаходилася в руках боярської верхівки, котра керувала військовими дружинами. Тому Великий князь русів практично не мав ніяких турбот, крім того, що кохався з чисельними наложницями, постійно займався пиятикою на бенкетах, і взагалі, робив те, що йому заманеться. Його охороняла гвардія із 400 стражників, котрі готові були вмерти за свого князя-кагана. Всі ці 400 чоловік сиділи нижче трону (стола), на якому сидів сам князь-каган в оточенні чисельних (близько 40 дівиць!) наложниць.

Ібн Фадлан також пише, що керманич русів майже ніколи не полишав свого трону, і навіть коли він мусив сісти на коня, то останнього підводили в палати прямо до трону. Напроти, Ібн Рустах сповіщає, що каган мав найвищу владу серед своїх підлеглих під час суперечок в боярській верхівці. Проте коли диспутанти не погоджувалися із пропозицією кагана, то справедливе рішення отримувалось шляхом збройної сутички, що відбувалася в палатах перед троном. Той диспутант, що перемагав в змаганнях на мечах (не обов'язково до смерті!), і отримував право вирішення проблеми.

Дихотомія між відносно слабкою владою номінального лідера (кагана) і сильною владою підлеглої еліти (боярства) — подає специфіку структури типу «хозарського управління», яка в свою чергу має витоки з Тюрського Каганату. Реальну владу над підлеглою елітою мав номінально підлеглий кагану бек. Він чисто номінально підкорявся кагану, що в принципі нагадувало середньовічну систему управління германців, в якій спостерігався розподіл влади між королем та військовим командувачем. Деякі дослідники відмічали подібність дуального керівництва середньовічною державою на прикладах взаємовідносин Ігора з Олегом в Київській Русі на початку 10-го століття (порівняно з Аскольдом та Діром в 9-му столітті). Інститут окремого сакрального лідера та військового керманича може бути розглянутий на прикладі реконструкції взаємовідносин між Олегом та Ігорем, проте наскільки це відповідає легальному статусу каганів Руського Каганату поки що не ясно. Рання держава Київська Русь висвітлює однозначно характеристики її уряду, військової організації та юридичного права, які мають паралелі в Хозарському каганаті та інших «кочових тюрських імперіях».


Кагани Руські[ред.ред. код]

Дір(?) (близько/до 838 — близько/до 860)
Оскольд-Микола (до 860 — 882)
Святослав (964–972)
Ярополк (972–978)
Володимир-Василь (978–1015)
Святополк-Петро (1015—1019)
Ярослав-Юрій (1016–1054)

Примітки[ред.ред. код]

  1. М. Ю. Брайчевський. Аскольд - цар Київський. Вибране. т.ІІ., Київ. Вид. ім. О. Теліги. 2009.

Література[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]