Рябчик (рослина)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Рябчик
Рябчик шаховий
Рябчик шаховий
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Зелені рослини (Viridiplantae)
Відділ: Streptophyta
Надклас: Покритонасінні (Magnoliophyta)
Клас: Однодольні (Liliopsida)
Порядок: Лілієцвіті (Liliales)
Родина: Лілійні (Liliaceae)
Рід: Рябчик (Fritillaria)
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Fritillaria

Ря́бчик (Fritillaria)[2 1] — рід багаторічних рослин родини Лілійних, що налічує близько 150 видів. Усі вони поширені у Північній півкулі. Багато його представників належать до декоративних, лікарських і харчових рослин. Деякі види отруйні.

Назва[ред.ред. код]

Латинська назва роду походить від слова fritillus — ним позначали склянку, яку використовували в азартних іграх для струшування гральних кубиків. Така асоціація невипадкова, оскільки квіти рябчиків формою дійсно нагадують невелику скляночку. Українська назва роду вказує на забарвлення оцвітини: майже у всіх представників роду вона більш-менш пістрява з цятками світлого або темного кольору.

Опис[ред.ред. код]

Бульбоцибулини рябчика імператорського
Рябчик імператорський у квітнику

Рябчики — трав'янисті рослини з досить коротким вегетаційним періодом. Зазвичай відмирання надземної частини відбувається у них в середині літа, тобто задовго до настання приморозків. Такі рослини називають ефемероїдами.

Усі види мають цибулини, які щороку замінюються на нові. Зазвичай вони складені з низових лусок та не мають покривних оболонок. У представників підроду Liliorhiza цибулини складаються з численних, дрібних, слабко з'єднаних між собою лусок, які легко відокремлюються і утворюють нові рослини. Дочірні цибулини у таких видів утворюються на кінцях товстих столонів, втягуючих коренів вони не мають. Втім більшість представників роду мають цибулини, що складаються з 2-3 соковитих, незрослих або напівзрослих лусок. Наприклад, представники підродів Petilium і Theresia мають тунікатні цибулини, що складаються з 1-4 м'ясистих лусок, які зрослися повністю або наполовину. Такі види мають втягуючи корені, здатні заглибити цибулину в ґрунт на 25 см. Дочірні цибулинки у них утворюються всередині материнської: вони розташовуються біля основи старих лусок.

Висота різних видів рябчиків коливається від 15 см до 1,5 м. Стебла завжди прямі, голі і гладкі. У дрібних видів вони можуть бути тонкими, а у найвищого рябчика імператорського доволі товсті і дебелі. Листки чергові або мутовчаті, сидячі (інколи стеблеосяжні), лінійної або ланцетної форми. Колір листя різниться від соковито- до блакитно-зеленого. Деякі види мають приквітники: наприклад, у рябчика імператорського вони зібрані у густі пучки, у рябчика руського виглядають як чіпкі вусики.

Квітки пониклі, зазвичай зібрані у негусті китиці, рідше — поодинокі. У типових представників роду оцвітина актиноморфна, дзвоникувата, у представників підроду Rhinopetalum — зигоморфна. Рябчикам притаманне або тьмяне, темно-пурпурове забарвлення (часто з чорним або бурим відтінком), або жовте з зеленкуватим відтінком чи темними цятками. Лише деякі види, як от рябчик імператорський, мають яскраве однотонне забарвлення квіток. Листочків оцвітини завжди шість, вони розташовані у двох колах, причому листочки зовнішнього кола дещо відрізняються формою від внутрішніх. Всередині вінчика біля основи пелюсток розташовані нектарні ямки, інколи вони випинаються назовні у вигляді шпорця, інколи набувають вигляд борозенки на внутрішньому боці пелюстки. Пиляки прикріплюються до тичинкових ниток своїми основами.

Плід — шестигранна, тригнізда коробочка з тупою верхівкою. Насіння пласке, летюче.

Поширення[ред.ред. код]

Представники роду розповсюджені по всіх континентах Північної півкулі: їх можна зустріти у помірних областях Європи, Азії, Північної Америки. Центр видового розмаїття розташований в Західній Азії. В Україні зростає 8 видів, з них 4 занесені до Червоної книги України — це рябчики шаховий, руський, малий і гірський.

Екологія[ред.ред. код]

Fritillaria recurva

Рябчики — типові представники лучних і степових угруповань. Вони ростуть на відкритих, добре освітленних місцях (в культурі переносять легкий затінок), віддають перевагу помірно зволоженим ґрунтам. Вегетація цих рослин припадає на весну, коли у ґрунті достатні запаси вологи, тому рябчики добре переносять посушливе літо, а деякі види зростають навіть в аридних областях.

Азійські і європейські види рябчиків запилюються осами, джмелями, дрібними мухами. Квіти американських видів видають неприємний запах, який приваблює їхніх специфічних запилювачів — великих мух. Fritillaria recurva, також родом з Північної Америки, імітує формою квітки лілії, запилювачами яких є колібрі.

Рябчики відтворюються насіннєвим і вегетативним шляхом. Насіннєве відтворення поширене у більшості видів і належить до балістичного типу, тобто вивільнення насінин з плодів відбувається від коливань коробочок під поривами вітру, від поштовхів, спричинених рухом тварин, людей тощо. Вегетативне розмноження в природі великої ролі не відіграє за виключенням східноазійських видів, які відтворюються переважно за допомогою сланких столонів і опадаючих лусок. В культурі вегетативне розмноження є основним, в умовах аматорського квітникарства воно дозволяє швидко збільшити чисельність рослин у саду.

Рябчики ушкоджуються жуками Lilioceris lilii.

Застосування[ред.ред. код]

Fritillaria camschatcensis

Хоча у більшості рябчиків квіти дрібні і тьмяні, вони виглядають привабливо завдяки рідкісному в світі рослин забарвленню: темно-пурпуровому, чорно-бурому, жовто-рябому. Правда, найбільш відомий і популярний серед декоративних видів — рябчик імператорський — має нетиповий вигляд. Його багатоквіткові суцвіття високо підносяться над землею, під пучком густих приквітків розташовані китиці однотонних жовтих, червоних або помаранчевих квітів, які добре виглядають на фоні нарцисів, гіацинтів, зелених газонів тощо. Другий за популярністю після імператорського — рябчик шаховий. Він значно нижчий, але має специфічне темно-пурпурове забарвлення з оригінальним шаховим малюнком із білих цяток. Окрім імператорського і шахового в культурі зустрічаються ще 71 вид, але ці рябчики практично невідомі широкому загалу садівників.

В народній медицині цибулини рябчиків використовували для лікування кашлю, захворювань легень і дихальних шляхів. У деяких видів цибулини попри гіркий смак їстівні. Наприклад, в минулі сторіччя індіанці Північної Америки і камчадали (мешканці Камчатки) займалися заготівлею цибулинок Fritillaria camtschatcensis. Цибулини викопували за допомогою мотики або видобували із зимових схованок щуроголової нориці, потім їх нанизували на нитки і висушували. Заготовлену таким чином сировину називали «північно-західним рисом».[2 2]

Водночас, багато видів містять алкалоїд імперіалін, який у великій кількості може викликати навіть зупинку серця.

Види[ред.ред. код]

Підрід Eufritillaria[ред.ред. код]

Підрід Liliorhyza

Підрід Rhinopetalum

Підрід Theresia

  • Fritillaria persica L. — синоніми Fritillaria libanotica, Fritillaria eggeri, Fritillaria arabica

Підрід Korolkowia[1]

Інші види[2]


Література[ред.ред. код]

Енциклопедія українознавства. У 10-х томах. / Головний редактор Володимир Кубійович. — Париж, Нью-Йорк: «Молоде життя»-«НТШ»; 1954—1989, 1993—2000.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Деякі систематики виділяють цей вид в окремий рід Korolkowia.
  2. Види, приналежність яких до вказаних підродів укладачу статті невідома.

Джерела[ред.ред. код]

  1. а б The Plant List.(англ.)
  2. Жизнь растений / Под ред. А. Л. Тахтаджяна. М.: Просвещение — 1982. — Т.6 стр.72-91(рос.)