Рід (мовознавство)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Відмінності вживання категорії роду в різних мовах

Рід — це граматична категорія, що властива різним частинам мови. Вона полягає в тому, що слова або форми слів розподіляються по двох або трьох класах, що за традицією співвідносяться з ознакою чоловічої чи жіночої статі, або ж їхньою відсутністю. Такі класи називають чоловічим, жіночим та середнім родами.

Значеннєві засади розподілу слів та форм слів за родами дуже розмиті. Лише у певній частині іменників (істот) можна бачити реальне відображення статевих розбіжностей: брат (чол. рід) — сестра (жін. рід), латинське lupus («вовк», чол. рід) — lupa («вовчиця», жін. рід). Тоді як рід неістот (стіл (чол. рід), казка (жін. рід), добро (сер. рід)) вочевидь не ґрунтується на різниці за статтю.

Розмитість показників роду призвела до виникнення спільного роду (як-от сирота чол. рід та жін. рід). Рід іменника визначає рід займенника, артикля, прикметника та дієслова (i його форм), що відносяться до цього іменника, напр.: дівчина (жін. рід) (вона (жін. рід)) читала (жін. рід)); море (сер. рід) синє (сер. рід); ісп. una (артикль, жін. рід) hija («дочка», жін. рід) bonita («гарненька», жін. рід).

Трьохродова система характерна для слов'янських мов, а також для давніх індоєвропейських мов - давньогрецької, латинської та санскриту. Більшість сучасних індоєвропейських та афразійських мов мають двородову систему (чол. та жін. рід). А от тюркські та угрофінські мови не мають категорії роду взагалі. Серед індоєвропейських мов роду не мають африкаанс та англійська, в шведській мові роди є, але вони називаються середнім і загальним, тобто немає чоловічого і жіночого.

Роди в українській мові[ред.ред. код]

Українські іменники в однині належать до чоловічого, жіночого чи середнього роду (винятково і до чоловічого і до жіночого роду: той/та сирота — залежно від статі). Крім назв осіб і деяких тварин, що (хоч і не послідовно) мають чоловічий або жіночий рід за статевими ознаками (син, батько, баран, джура; дочка, телиця) приналежність іменників до трьох родів умотивована значенням і визначається за морфологічними ознаками (суфіксами й закінченнями в називному відмінку однини: у зв'язку з типом відмінювання чоловічого — на твердий і (функційно) м'який приголосний, зрідка на -о, при родовому на -а; жіночого — на (функційно) м'який приголосний, на -а, винятково на -і при родовому на -и, і; середнього на -о , -е, - при родовому на -а (пор. хліб, ніж, кінь, Дніпро; ніч, сіль, рука, пані; село, поле, знання); відповідно до того чужі слова або змінюють свій рід в українській мові (аукціон, технікум, саботаж, бар, бакара), або, затримуючи давній рід, (змінюють закінчення (акція, група).

З родом іменника узгоджує свої родові закінчення залежний від нього прикметник у широкому розумінні (білий, цей, один) та дієслово — у минулому часі й умовному способі.

Родові розрізнення у називному-знахідному множини українська мова усунула ще у 14-15 ст. Крім називного-знахідного однини, де розрізнюються всі три роди, родове протиставлення закінчень однини у прикметниках зводиться здавна до жіночого й чоловічо-середнього роду.

Середній рід послуговується експресивно-розмовна мова на вислів емоційного ставлення до осіб, тварин і речей. (Таке воно придирливе, ота сусідка).


Література[ред.ред. код]