Ріміні
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
| Ріміні Rimini |
|
|---|---|
| Країна | |
| Регіон | |
| Код ISTAT | 099014 |
| Поштові індекси | 47900 |
| Телефонний код | 0541 |
| Координати | |
| Висота | 5 м.н.р.м. |
| Площа | 135,48 км² |
| Населення | 140 137 - (2008) |
| Густота | 1 022,03 ос./км² |
| Розміщення | |
| Влада | |
| Мер | Alberto Ravaioli (30/05/2006) |
| Телефон | 0541 704111 |
| Ел. пошта | sindaco@comune.rimini.it |
| Офіційна сторінка | |
Ріміні (іт. Rimini) — місто та муніципалітет в Італії на побережжі Адріатичного моря, у регіоні Емілія-Романья, столиця провінції Ріміні.
Ріміні знаходиться на відстані близько 240 км на північ від Рима, 110 км на південний схід від Болоньї.
Населення — 140 137 осіб (2008)[1]. Щорічний фестиваль відбувається 14 жовтня. Покровитель — San Gaudenzio di Rimini.
Зміст |
[ред.] Фрагменти історії
Ріміні, старовинне місто у північно-східній Італії. Після другої світової війни в окрузі Ріміні були розташовані табори полонених, куди прибули також вояки 1 Української Дивізії Української-Національної Армії (див. Дивізія «Галичина») кількістю понад 10 000, що здали зброю британцям в Австрії у травні 1945. Від початку червня до 16 жовтня дивізійники перебували у таборі ч. 5-ц б. Беллярії, згодом до половини червня 1947 у таборі ч. 1 б. Мірамаре. Життя у таборі 5-ц б. Беллярії мало познаки тимчасовости; тоді в наслідок дій радянської репатріаційної місії зголосилося до повернення на рідні землі бл. 900 осіб (8,5%). У таборі ч. 1 були кращі життєві умови, внутрішня організація табору мала військову структуру. Табір очолював комендант (генерал-хорунжий М. Краг, підполковник Р. Долинський, майор С. Яськевич) з штабом, з 7 відділами та 8 референтурами. Таборяни були поділені на 8 полків і частини окремого призначення. У Рімінському таборі, станом на 1946 р., було 9310 осіб, у тому ч. 288 старшин, 822 підстаршин та 8200 вояків.
Релігійну опіку таборяни одержували від 4 укр.-католицьких і одного православного душпастирівкапелянів Дивізії. Охорона здоров'я була під опікаю 16 лікарів і досить великої кількості санітарів. Шкільництво охоплювало ряд шкіл: початкову (для малограмотних), гімназію, торг., учительську семінарію, сер. техн., однорічну рільничу, лісництва, драматичну, дяківську та ремісничу, з численними відділами; діяли різні курси і народний університет.
Культурно-освітня праця охоплювала: таборовий театр, хори «Бурлака», «Славута» і православний церковний хор, мистецьку спілку «Веселка», три оркестри, бандуристів і ревелерсів. Виходили: щоденник «Життя в Таборі», тижневик «Батьківщина», двотижневик «Юнацький Зрив», гумористичносатиричний двотижневик «Оса», літературно-мистецькі й популярно-наукові журнали: «Наш Шлях» і «Гроно» та неперіодичні вид. Було організоване спортивне життя (серед ін. масове змагання за Відзнаку Фізичної Вправности), і діяли різні об'єднання (правників, учителів, інженерів, ремісничий цех з підвідділами, студентська громада, літературно-мистецький клуб, товариство філателістів, пластові гуртки, читальні «Просвіти»).
Особливу опіку над табором у Ріміні розгорнув єпископ І. Бучко як голова римського Українського Допомогового Комітету.
[ред.] Демографія
Населення за роками: 
[ред.] Сусідні муніципалітети
- Белларія-Іджеа-Маріна
- Коріано
- Річчоне
- Сан-Мауро-Пасколі
- Сантарканджело-ді-Романья
- Серравалле
- Веруккіо
[ред.] Галерея зображень
[ред.] Література
Енциклопедія українознавства (у 10 томах) / Головний редактор Володимир Кубійович. — Париж, Нью-Йорк: «Молоде Життя», 1954—1989.(укр.)
[ред.] Примітки
| Це незавершена стаття з географії Італії. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її. |


