Ріміні

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Перейти до: навігація, пошук
Ріміні
Rimini
 
Країна Італія Італія
Регіон Емілія-Романья 

Провінція

Ріміні 
Код ISTAT 099014
Поштові індекси 47900
Телефонний код 0541
Координати 44°03′ пн. ш. 12°34′ сх. д. / 44.05° пн. ш. 12.566667° сх. д. (G)
Висота 5 м.н.р.м.
Площа 135,48 км²
Населення 140 137 - (2008)
Густота 1 022,03 ос./км²
Розміщення
Commune
 
Влада
Мер Alberto Ravaioli (30/05/2006)
Телефон 0541 704111
Ел. пошта sindaco@comune.rimini.it
Офіційна сторінка 


Ріміні (іт. Rimini) — місто та муніципалітет в Італії на побережжі Адріатичного моря, у регіоні Емілія-Романья, столиця провінції Ріміні.

Ріміні знаходиться на відстані близько 240 км на північ від Рима, 110 км на південний схід від Болоньї.

Площа в центрі Ріміні, 2004 рік

Населення — 140 137 осіб (2008)[1]. Щорічний фестиваль відбувається 14 жовтня. Покровитель — San Gaudenzio di Rimini.

Зміст

[ред.] Фрагменти історії

Ріміні, старовинне місто у північно-східній Італії. Після другої світової війни в окрузі Ріміні були розташовані табори полонених, куди прибули також вояки 1 Української Дивізії Української-Національної Армії (див. Дивізія «Галичина») кількістю понад 10 000, що здали зброю британцям в Австрії у травні 1945. Від початку червня до 16 жовтня дивізійники перебували у таборі ч. 5-ц б. Беллярії, згодом до половини червня 1947 у таборі ч. 1 б. Мірамаре. Життя у таборі 5-ц б. Беллярії мало познаки тимчасовости; тоді в наслідок дій радянської репатріаційної місії зголосилося до повернення на рідні землі бл. 900 осіб (8,5%). У таборі ч. 1 були кращі життєві умови, внутрішня організація табору мала військову структуру. Табір очолював комендант (генерал-хорунжий М. Краг, підполковник Р. Долинський, майор С. Яськевич) з штабом, з 7 відділами та 8 референтурами. Таборяни були поділені на 8 полків і частини окремого призначення. У Рімінському таборі, станом на 1946 р., було 9310 осіб, у тому ч. 288 старшин, 822 підстаршин та 8200 вояків.

Релігійну опіку таборяни одержували від 4 укр.-католицьких і одного православного душпастирівкапелянів Дивізії. Охорона здоров'я була під опікаю 16 лікарів і досить великої кількості санітарів. Шкільництво охоплювало ряд шкіл: початкову (для малограмотних), гімназію, торг., учительську семінарію, сер. техн., однорічну рільничу, лісництва, драматичну, дяківську та ремісничу, з численними відділами; діяли різні курси і народний університет.

Культурно-освітня праця охоплювала: таборовий театр, хори «Бурлака», «Славута» і православний церковний хор, мистецьку спілку «Веселка», три оркестри, бандуристів і ревелерсів. Виходили: щоденник «Життя в Таборі», тижневик «Батьківщина», двотижневик «Юнацький Зрив», гумористичносатиричний двотижневик «Оса», літературно-мистецькі й популярно-наукові журнали: «Наш Шлях» і «Гроно» та неперіодичні вид. Було організоване спортивне життя (серед ін. масове змагання за Відзнаку Фізичної Вправности), і діяли різні об'єднання (правників, учителів, інженерів, ремісничий цех з підвідділами, студентська громада, літературно-мистецький клуб, товариство філателістів, пластові гуртки, читальні «Просвіти»).

Особливу опіку над табором у Ріміні розгорнув єпископ І. Бучко як голова римського Українського Допомогового Комітету.

[ред.] Демографія

Населення за роками:


[ред.] Сусідні муніципалітети


[ред.] Галерея зображень

[ред.] Література

Енциклопедія українознавства (у 10 томах) / Головний редактор Володимир Кубійович. — Париж, Нью-Йорк: «Молоде Життя», 1954—1989.(укр.)

[ред.] Примітки

  1. Дані італійського національного інституту статистики (ISTAT) наведені за італійською вікіпедією
Commons
ВікіСховище має мультимедіа-дані до цієї статті:


Італія Це незавершена стаття з географії Італії.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.
Особисті інструменти